11-06-2024

Тетяна Бондарчук "Шлях додому"

   Україна вже два роки живе у стані повномасштабної війни. Війна несе із собою жах, біль, руйнування, смерть. Чи потрібно писати про війну та любов? Так, однозначно, бо любов до свого й до ближнього під час війни допомагає долати будь-які труднощі.
 
   У видавництві «Книги-ХХІ» наприкінці лютого 2024 року вийшла друком збірка Тетяни Бондарчук «Шлях додому», яка точно це доводить.
 
 
Бондарчук Т. Шлях додому / Тетяна Бондарчук. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2024. – 272 с.
 
    Написано легко, а чи читається легко? Читаючи проживаєш з героями кожну мить… Тут зібрані короткі реальні й вигадані історії про різноманітні життєві ситуації та долі, переосмислення чужого непростого шляху. Герої цих оповідань, есеїв – звичайні люди, життя яких триває за умов війни, вони живуть поруч із нами: військові у відпустці, волонтери на відпочинку, дружини, які чекають з фронту своїх чоловіків. Ця книга про стосунки, які випробовуються відстанню і викликами воєнного часу. Попри відмінність доль її  героїв об’єднує мужність, добро, щире серце і любов..
 
   Чекаючи вісточки з фронту, кожна мати, дружина, кохана рахують секунди, хвилини, години. Чекаючи, вони працюють, волонтерять… Наприклад, дуже життєвими для багатьох жінок є слова героїні оповідання «Снайпер»:
 
   «Уже рік не телефоную. Він це робить сам, мій коханий. Що два тижні…. Й от життя триває «між». Між тими дзвінками й дописами, і і наступними двома тижнями… Тож доки книжка пишеться, він буде пильним… Я думаю про нього постійно. І перетворюю його окопи на затишні місця. Його самотність – на наш час разом…Його гвинтівку, яку він обіймає щодня, – на свої щоденні обійми.»
 
   А чи не звучать ці слова як заклик: «Життя. Життя перемагає війну та смерть. Тому живіть, мої дітки, виростайте, і нічого не бійтеся [...]» («Магдалена»).
 
   Cерце щемило, коли я читала оповідання «Єврейське щастя». Воно про фрау Інгель, яка через багато років знаходить свою племінницю, побачивши стильний ціпок, прикрашений «Swarovski»: «…Колись у мене була близнючка, і щоб нас розрізняти, мій батько замовив однакові кулони. У моєму був рубін, бо я – Рубі, Ребека. А у твоєму – біле золото, голд, Голда…Твою маму звали Голда, правда?» Це про відгомін тієї жахливої війни, яка прогриміла в Європі 80 років тому і впливає на наше сьогодення.
 
   Наші родини тепер розділено по різних країнах та навіть континентах. В оповіданні «Шлях додому» спостерігаємо за сім’єю, де батько на передовій, а сім’я “скитається! по світу, як перекотиполе…І ось лунає раптовий дзвінок, такий знайомий для багатьох з нас: «-- Кохана, – голос тата на гучномовці розрізав тишу нашого салону, - маю добрі новини для вас. За кілька тижнів маю бути вдома. Якщо ти десь недалеко, то готуйся до дороги. А якщо далеко – то час повертати в нашому керунку.»
 
   Особливість та перевага воєнної прози зараз у тому, що в центрі її уваги завжди постає людина, її прагнення, переживання… У кожного з них, як і у вас, власна історія на цій війні.
 
   Про автора: Тетяна Бондарчук народилася і живе у Києві, вивчала японську мову й деякий час проживала в Японії. Після повернення в Україну, майже 20 років викладала на кафедрі східних мов Київського національного лінгвістичного університету, написала книжку про Японію «Сніг у срібній чашці» (вона про власний досвід перебування в цій країні, вийшла друком у 2019 році). У 2016-му році заснувала проєкт альтернативної освіти «Наша школа», метою якого було створення якісного освітнього середовища для своїх дітей. У 2022 році в межах річного курсу письменницької майстерності від «Літоствіти» написала роман «Якби міста вміли говорити», що став переможцем конкурсу найкращий твір великої прози у видавництві «Vivat» влітку 2023-го. 
 
   Завітайте до Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського для прочитання книг.
 
Підготувала Галина Добровольська