Альтернативна історія пантеону: Роман "Цирцея" Медлін Міллер

Міллер М. Цирцея / Медлін Міллер ; пер. з англ. О. Гладкого. – Х. : Віват, 2024. – 400 с. – (Серія “Художня література”). 

Передусім Медлін Міллер вдалося створити цікаву альтернативну історію грецької міфології, героїв якої ми бачимо очима богині Цирцеї. Авторка зберігає головні мотиви відомих нам сюжетів, проте додає нове уявлення їхнього розвитку та завершення. Вона перетворює головну героїню із стереотипно безсмертної та хитрої богині-чарівниці на жінку з власними почуттями та емоціями. Цирцея тут яскравий центральний персонаж, за перебігом думок, змінами світогляду якого ми спостерігаємо від блискавичного, божественного народження аж до “відкритого” фіналу. 

Те, наскільки не пощастило цій дівчинці, стає зрозуміло поступово. Народившись від союзу титана Геліоса та німфи Перси, вона не була рівною ні батькові за силою, ні матері за красою. Її у кращому випадку називали посередньою і відверталися, як від невдалої скульптури величного автора, у гіршому – проганяли геть, як паршивого пса. У світі ідеальності і величі, подібна невдача рівноцінна смерті та ризику ніколи не бути почутою:

“Я радо сказала б, що весь той час чекала, доки зможу нарешті вирватися на волю, але правда була інша: я просто пливла за течією, вважаючи, що приречена тихо страждати аж до кінця днів”

Майстерно зображений божественний світ титанів і олімпійців насправді не давав любові нікому. Він існував за рахунок вічного страху перетворення частин тіла на попіл у спробах відновитися, щоденного відгризання орлом шматка печінки, а як результат – поваги і покори. Він ніколи не був символом безпечного дому, де тебе приймають і люблять таким, яким ти є.

Вигнання, у яке Цирцею відправили за “переступ” божественних законів та зізнання в навмисному застосуванні чарів перетворення, не було чимось новим. Вона завжди була чужою та самотньою у цьому Палаці із безліччю близьких і далеких родичів. 

Напевно тому настільки відчутний впевнений спокій, у який вона поринає після  здобуття знань про свою магічну силу та походження. Острів Еея стає для неї не в’язницею, а власним домом. Тепер їй підпорядкований цілий всесвіт чудодійної зелені і покірних тварин – розкіш, доступна далеко не кожній цариці. 

«Тоді я дізналася, що силі моєї волі може коритися світ, так само як лук напинається заради стріли. Я робила б усе це по тисячі разів, аби втримати владу в руках. Я подумала: саме так почувався Зевс, коли підніс громовицю вперше»

В романі відсутній архетип нещасної знедоленої жінки, німфи, що виплакавши всі сльози, перетворилася на камінь. Ця історія тривалістю не в одне людське життя, сповнена подій і неочікуваних гостей: богів, німф та, звісно ж, звичайних смертних. Це живий і емоційно насичений світ. 

“Гермесів розум у тисячу разів швидший і гостріший. Він сяяв, наче золото у хвилях, блискучий аж до сліпоти. Того вечора він розважав мене однією історією за другою – про великих богів і їхню дурість. [...] 

– Чи тебе покарають за те, що ти прийшов сюди й порушив моє вигнання? 

Він усміхнувся. 

– Батько знає: я роблю що хочу. І однаково не порушую нічого. Ув’язнено лише тебе. Усі решта можуть приходити і йти, як їм заманеться” 

«Надокучливий» Гермес розповів Цирцеї і про майбутнє прибуття корабля Одіссея до берегів її острова. Саме його ватагу вона, захищаючись, перетворила на свиней. Це чи не єдиний факт, який ми дізнаємося про богиню від Гомера. Медлін Міллер ж навпаки розповідає нам історію нетривкого, але щирого кохання між воїном та осяйною чарівницею. Хоч Цирцея поважає прагнення Одіссея повернутися на Батьківщину до царства, дружини та сина, між ними виникає зв’язок, який з кожним місяцем лише посилюється.

Цирцея зважується на сміливе рішення навіть для богині – народити і виховати дитину самостійно. Вона народжує її для себе, щоб завжди мати рідну людину поруч. Тему материнства письменниця розвиває тонко і щемливо водночас, адже божественне походження не вберігає жінку від труднощів першого року зростання людського маляти. Заразом у романі показано вищий рівень безмежної любові – любові, що дає сили жінці, яка боялася глянути в очі богам, протистояти самій Афіні.

“Я полюбляла цю певність, його (Телегона – авт.) легкий світ, де добро існувало цілком окремо від зла, де всяка хиба мала свій наслідок, світ переможених страхіть. То був не той світ, який я знала, але я жила б у ньому стільки, скільки він мені дозволить”

Для обкладинки використано картину Петера Пауля Рубенса “Одіссей на острові фіакрів” (1630-1635 рр.)

Підготувала Теленько Катерина