Герман Гессе та його Нінон

Отже, сьогодні перегорнемо сторінки саме такого видання і представимо біографію німецько-швейцарського письменника, філософа, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури, письменника – Германа Гессе. Він все свідоме життя намагався зрозуміти себе та знайти своє призначення. Свою творчість називав «тривалою спробою розповісти історію свого духовного розвитку» та «біографією душі». В його творах відчувається емоційна і біографічна присутність автора, психологізм та романтизм, намагання зрозуміти та заглибитися в найпотаємніші закутки своєї душі. Це був наймодніший і один з найпопулярніших авторів Європи впродовж всього XX століття. Його твори були видані просто неймовірно великими тиражами – за життя Гессе було випущено понад 4 мільйони примірників книг. Після смерті письменника в Німеччині було видано ще 20 мільйонів і 100 мільйонів в інших країнах світу. Його творчість вивчають у школах практично кожної європейської країни.

Принц Алоїз. «Обрій духу тільки у дорозі». Історія життя Германа Гессе. – К.:Темпора, 2021. – 448 с.

Всі, хто знайомий з романами Германа Гессе, складним характером його героїв, таким як і власне був у самого автора «Степового вовка» та «Гри в бісер», мабуть навіть з деяким острахом беруть в руки книгу про нього. Проте Алоїзу Принцу вдалося дуже делікатно подолати цей момент, а талант перекладачки Роксоляни Свято цьому тільки посприяв.

Кожен з авторів, хто робить спробу зрозуміти і хоч трішки наблизитись до розуміння такої непростої особистості, як Гессе, має свій погляд, свій ракурс, з якого він подає біографію свого героя. І звісно, послуговується документами, науковими моноґрафіями, листуваннями, які на сьогодні доступні.

Алоїз Принц, як професійний літературознавець, використав насамперед розвідки науковиці Гізели Кляйне. Останнє видання епістолярію Нінон Ауслендер до Германа Гессе цієї авторки під назвою «Нінон Гессе. Мила, дорога пташка. Листи до Германа Гессе» вийшло у 2000 році. Це не єдине видання авторки на цю тему, тому варто сказати кілька слів і про неї. Гізела Кляйне написала 7 досліджень про родину Гессе. Перша її наукова праця мала назву «Проблема реальності з Германом Гессе». Для її написання вона досконало вивчила німецьку мову і успішно захистила роботу в 1951 році, ще за життя самого Гессе. Що найголовніше, її прочитав сам письменник. Йому сподобалось, як науковиця зрозуміла і пояснила його творчість і згодом вона отримала запрошення відвідати віллу в Монтаньйолі. Там вона познайомилась з Нінон Гессе і одразу зрозуміла, яку роль в житті письменника та його творчості мала ця ерудована, інтелігентна та усміхнена мила жінка. Вони продовжували спілкуватися за допомогою листів. А коли Герман Гессе відійшов у вічність, то всі щоденники, приватні і дуже інтимні листи Германа та Нінон, для Гізели Польман-Кляйне впорядкувала та передала сама Нінон. Тож всі видання науковиці ґрунтуються повністю на першоджерелах.

Зрозуміло, що дослідники біографії завжди намагаються детальніше дослідити дитинство своїх героїв, щоб зрозуміти умови, в яких вони зростали, пройтися їхніми стежинами та вдихнути тієї атмосфери. Гізела Польман-Кляйне приїздила в Чернівці, місто, в якому народилася і зростала Нінон. Залишається додати, що науковиця, хоч і в поважному, майже 100-літньому віці, досі вважається найбільш авторитетним дослідником творчості Гессе.

Дитячі та юнацькі роки Германа Гессе Алоїз Принц подає насамперед через  призму психології за щоденниками його мами – Марії Гессе, яка ретельно фіксувала кожен крок свого непростого хлопчика. Вже навіть поява на світ Германа в німецькому невеличкому містечку Кальв, в родині християнських місіонерів, була дуже нелегкою, хоч він і був бажаною дитиною. Він був четвертою дитиною для Марії Гессе, яка пише. «В понеділок, 2 липня 1877 року, після складного дня, о пів на сьому вечора Бог у своїй милості подарував нам такого жаданого для нас Германа: велику, важку і красиву дитину, що відразу відчула голод, звела свої світло-блакитні очі до неба й сама повернула голову до світла, – розкішний екземпляр здорового й міцного хлопчика». Назвали його на честь обидвох дідусів.

Правда, коли цей хлопчик почав підростати, став дуже непосидючим і складним настільки, що, як казала мама, «ангелам-охоронцям було непросто про нього турбуватися». Хоча вона намагається це пояснити тим, що в дитинстві також була доволі нечемною, але батьки змогли її перевиховати, як вимагали правила того часу. Тому вона щиро сподівалася, що їм також вдасться виховати Германа чемним хлопчиком, про що ревно молилася Богові, «щоб той його любив». Занепокоєна Марія писала чоловікові: «Я тремчу від гадки, що може трапитися із цією шаленою дитиною, якщо ми помилимось у вихованні». І хоч він з дитячих років малював, грав на фісгармонії та складав вірші, проте впоратись з ним батьки не могли і змушені були віддати його у виховний заклад для хлопчиків.

Коли родина повернулася з швейцарського міста Базеля в Кальв (заняття місіонерством передбачає часту зміну проживання), найбільшу втіху і розкіш хлопчик мав від величезної дідусевої бібліотеки, в якій були, здавалось, всі духовні скарби світу – це було ціле царство таїни. Для дев’ятирічного хлопчика то був цілий Всесвіт. А оскільки і родина Гессе, і родина Ґундертів, тобто батькова та мамина, були місіонерами, до них приїздили люди зі всього світу, а в кабінеті дідуся розмовляли різними мовами. Під впливом книг та глибоких роздумів, вже у дванадцять років він вирішив, що стане поетом. Правда у батьків та вчителів на нього були свої плани.

Наступні чотири роки, автор разом з непростим підлітком приходить всі школи, куди батьки намагалися прилаштовувати Германа, аби дати хоч якусь освіту, всі митарства та пізнання, яких зазнав при цьому хлопець. Як бунтівний підліток, він порушував всі правила, абсолютно не сприймав дисципліну тому його дуже швидко відраховували з навчальних закладів. Зазвичай професію в ті часи батьки намагалися передавати у спадок, тому Германа хотіли прилаштувати на відповідне навчання і для цього приклали всі зусилля. В 15 років батьки зробили останню спробу – влаштували його до ліцею у німецькому місті Канштатті, але він і там довго не протримався і також був відрахований. Попри численні спроби дати йому добру освіту та професію, він кожного разу категорично відмовлявся і тому отримав вирок «він – безнадійний, нездара й «сором батьків». Цим він був дуже задоволений і все наступне життя займався тільки самоосвітою, якій присвячував весь свій час.

Як згадував пізніше сам Герман Гессе про свої юнацькі пошуки: «Коротше кажучи, більше чотирьох років усі спроби зробити з мене хоч щось путнє закінчилися неминучим провалом, із жодним навчанням я не міг протягнути хоч скільки довго. Будь-яка спроба зробити з мене суспільно корисну людину завершувалась невдачею, іноді ганьбою і скандалом, інколи втечею і вигнанням». Зрештою він знайшов себе у царині книг – став учнем у книгарні в німецькому Тюбінгені, а згодом перейшов до букіністичного магазину в Базелі.

Він для себе постановив, що буде тільки поетом, тому займався тільки написанням та виданням збірок – правда, без жодного успіху. Тільки в 1904 році до нього приходить успіх та справжнє визнання – після написання роману «Петер Каменцинд» автор став справжньою літературною сенсацією. Він отримав схвальні відгуки від таких класиків як Стефан Цвейг, Томас Манн і навіть від Зигмунда Фройда. Після цього гучного успіху він цілковито залишає роботу в книгарні і стає професійним письменником.

Цей рік видався для нього дуже знаковим та успішним, адже він ще й одружився. Неважко здогадатися, що щасливі дні подружнього життя були аж надто короткі. Хоч юнак і потребував домашнього затишку, проте набагато сильніше шукав самотності та власного простору, які йому були потрібні для успішної творчості. Народження дітей, всі клопоти з цим пов’язані, проблеми із здоров’ям дружини – все дратувало. Зазвичай він знаходив вихід – або займався своїми справами або лікувався по санаторіях або тікав в далекі подорожі. Коли в родині народився третій син, він подався шукати спокою до Індії. А невдовзі почалася Перша світова війна, яка додала тільки тривоги для його чутливої натури.

Він насправді всім серцем її не сприймав, але йому було важливо, щоб його вважали ще й патріотом. Всі ці спроби бути тим, ким він насправді не був, робили його нещасним.  В якийсь момент він відчував, що зайшов у глухий кут, із якого не бачить виходу, тож відправився на лікування в приватну клініку. Окрім медичного лікування він півтора року відвідував сеанси психоаналізу доктора Ланґа. Перебуваючи на лікуванні в найкрасивішому швейцарському місті Люцерні, Герман Гессе знайомиться з талановитим учнем модного на той час швейцарського психоаналітика, батька аналітичної психології Карла Густава Юнга – Йозефом Бернгардом Ланґом, який знайомить його з основами психоаналізу.

«На допомогу, на яку сподівається, Герман дістає лише від молодого лікаря Йозефа Бергарда Ланґа. Доктор Ланґ – психолог, чи то пак психотерапевт. Це на той час іще молода наука вивчає несвідоме, а її засновник, віденський лікар Зигмунд Фройд, лише недавно здобув визнання».

Герман настільки захопився цим напрямком, що почав самостійно студіювали праці Фройда, Юнга і Штекеля, адже «Шлях до себе більш священний, аніж усі буржуазні ідеали». Як поет він теж досліджував безодні душі. Але тепер від нього вимагають того, на що раніше він не знаходив сил, – докопатися до цілковитої «правди про себе самого». Розмови з доктором Ланґом коштують йому неабияких зусиль, але і приносять позитивні зміни. Його сутності це не змінює, але тепер у нього є внутрішня готовність «витримувати свою природу й бачити в ній позитивне».

Доктор Ланг зумів відкрити ще один прихований талант Гессе – він почав малювати. Спочатку терапевт спонукав його робити замальовки снів, а далі Герман вже сам писав автопортрети й пейзажі. І літературна творчість, і живопис були для митця не лише способами самовираження, а й безперечно виконували психотерапевтичну функцію, відображали його шлях до самопізнання, пошуки власного «я». Разом із сеансами психоаналізу вони допомогли йому здолати глибоку психологічну кризу. За тижні перебування в клініці він здобуває досвід, який змінить його життя. Він вчиться довіряти власним, нехай і зухвалим чуттям, своєму розумінню світу. У ньому міцніє упевненість, що світ не зруйнується, якщо він наважиться втілити свої мрії та ідеали, а тому він мусить довіряти лише «внутрішньому голосу», нічого не боячись. Пізніше Гессе мав можливість лікуватися і в самого Юнга. Після його сеансів він писав: «Юнг наділений тонким інтелектом, у нього прекрасний характер, він сповнений життя, блискучий, геніальний. Я йому багатьом зобов’язаний».

Саме під впливом психоаналізу сформувався унікальний світ творів Гессе – не реалістичний, а психосимволічний, який відображає внутрішні переживання автора. Результатом спілкування та лікування у доктора Ланґа став роман «Деміан», у якому письменник намагався глибоко переосмислити своє дитинство і юність крізь призму психоаналізу. Сам лікар виведений у ньому в образі Пісторіуса. Правда, Йозеф Ланг був для Гессе не лише лікарем, він став йому душевним приятелем, з яким він здійснював і нічні походеньки.

Зустріч і лікування та спілкування з визначними психоаналітиками дозволило Герману Гессе прожити довге життя і залишити свій слід в інтелектуальній літературі.

В 1918 року Гессе залишає родину в Берні й переїздить в Тессін, поселившись в мальовничому селищі Монтаньйола над озером Луґано, на межі Швейцарії та Італії. Він уже геть інша людина:

«Я переживаю тут дні глибокої самотності. Але я працюю. Я багато малюю, це мені допомагає знайти правильні тони, коли я пишу. Тепер мені так багато хочеться висказати!». В 1924 році він отримав швейцарський паспорт і намагається почати життя спочатку «…для цього йому потрібно відмовитись від усіх заборон і упереджень і побачити себе таким, яким він є насправді». Він довго осмислює своїх героїв, їх психотипи. Після бунту проти фальшивих еталонів і сподівань находить час знайти власні підходи та бачення. В головних героях, як от Кляйн, Клінґзор, Сіддхартха й Гаррі Галлер, завжди є щось від самого автора. В романах Гессе переплітаються його власні пошуки свого місця в цьому світі з художнім вимислом. А під час чергової душевної кризи з під його пера вийшов найвизначніший, за оцінкою літературних критиків, роман Гессе «Степовий вовк». Він вважається цілковито автобіографічним твором – це своєрідна психологічна енциклопедія, в якій автор осмислив такі поняття як самотність та розлад особистості.

А нас, очевидно, найбільше хвилювало те, чи представлена в біографії Алоїза Принца власне Нінон Ауслендер-Долбі, або, як її знали в європейських літературно-мистецьких колах, – Нінон Гессе, третя дружина письменника. Автор дуже належне місце відвів Нінон в життєвій долі та творчості знаменитого чоловіка.

«І от одного разу, коли Герман Гессе перебував в гнітючому настрої (а він найчастіше в такому й перебував), до нього з березневим візитом несподівано приходить молода тридцятилітня жінка. Це австрійська єврейка Нінон Дольбін. На шляху з Женеви у Відень вона скористалася нагодою побачити Гессе в Цюриху. З Нінон Дольбін Германа пов’язує багатолітнє листування. Уперше вона написала йому в чотирнадцять років: тоді в неї було ще дівоче прізвище Нінон Ауслендер. Дівчина написала йому, прочитавши «Петера Каменцинда». Це був перший твір письменника, який вона отримала в подарунок від подруги, читання було її улюбленим заняттям і займало весь час. Вона була настільки вражена прочитаним, що набралась сміливості і написала знаменитому вже на той час письменнику свої враження від роману. Це був серйозний ґрунтовний відгук, навіть з деякими заувагами.

Вона тоді проживала в Чернівцях, в родині адвоката Якоба Ауслендера на вулиці Dr. Rothgasse, нині вулиця Доброго, 13 (на місці родинної вілли збудовано інший будинок).

Окрім як читання класиків світової літератури та філософії, що завжди має величезний вплив на свідомість та формування юної людини, на характер  Нінон найбільший вплив мав батько. Точніше, він дозволив їй бути собою, тобто сильною особистістю, яка сформувалась під впливом прочитаних книг. Хіба що згодом він делікатно і доступно пояснив такий непростий світ, як чоловічий характер. Ці знання потім її врятували, коли вона була поруч з Германом Гессе. А дослідники до цих пір захоплюються нею. А нам залишається тільки скромно і таємниче посміхнутися і сказати «то є чернівецьке виховання».

Герман Гессе знає Нінон як вдумливу читачку своїх книжок і розумну та делікатну дівчину. Як пише Алоїз Принц:

«Для нього, Степового Вовка, який щодня жене від себе думки про самогубство, було б чистим безглуздям плекати плани на майбутнє. І він не хоче втягувати у свої нещастя ще когось. Він хоче відлякати молоду жінку: своїм віком, хворобами, мінливим настроєм. Адже для письменника Германа Гессе, як і для його головного героя «Степового вовка» Гаррі Галлера, життя є джерелом страждань. Вона його переконує, що чудово розуміє його стан і депресії, які є частиною його особистості. Хоча він був вражений, що вперше зустрічає жінку, яка приймає його безумовно не лише романтичного та життєрадісного, а й того Гессе, який страждає, впадає у відчай, чиє серце розривається».

Попри всі сумніви та випробування, восени 1927 року Нінон покидає своє помешкання у Відні, продає батьків будинок у Чернівцях і залишається в Монтаньйолі, поруч з Германом.

«Співжиття Гессе й Нінон у цей час є постійним чергуванням сходжень і розлук. Кілька тижнів вони проводять разом…потім Нінон сама повертається у Відень або в Париж, де вивчає мистецтвознавство. У ці періоди розставання Гессе страшенно за нею тужить. Уже бодай тому, що вона – як він сам каже, – забирає його очі. Бо ж за цей час Гессе звик, що Нінон постійно читає йому вголос, аби поберегти його зір. Нінон час від часу потребує відпочинку від Степового Вовка – Гессе. Навіть їй часом забагато його кепського настрою чи роздратувань».

Окрім того, вона вивела для себе єдино правильну поведінку їхнього співіснування: «…у неї є своє уявлення про їхню жертовну любов. Справжнє служіння полягає не лише в тому, щоб бути поруч, коли тебе потребують, а насамперед, у тому, щоби не бути там, коли тебе не потребують».

От саме в такі зовсім не прості моменти стався один щасливий випадок, який доволі змінив життя як Германа, так і Нінон. В часи, коли жили Герман Гессе й Нінон, було ще прийнято доволі забезпеченим людям, матеріально підтримувати своїх творчих кумирів. Так родина давнього приятеля Гессе – Ганса К. Бодмера, подарувала Герману та Нінон приватний будинок у віддаленому селі в Монтаньйолі (Швейцарія) в довічне користування. Точніше вони виділили кошти на будівництво вілли.

Зрозуміло, що вибирати місце, розпоряджатись коштами, слідкувати за будівництвом та впорядкуванням всієї вілли було доручено Нінон. Звісно, там все було підпорядковано смакам і потребам Германа. То назагал було два будинки, з’єднані  спільними дверима і на два входи – менша частина цілковито в підпорядкуванні Германа, де він працював і його ніщо не відволікало від праці.

І поки Нінон була зайнята будівництвом, Герман страждав від того, що йому доведеться змінити свій спосіб життя і в нього вкотре «Той-таки давній конфлікт Степового Вовка: прагнення свободи й незалежності годі поєднати з потребою бюргерської захищеності». І він вкотре відчуває велику спокусу – як завжди в такій ситуації – втекти.

У липні 1931 року вони таки переїжджають в свій будинок – правда Герман був зайнятий виключно своєю величезною бібліотекою. Він був вражений, наскільки під керівництвом Нінон вдалося за короткий час збудувати розкішну віллу і всю її впорядкувати.

В знак вдячності він вирішив зареєструвати їхні стосунки в Монтаньйолі. Правда, у весільну подорож в Рим Нінон вирушає сама, бо Герман волів відпочити в пансіонаті.

«Різдво 1932 року Гессе вперше за багато років святкує у власному домі – новому будинку, який через його червоний колір письменник назвав «Каза Росса». Але Гессе почувається не в своїй тарілці. Для нього все це «занадто красиво» й «занадто затишно».

Як показав час, попри всі випробування часом, війною, нелегким характером Германа, вони прожили на цій віллі разом 31 рік. Попереду в Германа та Нінон були і світлі хвилі, були, звісно, й гіркі моменти…

Саме з Нінон він пережив тут всі свої страждання та чудові хвилі визнання. Вони зустрічалися із родинами знаменитих письменників. Так, під час однієї зустрічі з Маннами, з якими в Германа були дружні стосунки, саме дружина Томаса – Катя Манн «радить Нінон не забувати про власні інтереси». Ця мудра порада не один раз рятувала її в складні моменти, а їх було чимало за ці роки спільного життя з чоловіком.

Попри велику жертовну любов до Гессе, яку жінка зберегла до кінця днів, її особистість в цій любові не розчинилася. Коли наступали напружені моменти, Нінон поверталася до свого захоплення археологією, мистецтвом Греції та архітектурою. Вона мала професійні інтереси й амбіції. Як історик мистецтва вона глибоко зналася на античності: грецькій міфології, літературі, пластичному мистецтві. У проміжку від другої половини тридцятих до початку шістдесятих років жінка відвідала велику кількість місць, визначальних для грецької міфології: культові святилища Аполлона й Зевса, міста й острови, де відбуваються дії міфів, зокрема, місця подвигів Геракла. Подорожуючи Грецією й працюючи у найвідоміших музеях Європи, галереї Уфіцці, Луврі, Британському музеї, музеї Ватикану та інших мистецьких закладах –  вона збирала матеріали для своїх наукових статей. Найбільше її цікавило  міфологічне походження богів. Вона залишила велику кількість розвідок на цю тему, які досі не опубліковані. Але навіть в листах, які вона пише своєму чоловікові з цих подорожей, вражає глибина її ерудиції й обізнаності з предметом досліджень.

Її листи до Гессе завжди наповнені любов’ю, повагою, увагою. Нелегкий невротичний характер письменника Нінон врівноважує своєю стабільністю й мудрістю. Вона користується кожною нагодою, аби поїхати  в Лондон, Париж, Рим або в Цюрих у бібліотеку чи хоча би недалеке Локарно на показ нового фільму Чарлі Чапліна. Правда, вона могла собі це дозволити матеріально із батьківської спадщини.

Герман знав, що його Нінон або Чужоземка, народилася хоч і в невеликій, але таки столиці герцогства Буковини. І проживала на центральній вулиці Геренгассе, нині Кобилянської, так вона сказала Гессе. Ну хоч одну маленьку жіночу слабість Нінон могла собі дозволити, а він в Чернівці не приїжджав, бо не дуже любив подорожувати. До того ж від їхнього помешкання два кроки до головної і найвеличнішої вулиці Чернівців. Потім з родиною вона проживала у Відні, де в них було власне помешкання. А вже про те, що вона дуже любить читати і займатися наукою, і можливо досягла б чималих наукових досягнень, якби не присвятила весь свій час Герману і поселилась з ним у віддаленому від цивілізації та високої культури селі, хоч і в Швейцарії, годі й говорити. Хоч вона б радше проживала в котрісь великій столиці, де є великі наукові бібліотеки та активне культурне життя. Та вона свідомо обрала саме такий спосіб життя…

Тут вони пережили 12 років приходу фашизму до влади, а в Гессе всі його твори виходили в Німеччині і там перебували всі його вдячні читачі. Він остаточно стає противником війни, «…і музика Моцарта та писання віршів відтепер становлять для нього незрівнянно більшу цінність, аніж скидання бомб…»

В «Casa Hesse» або в «Домі Гессе» знаходили притулок багато письменників, знайомих митців та видавців, коли шукали спокійніших місць від жахіть війни. Тут зупинялись видавці Самуель Фішер, Готфрід Берманн Фішер, Зігфрід Унзель, перший видавець всіх творів Гессе – Петер Зуркамп. Зрозуміло, сюди з родиною не раз приїздив його незрадливий приятель Томас Манн, а також класики світової літератури Ромен Роллан, Бертольт Брехт, Макс Брод, Андре Жід, Стефан Цвейг, єврейський релігійний філософ Мартін Бубер. В їхньому домі постійно жили гості: емігранти, друзі, родичі або колеги-письменники, як от Петер Вайс, Ернс Віхерт, Ганс Каросса. І хоч ними всіма опікувалася Нінон і всі вони проживали на її частині будинку, проте все рівно це його дратує, і тільки вихованість приходить на допомогу і стає «зброєю старості».

Знаходили тут притулок і єврейські родичі Нінон, яким довелося тікати з Праги після Мюнхенської угоди. Вона намагалася всіх знайти і всіх прихистити. В неї перебувала її рідна сестра Ліля Кельманн, яка встигла виїхати з Праги.

В Гессе були дуже специфічні стосунки з політикою. Він завжди категорично відмовлявся брати участь в політиці та в будь-якій політичній партії, проте дуже чітко бачив шлях Німеччини в Другій світовій війні. «Він не готовий сприйняти того, що певну ідею насаджують силоміць. Він не готовий зробити крок від ідеї до дії: «Я не даю собі права на революцію і вбивство». Бо так він порушить свої найсвятіші принципи. І ці принципи після тривалої і важкої внутрішньої боротьби він сам їх для себе виборов, «вони – його власні».

В непрості часи для батьківщини, люди мистецтва, які надто гостро та боляче сприймають навколишній світ, завжди шукають своє місце і своє завдання в часи лихоліття. «Але для Гессе поліпшення світу, діяльність і боротьба «ніц не варті», і він не бачить особливої різниці: поліпшувати світ в ім’я фашизму чи комунізму. Обидві ідеології є для нього «ворожими братами, але все ж братами». Він переконаний, що «будь-яке прагнення змінити світ призводить до війни й насильства». Тому воліє бути жертвою, а не злочинцем. Він хоче захищати те, що любить, а не боротися з тим, що ненавидить. Він хоче створити простір, у якому зможе й далі дихати…»

Гессе все життя, навіть будучи відомим письменником, завжди і з усіх сил уникав будь-якої публічності, був завжди зосереджений на окремій людині, адже кожен може знайти сенс життя лише для себе і цей пошук триває все життя. Він доводить, що праця над собою ніколи не завершується…

Гессе такий собі самітник, який своє завдання вбачав у тому, аби «захищати і зміцнювати індивідуальне супроти «нормального» й «нормованого». Хоча йому дорікали цим «шляхетним усамітненням» у Тессіні. Правда, віддушиною для нього в ті воєнні лихоліття та в метушні світу стає сад, в якому він дуже любить господарювати і де до нього приходять найкращі думки.

Його книги більше не мали читачів і фінансове становище в нього було дуже скрутне. Тільки мудрість і талант Нінон дозволяють зарадити ситуації в ті дні. Тим більше, в ці роки він виношує і одинадцять років пише свій новий «дивовижний, дуже складний твір», яким зрозуміло, стане роман про те, як приходить старість і як її сприймати – «Гра в бісер». Це така собі утопія та антисвіт, правда, він проставив чітку дату його втілення – 2400 рік. Аби передати свою думку, Гессе використав і поєднав в цьому романі музику і математику – головний герой Йозеф Кнехт пройшов шлях від учня до майстра Гри. Книга вийшла у світ в грудні 1943 року і Томас Манн вважав її «довершеним шедевром».

Гессе завжди був і залишався оригінальним в усьому – і в літературному пошануванні своєї творчості зокрема. Після війни, в серпні 1946 року йому присуджують міжнародну літературну премію Ґете від міста Франкфурт, від якої він спочатку відмовляється. Потім він таки її отримав, але кошти направив в місто Кальв на потреби бідних мешканців.

З роками в Гессе виникають серйозні проблеми зі здоров’ям. Вже віддавна Герману дошкуляв біль в очах, а йому ж потрібно працювати, а ще відповідати на листи, адже це його прямий зв’язок з читачами. Впродовж життя він написав понад 35 тисяч листів. Окрім того йому дошкуляє ревматизм, він не може писати і малювати, тому йому довелося цілковито відмовитись від цигарок та вина. Зрозуміло, що все це не додавало йому настрою. І всі воєнні роки, клопоти, господарство, друзі, читачі дуже його виснажили. Тому Герман та Нінон з прихильністю прийняли запрошення їхнього приятеля Отто Ріггенбаха, який запросив їх у санаторій на Невштальському озері. Не встигли вони перепочити, як їх наздогнала вістка, що Герман Гессе став цьогорічним лауреатом Нобелівської премії з літератури. На це письменник сказав Нінон шедевральні слова: «Ще тільки цього бракувало». Його наздогнали листи, дзвінки і вся та метушня, пов’язана з отриманням премії, від якої він так намагався втекти. Зрозуміло, що на вручення премії він не поїхав, а відіслав вдячну промову, яку зачитали на банкеті.

Правда, в знак вдячності Герман, після того як отримав Нобелівську премію, здійснив велику мрію Нінон – подарував їй автомобіль, «чотирнадцятий» стандарт, світлосірий лімузин зі складним дахом. І хоч Нінон була не дуже вправною водійкою, але Герман, коли вона його кудись вивозила в світ, залюбки виїжджав з нею.

Вони повернулися на свою затишну віллу, після міжнародного визнання він став кумиром не тільки в Європі, але й на американському континенті – правда, в основному серед молоді. Слава Германа наздогнала, що забирало в нього багато сил та часу. А його вже цілковито залишали сили. Громадськість ще гучно відзначила його 85-річний ювілей, а рівно через місяць він на своїй частині вілли відійшов у вічність вночі від інсульту.

Наприкінці життя він з чистою совістю написав рядки, які ставить для себе кожна людина: «Чи справді ти був і став тим, ким мав, завдяки своїм задаткам і генам?». І жодна людина не зможе без сорому чи страху помислити про своє життя й помилки, а зможе хіба сказати: «Ні, я цією людиною не став, але принаймі щосили намагався». Герман Гессе цьому присвятив і свої твори, і своє життя….

А Нінон, хоч і зайнялася впорядкуванням його літературної спадщини, видавництвом творів, авторськими правами, але без Германа вона не бачила свого майбутнього. Через чотири роки «Іноземка» відійшла слідом за своїм «Птахом» і спочиває поруч з його могилою в тессінському селі Монтаньйола на кладовищі в Жентиліно.

А вілла повернулася родині Бодмерів, як і було обумовлено за заповітом. Пізніше її продали новим власникам, які перебудували і перефарбували, сьогодні це приватна власність і вхід стороннім заборонений.

Проте залишились твори Германа Гессе. Майже одночасно з перекладом його біографії щойно вийшло видання всіх творів цього письменника в 11 томах в перекладі на українську мову. Світова письменницька спадщина повертається до українського читача – як самі твори, так і наукові розвідки про їх авторів.

І знову змінилося століття та й тисячоліття, і знов світ стоїть на межі складних змін, руйнуються підвалини світобудови. Серед цього всього кожна особистість, особливо молодь, намагається пізнати себе і своє місце в цьому світі. Це дуже непросто, але пізнання внутрішнього світу і відкриття самих таємничих закутків душі завжди було нелегким заняттям. Тут на допомогу приходять твори світової класики та світової філософської думки.

Підготувала Леся Щербанюк