"Старий Берладський шлях": історична розвідка Андрія Квасецького

Андрій Квасецький Старий Берладський шлях: Краєзнавчі нариси з історії Буковини. – Чернівці: Видавничо-інформаційний центр «Місто». – 2023. – 251 с.  

Автор розповідає про дуже віддалені в часі події – перебування краю у складі Галицько-Волинської держави та  Молдавського князівства. Саме на цей період і припадає існування такого важливого давнього торговельного шляху, який отримав назву в історичні науці «Берладський шлях», або «Берладська дорога». Він сполучав галицько-буковинські землі з Причорномор’ям і Подунав’ям.  А свою назву він отримав, очевидно, за назвою міста Берладі (нині м. Билрад), що в Румунії.

Не так багато є доступної літератури,  для того, щоб повноцінно зануритися в атмосферу тієї епохи. Адже для цього потрібно вміти читати давні літописи, правильно їх трактувати, що також непросто і часто доступно лише історикам-медієвістам, які мають добру фахову підготовку. Хоча в останнє десятиріччя з’явився  доступ до багатьох джерел з історії середньовіччя, стали доступними монографії та спеціалізовані наукові вісники на електронних ресурсах.  

Коли говорили про давню історію Чернівців в економічному плані, вираз «Берладський шлях» згадувався лише побіжно, одним реченням, коли мова велася про «давню транспортну артерію, що проходила вздовж долини річки Пруту, через Коломию, Снятин і давні Чернівці, сполучаючи Галицьке князівство з Берладською землею і містами Нижнього Подунав’я. Вважається, що через Буковину загалом пролягали два важливі торговельні шляхи  – Дністровський і Берладський. Дністровський шлях був водним, а Берладський – суходільним, що проходив долиною Пруту».  

Проте кваліфіковані історики доводять,  про «ще один значний торговельний шлях, що в ХІІ-ХІІІ століттях вів з Галича долиною Дністра до міста Василева, а далі повертав на південь до броду в районі нинішніх Чернівців»

Зважаючи на нові історичні джерела, автор переконує, що «дорога з Василева на Ленківці (Чернівці), Серет і Сучаву була частиною давньоруського торговельного шляху, що у середині ХІІ столітті вів з Перемишля до Малого Галича на Нижній Дунай (через Звенигород на Білці, Теребовлю, Василів, Ленківці, Серет, Сучаву, Корочунов-Кмень, Берлад).  Саме її відобразив арабський географ ал-Ідрісі», фактам та текстовим свідченням якого науковці довіряють доволі сильно.

Оскільки шлях проходив руськими містами, історик Олександр Масан запропонував назвати його «Старий Берладський шлях». Саме ним пройшли ченці-послідовники францисканської місії вікаріату Русі, котра виникла в першій половині ХІV століття на Східному Прикарпатті. Вони описали шлях в реєстрах пройдених міст. І вже навіть на слух можна ідентифікувати знайомі назви, як от Cusminen (Кузьмин або Козмин, ближча нам назва Валя Кузьмина), Cereth (Серет), Moldaviae (Молдава  – Бая),  Caminix (Камінь, Корочунов-Кмень – П'ятра Нямц), Scotorix (Яський Торг – Ясси), Licostoni   (Лікостомо – Кілія) і   Albi castri (Білгород-Дністровський). Це в більшості своїй давні руські гради, відомі із найдавнішого літописного «Списку руських міст далеких і близьких».

Отже, старий Берладський шлях має відношення як до Руського шляху ХІІ століття, так і до Угорського шляху ХІІІ століття і пізнішого Молдавського шляху ХІV- ХV століть, що постав завдяки відновленню Старого Берладського шляху. Саме цим шляхом здійснювали свої торгові вояжі «львівські та подільські купці для торгівлі з Причорномор’ям».

Отже, разом з автором вирушаємо в подорож Старим Берладським шляхом, щоб привідкрити сторінки історії прадавньої Буковини та Карпато-Дністровських земель. Зупинимось надовше в літописному Козмині і в сусідньому селі з пригодницькою назвою «Урвиколеса», відвідаємо історичний Великий Боян і Лугучени-Тевтул, Красний Потік біля Малого Серету і Білий Потік над Молдавою, адже на всьому шляху від околиць Чернівців до міста Берлада є численні згадки про дивовижний і таємничий край «Буковину».

Отже, перша подорож буде разом з ченцями-послідовниками католицького чернечого Ордену францисканців, діяльність яких була пов’язана з Галичиною та Буковиною зокрема. Вони залишили докладні описи подорожей своїх місій та міст, які вони відвідували. Тож це достовірні історичні джерела. Ці документи уважно «прочитав» чернівецький історик Олександр Масан і дійшов висновку, що «місцями осідку францисканців були населені пункти уздовж так званого «старого Берладського шляху», що вів із Львова до Чорного моря. У різні часи його називали по-різному – Львівський, Татарський, Волоський, Молдавський. Одна з найдавніших і найбільш відповідних назв – Берладський (Бирладський) шлях, тому що вів через Берладські землі до Чорного моря».

Ділянка цього давнього шляху між Снятином і Серетом проходила через населений пункт Cusminen, який ми знаємо як «Кузьмин» або на буковинський лад «Козмин». Середньовічне поселення Кузьмин наприкінці ХІV століття було важливим транзитним пунктом і центром торгівлі. І при тому воно було поруч із сучасними Чернівцями. Проте молдавський господар Олександр Добрий «обрав саме Чернівці за митний пункт тодішнього Молдавського господаря, чим заклав підвалини його наступного розвитку». Зрозуміло, що з часом «Козмину» довелося поступитись своїм авторитетним місцем «Чернь на Прутѣ» на мапі Буковини.

В наступному розділі «Вікаріат Русі в ХV – ХVІІ століттях» разом з францисканцями можна детальніше дізнатися про найзначніші поселення на міжнародному торговому шляху до Чорного моря вже у пізніші часи. Окремо представлено роль Францисканського ордену на політичній мапі регіону.

В розділі «Львівська дорога (ХІV ст.)» детально представлено Львів як головний транзитний центр Балто-Чорноморської торгівлі, куди «прибувають із прянощами купці».

Не оминув Андрій Теофілович в своїй розвідці такий важливий центр як «місто Чечунь, тобто Цецин біля Пруту». Проаналізувавши інформацію з наукових монографій, він ствердив, що вже з середини ХІІІ століття це була фортеця, котра перебрала на себе функції князівського господарсько-адміністративного центру після того, як занепало Ленковецьке городище. Знайдені цінні речі тільки підтвердили, що тут перебували представники вищих суспільних прошарків давньоруської держави. В документах згаданий і наближений боярин господаря молодого Молдавського князівства Олександра Доброго – управитель Цецинської «держави» Хотько Цяцинський.  Очевидно, що саме Цецинський замок контролював Львівський торговий шлях.

Також тут подано чітке визначення такого поняття як «град» («город») і «місто», які в давні часи мали різне значення. «Гради», або ж «городи» – це замки і фортеці, тобто укріплені місця. А міста – це великі торгові містечка, проте не укріплені. Саме тому автор пропонує такий важливий документ, як «Список руських міст», на який посилаються всі відомі історики-медієвісти, називати «Список руських городів дальніх та ближніх»

В другій половині ХІV століття виникло Молдавське князівство і для нього Старий Берладський шлях став дуже важливою торговою міжнародною трасою, по якій активну міжнародну торгівлю між причорноморськими містами та Західною Європою вів господар Олександр Добрий. Історики одноголосно погоджуються, що окрім торгівлі цей шлях мав дуже великий вплив як на внутрішню, так і на зовнішню політику держави.

Важливим документом для вивчення цього шляху став такий середньовічний документ, як  Грамота господаря Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 року, яку ми знаємо як «Уставництво о митах». Оскільки цей шлях проходив зі Львова через Чернівці і Серет до Сучави. Адже саме Сучава була обрана столицею молодого Молдавського князівства в 1388 році і відповідно стала головним митним пунктом і головним торговим центром з монопольним правом на оптову торгівлю  найбільш ходовими товарам. Тому зрозуміло, що від Сучави відходила низка маршрутів, які забезпечували активну торгівлю із сусідніми землями.  А звідти через Яси до Кілії на Нижньому Дунаї і до Білгород-Дністровського в гирлі Дністра, який був «крайнім митним пунктом Молдавського князівства і головним центром львівсько-причорноморської торгівлі». Отже, так склалося історично, що Чернівці розташовані на перехресті торгових шляхів, що з'єднували європейські держави.  

Для Чернівців та їхніх мешканців цей документ дуже важливий, бо саме в цій грамоті вперше письмово згадано про місто Чернівці як митний пункт. І до сьогодні саме цю дату чернівчани з гордістю святкують кожного року як своє храмове свято.

Правда, історія пам’ятки загадкова чи то навіть детективна. Грамота була надана львівським купцям молдавським воєводою Олександром Добрим. Вона написана церковнослов'янською мовою, яка в той час використовувалася в Молдавії для складання подібних документів. Ще в 1908 році, коли місто готувалося до святкування 500- річчя, почалися пошуки грамоти з ініціативи відомого історика Фрідріха Кайндля, який готував першу фундаментальну «Історію Чернівців». Професор Кайндль ретельно досліджував давні торгові шляхи, товари на основі документів, якими торгували на той час, а також грошові одиниці, якими послуговувалися купці в середньовічні часи. І цей документ був йому вкрай потрібний. Проте ні у львівських архівах, ні у Відні, пам’ятки не знайшли. Здавалося, що вона зникла безслідно. Тоді й виникли різні версії, що грамота чи згоріла, чи зникла чи навіть потрапила до приватного колекціонера,  який вивіз її до Англії. А потім почалися війни, цілковито змінювалась карта Європи і про грамоту надовго забули. І вже коли наближалося святкування 600 років документальної згадки про місто Чернівці в 2008 році, знову повернулися до пошуків. На цей раз результат був вдалим – Грамоту знайшли…в «Державному історичному музеї» міста Москви. Зрозуміло, що вони категорично відмовились віддати історичний артефакт його законним власникам. Але було надано можливість зробити її копію.

Дозволимо більш розлогу цитату з такого важливого документу:

«Божою милістю, ми Олександр воєвода господар землі Молдавською уклав з послами і купцями граду Львова наступний митний договір як вони повинні ходити товарами в нашу країну, заплативши митниці менше ніж раніше, а саме: Ті Львівні, які захочуть привести срібло в нашу країну, спочатку продадуть нам скільки нам буде потрібно, а що залишиться, продадуть і іншим…

У Чернівцях від німецького воза мито - 4 гроші, від вірменського - 6 грошів, від великої рогатої худини - один гріш, від 10 свиней - один гріш. Таке мите чернавське.

У Чернівцях вози не перевіряти, достатньо того, хто купець завіряє, що він не має заборгованого товару: куниць, срібла, воску та добрих коней місцевою породи Від воза з рибою платиться також мито, також як і від остальних.

Сучава, 6910, жовтень 8.»

В Грамоті є назви населених пунктів, які зустрічаються на всьому торговому шляху: Черновіц, Львів, Сучава, Четатя Албе (Аккерман), Тігина (Бендери), Бакеу, Бістріца, Бая, Молдавіца, Брашов, Тротуш, Каменіца (Каменець-Подільський), Дорохой, Сирет, Хотін, Роман, Нямц (Пятра-нямц), Берлад.

Не оминають історики і давній шлях від княжого Василева до Чернівців.   Як згадує ретельний історик, професор Сергій Пивоваров «поиде король ко Василеву и перейде Днєвстр и поиде ко Проуту»

Ще одним пунктом на Руському торговому шляху було місто під назвою «Galisija». Відразу на гадку спадає Галич як столиця Галичини, однак історики доводять що це Галац поблизу Путни.

Детально представлений в цій розвідці і шлях,  який особисто подолав, описав і подав на карті разом з містами, які він проходив, арабський географ, картограф, мандрівник, єгиптолог, історик, ботанік, письменник, який мав добру європейську освіту, аль-Ідрісі (1100–1165). Він працював при дворі сицилійського короля Рожера II і саме на його прохання здійснив цю подорож. Карта аль-Ідрісі (Tabula Rogeriana, 1154) подає не тільки територіальне розміщення України, а й уперше на карті міститься назва «Rusia» (Русія, тобто Русь). На карті написи – «Ard al Rusia» – земля Русі (територія Правобережної та Лівобережної України), «muttasil ard al Rusia» – «з'єднана земля Русі, «minal Rusia al tuani» – «від Русі залежної». Позначено та підписано річки – Дніпро, Дністер, Дунай, а також Київ (Kiau) та інші українські міста.

Детально представлені у виданні описи й інших подорожніх в ті давні часи середньовіччя. Для охочих мандрівників давніх часів тут представлено реконструкцію торгових шляхів за описом Андроніка Комніна «Книга стомленого у мандрах по областях».

Окремий розділ «Питоме село» воєводи Штефана Великого, присвячений селу Кузьмину. 3-го квітня 1488 року Штефан Великий видав грамоту про чергові дарування Путнянському монастиреві, згідно з якою до монастирських володінь перейшло і село на ім’я Козмин (Козминул) у «Черновскои волости». Для любителів давнини тут детально і достовірно описано і село, і навколишні присілки та поселення, і дерева, які тут росли.

Звичайно, нам цікавий насамперед шлях з «великои дороги, що идет от Черновци…». Цікаво, що вже в ті далекі часи з Чернівців до села Кузьмин пролягало дві дороги, що підтвердила потім детальна Австрійська військова мапа західної України картографа штабсофіцера Фрідріха фон Міга, з якою можна ознайомитись в Муніципальній бібліотеці.

Перша, мала дорога, вела з Чернівців по правому березі потоку Козія до села Чагор. А друга, тобто велика дорога, вела до села Коровії. «Історичні документи однозначно свідчать що саме цією дорогою рухалося військо польського короля Яна Ольбрахта». Якби хто мав бажання пройтися цими дорогами разом з Ольбрахтом, в книзі можна детальніше прочитати про них.

На сторінках цієї книги належне місце виділено дослідженню історії літописного Козмина та всіх навколишніх сіл та поселень, які межували з Козмином: Кучурів, Глибока, Яблунівець, Луковиця, Волока, Михальча, Молодія, Круп’янське (біля Волоки, недавно Новоселиця) Тарашани, Кут Баїнський, Бояни, Легучени або Зелений Гай, Остриця, Строїнці. Знайшли своє місце на її сторінках  і давні назви річок, які тут протікають, як от Дністер, Прут, Серет, Сучава, Молдава і Бистриця.

Особлива увага приділена і найдавнішим писемним згадкам про «Буковину» в українсько-молдавських грамотах та утвердженню її як назви краю.

Для зручності видання проілюстроване давніми картами.

Минули сторіччя, а важливість доріг і транспортного сполучення залишаються актуальними, хоч і називають це тепер модним словом транспортна логістика. А в кращі, більш мирні часи, таки можна з користю і використати давню історію Буковини, Чернівців, Цецино та інших поселень краю для їх туристичного та культурного розвитку та представлення на карті Європи назагал.

А оскільки Андрій Теофілович за фахом журналіст, то він не тільки ґрунтовно та ретельно зібрав всю джерельну та документальну базу, яка стосується тих давніх історичних часів, Берладської дороги зокрема, але й намагався доступно представити доволі непростий матеріал.

Звісно, даний відгук не є рецензією на такі складні історичні книги, це справа професійних істориків, нам хотілось передати ці знання небайдужим читачам, буковинцям, краєзнавцям, а насамперед разом з автором повернутись в ті дуже віддалені часи і помандрувати разом з автором дорогами Буковини.

А ще в доробку Андрія Теофіловича є бібліографічне видання. Якщо бути точним, то такий шляхетний дарунок для батька підготувала донька-науковиця, кандидат педагогічних наук, доцент ЧНУ ім. Ю. Федьковича Ярина Квасецька 

«Чернівецьке видавництво «Зелена Буковина»: двадцять років на службі її  величності Книги (1994-2014). – Чернівці : Видавничо-інформаційний центр "Місто», 2022. – 72 с.

В цій книзі представлено результат багаторічної роботи Андрія Квасецького – всі написані ним книги та випуски часопису «Зелена Буковина», які вийшли за цей період. Якщо врахувати, що видавництво започаткувало бібліотеку буковинознавства і до співпраці було залучені такі знакові та авторитетні чернівецькі історики, як професор Олександр Добржанський, Василь Ботушанський, Павло Михайлина, Ганна Скорейко, Олександр Масан, Сергій Пивоваров, Ігор Буркут, Ігор Піддубний, Олекса Романець та інші. Можна собі тільки уявити, наскільки вартісні книги були видані вперше, а частина з них взагалі до цього часу були в архівах німецькою мовою та нерозшифровані або ж просто були засекречені. Назвемо тільки деякі: наприклад, «Буковиньска Русь» Ст. Смаль-Стоцького; тематичний випуск, присвячений Хотинській війні 1621 року та Хотинській битві 1673 року; Двомовні українсько-німецькі випуски «Історія Чернівців» та «Наш рідний край Буковина» Раймунда Фрідріха Кайндля;  «Козьмин» Едуарда Фішера; «Населення Буковини». 

Дуже знаковим проєктом стало започаткування  бібліотеки буковинознавства. Книги з історії та краєзнавства і до сьогодні користуються незмінним та заслуженим попитом у всіх, хто вивчає історію Чернівців та Буковини. Згадаємо хоча б деякі з таких монографій: «Буковина. Історичний нарис», колективна монографія до 600-річчя Чернівців «Чернівці. Історія і сучасність»; Олександр Огуй «Історія обігу грошових одиниць та їх найменувань на Буковині (1774-1918)»; Ігор Жалоба «Урядування та економіка Буковини»; Еріх Прокопович «Кінець австрійського панування в Буковині»; «Буковина 1918-1940 рр. : зовнішні впливи та внутрішній розвиток», серія книг з археології Буковини професора Сергія Пивоварова.

Всього за 20 років роботи цього видавництва вийшло понад 600 різноманітних видань, більшість із яких невеликим накладом і вони вже давно стали бібліографічною рідкістю. Майже всі з них є у фондах нашої книгозбірні.

Очевидно, найкраще відгукнувся про діяльність видавництва «Зелена Буковина» кандидат історичних наук та відомий політолог  Ігор Буркут: «Чернівці відроджують давню славу міста з європейськими традиціями книгодрукарства…» 

Довідкове видання вийшло тиражем в 100 примірників, тож воно відразу ж стало бібліографічною рідкістю. 

Обидві книги будуть цінними для істориків, краєзнавців, студентів, учнів і всіх, хто цікавиться минувшиною свого народу, Буковини та Чернівців насамперед.

Втішно, що саме в цьому видавництві вийшла книга нашого чернівчанина Вернона Кресса, чия книгозбірня знаходиться в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського – «Моя первая жизнь», яка вже давно стала бібліографічною рідкістю.

Зрозуміло, що не так і легко мандрувати тими середньовічними дорогами. Як пише сам автор, «цей шлях не вельми легкий і простий. Подекуди складний, а навіть плутаний та суперечливий». Навіть враховуючи порівняно невеликий обсяг розвідки. Але тут дуже щільний та інформативний текст. Тому на цьому шляху доведеться частенько зупинятися, переводити подих, вчитуватися в текст, уявляти ті давні шляхи та прадавні міста із своєю історією. Але нагородою буде пізнання та розуміння прецікавих сторінок історії наших давніх предків, які ходили цими буковинськими шляхами.

 

Андрій Теофілович Квасецький - український журналіст, редактор, книговидавець, перекладач, краєзнавець.

 

Підготувала Леся Щербанюк