«Щоденник» Мирона Кордуби як історичне джерело

Отже, перед нами щоденники одного з найталановитіших істориків Східної і Центральної Європи – українського археографа, етнолога, перекладача, педагога, публіциста, бібліографа, консула від Західноукраїнської Народної Республіки у Відні, одного із найактивніших організаторів Українського таємного університету, професора  Мирона Михайловича Кордуби (1876-1947). Він отримав добру європейську освіту в галузі історіографії, що вплинуло на все його подальше наукове життя. Один з улюблених і талановитих учнів Михайла Грушевського. Як сказав про історика Кордубу його колега – історик Іван Крип’якевич:

«З Віденського університету виніс Кордуба «німецьку» точність і вимогливість до точного використання джерел – з цього боку роботи Кордуби зразкові. Високу школу виявив особливо у праці про західні границі Галицького князівства, де зручно компонував джерельні дані. Його рецензії відзначають точним реферуванням змісту праць і критицизмом».

Для глибшого розуміння автора «Щоденника» Олег Павлишин подає детальний, розгорнутий, обґрунтований біографічний нарис про історика Мирона Кордубу , в якому є чимало нових і цікавих сторінок і його біографії.

«Влучний вислів Івана Крип’якевича – «німецька точність» – у стосунку до Кордуби як історика можна вжити й щодо його щоденникових записів. Завдяки ретельному й критичному відтворенню драматичних подій 1918- 1925 років, і досі не висвітлених в українській історіографії на належному рівні, автор змальовує цілу панораму тогочасного українського національного життя і характеризує його міжнародний контекст».

Майже 14 років свого життя він провів у нашому місті. Це був найбільш успішний і щасливий період в житті науковця. Він залишив після себе в Чернівцях не тільки добру пам’ять як про науковця-інтелектуала новітнього часу та вдячних учнів, але і добрі книги. Про це детальніше можна прочитати за посиланням: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1234953

Навіть перший щоденниковий запис цього видання здійснений в Чернівцях, 12 жовтня (субота) 1918 року: «Вставши вперве по еспанській недузі, я пішов до гімназії і тут дізнався від директора Артимовича, що сталося справжнє чудо. І Буковинська Рутенія, що чотири довгих роки війни проспала сном блаженних, не даючи про себе ні знаку життя, нагло також думає прокидатися, і першою ознакою того має бути нині ввечері о 6-й в Українськім Казині нарада про політичне положення, а на завтра планується загальне чернівецьке віче в залі Народного дому».

Як тонко і влучно передав автор і ситуацію, і ментальність буковинців. Виклики столітньої давнини повторюються майже ідентично – війна, епідемія…та й ворог той самий.

Звичайно, що значної уваги тут заслуговує місяць листопад 1918 року, оскільки саме тоді на Буковині змінювався державний устрій. А зважаючи на те, що автор спогадів перебував у самісінькому центрі політичного життя Чернівців, його записи мають «фундаментальне значення для пізнання політичної історії» як Буковини, так і Галичини. І навіть стриманий Мирон Кордуба передає ті емоції, які тоді витали в повітрі…3-тє листопада – особливо важлива дата в житті українських буковинців, тож дозволимо розлогішу цитату зі щоденника, щоб краще розуміти, як розгорталися події того історичного дня:

«Падолист. 1-го п’ятниця. Події розвиваються зі скаженою скорістю.

І от наступив той пам’ятний день 3-го (неділя). Слава Богу, погода, день ідеальний для віча. Народу злягло більше, чим могли сподіватися найбільші оптимісти. Призначені три зали показалися рішучо за невистачаючі, прийшлося зробити ще четверті збори на подвір’ї Народного дому. Через те Семака пішов реферувати на подвір’я, а реферат всередині мусив я перебрати і говорити без ніякого приготування.

В залі Музичного товариства прийшло до характерного інциденту. Коли по рефераті Поповича забрав слово Пігуляк і в промові згадав про «австрійську Україну», зчинився шум між селянами і ледве Остап Попович зумів успокоїти, кричучи, що «ми, очевидно, пристаємо до Києва».

Похід удався знаменито, порядку ніде не нарушено, Закінчився на площі Єлезавети короткою промовою Безпалка і відспіванням «Ще не вмерла» і «Не пора».

Правда, як ми знаємо, досить швидко політична ситуація знову змінилася і 11 листопада в місто прийшла королівська Румунія. Всі явища тих днів і годин дуже ретельно описано в «Щоденниках» професора Мирона Кордуби. Він лише намагався зрозуміти ситуацію повністю, як почалися переслідування всіх українських діячів. Наприкінці січня 1919 року його заарештували. Та і під час арешту він намарно часу не витрачав і за два місяці переробив 21 лекцію французької граматики Тушен-Ланґенштайдта та прочитав кілька романів французькою мовою. Тільки втручання авторитетних та духовних осіб, клопотання родини звільнили його 1 квітня того ж року, після чого він з родиною відразу виїхав з Чернівців до Львова. Він і надалі цікавився політичним становищем та діяльністю міста, яке назавжди стало для нього рідним. 

Професор Кордуба із звичною для нього педантичністю фіксував всі політичні явища не тільки за днями, але й іноді за годинами. Упорядники книги виконали велику роботу, щоб дати повну оцінку подій тих часів, маючи той фактичний матеріал, яким ми оперуємо сьогодні. Коментарі до записів настільки ґрунтовні і цікаві, що їх можна читати як дуже захопливе окреме видання. Це вже говорить про талант та професійний підхід польської перекладачки українського походження, професорки Інституту славістики Польської Академії Наук, Варшавського університету й Національного університету «Києво-Могилянська академія»  Олі Гнатюк та польського політика українського походження та журналіста Мирослава Чеха. А «Редколегія вдячна Марті Боянівській за філігранну модернізацію орфографії оригінального тексту». Як і належить тут вміщено словник рідковживаних та застарілих і чужомовних висловів, іменний та географічний покажчики, перелік і розкриття абревіатур.

На сторінках «Щоденників» вже знані і трохи менш відомі політики постають інколи у зовсім іншому світлі, чим ми звикли їх бачити. Тут постають ті малознані деталі в історії Галичини, коли вирішувалась її доля бути окремою державою, на що сподівалися українські політики. Проте європейські політики вирішили, що «У Європі вже існує забагато малих держав». Історія б напевно пішла зовсім іншим шляхом, проте не судилось…

Як визначають упорядники «Щоденника», сам професор Кордуба «…був певен, що українське питання є однією зі стрижневих проблем повоєнної Європи і її значення належно не оцінили ні Великобританія, ні, тим більше, Франція. […] засуджував польську політику як імперіалістичну […] Росію, байдуже, «червону» чи «білу» історик вважав головним ворогом України». Він рішуче відмовився від «орієнтації на Совєти», яку обрав Петрушевич і його прихильники в краї. Проте історія вибрала свій шлях і як відзначають упорядники видання:

«Немає вини українських галицьких політиків у тому, що згаданий сценарій не вдалося реалізувати; вони, перебуваючи в надзвичайно складних умовах, цілком правильно аналізували політичні процеси. В політичній тактиці й стратегії вони були реалістами, водночас непохитно дотримувалися того, що вважали за національний інтерес України та українців – здобуття власної держави, самостійної і соборної. Однак, коли не вдавалося реалізувати ці вимоги повністю, ладні були йти на компроміси. Виховані в політичних умовах Австро-Угорщини, дотримувалися демократії та верховенства права, хоч розуміли також, що остаточним аргументом у боротьбі за державну незалежність є збройний чин».

«Щоденник» важливий і як джерело пізнання суджень автора про стан українського громадського життя, політичні та суспільні еліти Буковини та Галичини, політичних провідників українського національного руху. Мирон Кордуба, будучи активним учасником і свідком тих подій, ділиться  власними оцінками, «не приховуючи нічого, що декому і сьогодні може видатися не надто політкоректним. І в цьому він жива людина – емоційна, отже, емоції інколи впливають на категоричність його висловлювань».

Варто зауважити, що частину спогадів Мирона Кордуби «Переворот на Буковині», де йшлося про встановлення української влади краю, вже було включено буковинськими істориками в поважне видання «Бажаємо до України». Для Буковини ці сторінки історії завжди були непрості та неоднозначні. Коли ці спогади були надруковані ще за життя історика в «Літературно-науковому віснику», то викликали хвилю нарікань – насамперед від громадських діячів Поповичів. Правда, сам Кордуба спростував їхні звинувачення і закиди.

На сторінках «Щоденників» ми не раз зустрінемо вже відомі імена буковинських науковців та політиків: Степана і Романа Смаль-Стоцьких, Василя Сімовича, Аґенора Артимовича, Осипа Безпалка, Миколи Василька, Миколи Драгомирецького, Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного), Романа та о. Михайла Цегельських, о.Келестина Костецького,  Володимира Сас-Залозецького, Іллі Семаки, Єротея Пігуляка, Теофіла Бриндзана, Омеляна, Олександра та Ілька Поповичів, Едуарда Фішера, Янку та Ніку Флондорів та інших буковинців, які в ті далекі роки були у центрі виру політичних баталій.

Як підкреслюють упорядники видання Ольга Гнатюк та Мирослав Чех: «Особливе значення цей щоденник має з огляду на нову інформацію та фактаж, а ця обставина змушує заново поглянути на усталені в історіографії факти й події політичної історії Галичини 1920-1925 років. […] Для упорядників критичного видання історичного джерела немає більшого наукового задоволення, ніж усвідомлення того факту, що публікація відкриває нову сторінку у вивченні минулого. Оприлюднення цих записів має спонукати дослідників до глибокого переосмислення історії Східної Галичини 1920-1925 років та міжнародного контексту українського питання загалом»

Це були аж надто складні умови життя, праці та боротьби галицьких та буковинських українців у 1918-1925 роках. «Щоденник» дозволяє переосмислити уявлення про українську міжвоєнну добу загалом. Тому треба сказати слова вдячності професорові Мирону Кордубі за цю працю, яку він залишив для своїх колег – істориків  наступних поколінь і дасть змогу дати правильну і справедливу оцінку тим подіям столітньої давнини…які мають тенденцію цілком повторитись в наші дні.

Щоденники віддзеркалюють стан тогочасних українсько-румунських стосунків на Буковині та українсько-польських – у Галичині. Тому вони будуть просто незамінними для всіх професійних істориків, політологів, журналістів та просто освічених людей, які мають потребу глибше зрозуміти події тих років. Історик Олег Павлишин додає: «Публікація щоденника Кордуби є не тільки даниною пам’яті видатному історикові, а й вагомим доповненням його наукової спадщини, впровадженням у ширший науковий обіг цінної наративної пам’ятки доби українських національно-визвольних змагань».

Підготувала Леся Щербанюк