Богдан Крижанівський: знаний і незнаний автор української опери

В мистецтві загалом, а в музиці особливо є багато випадків, коли один твір стає візитівкою його автора на все наступне творче життя. Навіть, якщо він і написав дуже багато інших професійних творів. Правда, часто буває і навпаки, коли авторство твору приписують іншим особистостям і справжнього автора не згадують зовсім або ж пишуть, що це народна пісня. Таких прикладів є аж надто багато саме в українській музичній спадщині. Українська культура, на превеликий жаль, знає багато творів, які були ледь чи не під забороною або їх не надто часто виконували, а це майже одне і те ж. Хоча, якби такий твір написали митці в більш благополучних країнах, то він би став коронною їхньою композицією на віки і гордістю країни, про що б розповідали і презентували світовій спільноті при кожній вдалій нагоді.

Така сумна доля спіткала й козацький марш « Гей, наливайте повнії чари!». Та ще сумніший життєвий шлях її автора – композитора Богдана Крижанівського. Якщо спробувати знайти щось про нього в інтернет-мережі, то вона видасть вам два десятки різних варіантів виконання і тексту цієї пісні, де зазначено, що це українська народна пісня, але найчастіше про її авторів не зазначено зовсім нічого.

Отже, згадаймо в ці дні про автора знаменитого твору – Маестро, диригента і композитора Богдана Крижанівського. Тим паче, що останні десять років його творчого і  земного життя цілковито пов’язані з нашим містом.

Починалося все дуже щасливо, все заповідало успішне, забезпечене і щасливе життя талановитого хлопчика. Він народився 24 жовтня (багато видань подають 24 серпня, але це його день ангела, як стверджувала згодом дружина) 1894 року у Львові в інтелігентній родині. Батько, Володимир Крижанівський, політичний емігрант зі східної України, був фаховим юристом, у Львові він працював у єдиному українському банку «Дністер» і займав адміністративну посаду.

Зрозуміло, що всі п’ятеро дітей, з яких Богдан був найстаршим, росли в достатку. Мати – прекрасна музикантка, вчила своїх дітей грі на фортепіано та віолончелі. Мистецьку стежину в родині обрав і наймолодший син – Степан Крижанівський, який став відомим актором, режисером, театральним діячем і виїхав після війни за кордон, тому його життя, присвячене театральному мистецтву, виявилося набагато прихильнішим до нього, ніж до брата Богдана.

У Львові минули дитячі та гімназійні роки, там талановитий хлопчик виявив захоплення скрипкою, віолончеллю, фортепіано. В родині поділяли бажання дітей, тому паралельно з гімназією Богдан успішно закінчив Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, за класом фортепіано. По закінченні гімназії він вступив на юридичний факультет університету, але передумав навчатися і відразу подався до Відня вдосконалювати знання з теорії музики і композиції у столичній Кайзерівській Академії музики й виконавського мистецтва у чеського музиканта і композитора Оскара Недбаля.

На жаль, він не закінчив навчання в столиці, оскільки у 1918 році в родині трапилася сумна подія – несподівано помер батько і йому довелось повернувся до рідного міста. Тут юнак почав працювати піаністом і хормейстером у Новому Львівському театрі, який тоді очолював знаменитий Амвросій Бучма. Це були роки Першої світової війни і відомо, що він у тому ж таки році вступив до лав Українських січових стрільців (УСС). Тут був у складі знаменитої 1-ї січової оркестри, організованої композитором, диригентом, автором багатьох популярних стрілецьких пісень Михайлом Гайворонським.

Будучи професійним музикантом, навесні 1918 року Богдан Крижанівський у ранзі диригента очолив 2-ий січовий оркестр при вишколі УСС. Результатом його діяльності у військовому оркестрі, окрім власне диригування, стала «Антольогія стрілецької творчости» («Антологія січової творчості»), яку Богдан Крижанівський укладав разом з художником-графіком Левом Ґецом та поетом і перекладачем Василем Бобинським. Це видання свого часу отримало високі оцінки сучасників, а нещодавно навіть було перевидане.

В травні 1920 року Галицька армія розпалась. Оскільки на той час лютували жахливі епідемії тифу та інших хвороб, а більша частина старшин та вояків залишилась в шпиталях Вінниці та околиць, армія цілковито втратила свою боєздатність. В таких умовах не було іншого виходу, як приєднатися до Червоної армії, яка наближалася до розташування галицьких бригад. Внаслідок лютневого пакту, укладеного між УГА та Червоною армією (ЧА) була створена Червона Українська Галицька армія (ЧУГА), до лав якої і приєднався Богдан Крижанівський.

У Вінницю перебрався і Новий Львівський театр Амвросія Бучми і приєднався до трупи Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою. Об’єднавшись, митці створили театральний колектив під назвою «Новий Драматичний театр імені Івана Франка», нині столичний театр ім. І. Франка, керівником якого було обрано Гната Юру. Красномовним фактом в боротьбі за існування театру став виступ Гната Юри на прем’єрі «Весілля Фігаро» у Вінниці, де були присутні представники уряду УНР, із заявою, що у подібних умовах, які створені для франківців, жоден театр існувати не може і тільки жадоба до роботи, неймовірна відданість сцені врятували театр в екстремальних умовах першого десятиліття існування колективу. Можна лише фантазувати як, де і яким чином півроку на підводах, а то і пішки актори мандрували по шахтах, заводах та робітничих селищах з репертуаром, що складався з «Лісової пісні», «Овечої криниці», «На дні», «Гайдамаків» та «Весілля Фігаро».

Серед організаторів театру був і Богдан Крижанівський. Власне саме в цьому театрі він і розпочав свою творчу працю на посаді піаніста, композитора та хормейстера, а потім і диригента. Тут він познайомився з такими знаковими українськими акторами та режисерами, як Лесь Курбас, Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький та інші. В цьому ж році в його житті сталася важлива подія – він одружився з театральною акторкою та співачкою Надією Пилипенко (театральний псевдонім Дісілермова).

То були дуже непрості та невизначені роки в історії України, коли важко було зорієнтуватися в політичній ситуації. Тому, коли театр наступного року перебрався в Тернопіль, Крижанівський також переїхав разом з трупою і завідував музичною частиною. Наступного року весь творчий склад акторів Нового львівського театру перейшов Збруч в складі Української галицької армії (УГА). Далі в них були виступи у Кам’янці-Подільському, Проскурові, Вінниці.

У гіркі часи, коли в радянській Україні людей виморювали штучним голодом у містах, українська інтелігенція насамперед цілковито відчула на собі голодні та холодні роки. Театр не витримав випробувань і поділився, а частково розпався. А молода родина Крижанівських в пошуках праці та кусня хліба подалася в мандри в Чернігів, де на той момент виступав театр ім. М. Заньковецької.

Початок 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов’язану з приходом радянської влади. У 1922 році його було перейменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на театр ім. Марії Заньковецької. Керівництво колективу, режисери Олександр Корольчук та Борис Романицький в непростих умовах розпочали творчий рух нового об’єднання. Коли трупа театру поїхала далі в пошуках кращої долі, Крижанівські залишились в Чернігові. Саме в ці чорні часи у Надії та Богдана народився єдиний син – Ігор.

Тоді, знову рятуючись від голоду, трупа на півроку переїхала в Херсон. Проте по дорозі їх спіткало ще одне нещастя – в грудні 1921 року навіть ті незначні кошти, які заробили актори, у них вкрали в поїзді, поцупили навіть вузлик із пелюшками. Аби вижити в тих лихоліттях і просто не померти з голоду, вони поїхали на гастролі в село Білозір’я працювати за їжу. В наступні 1923–1925 роки Богдан Крижанівський також завідував музичною частиною Українського драматичного театру ім. М. Заньковецької. Перебуваючи в Чернігові, одночасно з працею в театрі, впродовж 1922-1926 років, він організував капелу ім. М. Леонтовича, працював вчителем музики в школі, був регентом церковного хору, за що пізніше мав серйозні дорікання.

В пошуках праці подружжя переїхало до Черкас, де працювало в Театрі-студії імені І. Франка. Перші роки свого існування театр багато мандрував по містах і селах центральної України. Окрім того, в Черкасах вони взялися за організацію шкільних гуртків, за що отримували платню: три пуди (48 кг) борошна кожний. В таких умовах родина виживала впродовж тих років. З театром вони здійснили гастролі на Поділлі, Черкащині, Херсонщині, Чернігівщині. Згодом досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати на довготривалі гастролі Україною. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Катеринославі (Дніпрі), Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. За вісім років цього «мандрівного» періоду актори театру відвідали близько ста міст і зіграли велику кількість вистав, а також проводили виступи та лекції. Зрештою ці виснажливі гастролі стали поштовхом для переведення франківців 1923 року як Державного театру УРСР до столиці України – Харкова. Влітку 1926 року театр ім. І. Франка за рішенням уряду перевели до Києва, тоді як з Києва до Харкова переїхав театр «Березіль».

В 1926 році родина перебралася до Харкова, який на той час був столицею радянської України, а тому тут було таки значно більше умов для творчої праці. Тут уже Богдан Володимирович мав можливість зайнятися творчістю, яка відповідала його високому таланту та кваліфікації. Саме тоді сюди з Києва було переміщено український театр-студію, засновану Лесем Курбасом. Театр зайняв приміщення , в якому до цього був театр ім. І. Франка під керівництвом Гната Юри (нині це приміщення Харківського Українського академічного Драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка). Очевидно, Богдан Крижанівський отримав запрошення керівника працювати головним диригентом і завідувачем музичної частини театру «Березіль».

І хоч праця в театрі Курбаса займала весь час, але на високій хвилі творчих пошуків йому хотілось весь час втілювати свої музичні мрії та проекти. Так, вже в 1929 році він став одним із засновників та головним диригентом Першого Українського державного театру музичної комедії. Для нього він написав оперу, музику до оперети «Мікадо» (слова Остапа Вишні), кілька музичних комедій («Із-за гори кам’яної» та інші), симфонії, романси, сюїту для фортепіано з оркестром, танцювальні мелодії.

Та на хвилі згортання українізації Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. А Богдану Крижанівському в наступні два роки, аби зберегти родину та й просто вижити в ті лиховісні роки, довелося перебратися на працю аж на далекий Схід. А можливо, то було й призначення ідеологічних служб, така собі висилка подалі від столичних міст.

У 1931-1932 роках він був головним диригентом Хабаровського театру опери та балету. Цікаво, що саме коли він працював в цьому далекому від батьківщини театрі, в 1932 році його прийняли до Спілки композиторів України як визнання його високого професіоналізму. Потім – головним диригентом музичних театрів в Ташкенті та Владивостоці, а на завершення – головним диригентом оперного театру в Ташкенті.

Одразу треба зауважити, що ці 30-40-ті роки були настільки важкі для виживання, що в якийсь момент все переплітається і накладаються події і дати, що потребують окремого і ретельнішого професійного вивчення за документами про діяльність Богдана Крижанівського в ці роки.

Відомо, що в 1934 році він знову повертається до Харкова і знову цілковито занурюється в активну музичну працю. До 1945 року працював на посаді диригента та завідувача музичної частини Харківського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка.

Роки праці без відпочинку, музична творчість, будівництво власної оселі призвели до сильного виснаження і туберкульозу.

В Харкові він зустрів і початок Другої світової війни. І там сталася подія, яка несподівано зіграла аж надто сумну роль в житті композитора. Всі біографії повторюють, цей гіркий рядок в житті Богдана Крижанівського одним реченням, без жодних пояснень та коментарів.

І тільки недавно професійний історик та краєзнавець Сергій Ільчишин зумів пролити світло на події тих років. Отже, детальніше розглянемо історію написання Богданом Крижанівським музики до поеми Миколи Бажана «Данило Галицький» в 1942 році, за яку його як композитора зацькували. Назагал, він писав цей твір не з власної ініціативи, то було замовлення радянської влади. В історії завжди є такі незручні сторінки, про які прийнято мовчати, а вже тим паче в роки війни, що ми бачимо й сьогодні. Як пише дослідник, справа в тому, що «на початку радянсько-німецкої війни червоноармійці, в тому числі й українці, масово здавалися в полон. Воювати „за Родину, за Сталина” мало хто хотів». От радянська влада і дозволила ще залишкам не розстріляної інтелігенції „союзних республік” звертатися до національної історії, аби надавити на патріотичні почуття вояків і направити їх у антигітлерівське русло. Москва в цей час розкручувала міф про Олександра Невського. Навіть був заснований орден на честь цього новгородського князя - у тому ж таки 1942 році».

Вирішив і Богдан Крижанівський єдиним своїм талантом, музикою, також підтримати воїнів. А для лібрето взяв слова поета цілком вірнопідданого радянській владі – Микола Бажана. Зрозуміло, що в написання цієї опери Крижанівський вклав весь свій високий професіоналізм. Окрім того, він, будучи солдатом Української Галицької армії, де народилося дуже багато відомих патріотичних пісень, свідомо розумів роль музики та для підняття духу солдат в роки війни.

Українські митці підійшли з усією серйозністю і  талантом до цього завдання. Головним героєм твору вирішили зробити хороброго українського князя Данила Галицького, який правив у Галицько-Волинській державі в ХІІІ столітті. Це вагома постать не лише в історії України, а й у світовій історії. Останній самостійний князь України-Русі, один з найвидатніших українських князів, могутній правитель, проникливий політик і дипломат, відчайдушно хоробрий воїн і талановитий полководець, перший та єдиний король на наших землях – за його князювання, держава перебувала на піку економічного, культурного та дипломатичного розвитку. Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об’єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися. При ньому Галицька Русь стала однією з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель. Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який «спорудив городи многії і церкви поставив, оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбством він світився із братом своїм Васильком». Отже, герой був обраний дуже достойний для підтримки духу солдат, що захищали рідну землю.

Проте результат цього музичного твору отримав несподівано негативний, особливо для Богдана Крижанівського. «Чому на композитора посипалися репресії? Найімовірніше тому, що в Данилові Галицькому, оспіваному Бажаном, радянська влада побачила „конкурента” Олександру Невському, з усіх сил пропагованому Москвою». А тим часом пісня «Гей, наливайте повнії чари!» набула широкої популярності серед українців. Однак тепер на Богдана Крижанівського посипалися звинувачення у «буржуазному націоналізмі», анонімні доноси, відвернулися друзі. І за неї його затаврували націоналістом, петлюрівцем. Пригадали йому і те, що свого часу він працював диригентом у театрі «Березіль» і дружив з його директором, репресованим Лесем Курбасом.

І тут трапилась ще одна подія, яка очевидно спровокувала таке негативне ставлення влади до творчості митця. І хоч автори до цього не мали ніякого відношення, вони очевидно зовсім про це не знали, проте сталося так, що мелодія отримала дуже гучний міжнародний резонанс.

Мало хто знає, але першими, хто оцінив цю найпопулярнішу за радянських часів, та і зараз, українську застільну пісню були італійці. 15 вересня 1942 року на екрани фашистської Італії вийшов фільм «Ми живі», де вона і прозвучала. Це епічна сага про кохання та обман. Але основна тема фільму – це яскрава декларація права кожної людини жити вільно. Головні ролі виконали легенди італійського кіно Аліда Валлі, Россано Браззі та Фоско Джакетті. Фільм поставлений режисером Гоффредо Алессандріні за напів автобіографічним романом Айн Ренд і відображає реалії, які майбутня письменниця спостерігала, зростаючи в Радянському Союзі, життя 1920 років і мав відверту антирадянську спрямованість. Важливо, що Ренд не давала дозволу на створення фільму і через війну навіть не знала про його зйомки. Тому малоімовірно, що автори фільму питали дозволу в композитора про використання його музичного твору. Та й сам Богдан Крижанівський, очевидно, нічого про це не знав. Правда, і до сьогодні не зовсім зрозуміло, як ця пісня так швидко потрапила в Італію з підрадянської України.

Прем’єра фільму відбулася на Венеційському кінофестивалі, де його визнали кінематографічним шедевром. У кінотеатрах він миттєво перетворився на хіт і став найприбутковішим фільмом року в Італії. Сильна історія вразила серця італійців та несподівано надихнула на опір проти фашистської партії, яка тоді була при владі. Італійці побачили в ньому й антитоталітарне послання. За кілька місяців після прем’єри фільм було заборонено та наказано знищити диктатором Беніто Муссоліні. Проте оператори, ризикуючи життям, зберегли плівку. Коли вона була знайдена десятиліттями пізніше, Ренд дала дозвіл на реліз цієї версії. Ця стрічка – справжній шедевр, вперше повністю відреставрована на честь її 80-річного ювілею вийшла у світовий прокат у 2023 році. У Києві минулого року відбулася благодійна прем’єра відреставрованої версії фільму «Ми, живі»і він знову вийшов на великі екрани.

А тим часом на автора музики цього твору – Богдана Крижанівського посипалися гоніння зі всіх сторін, він отримав шквал критики, шквал звинувачень, які тривали до кінця його життя. Однак йому вдалося уникнути арешту і надалі провадити свою творчу діяльність. Це те, що його рятувало впродовж всього життя – улюблена творча праця. Писав музику до опер, оперет, музичних вистав. Проте найбільш відомим його твором залишається і досі ця застільна пісня, повна оптимізму, хоча й написана в жахливі роки. Пісня, яка прославила композитора Крижанівського, також відправила його у вигнання.

Цікаво, що на початку вже цієї війни, в ХХІ столітті, в яку ми всі зараз живемо, ця відома пісня-гімн отримала незвичне продовження історії. Відомий український письменник і журналіст Павло Кущ переписав пісню «Гей, наливайте повнії чари!» на пісню «Гей, заряджайте впевнено зброю!», щоб підняти настрій і дух українців вже в наші дні.

А родину Крижанівських попереду чекали нові випробування – важким ударом для них була загибель єдиного сина Ігоря в лихоліттях Другої світової війни. Він пропав безвісти. А їхній будиночок, в який композитор вклав і кошти, і працю, був зруйнований вщент.

І тому, по закінченні війни, в 1945 році Богдан Крижанівський з дружиною Надією остаточно вирішили почати все на новому місці і з чистого аркушу. Для цього вони обрали протилежний бік великої України і перебралися в Чернівці. Тож останні 10 років свого життя Богдан Крижанівський провів у нашому місті і проживав за адресою вулиця Вірменська, 5. Це чотириповерховий житловий і добротний цегляний будинок, зведений в 1933 році, зовсім поруч з найголовнішою вулицею Чернівців – вулицею Ольги Кобилянської. Родина проживала у двокімнатній квартирі № 12 на четвертому поверсі, загальною площею 82,1 м2.

Впродовж 1945-1948 років Богдан Крижанівський був на посаді директора і художнього керівника Чернівецької філармонії. А його дружина була солісткою новоствореної хорової капели «Буковина».

Важливою подією у мистецькому житті Чернівців і всієї музичної спільноти стала прем’єра вокально-симфонічної поеми Богдана Крижанівського “Данило Галицький” у 2-х частинах, закінченої у Чернівцях, за поемою М. Бажана 11-12 травня 1946 року. Вона була приурочена до першої річниці Перемоги в Другій світовій війні. Проте на симфонічній поемі стоїть присвята: «Моєму дорогому другові та товаришеві, що загинув на фронті Вітчизняної війни. Моєму єдиному любимому синові присвячую музику цього твору». Прозвучала вона на сцені обласної філармонії у виконанні симфонічного та духового оркестрів, хорової капели «Буковина», солістів, читців, а диригував це дійство автор музики – Богдан Крижанівський. Можна тільки здогадатись, які емоції пережив тоді сам Маестро…

Твір прихильно зустріла мистецька громадськість і в листопаді того ж року поема звучала у Львові за участю капели «Трембіта» та солістів оперного театру. За диригентським пультом стояв тоді також сам автор. За короткий і складний післявоєнний час він організував при філармонії симфонічний оркестр, хореографічний ансамбль, хорову капелу «Буковина».

В 1948 році Богдан Крижанівський був призначений директором Чернівецького музичного училища, на цій посаді він був до 1953 року. Одночасно обіймав посаду завідувача музичною частиною Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської та методиста Будинку народної творчості. Вивчав український автентичний музичний фольклор Буковини, зокрема в записах піаністки, української фольклористки, музикознавці та  педагога Олени Іванівни Тимінської (1902-1969). Маючи класичну віденську музичну школу, вона по селах збирала український народний фольклор, записувала буковинські народні пісні. Записи її народних пісень використовував у своїй творчості як композитор. Написав солоспіви на тексти таких буковинських поетів, як Григорій Мізюн, Параска Амбросій.

Незважаючи на обставини та стан здоров'я, туберкульоз, Богдан Крижанівський розгорнув велику і плідну діяльність як організатор різних мистецьких колективів, як директор музичного училища та викладач. В 1955 році організував Об’єднання самодіяльних композиторів Буковини.

Здавалося би тут, в цьому європейському місті, де музика завжди займала дуже почесне місце, він би мав знайти достойне місце для творчої професійної праці та прихисток для душі. Але то вже були зовсім не ті Чернівці, якими ми до сьогодні захоплюємося і замість слави на нього посипалися анонімні доноси. Почався новий виток гонінь за цим інтелігентним і стомленим випробуваннями чоловіком – та ідеологічна машина вміла ламати людські долі і мистецькі таланти. В 1952 році Богдана Крижанівського звинуватили у буржуазному націоналізмі, «відхиленні від реалістичного  мистецтва», позбавили звання, яке він отримав в чорному 1943 році, виключили з партії і, що найстрашніше – змусили піти з улюбленої роботи. А це єдина ниточка, за яку він тримався за життя.

Правда, після смерті Сталіна, стало трохи легше дихати, його ще беруть диригентом до театру. А ночами він писав музику до вистави «Лук’ян Кобилиця», але сили вже цілковито залишали його і він, як людина творча і чуттєва, це добре відчував…Прем’єра цієї вистави відбулася вже після його смерті, а гонорар за музику до фільму «Земля» пішов йому на пам’ятник.

В житті Богдана Крижанівського в нашому місті була ще одна світла сторіночка, той промінець, який інколи є єдиною підтримкою та розрадою в темні моменти для творчої людини – це світлі і дуже тендітні стосунки із співачкою Софією Іванівною Галло, якими вона дуже дорожила вже після того, як композитор відійшов у вічність. Але ця тема ще потребує окремого дослідження.

В серпні 1954 року готувалися відзначити 40-річчя творчої праці і 60-річчя від дня народження Маестро Крижанівського. Проте уряд відзначив тим, що його позбавили звання Заслуженого артиста УРСР. Для творчої людини це величезний моральний удар по людській гідності. Цих випробувань він вже не зміг пережити і Богдан-Володимир  Володимирович відійшов у вічність 20 квітня 1955 року. Вічний спочинок знайшов в «Історико-культурному заповіднику Кладовища по вул. Зеленій», християнське кладовище № 1, квартал 70, про що свідчить скромний пам’ятник – невисока бетонна плита встановлена на такій ж бетонній тумбочці у формі зрізаної піраміди, на якій вмонтований на емалі портрет композитора і напис: «Композитор Крижанівський Богдан Володимирович 24.VIII. 1894-1955 рр.». У верхній частині на похилій площині змонтована мармурова плита, на якій зображена титульна сторінка музичного твору до повісті О. Кобилянської «Земля» з написом: «За повістю О. Кобилянської «Земля». Музика Богдана Крижанівського».

Поряд знаходиться могила його дружини і на її надгробку напис: «Надежда Александровна Крижановская (1899-1961)”. Територія обох могил обнесена огорожею з бетонних стовпчиків і металічних труб, тому могили збережені.

Композитор Богдан Крижанівський, цей «великий трудівник», за висловом його дружини, актриси Надії Крижанівської, «дуже сумлінно і чесно ставився до роботи, майже ніколи не відпочивав» і навіть попри воєнні втрати встиг залишити дуже великий і різножанровий доробок. Дозволимо собі детальніше перерахувати твори, які він написав, хоч б ті, які збережені, які були написані в Чернівцях і які згадуються в різних джерелах, адже це дуже вагома і достойна музична спадщина української класичної музики, яка заслуговує не тільки уваги музикознавців, а насамперед – звучання з різних концертних сцен.

Основні твори: опера «Богдан Хмельницький» (1939–1940, 4 дії, незакінчена); музика до драматичних вистав: «Марія Тюдор» (1936); «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького (1940); «Олекса Довбуш» Л. Первомайського, «Талан» М. Старицького, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка (усі – 1941), «Фронт» (1942).

Концерт для скрипки – скерцо «Росте зіллячко романець» (1934), «Капричіо» (1937); Вальс для 2-х скрипок і фортепіано (1940);

У нашому місті Богдан Крижанівський дуже активно продовжував композиторську працю. У його творчому доробку твори для симфонічного оркестру, камерні твори, пісні, романси. Він є автором музичного оформлення 32 вистав на сцені Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. Серед них, зокрема «Земля» (1947, режисер театру Василь  Василько за О. Кобилянською), «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Підступність і кохання» Ф. Шіллера, «Мірандоліна» К. Ґольдоні, «Земля» (усі – 1948), «Два капітани» В. Каверіна (1950), «Земля» за В. Стефаником, інсценізація В. Блавацького (також ролі Семена, Данила), «Наталка Полтавка» І. Котляревського (обидві – 1951), «Анджело» (1952) за В. Гюґо, «Лук’ян Кобилиця» Л. Балковенка, Г. Мізюна (1953), «Загублене життя» за романом «Повія» Панаса Мирного, «Назар Стодоля» Т. Шевченка (обидві – 1954), «Отелло» В. Шекспіра (1955), «У неділю рано зілля копала» (1955, реж. В. Василько за О. Кобилянською), «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького (1956),  «Правда», «Інтермецо», «Серенада», «Правда» і «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука.

В 1946 році написав музичну комедію «Із-за гори кам’яної» З. Каца, М. Талалаєвського. А в 1954 році вийшов художній фільм «Земля» за повістю Ольги Кобилянської, режисери О. Швачко, А. Бучма, музику до якого також написав Богдан Крижанівський.

За це десятиліття в нашому місті він написав також: Концерт для фортепіано з оркестром (1950, у 2-х ч.); камерно-інструментальні квартети, тріо для скрипки, віолончелі з фортепіано (1953); оперети; музику для симфонічного оркестру,  сюїту на буковинські теми, хори; ноктюрни для кларнета; хорові твори з фортепіано: «Ой у саду, у садочку», «Біжи, біжи, Черемоше», «Буковинські коломийки»; займався обробкою народних  пісень та романсів.

Направду, навіть цей далеко неповний перелік музики, яку написав композитор Богдан Крижанівський за десять років життя в Чернівцях, вже вражає. Як зазначив сам композитор в грудні 1952 року: «Мої твори охоплюють майже всі жанри симфонічної, камерної, театральної і хорової музики». Приблизно можна сказати, що він написав музику до 150 вистав, 5 музичних комедій, незакінчену оперу «Богдан Хмельницький», дві симфонії, дві симфонічні поеми, 40 романсів, безліч пісень і обробок українських народних пісень зокрема, 20 хорів, багато інструментальних творів…

Людина високої культури, освіченості, досконало знав шість мов, всебічно талановитий на той час він без перебільшення був найвищим музичним авторитетом Буковини.

На відміну від творів інших українських авторів, чия спадщина в більшості випадків була знищена, особливо якщо під прес тої лиховісної машини попадав її автор або власне сама рукописна спадщина пропадала в історичних лихоліттях, доля музичних творів Крижанівського була значно щасливішою. Майже всі твори, його архіви і ноти, за словами Художнього керівника і головного диригента Академічного симфонічного оркестру Чернівецької філармонії Йосипа Созанського, сьогодні зберігаються у відділі архівних наукових фондів, рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Зараз вже важко сказати, чи то дружина Надія Крижанівська, котра добре розуміла цінність творів свого чоловіка, доклала зусиль, щоб передати всю його музичну спадщину в державну інституцію, чи тому посприяв такий незаперечний авторитет, як поет-академік, один із «неокласиків», перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець, Максим Тадейович Рильський, який на той час був директором цієї єдиної української музичної скарбниці. Окрім того, вони були добрими приятелями.

Правда, заради справедливості потрібно сказати, що повернулось це високе і достойне мистецьке ім’я після десятиліть забуття таки в нашому місті. Відразу з настанням Незалежності, в 1991 році на фасаді будинку, де проживав видатний український композитор і диригент Богдан Крижанівський, було встановлено алюмінієву меморіальну дошку з барельєфом композитора, автором якої виступив скульптор Іван Салевич. На превеликий жаль, вона недовго нагадувала мешканцям про цього інтелігентного чоловіка, бо в 2000 році вандали зірвали її. А встановити її повторно, очевидно, вже нікому не спало на гадку. Проте на чернівецькій «Алеї зірок» досі збережена його зірка.

Є в нашому місті і вулиця Богдана Крижанівського, котра знаходиться в районі Садгори.

В жовтні 1994 року його учні, колеги і шанувальники провели вечір пам’яті композитора Богдана Крижанівського з нагоди 100 річчя від його Дня народження в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської.

Проте найдостойніший уклін і шану композитору Богдану Крижанівському здійснив художній керівник і головний диригент  Академічного симфонічного оркестру Чернівецької філармонії Йосип Созанський. Він витратив понад тринадцять років своїх творчих пошуків і зусиль, аби симфонічна поема «Данило Галицький» зазвучала зі сцени Чернівецької обласної філармонії. Як згадує Йосип Йосипович: «Висловлювалася така думка, що симфонічний твір уцілів, але де він є, ніхто не знав. У мене було велике бажання його знайти. Якось почув, що можливо він зберігається у Бібліотеці імені Максима Рильського. Врешті, так і виявилося. Ноти були знайдені у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського. Виявляється, увесь архів Крижанівського після його смерті опинився у цих фондах, адже Крижанівський товаришував з Рильським. Але отримати ноти було не так просто. З року в рік я вболівав за це. І тільки коли директор інституту прочитала трагічну біографію Крижанівського, вона була настільки зворушена, що посприяла отриманню копії нот. Музика є дуже сильною. Я не сподівався такої потужної музики!».

І от у Чернівцях після майже 70-літнього забуття, в червні 2015 року, звучить симфонічна поема «Данило Галицький» прем’єру присвятили Дню конституції України.

Богдан Крижанівський - кантата «Данило Галицький»

 .

Дуже хочеться вірити в те, що знайдуться небайдужі до української музичної спадщини професіонали, віднайдуть і опублікують всю творчу спадщину композитора Богдана Крижанівського, як вона того заслуговує. Але насамперед, бажаємо, аби висока музика Маестро звучала на музичних сценах України та світу, як підтвердження високого рівню української музики…

Текст підготовлено за публікацією Василя Селезінки «Це був великий трудівник» та відкритими інтернет-джерелами

Фото з цього джерела та відкритих інтернет-джерел

За фото Софію Галло вдячні Ларисі Бєловій

За фото могили родини Крижанівських вдячні директорці «Історико-культурного заповіднику  Кладовища по вул. Зеленій» Анжелі Ніколаєвій.

Підготувала Леся Щербанюк