Відзначення 89-річчя від Дня народження "Буковинського Златоуста" Анатолія Добрянського

Василь Аністратенко згадав про унікальне вміння Анатолія Миколайовича володіти аудиторією, зацікавити слухачів у залі незалежно від його розмірів та різноманіття людей. Він був усюди, де його потребували як найкращого знавця, конферансьє та значно вплинув на становлення його як студента і вже пізніше як людини та митця у зрілому віці. 

Письменник пропонує своїм читачам різнопланову прозу та поезію, яка охоплює теми, що хвилюють кожного з нас чи не щодня: сенс земного буття, вплив долі та фатуму на наше становлення, формування національної свідомості через призму сучасних подій. 

 Аністратенко В. Г. Подорож у житті: роман. Луцьк: Надстир’я, 2021. 404 с.

Написати роман було мрією всього його життя. Письменник зізнається, що, написаний за 2 місяці, текст вдався йому настільки легко, що впевнений – хтось безтілесний допомагав йому у цьому. За законом романного жанру у сюжеті ми спостерігаємо життя кількох поколінь однієї родини, ми ніби підглядаємо за ними крізь шибку українського вікна. Історія охоплює на перший погляд усе життя головного героя, Василя Довженка, – від дитинства та юності до усвідомленої зрілості, через що ми можемо побачити розвиток і суспільно-політичних процесів, що його оточували, змінювали світогляд та думки загалом. Україна тут також огранічно постає окремим персонажем зі своїм болем, емоціями та століттями незагоєними ранами. Попри трагічність багатьох висвітлених подій в романі збережений позитив та світло в очах, якими персонажі дивляться на цей новий світ .

Дещо пізніше Василь Аністратенко завершив написання двох інших романів – “Доля” та “У вирії буття”, у яких продовжив тему поколінь, конфліктів між ними, перемоги світла над темрявою та добра над злом.  

Василь Аністратенко. Обрії. Поезії. Чернівці: Технодрук, 2023. 200 с. 

Теза, яку повторюють повсякчас, коли йде мова про осмислення кризових подій – поезія реагує на них миттєво, вона лаконічніша і здатна точно демонструвати переживання автора. Так, у збірці поезій “Обрії”, присвяченій “полеглим і живим українським воїнам” Василь Аністратенко переосмислює як сприйняття війни, яку всі ми проживаємо сьогодні, так і етапи української історії, про які нам належить дізнатися більше. 

За туманами сизими 

За туманами сизими, 

У дощі і в мороз

Стоїте наші воїни

Попри смерть і психоз. 

Ворог лютий – приречений

Лізе вдень і вночі, 

Трощить, нищить і спалює

Людський слід на землі…

Та нехай у безтямності –

У нелюдській безпам’яті

Він по трупах іде…

І в Шахмарську, і в Бахмуті

Свою смерть він найде.

Ми живемо у складний час, коли багато людей чекають на повернення рідних, а свідченням того, що вони живі можуть стати навіть на перший погляд незначні два прапорці про прочитане адресатом повідомлення в соцмережі. Цій темі також  присвячені деякі вірші зі збірки і вони ніби промовляють до нас любов’ю та щирістю цих бажань. 

Ти в серці моєму

Купаю тебе

У своїх я обіймах,

Купаю тебе 

В поцілунках

Своїх,

Кохаю тебе

Моя мила

Та ніжна 

Тобою одною

Живу.

Куди б я не Їхав 

І де б не ходив, 

Зі мною назавше

Ти – поруч.

Про щоб б не думав

І що б не робив, 

Ти – в серці моєму

Ліворуч.

Членкиня Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, культурна менеджерка Олена Рєпіна також вирішила поділитися своїми спогадами про Анатолія Добрянського як людину та викладача. Вона закінчила філологічний факультет у 1999 році і, як зізнається, мала велике щастя на 2-му курсі слухати предмет “Культурологія” саме у нього. Вважає, що його стиль викладання та підхід до предметів став тим, що залишило свій слід у внутрішньому світі багатьох студентів, адже кожна його лекція це була сцена, на якій він був автором, це було відчуття наскільки тонких напівтонів, які неможливо було передати на сторінках конспекту. Багато тем у його подачі вона пам’ятає і досі і може переповісти саме тими словами, якими вони були проговорені. Зараз їй також доводиться часто проводити різноманітні заходи як громадській діячці і вона щоразу згадує тон, манеру, спосіб говорити про складні речі простими словами Анатолія Миколайовича. 

На сьогодні у поетичному доробку Олени Рєпіної вже 3 збірки. Частина поезій із збірки “Жити далі”  була написана вже в період повномасштабної війни за донат на потреби війська. 

Вона продекламувала декілька своїх віршів, один із яких у цей вечір вирішила присвятити дорогому викладачеві.

“Пам’яті”

Усе минає. Та не все мине, 

В житті і сліз, і радості – до краю:

– Благаю, пом’яніть, живі, мене, –

Чийсь голос проривається в земне, 

І я промовлю стиха: пам’ятаю…

Ріка життя широка і стрімка, 

То тихий плин, то бризки водограю:

– Згадай мене, – прозора і легка,

Торкне, неначе тінь, чиясь рука, 
І я промовлю стиха: пам’ятаю…

Так нитка пам’яті крізь сніг і листопад

Гойдне космічний маєтник назад,

Коли промовлю стиха: пам’ятаю...

У цій канві Вселенського буття

Є місце смутку, та нема одчаю.

Червоно-чорне наше вишиття:

Живі і мертві – в лінії життя,

Допоки я в любові пам’ятаю… 

Вона також поділилась історією появи та вибору ілюстрацій до поезій. ЇЇ попередня збірка під назвою “До ранкової кави” потрапила до рук художниці-переселенки з Старого Салтова Тетяни Даниленко, яка раніше створила теплу серію ілюстрацій “Листівки з підвалу”, які доповнили та створили нове бачення текстів. 

Спонтанно ми дізналися і про те, що з Валентиною Чолкан, викладачкою Чернівецького національного університету вони досі у чудових стосунках та товаришують. Щойно пані Олена публікує новий вірш на свою сторінку у facebook – з’являється наспівана її версія. Та, оскільки раніше це була лише частина приватного листування в мережі, нам всім, як і авторці, захотілося поділитися цим. Так, Валентина Чолкан заспівала поезію “Марш Патріотів”, яка у її виконанні перетворилася на справжній марш та подарувала всім нам позитивний досвід пережитий разом.

По секрету Олена Рєпіна розповіла також, що готує нову збірку з назвою “Заземлення”, де також будуть поезії з нотами мелодій, наспіваних Валентиною Чолкан. 

*****

На Панській вулиці також ідуть дощі.

Двірник, як страж, в прозорому плащі,

Як добрий дух, із вітром за одне

Змітає тимчасове і земне.

 І вуличний музика-ловелас

З дощем на пару витинає джаз,

Підморгує панянкам поміж тим

І бруком сипле звуками без рим.

І тягне голе віття в небо клен,

Уже й не віття – плетиво антен,

Уже й не клени, а живі серця

Притягують зі Всесвіту сонця.

А ми йдемо під руку з ліхтарем –

Поважним франтом, вічним бунтарем –

І так умито й добре на душі…

На Панській вулиці також ідуть дощі…

Підготувала Теленько Катерина