«Музиканти світової слави на сценах Чернівців»: скрипаль-віртуоз Ежен Ізаї

Король скрипки Ежен-Огюст Ізаї (Ісаї)

Отже, сьогодні мова піде про відомого в Європі та світі бельгійського скрипаля-віртуоза, диригента та композитора, музичного педагога, викладача університету, концертмейстера Ежена Ізаї (фр. Eugène Ysaÿe, нім. Eugene Izai).

Для розуміння високого рівня виконавців-гостей міста і того, на яких зразках виховувались його мешканці, розповімо про самого Маестро.

Ежен Ізаї народився 16 липня 1858 року в шахтарському передмісті містечка Льєж (Liège), яке належить землі Валлонія в Бельгії. Його батько – Никола, будучи оркестровим музикантом, диригентом салонних і театральних оркестрів, став першим педагогом обдарованого сина. Він з дитячих років помітив його потяг до музики, та розумів, що лише таланту, щоб стати справжнім музикантом, ніколи недостатньо – потрібна ще й наполеглива і багаторічна праця. Навчатися грі на скрипці Ізаї почав з чотирьох років. В сім’ї було 5 дітей і всім їм треба було дати належний рівень життя та освіти. І хоч пізніше син згадував, що татова наука була дуже жорстка, а «рука його була важка», поруч із цим він пише «проте без його твердого поводження я би ніколи не отримав належного результату і не став би тим, ким став. Безперечно, батько був моїм істинним вчителем».

В 1865-му році, у віці всього 7 років, Ежен вступив до Королівської консерваторії Льєжа, щоб навчатися у професора по класу скрипки Дезіре Гейнберга. Вже тоді хлопчик грав у театральному оркестрі, щоб допомогти родині матеріально. І хоч через півтора року йому призначили другу премію, успіх його був доволі незначним, адже хлопцю було важко поєднувати працю і навчання. Окрім того, він був доволі непосидючою дитиною, чим постійно нервував свого вчителя. У1868-му році померла мама і він залишив навчання в консерваторії. На щастя, його гру на скрипці почув засновник франко-бельгійської скрипкової школи Анрі В’єтан і був захоплений юним Ізаї. Саме він наполіг на тому, щоб хлопчика повернули на уроки до консерваторії На цей раз його зарахували в клас професора Рудольфа Массара, де він вдосконалював уроки гри на скрипці. За короткий термін він отримав перший грант на навчання, а згодом – золоту премію. Навіть директор консерваторії, професор Т. Раду, вражений його досконалою та природною грою, з гордістю за свого учня відзначив: «він грає на скрипці так, як птахи співають».

Через два роки Ежен закінчив консерваторію в рідному місті і вирушив на навчання до Брюсельської консерваторії, де ще два роки відвідував приватні уроки в класі одного із найвидатніших скрипалів та композиторів свого часу – Генрика Венявського. Він був унікальним та визнаним у всьому світі віртуозом гри на скрипці, що володів чудовим тоном, чарівною співучістю смичка, високохудожнім розумінням виконуваного твору та першокласною технікою. Як композитор він вирізнявся вишуканим смаком та оригінальністю думки. Ці вміння він передав і своєму новому учневі Ежену Ізаї.

Своє навчання професії скрипаля Ежен Ізаї завершив в бельгійського скрипаля, композитора, педагога, викладача університету, засновника франко-бельгійської скрипкової школи Анрі В’єтана в Парижі впродовж 1876 -1879 років. Він вважався одним з найвизначніших віртуозних скрипалів романтичного напрямку або, як його називали за життя, «царем скрипки» і «генієм першої величини», про роль якого у своєму мистецькому житті сам Ізаї пізніше сказав: «Він показав мені шлях, розплющив очі та серце».

Навчання у цих знаменитих викладачів свідчило, що він засвоїв першокласну, так звану франко-бельгійську школу гри на скрипці. Він став істинно національним музикантом, успадкувавши найкращі якості бельгійської та спорідненої їй французької скрипкових шкіл: інтелектуалізм у здійсненні найромантичніших задумів, ясність та виразність, витонченість інструменталізму за величезної внутрішньої емоційності. В основі цієї школи були такі ознаки, як елегантність, повний тон із відчуттям «довгого» поклону без ривків, точні прийоми лівої руки та поклони з використанням усього передпліччя, зберігаючи спокій як зап’ястя, так і плеча.

Впродовж всіх років музикант ретельно та наполегливо займався самонавчанням – багато грав на скрипці, вивчаючи твори Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена та чи не весь класичний скрипковий репертуар.

Дещо пізніше він щоправда писав, що навіть попри найкращі класичні школи гри на скрипці, які на той час існували в Європі, найбільшу роль у його становленні зіграв саме батько: «В подальшому першокласні викладачі (професори) по класу скрипки Королівської Льєжської консерваторії Родольф Массар та Генрік Венявский і Анрі В’єтан в Парижі відкрили для мене елементи, що стосуються інтерпретації і технічних прийомів, але мистецтву змусити скрипку розмовляти навчив мене батько».

Після закінчення Королівської консерваторії в Льєжі в 1879 році і до 1882 року він був головною скрипкою та концертмейстером в берлінському знаменитому оркестрі Бенджаміна Більзе, виступи якого проходили в кав’ярні «Флора». Пізніше він перетворився на Берлінський філармонічний оркестр.

Тогочасна преса не оминала можливості відмітити на своїх шпальтах виразність, натхнення, бездоганну техніку його гри. А серед його вдячних слухачів, які регулярно приходили, аби послухати оркестр і гру Ізаї зокрема, були такі знакові особистості та видатні музиканти того часу, як Ференц Ліст, Клара Шуман, Антон Рубінштейн. Він, будучи значно старшим від Ежена, був йому і товаришем, і наставником, і насамперед професійним вчителем, який повторював своєму юному другові важливі істини мистецького життя:

«Не піддавайтеся зовнішнім проявам успіху, завжди майте перед собою одну мету – трактувати музику відповідно до вашого розуміння, вашого темпераменту, і особливо вашого серця, а не простих вподобань. Справжня роль музиканта-виконавця полягає не в тому, щоб отримувати, а в тому, щоб давати…».

Cаме Антон Рубінштейн, будучи тоді вже визнаним музикантом, переконав Ежена залишити оркестр, адже був впевнений, що той вже досконало опанував всі найтонші секрети інструменту і про його талант повинні дізнатися меломани у всіх найважливіших європейських столицях. Отже, за наполяганням «свого істинного учителя інтерпретації» Їзаї йде з оркестру та бере участь у їхньому спільному турне Скандинавією. Там вони часто грали удвох відомі сонетні вечори та були улюбленцями публіки. Поїздка виявилася успішною як з точки зору фінансів, так і з точки зору вдалого піару, що частково й визначило подальшу кар’єру скрипаля як одного з кращих музикантів світу.

Коли Ежену Ізаї було лише 27 років, його рекомендували як соліста для концертів у Парижі. Це стало початком його великого успіху як концертного артиста. В столиці Франції він жив і працював впродовж 1883-1886 років, тут в нього склалися дружні та професійні зв’язки з провідними французькими композиторами, що, погодьмося, трапляється не так часто в творчих колах. Велике значення особисто для Ізаї мав його виступ у 1885 році в Парижі в концерті одного з найбільших французьких диригентів XIX століття Едуарда Колонна, який був аж надто прискіпливий до своїх музикантів. Після вдалої демонстрації свого таланту того вечора перед молодим скрипалем відчинилися двері до найвищих і найвибагливіших музичних кіл Парижа.

Він бере участь у музичних вечорах, які вони організовують, жадібно вбираючи нові враження. Темпераментний бельгієць викликає до себе прихильність французьких митців своїм талантом і тією рішучою майстерністю, яку він вкладає у виконання їхніх творів. Наприкінці ХІХ століття саме він прокладав дорогу більшості нових скрипкових і камерно-інструментальних творів французьких і бельгійських композиторів. Виконавське мистецтво Ежена Ізаї викликало загальне захоплення, як і перші твори, серед яких «Елегійна поема», написана ним самим. Під її впливом композитор і знаменитий музичний діяч Парижу Ернест Шоссон написав для Ізаї власну «Поему», яка була відповіддю на прохання Ежена про концерт.

Цезар Франк присвячує йому свою знамениту «Сонату» для скрипки, один із найбільших творів світового скрипкового репертуару, яка була написана і переслана до Арлону як весільний подарунок для Ізаї та його дружини Луїзи Бурдо у вересні 1886 року. Композитор подарував їм свою сонату для скрипки вранці напередодні, і після невеликої репетиції Ізаї виконав цей твір на весільній церемонії. Офіційна концертна прем’єра сонати відбулася в Брюсселі 15 грудня 1886 року з автором особисто. Маестро грав її до кінця свого життя, чим зробив знаменитим не тільки музичний твір, але і самого Цезара Франка, який до того був майже невідомим. Відомий угорський скрипач Джозеф Сігеті вважав, що ці дві присвяти демонструють величезну пошану, якою користувався у Парижі Ежен Ізаї.

Він аранжував для скрипки з оркестром Étude en forme de valse Каміля Сен-Санса, який спочатку був написаний для фортепіано соло. Композитор присвятив Ежену Ізаї «Квартет». Ґабрієль Урбен Форе присвятив скрипалеві фортепіанний «Квінтет», а композитор, піаніст, диригент, музичний критик Клод Дебюссі – твір «Квартет» і скрипковий варіант «Ноктюрну».

Як відмітив скрипач, педагог і теоретик скрипкового мистецтва Карл Флеш щодо скрипкових прийомів виконавця «Ізаї був першим, хто ввів у практику ширшу вібрацію, прагнучи вдихнути життя у скрипкову техніку». Він назвав його «найвидатнішим та найособливішим скрипалем, якого він коли-небудь чув у своєму житті».

З величезним тріумфом Ежен Ізаї виступав у містах Бельгії, Франції, Італії, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Англії, Іспанії, Португалії, Швеції, США, Норвегії, Фінляндії та багатьох інших краї світу.

Ангажементи йшли один за одним. Маестро веде вкрай напружене та виснажливе життя концертанта-гастролера, граючи поспіль 14-15 концертів за таку ж кількість днів, кожного разу в іншому місті. Незважаючи на це і на отриману ще в юності травму руки, котра час від часу давала про себе знати, музикант був цілковито задоволеним і щасливим: «Я почуваюся найщасливішим, коли я граю. Тоді я люблю все у світі. Я даю волю почуттю та серцю…»

 

Відомий англійський диригент Генрі Вуд із захопленням згадував свої репетиції та виступи з Еженом Ізаї у 1899-му році: «У ті дні я навчився у цієї великої людини більшого, ніж у всіх інших разом узятих», а далі продовжував: «Найбільше мене вразило його «спів на скрипці» і чудове rubato. Багато виконавців засвоїли якесь невизначене, розтягнуте rubato, яке залишає диригента ніби висіти у повітрі. Саме в той момент, коли він думає, що соліст збирається прискорити темп, той робить навпаки і сповільнює пасаж. З Ізаї ніколи цього не відчував. Я точно знав, що він мав намір робити, і, звичайно, слідував за ним. Акомпанувати йому було справжньою насолодою».

Як виконавець, Ізаї був переконливим і дуже оригінальним. Ось так висловився про його виконання великий друг музиканта Пабло Казальс: «Яким величезним художником був Ізаї! Коли він з’являвся на естраді, здавалося, що виходить якийсь король. Красивий і гордий, з гігантською фігурою та виглядом молодого лева, з надзвичайним блиском очей, яскравими жестами та мімікою — він сам уже був видовищем. Я не поділяв думки деяких колег, які дорікали йому в зайвих вольностях у грі та надмірній фантазії. Треба було враховувати тенденції та уподобання епохи, в яку формувався Ізаї. Але найважливіше те, що він відразу ж підкорював слухачів силою свого генія». Ізаї увійшов в історію музичного мистецтва як артист, який все життя віддав улюбленій справі. Як писав згаданий Пабло Казальс, «ім'я Ежена Ізаї завжди буде для нас означати найчистіший, найпрекрасніший ідеал артиста».

Ежен Ізаї мав великий і гнучкий тембр, на який впливала значна різноманітність вібрато (періодичних зміни висоти, гучності або тембру музичного звуку, які в струнних інструментах викликаються коливаннями пальця) – від повної відсутності вібрато до дуже інтенсивного. Його modus operandi був, за його власними словами: «Нічого, що не мало б емоцій, поезії, серця». Диригент Генрі Вуд про майстерність його виконання сказав так: «Якість звуку була неймовірно красивою... Здавалося, він отримав більше кольору від скрипки, ніж будь-хто з його сучасників».

Він також зазначав, що, мабуть, найпомітнішою рисою інтерпретацій Ізаї було його майстерне рубато (іт. Tempo rubato – вкрадений темп): «Кожного разу, коли він вкрадав час з однієї ноти, він сумлінно повертав його протягом чотирьох тактів, дозволяючи своєму акомпаніатору підтримувати чіткий темп під його вільну кантилену». До речі, саме цей вид рубато відповідає опису рубато Фредеріка Шопена.

Незважаючи на те, що Ізай був чудовим інтерпретатором пізнього романтизму та раннього модерну – Макса Бруха, Каміля Сен-Санса та Цезара Франка, який казав, що він був їхнім найкращим інтерпретатором – ним захоплювалися також і за його виконання інтерпретації творів Йоганна Себастьяна Баха та Людвіга ван Бетховена. Його техніка була досконалою та тонко відточеною, і в цьому плані він був першим тогочасним скрипалем-виконавцем їхніх творів, чия техніка не мала недоліків деяких попередніх митців.

Доволі швидко він завоював авторитет на світовому музичному Олімпі, хоч звісно, шлях до світового визнання був дуже непростим. Понад 40 років тривала концертна діяльність Ежена Ізаї. З величезним успіхом він виступав не тільки як скрипаль, але і як видатний диригент, особливо прославився виконанням творів Людвіга ван Бетховена та французьких композиторів. У лондонському Covent Garden, в Королівському будинку опери він диригував під час виконання єдиної опери на дві дії німецького композитора Людвіга ван Бетховена «Фіделіо».

А у січні 1883 року Ежен Ізаї гастролював у Києві, Харкові, Одесі. В «Одеському віснику» з’явилася велика стаття, де писали: «Ізаї полонить і зачаровує душевністю, духовністю та осмисленістю своєї гри. Під його рукою скрипка перетворюється на живий, одухотворений інструмент: вона мелодійно співає, зворушливо плаче і стогне, і любовно шепоче, глибоко зітхає, голосно тріумфує, словом, передає всі найменші відтінки та переливи почуття. Ось у чому сила і могутня чарівність гри Ізаї».

В 1886-му році Ежен Ізаї повернувся в Брюссель, оскільки його запросили професором столичної Королівської консерваторії. На цій посаді він пропрацював до 1898 року. За цей час професор Ізаї виховав і підготував багато знакових скрипалів світової слави, як А. Дюбуа, М. Крікбум, М. Ван-Несте, П. Коханьський, Р. Бенедетті, В. Примроз, А. Маршо, Д. Бруншвіг, А. Бахман, Л. Персінгер, А. Де Рібопьер та багато інших.

У тому ж році Маестро створив квартет Ysaÿe, який виконав прем’єру струнного квартету Клода Дебюссі і відразу став одним з кращих в Європі. У Брюсселі Ізаї був одним із активних учасників мистецької спільноти «Клуб двадцяти» – об’єднання прогресивних художників та музикантів. В 1895-му році Ежен Ізаї організував симфонічне товариство під назвою «Концерти Ізаї», на яких виступали найкращі виконавці.

Під час свого перебування на посаді професора в консерваторії Ізаї продовжував гастролювати дедалі ширше, відвідавши всю Європу.

Він був другом Клода Дебюссі і іноді листувався з ним. Обидва дуже поважали один одного, а Ізаї був значним прихильником ранньої кар’єри молодшого за себе композитора. Свій єдиний струнний квартет Дебюссі також присвятив скрипалеві. Прем’єра квартету відбулася 29 грудня 1893 року квартетом Ysaÿe в Société Nationale у Парижі, яка отримала неоднозначні відгуки. Віртуоз і композитор листувалися і під час написання «Ноктюрну».

У 1894-му році відбулися його перші гастролі в США. Вже в 1898-му році Ізаї запропонували посаду музичного директора Нью-Йоркської філармонії, але він відмовився від пропозиції через напружений графік сольних виступів.

В 1902 році він купив віллу на березі річки Маас (велика європейська річка, що протікає через Бельгію), і дав їй поетичну назву «La Chanterelle» («Квінта, п’ята струна скрипки»). Тут Ізаї відпочивав, насолоджуючись як природою, так і музикою, без якої взагалі не уявляв свого існування. Займався музикуванням, писав музичні твори, давав уроки та консультації, грав у камерних ансамблях.

В 1910 році в результаті навантажень здоров’я Ізаї різко похитнулось – лікарі діагностували серцеве захворювання, нервову перевтому, розвиток діабету та загострення хвороби лівої руки. Лікарі наполегливо радили йому припинити концерти. Для Ежена така лікарська рекомендація вже означала смерть. «Ні! Я не зраджу свого життя артиста доти, доки в мене залишиться хоч один атом сили; доки я не відчую занепад волі, яка мене підтримує, доки мені не відмовлять пальці, смичок, голова». Попри попередження він продовжував гастролювати…

Перша світова війна прийшла до Ежена Ізаї неочікувано, коли той відпочивав на своїй віллі. Насилу діставшись Дюнкерка (район у Франції), разом з сім’єю в рибальському човні він переправився на інший бік Па-де-Кале і оселився в Лондоні. У період війни концертне життя у Європі майже завмерло. Лише одного разу музикант виїздив із концертами до Мадриду. Тому, коли Ізаї отримав пропозицію поїхати до Америки він охоче її прийняв і вирушив на «новий материк» вже наприкінці 1916 року. Спочатку давав багато концертів, та коли в 1918-му році йому запропонували очолити міський симфонічний оркестр в Цинциннаті (штат Огайо), він прийняв запрошення і пропрацював там чотири роки. На цій посаді застав закінчення війни. Як писав Ежен своїй дружині: «Закінчився цей невимовний жах, ця жахлива бійня, що скосила стільки сильних життів, що породила стільки нещасних вдів, скорботних, мучеників, стільки злочинців та героїв!». Ежен Ізаї зміг приїхати на батьківщину влітку 1919 року., але умови чотирирічного контракту змусили його знову повернутися до Цинциннаті. Літні місяці він намагався все ж таки проводити вдома.

Остаточно повертається до Бельгії Ежен Ізаї в 1922 році, проте хвороба та поважний вік вже не дозволили йому займатися гастрольними поїздками. Внаслідок діабету і хвороби рук скрипаль з часом скорочує кількість своїх виступів. Із посиленням симптомів Ізаї все більше занурюється у викладання, диригування та улюблене захоплення – композицію. Серед його найвідоміших творів — шість сонат для скрипки соло ор. 27, Соната без супроводу для віолончелі, ор. 28, одна соната для двох скрипок, вісім віршів для різних інструментів (одна або дві скрипки, скрипка та віолончель, струнний квартет) і оркестру (Poème élégiaque, Poème de l'Extase, Chant d'hiver, Poème nocturne тощо), п’єси для струнного оркестру без басів (включаючи Exil), кілька скрипкових концертів, різноманітні короткі п’єси для скрипки та фортепіано, два струнних тріо, ранній струнний квінтет і опера «Петро Шахтар», написана наприкінці життя у Валлонії.

Власна композиторська творчість Ізаї припадає на епоху романтизму, однак відрізнялася стриманістю – він був відмінним ансамблістом.

Творча спадщина Ежена Ізаї складає понад 50 творів в різних жанрах. Йому належить понад 30 інструментальних творів, написаних, здебільшого, для скрипки. Серед його творів – одна опера, вісім скрипкових концертів, варіації на тему Паганіні, оркестровий твір "Вечірні гармонії" для соло з квартетом. Серед них 8 поем, одного з найбільш близьких йому жанрів. Це одночастинні твори імпровізаційного характеру, близькі імпресіоністичній манері вираження. Найбільш новаторськими творами Ізаї є його соната для віолончелі solo та шість сонат для скрипки solo, всі написані в 1923 році. Цікаво, що кожна із шести його сонат присвячена одному з відомих скрипалів - сучасників автора: Перша – угорцю Йожефу Сігеті, Друга – французу Жаку Тібо, Третя – румуну Джордже Енеску, Четверта – австрійцю Фріцу Крейслеру, П’ята – головному та улюбленому учневі бельгійцю Матьє Крікбому; Шоста – іспанському скрипалю Мануелю Квірого. Всі вони орієнтовані на високу професійну виконавську технічно-віртуозну та інтерпретаційну майстерність. Йому належать також багато менших за обсягом п’єс, як от мазурки і полонези, створені під впливом творчості його вчителя Г. Венявського, численні транскрипції, які користувалися незаперечним авторитетом серед прихильників салонної музики.

Вся багата музична колекція Ежена Ісаї, яка зберігається в Музичному відділі Королівської бібліотеки Бельгії, поєднує чотири десятиліття придбань із пожертвою, зробленою сім’єю Ізає у 2007 році. Це важливе джерело для вивчення життя та творчості музиканта, архів включає близько 700 листів та партитури з автографами, понад 1000 друкованих партитур і книг, багата колекція фотографій, чотири фільми та близько п’ятдесяти записів зі швидкістю 78 і 33 об/хв. Друга колекція рукописних і друкованих нот зберігається в Нью-Йорку в Джульярдській школі. В 1996-му році було випущено диск, на якому із записом виконання всі меломани можуть тепер послухати твори Шумана, Брамса, Крейслера, Вагнера, Шуберта та інших авторів класичної музики, власне самого Ежена Ізаї, які писали свої твори для скрипки, в чудесному виконанні відомого скрипаля. В золотому фонді Українського радіо також можна послухати як твори самого Маестро, так і його виконання інших знакових творів.

Останній  грандіозний концерт Ежен Ізаї грає в Мадриді в 1927 році. Це був вечір творів Людвіга ван Бетховена під керуванням каталонського віолончеліста, композитора і диригента Пабло Казальса, на якому звучали «Героїчна симфонія» і потрійний Концерт у виконанні одного з найбільших піаністів Франції XX століття Альбрехта Корто, французького скрипаля Жака Тібо і власне Ежена Їзаї.

У 1930-му році відбувся останній виступ Ежена Ізаї. Вже на протезі після ампутації ноги він диригує в Брюсселі оркестром з 500 осіб на урочистостях, присвячених 100-річчю незалежності Іспанії. Вже тяжкохворий на початку наступного року він закінчує написання опери «П’єр-рудокоп» – ліричної драми на валлонському діалекті.

Хвороба продовжувала прогресувати і у 1931 році, страждаючи від надзвичайно тяжкого діабету, який вимагав ампутації лівої стопи, Ежен Ізаї відійшов у вічність 12 травня 1931 року у своєму будинку і був похований на цвинтарі Іксель у передмісті Брюсселя.

Ще за життя він отримав найвищі мистецькі відзнаки: золоту медаль Королівського філармонічного товариства (1901), офіцера ордена Леопольда; кавалера ордена Леопольда. Та найбільшою нагородою для Маестро Ежена Ізаї завжди були захоплені очі та вдячні аплодисменти його слухачів…

Досить успішно та вдало склалося і його особисте сімейне життя – він два рази був щасливо одружений. Його перший шлюб, 28 вересня 1886 року в Арлоні, був з Луїзою Бурдо (з Дендермонда), з якою він мав трьох синів і двох дочок: Габріель, Керрі , Терезу на ім’я Тезі, Антуан і Теодор. Після смерті Луїзи в 1924 році він одружився на своїй учениці Жанетт Дінсен, яка була на 44 роки молодшою за нього. Вона була скрипалькою, яка в підлітковому віці навчалася у видатних педагогів, таких як Франц Кнайзель, Леопольд Ауер і Отакар Шевчик. Ізаї познайомився з нею в 1922 році, будучи диригентом оркестру в Цинциннаті. Вона піклувалася про нього в його хворобливі роки. Єдине прохання Ежена до неї після смерті полягало в тому, щоб вона продовжувала виступати під його іменем. Музичний талант великого скрипаля Ежена Ізаї продовжили його діти, онуки та правнуки.

У пам’ять про нього в 1937-1938 роках у Брюсселі проводився міжнародний конкурс скрипалів імені Ежена Ізаї, який у повоєнні роки відродився як Музичний Конкурс скрипалів імені королеви Єлизавети.

Ежен Ізаї в Чернівцях

Ось такий знаменитий музикант-віртуоз, першокласний скрипаль, знаменитий бельгієць Ежен Ізаї, якого ще за життя називали «королем скрипки» або, як сказав про нього українсько-американський скрипач та його талановитий учень Натан Мільштейн – «царем скрипки», як зазначає чернівецька тогочасна преса, щонайменше два рази давав концерти в нашому місті. Навіть сьогодні музиканти, які мають фахову освіту з непідробним захопленням згадують це ім’я.

Можливо, на вибір Чернівців як міста для проведення концерту мала вплив авторитетна думка його вчителя Генрика Венявського (Wieniawski), котрий мав концерти в нашому місті в рік відкриття приміщення Музичного товариства, чи не менш авторитетного для нього піаніста і старшого товариша Антона Рубінштейна, який давав концерти в нашому місці в 1879 році.

Вперше гастролі Ежена Ізаї в нашому місті відбулися в лютому 1908 року, про що свідчать тогочасні реклами та оголошення як в німецькомовних часописах, так і в українській газеті «Буковина». Квитки на концерт продавала знаменита книгарня Пардіні. Як свідчить газета «Буковина» від 21 лютого 1908 року: «Концерт Jsaye’a, одного з найславніших сучасних скрипаків, відбуде си в середу 26 с.м. в салі «Музичного товариства». Програма обнимає твори Бетовина, Бруха, Ваґнера й самого концертанта. Акомпаніювати буде брат скрипака, професор бруксельської консерваторії. Карти вступу продає книгарня Пардінїого».

Як бачимо відомий Маестро прибув до нашого міста не сам, а разом із своїм рідним братом

А вже «Щоденна газета» (Allgemeine Zeitung) від 29 лютого 1908 помістила доволі розлогий відгук на цей концерт. Нижче подаємо його довільний переклад.

Концерт Ежена Ізаї

«Отже, він стояв перед нами в тілі, цей великий бельгієць Ежен Ізаї, який вже багато років є зіркою мистецького небосхилу найвищого порядку. Вражаюче потужна особистість. Він ривком ставить свою чудову скрипку Гварнері до підборіддя й ледве торкається смичком струни – всі зачаровано слухають рідкісну, чудову гру на скрипці. Велика полум’яна артистична душа Ізаї говорить кожним тоном. Це не так вивчені та відрепетирувані музичні твори, які ми чуємо, а свіжовидобуті з душі, нашої Capturing Senses: Ізаї насправді просто грає самого себе. Читаємо за програмою «Концерт для скрипки з оркестром Макса Бруха», але те, що ми чуємо, щось дивовижне. Багато виконавців грали концерт Бруха, але це художня інтерпретація, через його формулювання, через його акценти, завдяки незрівнянно красивим напівтонам стала ще одним «унікальним» твором. А як він показав нам тони в «Адажіо» Бетховена. Як великий артист він весь в музиці. Мені це неможливо описати. Саме так грає Ізаї і з такою манерою гри на скрипці він завоював весь світ. Першу частину сонати Бетховена артист грав надто віртуозно і музика звучала у всій своїй красі. Разом з угорськими вальсами Ежен Ізаї викликав неперевершену бурю оплесків. Тут митець мав змогу висловити свою унікальну велику майстерність – кожна нота знаходила відгук в слухачів. Хвилювання і велика жага до життя, гриміли в концертній залі і ми хвилювалися, що скрипка не витримає такої напруги. Але це великий Ізаї, такий повний душі, такий самозаглиблений в своїй грі. Ці гострі акценти, ця Поліфонія та ця запаморочлива пісня. Наелектризована публіка вирувала шаленими вітаннями, тому Ізаї як завжди виглядав трішки розгубленим. На біс він грав добре відомі речі, такі як пісні, Мазурку і полонез Воймароського. Він грав ці твори так, як тільки чудовий скрипаль може грати. Ми сподіваємося, що цей великий артист приїде знову і ми зможемо захоплюватися інтерпретацією знаменитих творів в його виконанні».

Як справедливо зазначено у цьому відгуку, певна частка успіху чудового вечора належала братові пана Ежена Ізаї, професору консерваторії, піаністу пану Теофілу Ізаї.

«Адже працювати з таким великим музикантом може тільки талант рівний йому. Супровід був зразковим. Як шкода, що у нас він не виконував твори в сольному виконанні, які би дозволили оцінити як належне його віртуозність. Безумовно, він заслуговує особливого визнання. Велика заслуга нашої концертної дирекції, яка постійно прагне, щоб до нас приїздили найкращі виконавці. Концерт Ізаї мав величезний успіх».

Хоч кажуть, що брат Ежена Ізаї був чудовим піаністом, композитором та педагогом, який так і залишився в тіні знаменитого брата, чернівецькі вулиці пам’ятають цих двох елегантних панів поруч (очевидно, без французького диригента Рауля Пугно, який стоїть на фото справа) без жодної тіні конфліктів чи ворожнечі…

Не можна оминути і ще одну дуже важливу дійову особу – скрипку. Так, скрипалі такого високого рівня, яким був Маестро Ежен Ізаї, грали на знаменитих скрипках, які також виготовляли майстри світової слави. Всі, хто мав таку можливість, купували собі інструмент, який вартував чималі кошти. Комусь з виконавців дозволяли якийсь час пограти власники старовинних скрипок. Але для Маестро скрипка – найдорогоцінніша річ, до якої він ставився із неймовірним благоговінням. Так от, варто тільки додати, що знаменитий скрипаль грав в Чернівцях на скрипці Страдіварі 1734 року, яку придбав в 1895 році і на якій було легше грати, ніж на скрипці Гваданьїні 1754 року, яку він дуже любив. Але її в нього вкрали в цьому ж 1908 році в Санкт-Петербурзі.

А ще був смичок, який він отримав як різдвяний подарунок від його подруги та учениці, королеви Бельгії Єлезавети в 1929 році. Тепер він названий на його честь, як і інший смичок для скрипки Sartory. Смичок Ysaÿe – це особливо вишуканий виріб Франсуа Пеккатта з гравіюванням «EY» на наконечнику.

Стараннями чернівецької концертної дирекції ці славні бельгійці виступали в нашому місті з блискучими концертами і в 1910 році, про що свідчила місцева преса.

«Концерт великого майстра: Ежена Ізаї (Eugene Isaye) відбудеться безповоротно в суботу, 5 березня, і це будуть Ежен Ізаї (скрипка) і Теофіл Ізаї (Фортепіано)»

Програма була визначена наступним чином: А. Моцарт: Концерт для скрипки сі-бемоль мажор: Концерт для скрипки сі-мінор; Б. Годар, представлений Юджином і Габріелем Майє. На фортепіано грав Теофіл Ізаї. Як подарунок для слухачів прозвучали полонези. Квитки можна було придбати в Музичному магазині B. Klein по вулиці Rathausstraße 17 (нині вулиця Головна).

Бельгійці завжди пишались своїм знаменитим Маестро, який назавжди залишився гордістю бельгійського народу. А ми можемо гордо повторити знамениту фразу про концерти Ференца Ліста в Чернівцях, яка цілковито пасує і до високої виконавської майстерності Ежена Ізаї: «Він тут був, він тут грав…»

 

Підготувала Леся Щербанюк

 

Стаття підготована за матеріалами з відкритих інтернет-джерел