«Сімейний бізнес родини архітекторів Шпунів»

Чернівці, їхні вулиці та мешканці зберігають ще силу-силенну таємниць. І відкривають їх дуже помаленьку, можна сказати незначними кроками і тільки дуже ретельні та небайдужі дослідники. 

Ось так нещодавно до нас зайшов поділитися своїми знахідками корінний чернівчанин,  екскурсовод Володимир Миколайович Смичок. Із своєї теки він витягнув книгу з історії Чернівців – прижиттєве видання найвідомішого історика Йозефа  Кайндля німецькою мовою, часопис, який виходив в міжвоєнний період в Чернівцях…і паспорт, із сторінки якого дивилася шляхетна панянка, одягнута за останньою модою міжвоєнного  часу. На фото каліграфічним почерком було написано, що то Ліля Шпун (Lilli Spuhn) і вона народилася в 1898 році. Як згадує Володимир Миколайович, за її ж спогадами, вона проживала по вулиці Ольги Кобилянської  і викладала біологію у Віденському університеті. Серед документів є також ощадна книжка, виписана на ім'я Ерни Шпун (Erna Spuhn).  Проте ця тема ще потребує детальнішого дослідження, як ці дві жінки пов’язані з родиною архітекторів Шпунів. 

Одразу спало на гадку, що це прізвище вже нам зустрічалося. Коли ми впорядковували приватну бібліотеку чернівчанина Макса Шиклера, серед його книг були примірники з дуже естетичним навіть з точки зору поліграфічного втілення екслібрисом з приватної бібліотеки муніципального архітектора Адольфа Шпуна  (Adolf  Spuhn). Книг з цим книжковим знаком було найбільше – понад 40 примірників. Оскільки пан Шиклер нещодавно вже відійшов у вічність в поважному віці, як і більшість чернівчан, їхніх сучасників, які ще би могли розкрити деякі сторінки з життя чернівчан міжвоєнного періоду, немає можливості запитати, звідки в нього ці книги.  Під час пошуків нам вдалося з’ясувати, що направду в міжвоєнний період був такий відомий архітектор в Чернівцях, який разом з родиною в роки війни пройшов через випробування гетто. 

Виникла думка пошукати інформацію про нього. Адресні книги свідчили, що архітектор Адольф Шпун (Adolf  Spuhn) проживав за адресою Jancu Flondor, 31 а, нині це будинок за адресою вулиця Ольги Кобилянської, 31а і знаходиться в дворі.  За цією адресою проживав ще один архітектор з таким прізвищем – Аба Шпун (Aba Spuhn). Очевидно, він на цю престижну вулицю перемістився з Ратушевої вже тоді, коли вони вдвох з Адольфом побудували цей великий будинок. 

Першим чернівчанином із прізвищем Шпун, який також мав дуже конкретне відношення до розбудови міста, був Герман Шпун, очевидно він був найстаршим з братів Шпунів, котрий ще з кінця ХІХ століття займався будівництвом. Він був помічником на будівництві і проживав за адресою Героїв Майдану, 44  (Kuczurmarerstrasse, Curiurul Mare,  Червоноармійська). Але чи це був один і той самий чоловік, котрий, як би ми сьогодні сказали, вибився в люди, виріс з помічника на будівництві до архітектора, чи це просто однофамільці або родичі. Потребувало ґрунтовного дослідження і те, чи вони були родичами Адольфа Шпуна. Ці матеріали були відкладені в папку до кращих часів. 

Коли ми побачили документи з таким прізвищем, стало зрозуміло, що пазли нарешті склалися і родина Шпунів потребує того, щоб знайти достойне місце в історії міста. Тут уже як завжди прийшла на допомогу невтомна мистецтвознавиця пані Тетяна Дугаєва, яка здійснила пошук  інформації в австрійських часописах та інших цінних архівних документах того часу. Свій вклад внесли також краєзнавці Володимир Акатріні, Юрій Ковтун та Олена Карпенко, які  пройнялися цією темою, допомогли в пошуках та прочитанні румуномовних часописів.  

Отже, як свідчать періодичні чернівецькі видання,  архітектори Адольф, Аба та Герман походили з впливової родини Вольфа Лейба Шпуна з містечка Садгори. Батько провів там більшу частину свого довгого життя в порядній, чесній праці. А оскільки як родина була не бідною, то й освіту своїм синам він дав належну, з доброю перспективою. Чернівчани, які знали толк в ґешефті, завжди тонко відчували справу, яка принесе хороший дохід. 

На той час, коли хлопці народились і підростали, тобто наприкінці ХІХ століття,  наше місто почало розбудовуватися дуже швидкими темпами, почався справжній бум на будівництво або як ми кажемо – почалась золота доба для Чернівців. Робота архітектором була дуже перспективною та прибутковою справою насамперед для чоловіків. Майже відразу після того, як місто Чернівці стало гордо називатися столицею герцогства Буковина, для того, щоб воно почало набувати рис європейського міста, в 1869 році австрійський цісар Франц Йосиф ІІ підписав указ «Про запровадження будівельного статуту для крайового міста Чернівці». Як частина виконання цього указу в 1873 році в Чернівцях була відкрита Вища державна промислова школа – професійна школа для архітекторів та будівельників. Саме викладачі та випускники цісарсько-королівської Промислової школи відіграли провідну  роль у перетворенні центру міста у визначний архітектурний ансамбль, яким ми пишаємося і до сьогодні. Школа давала дуже високий рівень навчання і її випускники потім збудували нам місто, споруди,  які не тільки виконують своє призначення, але й щоразу тішать і дивують нас різноманітними архітектурними мистецькими стилями.  З розвитком промисловості в місті та швидкими темпами розбудови в забудову міста вкладали значні кошти як державного, так і приватного капіталу. Тобто, наприкінці ХІХ – початку ХХ століття склалися дуже сприятливі умови для розвитку будівельної справи, яка звісно потребувала висококваліфікованих працівників. А в родині Шпунів добре розуміли перспективні напрямки праці для отримання високих доходів. 

Подібна тенденція продовжиться і в міжвоєнний період. Саме на ті роки припадає черговий сплеск будівництва в Чернівцях і приватного житла зокрема. 

Очевидно, що родина досить швидко стала заможною, адже навіть батько наприкінці життя, в міжвоєнний період, перебрався в центр Чернівців за адресою вул. Регіни Марії, 7 (Regina Maria – Rathausstrasse), нині вул. Головна 53, де він проживав разом із сином, архітектором Абою Шпуном. 

Свідченням того, що родина була знана, шанована та багата, є той факт, що про відхід Вольфа Лейби Шпуна на 91 році життя у кращий світ  в часописі «Czernowitzer Morgenblatt» детально повідомив відомий в Чернівцях журналіст Юліус Вебер в розгорнутому некролозі від  13 січня 1939 року .

Сам ребе д-р Марк – головний рабин Чернівців в синагозі «Темпль» Авраам-Яков Марк , виголошував свою хвалебну промову про Вольфа Шпуна, який походив із поважної родини сусіднього міста Садагура, провів там більшу частину свого довгого життя в порядній, чесній праці. А після Першої світової війни жив у Чернівцях з дітьми – його сини були відомими у нашому місті будівельниками. Вони отримали добру освіту і оволоділи шанованою професією архітектора. Він уособлював чесність, благочестя і смиренність у своїй простоті й доброті до легендарних людей минулого, в якому єврейські знання, відокремленість, ощадливість були найважливішими чеснотами, які він сповідував все життя і які він прищеплював своїм синам, тому в нього не було ні супротивників, ні ворогів. Усе його єство завжди виражало нескінченну лагідність і тишу, ніколи не чули від нього грубого чи голосного слова, живучи суворо за єврейськими канонами.

В супроводі великої процесії родини та шановних і благочестивих громадян його перевезли в Садгору, де поховали на місцевому цвинтарі. Там спочиває багато благочестивих євреїв, рабинів та цадиків.  У похоронній процесії бачили, крім головного рабина Чернівців д-ра Марка, також рабинів з Надвірної та Сучави. Журналісти того часу намагалися живописно передати дійства, які відбувалися в Чернівцях, навіть такі, здавалось би, сумні, як похорони. Не оминув передати цю атмосферу і такий талановитий журналіст, яким був Юліус Вебер: «Величезне, глибоко містичне враження справив похорон, який відбувся о пів на сьому вечора в супроводі ліхтариків. Численні натовпи побожних євреїв і єврейок чекали прибуття тіла на околицю міста, звідти  слідували до великої синагоги і вже потім –  перенеслися на цвинтар. Навкруги був білий і глибокий сніг, на фоні якого виднілися лиш темні тіні, злегка освітлені світлом ліхтаря. Цвинтар, довгі тіні, які  падають на старі могильні пам'ятники, старці, що моляться, суворі постаті…поминальні обряди, молитва кадиш в темряві ночі – все це справді справляє  приголомшливе враження.  Вічне світло горіло і я тихо помолився…».

А ми детальніше розглянемо діяльність братів Шпунів як архітекторів.   Свідченням того, що представники родини були професійними архітекторами є хоча би той факт, що вони входили в архітектурний комітет при міській раді, принаймні два з них – Адольф та Герман. На сторінках місцевої преси є розгорнуті статті, де вони беруть активну участь в обговоренні будівництва в Чернівцях, яке в міжвоєнний період почало свій черговий і дуже стрімкий розвиток. 

Так, в газеті «Czernowitzer Morgenblatt» від 29 квітня 1927 року будівничий Шпун детально і обґрунтовано аналізує всі проблеми, які склалися на той момент в будівельній галузі. Після світової кризи виникли проблеми повʼязані з нестачею будівельних матеріалів, підвищенням митних цін на них, кількістю задіяних кадрів, законами  про соціальне житло – все це потрібно терміново вирішити, оскільки починався будівельний сезон. 

Серед забудовників, які проектували і зводили нові будинки в Чернівцях, обов’язково згадуються брати Шпуни. Це тільки підтверджує, що їх було декілька і вони мали дуже посутній вплив на розбудову міста, в міжвоєнний період насамперед. Коли: «Старі одноповерхові будинки зникли, а на їх місці виникли сучасні новобудови з комфортабельними квартирами. Безперечно, благоустрій міста відбувався завдяки єврейському середньому класу. Коли говорили про великі будинки, у давні часи згадувалися імена і братів Шпун…»

Герман, Адольф та Аба Шпуни

В результаті довгих і наполегливих пошуків вдалося знайти хоч деякі адреси споруд, які вони зводили. Оскільки Герман Шпун був першим в своїй родині, який почав займатися будівництвом, то й інформації про будинки, які він зводив, трохи більше.  На сьогодні відомо про будинок, який на продаж побудував Герман Шпун і  який розташований в центрі місті за адресою вулиця Адама Міцкевича, 1 (Mickiewicz). Там було 3 квартири, в тому числі – 3-х кімнатна, одна 2-х кімнатна і одна однокімнатна квартира, а також великий хол. Перший поверх як завжди був комерційним – це 2 кімнати і підвальні приміщення. Сьогодні ми знаємо цей будинок як кутовий, на розі вулиць Адама Міцкевича та Івана Франка, на першому поверсі якого розташована аптека. Очевидно, що на той час вже був прийнятий план забудови центру Чернівців і тому тут зводились добротні та красиві споруди. Будинок дуже гарно зберігся, з багатою ліпниною на фасаді і до сьогодні.

Про ще два авторські будинки за проектом архітектора Германа Шпуна, які є пам’яткою архітектури місцевого значення, свідчить видання «Звід пам’яток  історії та культури України. Чернівецька область». 

«Будинки, (1928) (архіт.). Вул. Садова, 26, 28 : Будинки виконані в стилі модерн, автор обох проектів, архітектор Герман Шпун. Розміщені на південь від центру міста, серед переважно малоповерхової забудови особнякового типу, два окремо стоячі особняки, ідентичні за плануванням та композиційним вирішенням. Триповерхові, на високому цоколі, муровані, потиньковані, перекриття міжповерхові та в підвалі плоскі бетонні, дах багатосхилий, критий оцинкованим металом. У плані близькі до квадрату з раціональним розташуванням кімнат, які згруповані навколо коридору, що об’єднаний вхідним вузлом, сходова клітка прямокутна, двомаршева з забігами на повороті. / /фасади симетричні, площини стін заповнені скупим геометризованим декором. Основне композиційне навантаження несе центральна вісь. Вона виділена еркером у вигляді двох лоджій у 1-му та 2-му поверхах, що завершуються балконом у 3-му поверсі. Вінчає вісь фігурний фронтон з арковим тристулковим вікном у тимпані. Вікна 1-го та 2-го поверхів прямокутні, двостулкові, зближені через звуження міжвіконних простінків. У 3-му поверсі – одностулкові зближені по троє, праворуч і ліворуч від центральної вісі – з півциркульним завершенням, імпости вирішені у вигляді півколонок з капітеллю. Вхідні двері - праворуч, від центру – прямокутні двостулкові дерев’яні, завершені півциркульною аркою. 

Сходова клітка освітлюється через два двостулкових вікна з півциркульним завершенням і одне кругле, прорізане у 2-му поверсі.

В інтер’єрі збереглись кахляні печі хорошого рівня виконання. Будинок з чіткою об’ємно-планувальною композицією, яскраво вираженою на фасаді, служить прикладом пізнього модерну у його раціоналістичній течії».

Щонайперше ми шукали саме інформацію про архітектора Адольфа Шпуна, який мав велику бібліотеку, в якій кожна книга мала дуже вишуканий екслібрис його власника. Який власне й став мотиватором наступних пошуків і як результат – цієї публікації. Після ретельних пошуків нам по крихтах вдалося з’ясувати, що в міжвоєнний період був такий відомий архітектор в Чернівцях. У фонді особових справ Промислової школи (у румунський час колежду) за 1932 рік  серед архітекторів,  в списку персоналій, є і Адольф Шпун. Це ім’я згадується серед чернівчан-меценатів, котрі своїми коштами підтримували Великий популярний ігровий конкурс в квітні 1937 році. Але про нього, про їхню родину, про страшні роки Другої світової війни, а ще більше про його талановиту дочку  ми  дізналися саме через некролог про Герту Шпун, яка порівняно нещодавно відійшла у вічність. Саме через біографію Герти, яка стала відомою перекладачкою, пролилося світло на подробиці життя цієї родини. 

Вона народилася в січні 1933 року Чернівцях, на гоноровій та аристократичній вулиці Ольги Кобилянської, в приватному будинку 31 а в родині архітектора Адольфа Шпуна та його дружини Клари.

Для історії Європи тоді вже починався чорний відлік її подальшого життя, але для нашого міста ті роки були порівняно спокійними. Тому без перебільшення можна сказати, що дівчинка зростала в люблячій і дуже забезпеченій сім’ї. Вона мала домашніх вчителів та вихователів, виростала серед книг в основному німецькою мовою, як було тут прийнято. Хоча вона вивчала французьку, румунську, італійську, англійську та на вибір ще й інші мови, очевидно знала іврит, адже мала схильність до вивчення мов. Початкову освіту отримала в чернівецькій приватній жіночій гімназії, де цьому приділяли належну увагу.  

Порушив цей налагоджений спосіб життя небідної чернівецької родини, як і міста назагал, червень 1940 року, коли Чернівці включили до складу колишньої УРСР. Мешканці, які вже останні 160 років звикли мирно вживатися і вирішувати навіть складніші питання, вперше відчули дуже різкі зміни у всіх напрямках життя. У Чернівцях відбулися величезні зміни в національному складі населення: німців переселено у 1940-му році до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. Багаті люди, як завжди правильно зорієнтувавшись в політичній ситуації, виїхали за кордон, залишивши всі статки і нерухомість зокрема. Ті з них, що залишилися в нашому місті, особливо серед єврейського населення, розглядалися як «буржуа» і немало євреїв  чекала депортація до Сибіру. У списку міг бути і батько Герти, архітектор Адольф Шпун, який мав у центрі міста триповерховий будинок. Проте знайомий радянський офіцер радив батькові самому пожертвувати дім радянській державі, аби врятуватися і врятувати свою родину. Він це зробив, але в майбутньому це йому також не допомогло. 

В червні 1941 року Друга світова війна перемістилася на території СРСР і  6 липня 1941 румунські та німецькі війська зайняли Чернівці. Антонеску наказав депортувати євреїв до Трансністрії. Проте завдяки діяльності мера Чернівців Траяна Поповича від депортацій та знищення було врятовано близько 20 тисяч чернівецьких євреїв.  Німці за допомогою румунської поліції вбили чи депортували до Трансністрії більшість єврейського населення. Потрапила в це колесо молоху і родина Шпунів. В Чернівцях було засноване гетто, куди Герта та її батьки були змушені переїхати. Родині пощастило, адже оскільки батько був муніципальним архітектором і шанованою в місті людиною – невдовзі їх вивіз із гетто лікар Корнеліу Юбаш, муніципальний радник, син греко-католицького священика, і сховав у своїй клініці. Але без дозволу, отриманого від міського голови Траяна Поповича, родина не уникла б депортації. Так їхній родині вдалося пережити воєнні лихоліття. 

Хоч порівняно з тим жахіттям, які спіткали інші чернівецькі родини, завдячуючи авторитету батька, Адольфа Шпуна, вони дещо легше пережили ті випробування.

У Придністров'ї, куди були депортовані члени їхньої багаточисленної родини,  за роки війни загинула сестра з боку матері та 13 родичів з боку батька. З депортації повернулася лише одна молода жінка. 

Страшні роки Другої світової війни цілковито зламали як життя цілої родини, так і Герти зокрема. В березні 1944 року в Чернівці повернулися радянські війська.  І коли батько Герти, Адольф Шпун, 21  квітня побачив першого радянського офіцера, то вигукнув до дружини: «Клара, ми врятовані!». Правда, за дуже короткий час їхні ідеалістичні погляди були розвіяні, радянська влада також вважала їх «буржуями». Вони розуміли, що їх чекають ГУЛАГи, які спіткали сотень знайомих чернівчан,  коли радянська влада бажала звільнити всі помешкання в центрі міста для себе та своїх потреб.

Їм  не залишалося іншого вибору в тих умовах, як виїхати з країн. В 1946 році вони приїхали до Румунії – це був крайній момент, коли  ще були відкриті кордони. Це було останнє відкриття кордону, після якого була опущена «залізна завіса» майже на 50 років, і окрім обраних нікого не випускали за кордон.

Глава сімейства Адольф Шпун вибрав для життя місто  Бакеу (рум. Bacău, нім. Bakau).  Це невеличке містечко на сході Румунії, де  річка Бистриця впадає в Серет. Тут він влаштувався в будівельну компанію.  Зараз вже важко гадати, чому батько обрав саме це місто. Можливо, там були добрі умови для будівельного бізнесу, але нам хочеться вірити, що після атмосферних Чернівців, де їхній родині десятиліттями було добре, саме це містечко трохи нагадувало їм рідне. Що цікаво, воно вперше згадується в тій ж статутній грамоті молдавського воєводи Олександра Доброго 8 жовтня 1408 році, в якій згадано Чернівці, наданій львівським і подільським купцям, які мусили сплачувати тут мито. Бакеу також відоме своїм значенням у торгових відносинах між середньовічними Молдовою, Трансільванією та Валахією, оскільки було митним пунктом. Наприкінці ХІV століття Бакеу було сформованим міським поселенням, одним з найуспішніших в усій Молдові, що мало важливі військові та торгові переваги. Це була королівська резиденція часів Олександра Доброго. Навіть за атмосферою, за кількістю мешканців місто з прилеглими районами  майже таке як  Чернівці.

Батько був практикуючим архітектором, про що свідчить місцева преса за різні роки. Назвемо хоч деякі споруди, які він спроектував вже в післявоєнний період. Він був одним із авторів, які спроектували в Бакеу універсальний магазин, один з тих, які після війни почали активно зводити у великих містах. Час вимагав будівництва універсального магазину в місті Бакеу, на вулиці Ніколае Бельческу № 12-14. Конструктивна система – на стовпах із грибоподібними перекриттями, що дало цікаве вирішення інтер’єрів із кесонними стелями. Конструкція включає в себе наступні частини: в підвалі шахти — склад для кожної окремої секції, фасувальний цех, кабінет завідувача складом, котельня і водонасосна; на цокольному, 1-му та 2-му поверхах: магазин, примірочна, роздягальня та санвузол. Підлога була викладена венеціанською мозаїкою, а фасад — звичайною штукатуркою, з терасою та травертиновим шпоном на першому поверсі. Система опалення та вентиляції гарячого повітря визначаються характером магазину та розташуванням меблів, що не допускає встановлення радіаторів. Обрана система опалення також має перевагу в тому, що забезпечує необхідний повітрообмін. Для того часу це була дуже прогресивна споруда, де було використано всі передові технології та досягнення в будівельній галузі. Над такою спорудою працювала ціла команда архітекторів та дизайнерів. Будівництво здійснила  команда дизайнерів: серед інших Адольф Шпун згадується як архітектор та дизайнер.

Газета за 1956 рік згадує ще один проєкт архітектора Шпуна в місті Бакеу –  він побудував зал Steaua Roşie для спортивної бази, який отримав високу оцінку у фахівців. 

Очевидно що він був головним або доволі авторитетним архітектором для міста Бакеу, адже місцева газета за листопад 1957 року помістила фахову статтю, огляд розвитку будівництва за останні роки в місті архітектора Адольфа Шпуна (Arhitect ADOLF SPUHN) «Сучасний стиль в архітектурі – практичний дух в будівництві»: «Активна діяльність останніх років як архітектора-проектувальника та керівника деяких будівельних майданчиків дала мені можливість зробити ряд спостережень про те, як виконуються деякі проекти, про реальну можливість будівництва на основі цих проектів. Мені довелося не один раз помітити, що явно прекрасні проекти, що відрізняються гармонійною пластикою, дуже декоративним викладом, не можуть бути виконані точно, а лише з досить значними змінами, однак проєкти, про які йде мова, не можуть їх критикувати за відсутність смаку чи стилю. Навпаки, вони довели, на перший погляд, тонкий смак і схильність вписуватися в так обговорюваний «сучасний стиль» архітектури.

Створюючи проект, давайте не гнатися за зовнішньою цінністю, за декоративним ефектом, а за мінімальною корисністю проекту, його ідеальною адаптацією до призначення будівлі, до можливостей реалізації, зумовлених кліматом і ґрунтом відповідного регіону, до існуючої там сировини, найбільш раціонального використання наявних у нас засобів.

Достатньо подумати, що «практичний дух» у нашій словнику архітекторів означає будувати в найкоротші терміни та з найдоцільнішими засобами багатоквартирні будинки, зали для виступів, спортивні зали – максимально відповідними до їхньо призначення, якомога зручнішим. Тому практичний дух тісно пов’язаний із нашою здатністю робити життя людей легшим і красивішим. Пам’ятаючи про це, ми відразу відчуємо: практичний відтінок сухих слів, що відповідає так зрозумілому «Практичному духу» не може не бути сучасним. Тому будівля є сучасною, коли вона повністю відповідає вимогам і очікуванням тих, хто її використовує.

Тому сучасний стиль вимагає будівництва будинків відповідно до принципів сучасної гігієни (повітря, місяць) і м'якої естетики (комфорт, пропорції - і, отже, краса), сучасний стиль - це той, до якого ми звикли, прагнучи в усіх наших сферах про піклування та про повагу до практичних потреб.  Це є результатом природності, позбавленої штучності творців будівель, стилю, з «практичного духу» якого (знову! — але повторення неминуче) випливає краса, яку я дозволяю собі вважати справді сучасною. Із споруд, спроектованих у такому стилі, спонтанно виникає благородна гармонія автентичного архітектурного мистецтва. 

Оскільки уява, яку не заперечує практика, може призвести лише до марного процвітання. Лише здоровий глузд, природність і тверезість справжнього творця можуть породити уяву, яка в ім’я добробуту людей використовує вислови вчителя в оповіданні: «індивідуальність», «мистецтво в ремеслі». , і – «модерн», тому що форма мінлива, але корисність будівлі, забезпечення комфорту, повітря, світла, сонця для мешканців – залишаються обов’язковими, як найсучасніші, найактуальніші поняття нашої епохи. Я хотів закінчити словами Гете, який вважав, що «майстер виявляє себе лише в обмеженнях» (in der Beschränkung nur zeigt sich der Meister).

У будь-якому випадку, можна без застережень стверджувати, що на провідних форумах архітектури та будівництва в регіоні Бакеу є група досвідчених архітекторів та інженерів, які, особливо останнім часом, досягли успіху в боротьбі за цей розвиток в архітектурі»

Щоб легше було звикнути до життя на новому місці, родина витворила собі свій рай на землі: в оточенні книжок, які вони читала ще в рідному місті. А Герта в наступному, 1947 році, вступила до середньої школи  міста – гуманітарної гімназії для дівчат. Тут її помітив директор школи і підтримував її захоплення літературою. Вже через короткий час, в 1950 році,  вона отримала перше підтвердження своїх літературних талантів – третю державну премію (в Румунії) в шкільному конкурсі з румунської літератури.  

Успішно завершивши гімназію, вона продовжила здобуття гуманітарної освіти і закінчила румунське відділення філологічного факультету Бухарестського університету впродовж 1951-1955 років. Варто відмітити факт, який свідчить про характер Герти – за правилами того часу вона могла спокійно поступити без екзаменів, адже мала вже державні відзнаки з літератури. Але вона вирішила довести всім, що її відзнаки не випадкові і поїхала здавати вступні іспити. Потім спокійно чекала на результат і коли прийшло повідомлення, що вона зарахована, з гордістю сказала батькам.

Впродовж всіх років навчання в університеті вона вирізнялася своєю ерудицією та знанням мов, адже з дитинства вже добре знала щонайменше 4-5 іноземних мов. Тому цілком зрозуміло, що своє майбутнє вона пов’язувала з літературознавством та мовознавством, або точніше – з перекладацькою діяльністю, яка відкривала їй вікно до світової літератури. Власне, так вона звикла і то було її життя…

Виявляється, що не так то і просто було влаштуватися працювати перекладачем. Румунія хоч і не була у складі СРСР, відгородженого залізною завісою від цивілізованого світу, але була країною-сателітом, тобто відносилась до держав, які воювали у Другій світовій війні на боці Німеччини. Це означало, що перебувала під політичним та економічним тиском радянського союзу (росії). Тому, щоб бути перекладачем, потрібно було мати якомога «чистіше досьє» родичів. Тут вона вдалася до винахідливості – Герта представила довідку, що вона походила з бідної родини, у батьків «хати не було», на той момент певно, що то була правда, а дід був теслею. 

Так їй вдалося впродовж наступних 1955-1969 років  працювати редактором видавництва «Tineretului» («Молодь»). Редагувала спочатку науково-фантастичну літературу, потім твори німецьких письменників в Румунії, а також німецькі версії румунської класики у збірці «Найкрасивіші вірші», чим завоювала незаперечний авторитет як у німецько-румунських літературних колах, так і серед колег-перекладачів. 

В 1969 році редакцію було реорганізовано на два видавництва Creangă (Відділення) та Albatros (Альбатрос, морський птах). Тож наступних майже двадцять років (1969 –1988  рік)  Герта Шпун була редактором німецькомовного підрозділу видавничої кампанії «Albatros» (Альбатрос), де працювала до виходу на пенсію.  Саме там трапився прикрий випадок, який, очевидно, надовго вивів її з рівноваги і вартував чимало здоров’я.

В різні часи з'являється мода на ту чи іншу тему в літературі і тоді багато авторів на різних мовах пишуть твори, які її розкривають. На той момент в багатьох країнах була мода в популярній літературі на підручники про те, як навчитися добре говорити і добре писати. Такий посібник з’явився і в румунській літературі. Це був посібник румунського письменника-фантаста, драматурга, публіциста Сергія Фаркасана: Sergiu Farcasan Titlu: Manualul bunului cirpaci (Посібник доброго мовлення або посібник ораторського мистецтва). Editura: Albatros An de aparitie: 1972

Герта Шпун філігранно зачитувала розділи з книги в радіоефірі. Хтось із ретельних діячів Ради соціалістичної культури та освіти (CCES) вгледів там якусь крамолу, натяк на когось з державних діячів, який не дуже добре володів мистецтвом говорити. З цієї причини був великий скандал і припинено трансляцію цього видання. Хоча приводом могло бути і те, що автор цієї популярної книги Сергій Фаркасан і до того мав книги, які були заборонені комуністичною цензурою. І саме на той момент він оголосив себе політичним біженцем і залишився в Саскачевані (Канада). 

В цій доволі складній ситуації її захистили колеги по перу. Відомий румунський письменник, журналіст і директор видавництва «Albatros» Мірча Синтимбряну  (Mircea Santimbreanu), який дуже цінував письменників та перекладачів, які працювали в його редакції, запропонував їй роботу за сумісництвом. Герті Шпун довелось на деякий час працювати на посаді технічного перекладача.  І до слова, саме Синтимбряну запросив до співпраці в журналі «Альбатрос» двох колишніх єврейських поетів з Чернівців, яких було вислано до Трансністрії – Альфреда (Фреді) Кітнера та Іммануела (Джеймса) Вайсгласа. Для Герти то була також добра підтримка. Особливо присутність Вайсгласа – адже вони були майже однолітки, походили з одного чернівецького кола і навіть мали схожі літературні смаки.

На допомогу в ті гіркі моменти прийшов також румунський письменник і журналіст,  головний редактор журналу «Volk und Kultur» –  Франц Шторх (рум. Franz Storch), який писав німецькою мовою. Він вважався  автором літератури в дусі соціалістичного реалізму, був авторитетом в офіційних кругах і членом Ради Національностей CCES. 

Про  її перекладацьку працю ми детальніше дізналися із статті Юлії Деляну яка була знайома з Гертою Шпун і цю статтю присвятила її вшануванню, коли та відійшла  у вічність. А зараз ми трохи детальніше познайомимось з її дуже поважним доробком в перекладацькій галузі.

Як перекладачка Герта Шпун дебютувала у журналі «Ateneu»  (Афіни) у 1965 році з перекладом на німецьку мову оповідання найвідомішого на той час румунського письменника-фантаста Віктора Кернбаха «Дивні міграції» (Ciudatele migratii). В 1972 році цей переклад був включений до антології румунської науково-фантастичної прози «Planet im Raum», виданої в Берліні.

Герта Шпун стала однією з найкращих інтелектуалів-перекладачів в румунській та німецькій літературі. Про це свідчать імена авторів та назви їхніх творів, які вона перекладала. Герта уважно спостерігала за світовим культурним процесом, а знання іноземних мов цьому тільки сприяли. До кола її зацікавлень завжди входила класика світової літератури та кінематографу.

Як перекладач високого класу вона одразу гучно заявила про себе, коли в 1977 році був опублікований її дебютний переклад праці німецького мистецтвознавця Густава Рене Хокке «Маньєризм у літературі», в якому вона врахувала всі нюанси цієї специфічної праці та збереження відповідності її стилістичної еквівалентності. Термін "маньєризм" з'явився в двадцяті роки двадцятого століття в роботах мистецтвознавців у зв'язку з аналізом живопису Ель Греко та Тинторетто. Широкої популярності цей термін набув завдяки роботам німецького мистецтвознавця Густава Рене Хокке (Hocke) "Світ як лабіринт" та "Маньєризм у літературі". Маньєризм розглядають як перехідну художню систему між ренесансом і бароко, присутність якої спостерігається в мистецтві як Італії, так і інших західноєвропейських країн, у тому числі й Англії. При публікації в цей переклад були внесені суттєві зміни, твір був скорочений, через це Герта Шпун дуже страждала і зарікалася більше що-небудь перекладати. Але звісно, її любов до літератури та перекладу перемогла.

В її перекладі вийшли: наукові праці австрійського психолога Зиґмунда Фройда «Вступ до психоаналізу» та «Психопатологія повсякденного життя»; повне  видання творів письменника сучасної німецької прози і професора-правника Бернгарда Шлінка, яке вийшло в 1998 році в трьох томах «Втеча від кохання», «Вбивство Зельба» та «Повернення додому»; Романи німецького письменника Ліона Фейхтвангера, серед них «Брати Опперманн»; відомого швейцарського письменника, драматурга, журналіста і сценариста Мартіна Зутера «Маленький світ» та «Не зовсім ідеальний друг...». 

Особливе місце в її перекладацькій роботі займали книги культурологічного характеру, наприклад таке вартісне довідникове видання Мартіна Боціана (Martin Bocian) як «Енциклопедичний словник біблійних персонажів» (1996)  у співавторстві з Габріелою Данціш. 

Вона підготувала передмову та коментарі до творів в двох томах драматургії двох німецьких класиків – драматургів Генріха фон Кляйста (нім. Bernd Heinrich Wilhelm von Kleist) та Германа Зудермана  (нім. Hermann Sudermann), які вийшли друком в 1993 році. Герта Шпун була дуже горда цією фундаментальною класичною працею. Вона підготувала й повну Хронологічну таблицю життя та творчості цих німецьких драматургів. Герта вважала цю Таблицю одним із найкращих з того, що вона зробила в літературознавстві.

Вона була куратором і редактором  двомовного збірника румунсько-німецької поезії відомих румунських авторів. 

Герта Шпун йшла в ногу з часом і любила мистецтво кіно особливо експресіонізм в кіно. Її улюбленою актрисою була Інгрід Бергман, тому вона переклала на румунську мову книгу про улюблену актрису та її чоловіка Роберто Росселіні.  

Свої переклади друкувала також в літературно-публіцистичних часописах. Найбільше співпрацювала з часописом «Rumänische Rundschau» (Румунський огляд). З 2001 року з журналом «Lettre internationale»  («Зарубіжна література» ) з перекладами мемуарів та сучасних есеїстичних текстів. Впродовж останніх 14 років була постійним та активним співавтором журналу «Lettre Internationale», чим дуже пишалася.  Перекладала з англійської на румунську для  часопису «Realitatea Evreiască» (Єврейське життя) – румунський культурний та новинний журнал, який видається в Бухаресті для єврейської громади. 

Авторка літературного есею про Герту Шпун згадує, як вона була гостею в перекладачки вже після 2000-го року. В помешканні все нагадувало про улюблене заняття її власниці – шафами і полицями з книгами були заставлено всі стіни. В її робочій кімнаті, де фоліанти підкорили майже весь простір, присутня Герта Шпун; в цьому світі, живому для неї - серед книг, цих старих та відданих друзів, які її ніколи не розчарували. Особливою гордістю для власниці цих скарбів були ті полиці, де на внутрішній стороні обкладинки книг, які вийшли у видавництві «Альбатрос», вказано авторство перекладу і редагування книги – Герта Шпун. Німецькі письменники займали перше місце серед всіх перекладених авторів. 

Вона мала всі риси професії перекладача: строгість, чуйність, тонке відчуття мови. Її знайомі пояснювали високий інтелект пані Шпун саме чернівецьким вихованням на високій європейській культурі та літературі, адже серед книг її батька переважала класика світової літератури та очевидно методика вивчення іноземних мов, які завжди були престижні як в державних, так і в приватних школах нашого міста.  

Герта Шпун була членом перекладацького відділу Асоціації румунських письменників. Найкращою оцінкою її високого професіоналізму в перекладацькій праці є видання творів в її перекладі, які вийшли друком вже в останні десятиліття. 

Як відповідь на запитання, як їй жилось впродовж цих десятиліть далеко від рідних Чернівців може дати фотографія, яка стоїть в рамці на її робочому столі – Герта стоїть позаду крісла, в якому сидить чоловік поважного віку, якого вона обіймає – це її батько, Адольф Шпун. Він завжди був поруч – він поділяв її літературні смаки, вмів підтримати, знайти слова розради, володів рідкісним гумором, який допомагав йому вижити в усіх складних ситуаціях.  

Ці ж риси він передав і своїй дочці Герті, які також допомагали їй у всіх життєвих ситуаціях: «Не хвилюйся, Гертико!», — повторила вона слова батька. «Все буде добре!». Ці слова були для неї девізом і вели по життю: «І завжди, коли мені було важко, все оберталось на краще», – згадує її слова Юлія Деляну.

Перекладачка Герта Шпун відійшла у вічність 27 грудня 2016 року в Бухаресті. Смерть Герти Шпун залишила порожнечу серед німецьких перекладачів нашої гільдії. На смерть Герти Шпун відгукнулась газета «Румунська література», січень-березень 2017,  помістивши некролог «Як вижити і любити життя» («Cum sã fii überlebenskünstler i Lebenskünstler»).  

Друковані джерела подають, що в Чернівцях серед архітекторів, які будували житлові та громадські споруди в стилі модерну або віденської сецесії з продуманим плануванням, витонченими фасадами та вишуканими елементами на них, і професійно поєднували елементи різних архітектурних стилів, зокрема неоренесансу та сецесії, згадується архітектор Володимир Шпун. Але чи має він відношення до цієї родини Шпунів, чий він син, ще потребує пошуків. Більше  інформації про цього архітектора наразі немає.

Архітектором  в міжвоєнний час був і Маєр Шпун (Maier Spuhn), який проживав за адресою Синагоги, 27 (Synagogengasse, Vilson, Барбюса). Але то ще також потребує детальнішого дослідження, чи вони були родичами.

Отже, родина Шпунів, в якій було стільки архітекторів і які збудували в нашому місті не одну споруду, потребують ґрунтовних і ретельних професійних  пошуків…Але те, що вони заслуговують на увагу та добру пам'ять від нащадків, то безсумнівно…

При підготовці були використані джерела:

Czernowitzer Morgenblatt  Publisher: Julius Weber від 29 квітня за 1927 рік, тобто коли тільки Чернівці почали активну забудову 

Czernowitzer Morgenblatt. Cernăuți: Julius Weber, 19. 1. 1939, 22(6061), p. 4. Erhältlich auch bei: https://www.difmoe.eu/uuid/uuid:6578accd-5efc-4bcd-bf07-91f9f5504464

Czernowitzer Allgemeine Zeitung: unabhängiges Tageblatt. Cernăuți: Institut de Arte Grafice și Editură "Eminescu", 6. 12. 1931, 28(8022), p. 15. Erhältlich auch bei: https://www.difmoe.eu/uuid/uuid:f74f7167-9feb-479e-b01d-dcca1e31e524

-Czernowitzer Allgemeine Zeitung: unabhängiges Tageblatt. Cernăuți: Institut de Arte Grafice și Editură "Eminescu", 8. 6. 1938, 35(9897), p. 8. Erhältlich auch bei: https://www.difmoe.eu/uuid/uuid:138fc767-c0a7-4a65-988a-32b434b30f3a

IULIA DELEANU «Cum sã fii überlebenskünstler ºi Lebenskünstler»   // Realitatea Evreiască. –   România literară, ianuarie-martie 2017 (Anul 49, nr. 1-14)

https://www.jewishfed.ro/downloads/realitatea/RE464-465.pdf 

Фото з колекції Едварда Туркевича

Сучасні фото - Теленько Катерина

Підготувала Леся Щербанюк