Династія Фішерів та їх «Дім з кришталевими вікнами»

Ця вишукана вілла в центрі Чернівців, понад 10 років тому, з легкої руки львівського журналіста та дослідника св. пам. Ігора Мельника отримала красиву і вишукану назву «Дім з кришталевими вікнами». З того часу адреса вул. Українська, 22 офіційно стала одним із туристичних атмосферних брендів нашого міста і є пам’яткою архітектури місцевого значення. Чернівчани приходять сюди, аби детальніше і по-новому відкрити для себе цю знану споруду. А туристи та гості міста, особливо ті, хто відчуває його атмосферу і спеціально шукає такі місця, обов’язково поспішають сюди, щоб познайомитись з нею, її кришталевими віконечками і особливо – внутрішніми інтер’єрами, хоч трішки наблизитись до розкішного салонного мистецтва.

Мешканці міста поважного віку міста знали її як редакцію газети «Радянська Буковина» або в останні роки вже просто «Буковина». А молоді, особливо студенти-філологи, учні та небайдужі чернівчани знають, що вже 20 років тут працює єдина в Україні, унікальна Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського. Тут можна знайти найновіші книги з українського літературознавства та все, що стосується історії, культури та життя Чернівців назагал. Обов’язково пройтися приміщеннями книгозбірні та помилуватися елегантними пічками, які збережені тут як предмети художньої цінності.

Звичайно, що відразу з відкриттям книгозбірні ми разом із фахівцями-архівістами намагалися знайти імена власників вілли, які мали дуже добрий і вишуканий смак та й чималі статки, аби перебудувати цей на початку доволі скромний будинок під найстильнішу віллу Чернівців міжвоєнного періоду.

Насамперед потрібно було правильно визначити номер будинку взагалі, оскільки назва вулиці змінювалася з приходом нової влади, а в радянський період до того ж об’єднали три початково різні вулиці одну. Редакція газети в цьому приміщенні розташовувалась вже в 1940 році, правда, тільки один рік, тому за короткий період не встигли навіть змінити назву та номер будинку на радянський. Саме тому вони вказали стару адресу приміщення – Мірча Воде, 18. На кадастровій карті було точно визначено номер будинку, а адресні книги дали відповідь, що його власниками була родина Фішерів – батько Фрідріх, мати Еліза та їхній син Альберт. Це підтвердив і такий важливий артефакт, як збережені букви монограми в ажурних вставках на брамі. Потім знайшлись додаткові відомості до кадастру за 1932 рік, в яких чітко прописано, що все майно цього ансамблю, тобто обидві споруди та прибудинкова територія біля них в рівних частинах по 1 ½ належать Фрідріху та Елізі Фішерам.

Правда, адресні книги подавали таку велику кількість людей із прізвищем Фішер, понад 50, а нерідко й імена співпадали, що можна було легко розгубитись. А ще ж були Фішери єврейського та Фішери німецького походження. Нотаріальний документ про передачу власності спадкоємцям від 9.12.1935 року свідчить про те, що власниками будинку залишається Фрідріх Фішер, але тільки ¼ його частина належить йому, а ¾ власності належить Альберту Фішеру, з них ½ належала тоді вже покійній Елізі Фішер. Очевидно, десь в цей період вона відійшла у вічність і нерухомість по спадщині відійшла синові. Тому можемо сміливо сказати, що майже повноправним власником цього ансамблю, правда всього останні п’ять років життя, був Альберт Фішер.

Пізніші ретельні пошуки в Державному архіві також дали коротку відповідь, що власниками цієї вілли були підприємці Фішери, а син Фрідріха, Альберт Фішер, був директором фабрики з виробництва скла в Чернівцях. Це одразу дало відповідь на багато запитань, адже кілком органічно, що тільки власники скляної фабрики могли встановити такі вишукані вікна з шліфовкою по кришталю (це була нова, дуже складна і філігранна технологія), які освітлюють сходову клітку ризаліту і завжди створюють атмосферу врочистості та викликають щирий захват у всіх, хто вперше їх бачить…

Не менше захоплення у наших гостей завжди викликали пічки  на першому та другому поверсі. Було зрозуміло, що це фірмові кахельні пічки, але те, яка саме це фірма і коли їх було встановлено, також потребувало додаткових пошуків, які були відкладені на 20 довгих років. Та все гарне і добре повинно мати своє логічне продовження.

І хоч ми кажемо, що все це щасливі випадковості, зрозуміло, що вони складаються в одну цілісну картину саме тоді, коли це потрібно. Всі небайдужі до історії Чернівців мешканці, а особливо краєзнавці, знають, що ми як Муніципальна бібліотека намагаємося завжди зберігати все, що стосується життя міста. Тому часто до нас навідуються місцеві дослідники, щоб і для себе щось відшукати, і поділитися своїми знахідками-скарбами. От і нещодавно зайшла до нас у своїх питаннях дуже добре знана в чернівецьких колах та авторитетна пані Олена Карпенко. Під час взаємних пошуків та цікавих бесід вона похвалилася, що їй вдалося на безмежних інтернет-ресурсах натрапити на дуже вартісне довідкове видання, на сторінках якого є нові відомості з історії та особливо підприємницької діяльності міжвоєнного періоду на Буковині та в Чернівцях зокрема. Гортаючи сторінки цього довідкового двомовного румуно-німецького видання «Альбом про Чернівці. Історія міста та його мешканців» («Un album, al Cerrnautului. Album von Czernowitz» de-von Isiu Gronich), виданого в Чернівцях в 1925 році, раптом в розділі «Економіки та промисли» я побачила велике фото Йозефа Фішера. Текст поруч пояснював, що це відомий підприємець у сфері виготовлення скла. А вже коли пізніше натрапила на ще два портрети Фрідріха та Альберта Фішерів, які також успішно продовжували його справу, не було сумнівів, що це саме ті Фішери, яких ми так довго шукали.

А ще перед цим поріг нашої книгозбірні переступали два освічені та допитливі молоді хлопці, які відразу визначили, що наша гордість – пічки, це роботи знаменитої чеської фірми, філії якої були в багатьох містах імперії. Також зовсім нещодавно мали честь приймати відому музикознавицю та мистецтвознавицю зі Львова, пані Роксолану Гавалюк. Так пані Роксолана цілком професійним жестом, точно знаючи їхнє місцезнаходження, сфотографувала клейма на пічках. Пічки світових фірм завжди мають своє клеймо яке ставиться у відповідному для цього місці. Сфотографувавши клеймо, вона тільки потвердила, що це справді кахельні пічки знаменитої, модної та популярної фірми «Hardtmuth».  

Отже, сьогодні з приємністю ділимося нашими пошуками, прецікавими знахідками та відкриттями з небайдужими читачами. Ким ж були люди, які мали добрий смак і не пошкодували коштів, аби впорядкувати приватну віллу за останнім словом моди в архітектурі та техніці.

Перший поважний представник з родинної династії Фішерів, біографія якого представлена на сторінках видання – це Йозеф Фішер (1840-1908). Він був дуже авторитетним та впливовим чоловіком свого часу, власником мережі з виготовлення скляних виробів та дзеркал в Путні (Friedrich Fischer'sche Glasfabrik, Putna), що на південній Буковині, нині це територія Румунії. Це виробництво було налагоджене в 1907 році і експерти вважали його одним з найдосконаліших серед подібних підприємств у всій Румунії. 

Як з’ясувалось, пан Йозеф Фішер просто успішно продовжував та розвивав родинний бізнес. Фабрика була продовженням компаній, які свого часу, ще на початку ХІХ століття, розташовувалися і функціонували в різних містечках Німеччини. Серед них перші невеличкі підприємства в місті Гласгютте (Glashütte, місто у федеральній землі Саксонія, розташоване за 20 кілометрів від Дрездена в долині річки Мьогліц), зовсім невеличкому містечку Альтгютте (Althütte), що розташоване в землі Баден-Вюртемберг в штаті Штутгарт. А також в містечку Нойгюттені (Neuhütte, земля Баварія). Трохи пізніше цей вид промисловості було вдало перенесено на Буковину.

Коли стало можливим розширити виробництво, Фішери не оминули можливості вкласти свої кошти в знаменитий скляний завод у селі Фюрстенталь (Fürstenthal, або Княжа долина, виникло в 1802 році) і яким родина керувала багато років. Це було невеличке село, яке загубилось в Карпатах, але дуже вигідне саме для такого підприємства – ліс, вода, робочі, які мали великий досвід виготовлення саме скляних товарів (майже двісті років), а разом із тим подалі від зайвих очей.

Вже в 1808 році, тобто всього за п'ять років, тут налічувалося вже 48 німецьких богемських домогосподарств, серед них фігурує і прізвище Фішерів. Станом на сьогодні село зникло з мапи, але до 1822 року скляний завод у Фюрстенталі процвітав. Тут працювало 15 професійних склярів, 3 кочегара, оператор штампувального млина та піскомийник, склоріз, столяр, палітурник, інші майстри та їхні помічники. Це було дуже відоме виробництво, одне з перших і успішних, саме з виготовлення скла, то розкажемо про нього трохи детальніше.

Окрім власне Фюрстенталя (1802 р.), тут поруч виникли й інші поселення, де також займалися тільки виготовленням скла. Це такі поселення як Стара Гута (1793), Карлсберґ (1797), Нова Гута (1815), Чудин, Красна (сьогодні селище Красноїльськ), де власне діяв завод, що випускав порожнє та листове скло.

Коли Австрійська імперія в 1774 році придбала Буковину у Османської імперії, ці території були дуже бідні і майже безлюдні. Уряд у Відні активно вербував і спонсорував німецьких поселенців по всій імперії, включаючи Богемію, батьківщину майбутніх Фюрстенталерів. Буковина слугувала б сухопутним кордоном між австрійськими провінціями Галичиною та Трансільванією. Імператриця Марія Терезія вважала за необхідне заселити цю територію вихідцями з Австрійської імперії, щоб допомогти економічно розвивати провінцію. Місцевість була густо лісистою, а її гори містили цінні руди. Через велику кількість деревини, солі та руди заохочували розвивати промисловість. Звичайно, для цього були використані економічні важелі, а саме прийнято багато вигідних законів. Німецьким поселенцям, особливо раннім, пропонували безкоштовну землю, житло, худобу, транспорт і віротерпимість. Перші 10 років старший син кожної родини звільнявся від військової служби.

І саме сюди перебралися переселенці, богемські німці ще наприкінці ХVIII-го – у перші роки ХІХ століття, це були в основному гутники, лісоруби, випалювачі деревного вугілля. Фюрстенталь був селом, де час ніби зупинився, поза второваною дорогою. Протягом багатьох десятиліть вони були досить ізольовані від впливу зовнішнього світу. Народ зберіг свій діалект і старі звичаї. Ми вважаємо їх буковинськими німцями. Але якщо говорити точніше, то по духу вони залишилися людьми Богемського лісу. Вони заснували поселення біля скляних гут, на які їх запросили працювати. Століттями ці «люди прикордоння» жили й працювали в гірському Богемському лісі вздовж австрійсько-баварського кордону. Німецькі богемські предки принесли стабільність на ці карпатські землі. Вони були старанними працівниками і їх цінували як поселенців. Німці в цьому регіоні були переважно лісовими робітниками та склоробами. Ці дві професії йшли рука об руку одна з одною.

Скло було важливим товаром у Богемії, воно потребувало величезної кількості деревини для поташу як інгредієнта та розпалу вогню для отримання сильного тепла, необхідного для розплавлення піску. Як для свого часу тут використовували високі технології виготовлення скла. Його можна було обробити різанням, поліруванням, позолотою та розписом. Чоловіки та діти майстерно прикрашали скляні предмети побуту квітами, метеликами, вишивками в хатині майстра. Поташ був необхідним інгредієнтом для виготовлення скла. Його в свою чергу отримують від спалювання букових дров. Склороби залишилися в місті, щоб працювати, але їм довелося терпіти жар печей, який сягав приблизно 1500 градусів – достатньо гаряче, щоб разом розплавити пісок і поташ. Кругла піч була у центрі виробництва. Доступні руди забезпечили кольори для блискучих червоних, синіх, фіолетових, смарагдово-зелених і бірюзових виробів.

Проблемою був тільки експорт скла. Транспорт був поганий, і склозавод не міг приносити прибуток. Коли в 1889 році він згорів дотла, його більше не відновлювали.

Всі згадані філії з виготовлення скла належали сім'ї Фішерів понад сто років. Починаючи з найпримітивнішого типу виробництва скла, скляний завод Fischer зазнав удосконалення в міру впровадження технічних досягнень. Прикладом технічно досконалого виробництва якраз і стало промислове підприємство в Путні, яке було прогресивним у всіх відношеннях. Підприємливі Фішери вдало вклали свої інвестиції – час потребував нових матеріалів для розвитку будівництва, яке набуло нечуваних масштабів, а тут були найсприятливіші умови. Також варто нагадати, що стараннями ведучого будівельника обер-інженера, технічного директора Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці, президента акціонерного товариства «Буковинські місцеві залізниці», Почесного громадянина Чернівців Емануїла Ціффера, про якого ми вже писали, http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1391769, згодом була дуже добре налагоджена залізнична транспортна система, або як ми тепер кажемо – логістика, що для виробництва такого товару має дуже велике значення. А скло ще й окрім всього дуже делікатний товар.

Спочатку завод займався лише виробництвом листового скла. Під час Першої світової війни був закритий і лише тимчасово введений в експлуатацію росіянами. Повністю відновив свою діяльність у 1918 році, а в 1920 році також розширив її потужності, а також ввів виробництво порожнистого скла. На фабриці працювало близько 450 робітників, низка технічного інженерного персоналу та державних службовців. Результат успішної діяльності – виробництво листового скла всіх розмірів і товщин, а також усіх типів порожнистого, пресованого та різаного скла.  

Про потужності виробництва говорять такі дані – річний обсяг виробництва становив приблизно 120 вагонів листового скла та 300 вагонів порожнистого скла. Про високий технічний рівень виробництва свідчить такий факт, що на підприємстві використовувався паровий двигун потужністю 125 кінських сил, який цілковито забезпечував безперебійну роботу світлом і потужностями, які використовували регенераторні печі Siemens. Опалення здійснювалося деревним газом.

Для глибшого розуміння того, наскільки то було налагоджене виробництво високого класу з широким асортиментом, подаємо визначення скловиробів на підприємствах родини Фішерів. Адже зразки цього скла та скляних виробів ми й до сьогодні зустрічаємо як антикваріат в колекціонерів і не перестаємо захоплюватися його філігранною якістю та досконалістю.

Листкове скло, шибкове скло – скло, формоване у вигляді листа, поздовжньої форми.

Порожнисте, тарне скло – скляні вироби, призначені для розливу, пакування, зберігання і транспортування різних продуктів в харчовій, хімічній, медичній та парфумерній промисловості.

Пресоване скло, тиснене скло – технологія виробництва скла, що широко використовувалася в XIX сторіччі. Предмети, переважно посуд, виготовляли шляхом пресування розплавленого скла в форму. Посуд із пресованого скла традиційно покривали складною сіткою візерунків для відмінності від граненого скла, де подібні візерунки зробити важко, та з метою приховати сліди швів на поверхні.

Проте не тільки виготовленням скла займалися Фішери. Підприємливі люди завжди відчувають правильний момент і те, що приносить дохід. Пан Йозеф Фішер був дуже успішним орендарем, який займався та щиро захоплювався сільським господарством. Впродовж сорока років він орендував землі села Топорівці (Gutes Toporoutz),  що належали до Православного релігійному фонду. Це підтверджує і «Список виборців першої виборчої курії єврейської релігійної громади Садаґури» за 1904 рік, де серед її поважних представників згадано і домінікального орендаря (тобто орендаря церковної земельної власності, податки з якої були значно менші від так званих рустикальних земель) села Топорівці та презедента Садаґурської єврейської релігійної громади пана Йозефа Фішера, який вніс найбільший внесок 30 крон. Був членом Торгово-промислової палати. Поруч фігурує ім’я його сина, Фрідріха Фішера, але вже із скромнішим внеском в 20 крон. В Топорівцях Йозеф Фішер втілив свій ще один підприємницький талант – створив зразкову та рідкісну для цієї місцевості ферму, яка принесла йому численні нагороди. Залишив по собі добру пам’ять і як благодійник, про що писала тодішня преса. Йозеф Фішер також був кавалером Золотого Хреста за заслуги перед Короною. Родина була дуже забезпеченою, але при цьому скромною і вважала, що робити добрі справи потрібно тихо. Похований у Чернівцях на єврейському кладовищі.

Продовжив родинний бізнес Фрідріх Фішер – одна з тих особистостей нашого міста, які роблять багато для ближніх, волею долі позбавлених спадщини, але залишаються скромно на задньому плані та мало розповідають про себе. Як і його батько і дід, він завжди мав відкриту руку і не відмовлявся допомогти всім, хто до нього звертається. Свідченням цього є замітка в газеті «Народна армія» («Die Volkswehr») за 29 жовтня 1910 року про святкове «Відкриття молитовного будинку» в Топорівцях. «Особливої згадки заслуговують орендатор пан Фрідріх Фішер, який долучився до цієї справи значними коштами і підтримкою…». Як і його батько він був орендатором маєтків православного релігійного фонду у Чудеї, Рогізні та Топорівцях. 

Про те, що Фрідріх Фішер був одним із найбільших підприємців Буковини є той факт, що його ім’я завжди згадується серед тих прогресивних євреїв , які становили так звану велику буржуазію, володіли вагомим матеріальним капіталом, входив до невеликого кола великої та середньої буржуазії і при тому відзначався модерним світоглядом.

Фрідріх Фішер став новим власником скляного заводу в Путні. Саме він вивів його на домінуюче становище завдяки цілеспрямованому керівництву. Він зробив свою фабрику найважливішою та найпрогресивнішою в Румунії як за обладнанням, так і за продукцією. Та окрім основного підприємства, філії з виробництва скла та скляних виробів потрібно було перенести з Гути в Красноїльськ, де для такого виробництва були дуже сприятливі умови.

Окрім як в Гуті, в Північній частині Буковини Фрідріх Фішер мав й інші потужні заводи. Як би ми сьогодні сказали, він був монополістом на ринку виробів із скла. Про його родинний бізнес свого часу знав кожен пересічний буковинець. Так, відомий краєзнавець Іван Назарович Снігур в своїй книзі «Буковина і буковинці» присвятив бізнесу Фішерів розділ «Гутне скло». В тексті сказано, що в селі Лунка засновник родини Фішерів також відкрив велике виробництво з виготовлення скла. Це був цілий промисловий комплекс для тих, хто там працював. Привезли також і величезні ємності для плавлення скла. Робота тривала цілодобово.

Коли в 1828 році була винайдена нафтова лампа, згодом їх почали виготовляти саме тут. Лампи користувалися великим попитом і це підштовхнуло до створення їх нових типів, тож виробництво розвивалося швидким темпами і вдосконалювалося. Металеві каркаси ламп них привозили з Німеччини. За спогадами мешканців, там виготовляли до 500 видів нафтових ламп та скляні деталі до них.

Іван Назарович зберігав понад 200 видів ламп цієї фірми. Ними пан Фішер торгував по всьому світу – в Європі, в Індії, в Калькутті, в Америці.
Крім власне скляних виробів, на фабриці виготовляли кераміку, опак (це маловідома дуже красива кераміка з білої глини, яка нагадувала порцеляну), фаянсові вироби. Тут же виготовляли поташ, випалювали дерев’яне вугілля для прасок та випалювання вапна.

Правда, після Першої світової війни пан Фрідріх мав за потребу перебратися разом з родиною в Чернівці. Будівництво в міжвоєнний період в місті було на вершині свого розквіту, почали зводити і багатоквартирні будинки, і «Квартал вілл», який розбудовувався швидкими темпами. Ми нещодавно детальніше писали про ці часи, а матеріал можна переглянути за посиланням: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1431901

Очевидно, тут йому було зручніше вести свої фінансові справи. Фрідріх Фішер був членом ради директорів Кредитної установи торгівлі і промисловості (Kreditanstalt für Handel und Industrie), де відігравав дуже визначну роль. Це багато про що говорить – він не тільки мав найбільшу фінансову частку в цій інституції, але й користувався незаперечним авторитетом та повагою серед інших членів  кредитної установи. Він входив до спеціального будівельного комітету з будівництва споруди приміщення Буковинської торгово-помислової палати, яку звели за проектом  архітектора Фрідріха Ґоттесмана, нині приміщення Медуніверситету на Театральній площі, як радник торгово-промислової палати.

Скляні підприємства Фішерів завжди мали багато замовлень і не тільки приватних, але й державних. Наприклад, при спорудження будинку для вчительської семінарії, нині педколедж ім. О. Маковея, всі вікна, все скло було виготовлене на підприємствах Фішерів, що було престижно. А скляні віконечка до сьогодні прикрашають вікна і двері цієї освітньої установи.

Діти підростали і потрібно було дати їм добру освіту та належне виховання. Тож недарма родина вибрала для життя найкрасивіше місто всієї Буковини. А в Путні уповноваженою особою або директором заводу з 1923 року залишився  надійний пан Оскар Фріденсон.

Поселилася родина Фішерів, як і належить такій забезпеченій родині, в самому центрі міста в його діловій частині, в одному з найкращих будинків по цій вулиці, який і до сьогодні ще намагається втримати той давній вишуканий лоск. Це будинок на три поверхи за адресою вулиця Регіна Марія, 20 (Regina Maria), нині це адреса вулиця Головна, 48.

Як підтвердила нещодавно дослідниця Марія Никирса це була власність родини Фішерів. В 1906 році Йозеф Фішер отримав дозвіл на спорудження триповерхового прибуткового будинку. Його зведено дуже швидко - за один будівельний сезон. Помешкання було дуже достойне для життя людей з достатком. Після смерті Йозефа Фішера будинок став власністю його сина, Фрідріха. 

Можливо, на вибір помешкання вплинув і той факт, що тут на першому поверсі, як свідчать адресні книги, ще з початку ХХ століття розташовувався Скляний цех (Glashandlung) пана Ґустава Ґеллера (Geller Gustav) тобто майстерні по виготовленню скла та дзеркал.Площа будинку була достатньо великою, щоб розмістити необхідні майстерні. А де ж іще робити експериментальні речі, як не в майстерні, яка зовсім поруч.

На 1927 році за цією адресою числяться і батько чиновник Фрідріх Фішер і його син Альберт Фішер як директор фабрики. Це свідчить також про те, що він успішно розширив родинний бізнес як того потребував час. У Чернівцях Фішерами були відкриті як нові виробничі потужності з виготовлення скла та дзеркал, так і майстерні шліфовки по кришталю. Як знову ж таки свідчать адресні книги, в міжвоєнний період в нашому місті було понад 60 майстрів-склярів високої кваліфікації, а ще ж були помічники. Одна з таких майстерень, за спогадами буковинського авторитетного краєзнавця Івана Снігура, розташовувалась на сучасній вулиці Буковинській.

Звісно, що продовжив сімейний бізнес з виготовлення скла, дзеркал та скляних виробів і син Фрідріха – Альберт Фішер. Звісно, що в біографіях Фрідріха та Альберта Фішерів є багато пропущених даних. Можливо, з часом ми зможемо встановити більш детальні їхні біографії.

А ми повертаємось до нашої вілли, бо виходить на те, що саме в Альберта з 1935 року були на цей будинок найбільші права володіння спадщиною. І певно, що коли він сюди заходив і в думках складав план того, що ж тут можна трохи вдосконалити, адже на той час ця будівля мала досить простий вигляд. Треба сказати, що коли Фішери отримали у власність цей будинок, то він був значно меншим і зрозуміло – набагато скромніший. Це був двоповерховий прибутковий будинок ще з другої половини ХІХ століття, він також переходив від одних власників до інших і завжди в ньому кімнати здавалися в оренду. Тому ніхто не ускладнював собі завдання прикрашати фасад чи вдосконалювати його. Тому важко було точно визначити його архітектурну стилістику, бо все-таки в цьому будинку при уважному прочитанні проглядається два абсолютно різні стилі.

Зараз вже важко сказати, чи він так відчув вишукану і затишну атмосферу цього архітектурного ансамблю, яку й до сьогодні відчувають люди з тонким сприйняттям навколишнього світу, чи, можливо, подорожуючи у справах по великих європейських столицях, мав можливість відвідувати такі розкішні впорядковані вілли. А можливо, й переглядав фахові видання і там побачив чудові зразки в будівництві. Якби би там не було, у молодого чоловіка Альберта Фішера  з’явилися  очевидно й свої амбітні мрії. Будучи людиною добре забезпеченою та маючи добрий смак, він вирішив ці таланти об’єднати і втілити їх в цей будинок. Забігаючи наперед скажемо, що йому це вдалося. Навіть не маємо сумніву, що для цього пан Альберт Фішер найняв професійних архітекторів та будівельників, щоб створити розкішну віллу в наймоднішому та найрозкішнішому на той час стилі – ар-деко.

Історія вілли почалася ще наприкінці ХІХ ст., тут вже був споруджений мурований будинок. Проте пізніше її перебудовували різні архітектори для різних власників, тому споруда зберігає у своєму вигляді та структурі нашарування кількох будівельних періодів з властивими їм стилями.

Її головний фасад у стилі неокласики, завершений класичним трикутним фронтоном з характерним елементом – овальним вікном. При цьому фланкований майже бароковою брамою. Над хвіртками збереглися мереживні півкола ґрат, у які вплетені монограми власника вілли – «FF» Фрідріха Фішера, який був власником будівлі в міжвоєнний період (1928–1940).

Мабуть, найбільш інтригуючою частиною ери арт-деко є період, який він уособлював. Дизайнери прагнули впровадити новий стиль, але вони повинні були зробити це розумно, практично і бюджетно. Водночас потрібно було щось абсолютно нове та унікальне, естетика, яку раніше ніхто не втілював у будівлях. Багато елементів дизайну були натхненні попередніми течіями чи культурами. Майстри використовували матеріали, які підкреслювали статусність: слонова кістка, срібло, рідкісні породи дерева, мармур. Неповторний вигляд меблям у стилі арт-деко надавали такі матеріали як чорне, пальмове дерево, бразильська жакаранда, палісандрове дерево. Основні особливості стилю арт-деко це:

- глянцеві та лаковані поверхні, скло, кришталь та метал у меблях та оздобленні, завдяки чому створюється сяючий ефект;

- обтічні меблі без гострих кутів;

- поєднання геометричних візерунків та класичних вензелів, чорного та білого кольорів

- у більшості випадків використовують три кольори: два основні – контрастні або на тон світліші і темніші – і один з іншого кольорової гами, акцентний. Характерне використання коричневих, золотих, бежевих відтінків з акцентними деталями яскравих контрастних кольорів – бузкового, бірюзового, смарагдового, фуксії.

Для задоволення попиту середнього класу населення виготовляли також недорогі вироби арт-деко: меблі покривали світлим шпоном червоного дерева й бежевим лаком або створювали обтічні силуети із гнутої фанери. Меблі в стилі арт-деко іноді оздоблювали слоновою кісткою та сріблом, ювелірні прикраси поєднували з діамантами та платиною.

Пізніше, після Великої депресії, стиль став більш стриманим, а як матеріали використовували хромовані деталі, сталь та пластик. Нові формальні характеристики з’явилися близько 1930 року, коли в архітектурі проявився стиль обтічного модернізму, з новими формами, включаючи глянцеві поверхні.

Це був перший сучасний архітектурний стиль, що мав свій вплив на всі аспекти життя. Сфера впливу найбільше проявилася в архітектурі та дизайні інтер’єру. Стиль арт-деко асоціювався з сучасністю, дорогими матеріалами, досконалим виконанням та сучасними формами.

Вестибюлі будівель та офісних приміщень розглядалися як чудова вітрина для дизайну в стилі арт-деко. Інтер’єри були дуже барвистими та динамічними, зі скульптурами, фресками, геометричними орнаментами з мармуру, скла, кераміки та нержавіючої сталі.

Проте не кожен дім був прикрашений лише світильниками чи меблями в стилі ар-деко – стиль став загальним вираженням розкоші та елегантності. Для такого потрібні були відповідні розміри приміщень, тому очевидно Фішерам довелось добудувати ризаліт, розміри якого могли би відповідати стилістиці інтер’єрів. Розкішна сходова клітка з дерев’яним оздобленням – неповторна родзинка вілли. Дерев’яні сходи, які повертають нас у життя початку ХХ століття, ведуть у просторе і світле фойє. Три вікна вестибюлю, виготовлені з тонетового дерева. Тут арт-деко поєднано зі стилістикою необринков’яну, що використовувалась у часи правління господаря Волощини Костянтина Бринков’яну.

Для створення споруд у стилі ар-деко використовували такі матеріали, як штукатурка, теракота, декоративне скло, хром, сталь і алюміній. Нові матеріали та технології, особливо виробництво залізобетону, були ключовими для розвитку та появи арт-деко. Іншими новими технологіями, важливими для арт-деко, були нові методи виробництва листового скла, яке було дешевшим і дозволяло виготовляти набагато більші та міцніші вікна. Фішери були дуже зацікавлені в цьому напрямку прогресивних технологій, адже це їхній бізнес

Вікна та двері прикрашали геометричними візерунками. Вони могли бути виконані скляними блоками або серіями непрозорих скляних пластин і часто розташовувалися в довгий горизонтальний ряд.

Складніше за інших довелось скляним люстрам – цей різновид джерел світла традиційно символізував легкість, проте у канонічному арт-деко такого поняття не було і близько. Проте, скляні моделі, нехай і трохи більш суворі на вигляд зі своїм геометричним орнаментом, все ж прижилися, по-своєму трансформувавши стилістичний напрям.

Найбільш неординарною особливістю розглянутого стилю є його демонстративна роз’єднаність. Якщо інші течії прагнуть до єдності усіх елементів, візуальної цілісності концепції та миттєвої впізнаваності, арт-деко не женеться ані за одним з цих явищ. Замість створення єдиної композиції, стиль дробить її на окремі фрагменти, забезпечуючи акценти на кожній окремій речі. Світло у даному випадку лише допомагає глядачеві швидше фокусувати свій погляд. Звісно, чимале значення тут відводиться світильникам спрямованого світла, які безпосередньо втілюють авторські задуми у життя.

Ще одна цікава особливість арт-деко – погана сумісність із зеленню. Його мало навіть у вигляді візерунків – рослинні мотиви у оздобленні майже відсутні, оббивка м’яких меблів зазвичай однотонна, у переважній більшості випадків це вироби класичного стилю у неординарному виконанні. Важко не погодитися з тим, що кришталева люстра підкреслить розкіш у будинку, як ніщо інше. Єдиною її відмінністю серед подібних виробів послужить форма кристалів – швидше за все, це будуть правильні багатогранники або нестандартного вигляду підвіски, розташовані за особливою системою. У подібній атмосфері розкривається уся розкіш виробів з позолотою.

Разом з тим, ар-деко не переходить межу з музейним стилем: приміщення залишається житловим, по-своєму обжитим, а не просто набором предметів, підготовлених для виставки. Грамотний дизайн балансує на межі показної розкоші та стриманої, дещо недбалої подачі всієї пишноти інтер'єру. Нейтралізація виставкового ефекту здійснюється за рахунок застосування неяскравих кольорів у оздобленні фону. Шпалери у таких приміщеннях найчастіше або чисто білі, або чорні, або золоті. Для комбінації з ними можуть використовуватися відтінки слонової кістки та світло-коричневі вставки.

 

Стиль ар-деко краще підходить для оформлення віталень, в нашому випадку це розкішне фойє великого розміру. На цьому просторі є, де розвернутися пишності, підкресленому різноспрямованим світлом. А підкреслює її велика і дуже елегантна пічка-камін з білого кахлю.

 

І звісно ж, що жоден салон в Чернівцях не уявляємо без піаніно. В «Домі з кришталевими вікнами» розкішне фойє також прикрашає салонне піаніно фірми Bremitz у стилі сецесії, датоване 1900 роком, про що свідчить красивий вензель на кришці інструменту. Як дослідили небайдужі молоді урбаністи ГО «Urban в місті Чернівці», йде мова про знаменитого італійського виробника музичних інструментів з Богемії Джузеппе Бреміца. Це знаменита фірма з виготовлення музичних інструментів, котра розпочала свою діяльність у 1874 році в Трієсті (Італія) та існувала впродовж майже 60-ти років, до 1930 року. За час було виготовлено сотні музичних інструментів. А свідченням їхньої дуже високої якості може слугувати факт, що навіть сьогодні їх продають за дуже високими цінами.

З фойє є вихід на балкон (винос консольної плити складає 3,85 м, що є своєрідним рекордом серед залізобетонних конструкцій навіть зараз, а тоді було надзвичайно сміливим рішення). Донині збереглася вся система, яка колись відкривала маркізу із шовку, яка колись красиво відкривалась і берегла власників вілли від сонця або вітру, які виходили на балкон посмакувати кавою та відчути смак життя, поглядаючи на догляданий садочок. А посередині, за спогадами чернівчан, був невеличкий фонтан із скульптурою.

Девіз стилю арт-деко – більше світла та сонячних променів. Тому все в ньому має служити саме цій меті. Великі кришталеві люстри, торшери та лампи повинні підкреслити природне світло з вікон, а скляні, лаковані поверхні, дзеркала та метал – відобразити та розсіяти його. Найбільше вікно, викладене з кришталевих віконечок з відшліфованим на кожному надзвичайно вишуканим малюнком, а тому сонце, заломлюючись, освітлює всю сходову клітку. Зверху є ще одне бічне невелике вікно, виконане подібним чином. Очевидно, що таку складну філігранну шліфовку Фішери могли втілити тільки у власних скляних майстернях. Аналогічних або подібних в нашому місті більше наразі не виявили.

Минув час і арт-деко трансформувався разом з відродженим світом. Він зумів увібрати до себе компоненти декількох культур та течій, насититися духом різних епох та навчитися їх поєднувати. Поповнився також і арсенал використовуваних матеріалів – вони стали більш традиційними та вишуканими, сформувалася загальна колірна гамма.

Як і попередній період модерну, арт-деко був винятковим періодом для вишуканого скла та інших декоративних предметів, створених для того, щоб відповідати архітектурному оточенню. Стіни покривали тканинними шпалерами з класичним або геометричним орнаментом. Їх можуть прикрашати класичні пілястри та портики, якщо дозволяє планування – колони.

Підлоги у фойє та в кімнатах вистилали паркетом з дорогої та якісної деревини, що ми власне й бачимо до сьогодні у всіх приміщеннях вілли.

Для стелі головне, щоб вона гармоніювала з оздобленням і колірною гамою стін і підлог. Особливу увагу варто приділити дзеркалам. Вони доповнювати загальний стиль за рахунок оригінальної масивної рами. Під час оформлення інтер’єрів в стилі арт-деко немає дрібничок – тут все продумано, кожна ручка на дверях, крани, кожен елемент на вікнах – всі засувки, відповідають тій стилістиці. Правда, час не зберіг всі елементи…

Свого часу режисери саме цей будинок вибирали для зйомок фільму, коли потрібно було відтворити атмосферу давнього вишуканого салону. І навіть через майже 100 років в елементах стилю відчувається шарм унікальної епохи Ремарка…

Так, власник впорядкував підвали, провів парове опалення в усьому будинку. В прибудованому ризаліті вже було парове опалення, про що свідчить збережена вся система, разом із батареями, які філігранно заховані за решітками та сам котел. 

Навіть в кожній кімнаті поклав нові пічки, які досі  викликають цілковите і справедливе захоплення. Пічки, то окрема і велика гордість цієї вілли.

На сьогодні збережені кахельні пічки як на першому, так і на другому поверсі. В більшості своїй то пічки знаменитої фірми  «L.&C. Hardtmuth». Такі печі прикрашали інтер’єри елітних будинків кінця ХІХ першої половини ХХ століття. Торгова марка бере свій початок ще в 1790 році і її власником був Йозеф Гардтмут. Після смерті фірма перейшла його дружині Елізабет Кайзлер, а згодом – синам Людвігу та Карлу Гардтмутам. Їхнє прізвище наносилось на опорядження грубок. Сигнатуру «Hardtmuth» можна знайти на більшості із кахельних пічок  у Бібліотеці ім. А. Добрянського і кожна з них неповторна. Правда, наразі важко сказати, де саме виготовлялись саме ці пічки, оскільки філії цієї фірми додавали ще місто, де вони виготовлялись. Це клеймо є на розкішному білому каміні у фойє другого поверху, зовсім невеличких і тендітних білих пічках в кімнатах на першому поверсі. Звісно, є й кольорові, дещо простіші, але все одно витримані в одному стилі. Хоча на другому поверсі є пічка, дещо скромніша і клеймо свідчить, що вона вже виготовлена в міжвоєнний період в Чернівцях на фабриці будівельного радника Германа Тріхтера.

Проте є тут одна пічка, яка не може залишити байдужою кожного, хто вперше переступає поріг меморіальної кімнати Анатолія Добрянського – вона настільки філігранна та вишукана, що всі відразу стають в благородному захопленні від такої сецесійної краси …Пані Роксолана підтвердила, що то є рідкісний комплект кахельної пічки виробництва чеської фабрики « L.&C. Hardtmuth», де пастельний малюнок з позолотою на кожній пластинці розписаний вручну. Очевидно, що й інші були привезені з чеської філії.

У будинку також збереглося багато елементів інтер’єру 1930 – 1940 років (двері, рами, печі).

Цікаво, що збереглись навіть дві чистилки для вуличного взуття – дектроттуари (фр. décrotter – зчищати бруд) – пристосування у вигляді скребка для очищення взуття від бруду та снігу, що розміщене біля вхідних дверей в будинок. Ручка є підставкою для парасольки. Посібники для молодих чоловіків того часу включали вказівку користуванням декроттуаром, щоб не заносити бруд на черевиках у будинок і тим самим полегшити працю дружини. Сьогодні далеко не всі знають призначення цього зручного винаходу.

Двері були змінені на дуже добротні і йшли анфіладою на першому поверсі. Вікна й досі зберегли залишки дорогої фурнітури.

Як згадують чернівчани, що навіть замість рустів, на які була мода в радянський час, на цоколі будинку було встановлено дуте жовте дуже стійке скло. Можна тільки собі уявити, як то було красиво. Останній такий шматочок було встановлено перед входом до господарського будиночку в правому кутку на подвір’ї.

Можна тільки собі уявити, який гордий був цим будинком сам пан Альберт Фішер, коли ходив цим помешканням або підіймався сходами на другий поверх.

Та наступив 1940 рік, прийшла радянська влада і позбавила чернівчан власної нерухомості цілковито. Цій віллі дещо пощастило, бо її не поділили на маленькі квартирки, а віддали під редакцію газети. І хоч в приміщенні відбулися значні зміни, замурували двері, пристосували під різні потреби кімнати, з роками пропали такі милі і дорогі елементи, як світильники, дверні ручки та ще багато функціональних елементів, які складали завершений стиль вілли, але все одно навіть залишки тієї розкоші –зберігають свою красу і чарівність.

Житлових будинків у стилі арт-деко було збудовано небагато, оскільки він переважно використовувався у комерційних будівлях та приміщеннях. Таким чином, не так вже й багато приватних будинків було побудовано у цьому стилі. Окрім того, це недешеве задоволення. Однак, деякі люди включали елементи арт-деко у свої вже існуючі будинки. Тим і цінніша наша вілла!

Як і все велике, арт-деко не зник, а залишився в елементах, бо бажання бачити і жити серед прекрасного з нами навічно.

На час війни в приватні помешкання повернулися багаті люди або їхні власники, якщо доля їх не розкинула по світах. Тому хочеться вірити, що саме пан Альберт Фішер зміг ще тут прожити порівняно спокійно 4 роки війни і належно оцінити свої старання…Сидячи з чашечкою кави на балконі, в затишку маркізи, він споглядав впорядкований садочок і роздумував про цей тривожний і крихкий світ, адже у всій Європі йшла велика війна. Єдине, очевидно, маючи солідний бізнес в румунських містах і не тільки, він стиг вчасно виїхати звідси в більш безпечні місця…

Як згадували поважні чернівчани Іван Назарович Снігур та професор Олег Ельпідефорович Панчук, на запитання, чи пам’ятають мешканців воєнного часу, які тут проживали, то обидва пам’ятають тільки те, вони ж були ще зовсім малими хлопчиками, що жив тут дуже багатий пан…Пан Фішер направду ніколи не був бідним чоловіком.

Сучасні фото будинку та його деталей - Катерини Теленько

Підготувала Леся Щербанюк