Подвійний обман, або роман “W” Ігоря Штікса

Джерела наших невдоволень

Ігор – наш сучасник та учасник радикального руху. Свого часу Франція стала для нього прихистком та відкрила можливість почати життя після втрати власної батьківщини та вимушеного переміщення. За 20 років життя у Парижі лише чуйне вухо досвідченої людини зможе почути його хорватський акцент лише після декількох слів привітання та короткої розмови. 

“У мене було відчуття, що я серед своїх і що тут, у Парижі, моє минуле не може бути важливішим за сьогодення й не може його визначати, що я уникнув прокляття географії своїм рішенням залишитися тут”

Та зовсім випадково у його житті з’являється Вальтер Стіклер. Здається, що той вже до їхньої зустрічі знав про Штікса абсолютно все і вважає, що його ексцентрична поведінка не потребує жодних виправдань і пояснень. Він з’являється на порозі кав’ярні, щоб розповісти свою історію життя тому, хто опосередковано може бути до неї причетним, адже дух часу змінюється знову, а нове покоління, до якого належить Ігор, починає вбачати привабливість в радикальних громадських рухах, до назви яких достатньо просто додати частку нео.

“– Цікаво, що тут, у Франції, ви швидко приєдналися до лівих радикалів. Звідки ця прихильність? Наскільки я знаю, там у вас давно покінчили з соціалізмом [...]. Здається, що там лівого руху вже не існує, чи не так?

“Я запанікував, [...] але до того, як я встиг будь-що сказати, він заговорив. Цього разу старою мовою”

Характерно, що Ігор означує це саме так, адже ідеальна французька для нього до цього дня була ознакою, що він більше не приналежить до тих Нас, чиї будинки були знищені, а життя зруйноване. Вальтер тригерить те, про що він повсякчас намагається забути, як про етап свого життя, якого ніколи не існувало: Загреб, Далмація, два сімейних королівства, для відправки в які достатньо було лише сісти на паром в потрібну годину. Тому ключем для розуміння тут є саме батько та можливість дізнатися про нього більше хоча б після смерті. Справа в тому, що Стіклер знав, як його зачепити та розпочати розповідь. Чи скоріше діафільм із протестів, терористичних актів та вибухів. 

Мою історію мені розповідає інший 

За заповітом, який залишив Вальтер після своєї загадкової смерті, Ігор вирушає на Острів, на якому той провів останні декілька років. У його розпорядженні на 3 роки будинок і всього одне завдання – розповісти Тессі, ким насправді є Володимир, заради місії та ідеалів якого вона ладна була піти на шпигування та вбивство для виконання операції.

Тут автор зміщує фокус нашої уваги на минуле століття та інші міста, ніби час від часу перемикає канал на обговорення прочитаної книжки двома людьми, даючи змогу зробити перерву.

Тож, хто ж такий цей Вальтер Стіклер, яким чином він визначив дату своєї смерті та як пов’язаний із тим, Іншим W?

Він – один із живих і невинних жертв війни. Чи принаймні був нею. Від самого народження він був приречений бути покинутим усіма, знайдений у вагоні і залишений у живих тільки волею долі та солдата, який вирішив врятувати немовля, що ледь дихало. Хлопчик отримав його ім’я. Вальтер Стіклер. Воєнне ім’я, що дане більше як позивний для того, щоб відрізняти від інших в “центрі для таких, як ми з тобою”. 

Далі ми переміщаємося в інший часопростір. Тут бачимо Вальтера підлітка, який захоплено читає Камю, ніби відмежувавшись від всього всесвіту та однолітків на згаданому паромі. Крім одного. Володимира. і Їхні образи існують на контрасті типажів та характерів двох підлітків. Володимир витягує його з читацького анабіозу та стає провідником до втечі, ініціації в доросле життя. Тут бачимо чистий юнацький максималізм та потяг до свободи від правил закритої спільноти табору навіть якщо це означає бути покараним за свої вчинки. Ніч фаустівської вакханалії завершується пролиттям крові на скелі Острову, і формуванням подвійного W. 

Невдовзі цей знак вічного союзу стане символом тероризму та покриє всю Европу. Знайомо, чи не так? 

Та спершу…революція

Боротьба триває 

Моє покоління знає про ці події значно менше, але для багатьох жителів Франції серія протестів, яка стала відома в пресі як Травень’68, або ж soixante-huitard (a 68-er) є початком нової ери та знаком переходу країни до постмодерного суспільства. Вона була символом культурного та соціального волевиявлення, доказом того, що зміни можливі. І хоч для нас зараз неприпустимо уявити, що лідерами протестів були соціалісти, а неодноразова згадка комунізму та маоїзму в тексті викликає тривогу та легке сіпання ока, вулицями Парижа в той час керували саме вони. Серед них в ті дні були і герої нашого твору. Насправді – нічого дивного тут немає. Діти втраченого покоління, із загостреним відчуттям справедливости та нетерпимістю зневаги до інших, що вимагали кращого життя, доступу до освіти та нормальної зарплатні. За це вони готові були вистояти ніч під Сорбонною, протистояти поліції та кидати в нацгрардійців каміння. Доволі промовистий факт: коли студенти почали піднімати бруківку на головних вулицях Парижу, вияснилось, що викладена вона прямо на пісок. Рублені скелі та пляж. Не дивно, що обидва W опинилися саме тут в цей вирішальний місяць.

Їхні дороги знову зійдуться пізніше, вже в іпостасях смертельних ворогів та антагоністів одне одного. Вальтера – головного критика соцідеології та Володимира, який створить повноцінну мережу шпигунських організацій, відкриє полювання на відьом, тобто політиків-вбивць та продовжить нести помсту, малюючи літеру W на карті Європи, заповнюючи її чорнилом кольору крові. 

W ніколи не ставало одинарним

Якщо ви ще не забули, у нас ще є Тесса та Ігор, який намагається вияснити, хто ж вбив Вальтера та заразом не вмерти від рук Тесси, яка ледь не щодня намагається його придушити після чергового шокуючого повороту почутого сюжету, які нам закидає чи то Штікс, чи то Стіклер зі своїми іграми розуму. Цілком справедливо. Та чомусь загроза від неї та її присутності тут відчувається доволі реальною, адже цього не було в сценарії ігоревого роману, а вона обмовилась, що колись все ж таки вбивала. 

Правда шокує кожного, особливо якщо вона ламає звичний хід оповіді та грається з інтригуючими гачками сюжету, адже вона не важлива, якщо вміти правильно її подати.

Вальтер залишив останню загадку в Загребі. Віднайдення дому, місця, з якого останнім ти встиг забрати футбольний м’яч, місця, де рештки своїх батьків ти побачиш лиш ставши дорослим, адже всі ми кудись приналежимо. Ігоре, не обманюй себе цими словами:

“Париж допоміг мені стати кимось ближчим до того, ким, як я вважав, я був. Я створив своє життя. Сам народився”

А взяти книгу ви вже можете в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського.

Джерела: 

Фото для обкладинки – The aftermath of a night of riots in Paris. Credit...Bruno Barbey/Magnum Photos

Обкладинка книги – Анна Стьопіна

Фото в тексті: 

Підготувала Теленько Катерина