26-03-2025

«Театральне мистецтво – шлях до інтелігентного суспільства». До Міжнародного дня театру

Вже давно стала хрестоматійною фраза, що Чернівці є «містом ґоноровим», «негласною культурною столицею Європи». За Георгом Ґайнценом їх називають так саме тому, що мешканці знають толк в класичній культурі. В своїх смаках вони, звісно ж, рівнялися на столицю – Відень. Безперечно це стосувалося насамперед музики та театру. Сьогодні, напередодні Міжнародного дня театру ми перегорнемо сторінки театрального мистецтва і переконаємось, що чернівчани справді виховували свої смаки на високій класиці та її професійному виконанні. Для цього скористаємось публікаціями, рецензіями театрознавців, журналістів і просто освічених мешканців на сторінках тодішньої преси.
 
Нещодавно кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету ім. І. Франка Роман Лаврентій підготував хрестоматію «Українська сцена у полікультурному просторі Австро-Угорщини (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). За матеріалами австрійської німецькомовної преси», якою ми й скористаємося, щоб ще раз переконатися, що чернівецькі сцени, якими тоді слугували підмостки готелів, відвідували професійні актори. Ми поринемо в атмосферу міста того часу, глянемо, які вистави і яких світових драматургів ставили на сценах міста та які видатні актори тут виступали. Отже, Чернівці 160 років тому:
 
«НІМЕЦЬКИЙ ТЕАТР. Чернівці, 31 травня. 1865 р.
 
«Театральний сезон тривав у цьому театрі від листопада 1864 до початку квітня 1865 року і чернівчанам був представлений весь багатий драматургічний репертуар. Якщо врахувати втрачений час на переїзд до зимового театру, то весь сезон тривав загалом близько чотирьох місяців. Протягом цього часу німецький театр представив нам 137 вистав. Із них – 118 прем’єр та 19 повторів, переважна більшість з яких комедії та оперети. Із 118 прем’єр, для яких майже без винятків (винятками стали лише близько 10 п’єс) були дібрані нові твори і до того ж ті, які ще не ставили попередні німецькі театральні трупи у Чернівцях, ми нарахували 6 драм, 47 комедій, 14 фарсів, 8 зінґшпілів (водевілів), 11 оперет, 10 уривків з опер, 12 музичних дуетів і соло, 3 соло без співу, 4 аранжування і танці та 3 музичні замальовки. Серед драм, комедій, фарсів, водевілів і драматичних соло (загалом 78 вистав без повторів) 55 німецьких оригінальних творів, 10 перекладів та 9 адаптацій з французької, 3 обробки з англійської та 1 переклад з іспанської.
 
Серед оперет, уривків з опер та інших музичних творів (загалом 33 п’єси без повторів) з огляду на музичний напрям 22 належать німецькій та 11 італійській школі. Таке багатство репертуару, представленого протягом відносно короткого часу, тобто чотирьох місяців, та якщо зважити на те, що вистави відбувалися не щодня, можна пояснити лише тим, що за невеликим винятком були показані здебільшого одноактні твори, що їх і пропонує новітня драматургічна література, насамперед коли йдеться про комедії і фарси. А тому на кожній виставі глядачі мали змогу переглянути кілька, що за таких обставин дирекція та сценічний колектив і насамперед його видатні члени продемонстрували насправді дивовижні, ба навіть неймовірні результати, погодиться кожний, навіть той, хто має лише слабке уявлення про театральне мистецтво. Щоб дібрати для цілого сезону винятково новинки й поставити їх на сцені, щоб запрошувати виконавців за 200-300 миль звідси, виплачувати гонорари здебільшого приблизно в 100 ґульденів і до того ж вчасно щомісяця, щоб тримати численний сценічний та технічний персонал, закуповувати костюми, декорації і т. ін., і т. д., і т. д., лише заради того, щоб за змоги задовольнити – часто безмежні – бажання відвідувачів, на це потрібні гроші, багато грошей, набагато більше грошей, ніж досі заробляє будь-який театр у Чернівцях.
 
І тому нічого дивного, якщо через це в нашому храмі Талії інколи не все вдається так, як би хотілося, а навіть навпаки, ми не можемо не дивуватися з щонайвищими словами похвали визнати, що дирекція, йдучи на такі великі жертви й пропонуючи такий багатий репертуар, на який навряд чи хто й сподівався, сама не впала жертвою таких велетенських жертв. Таке ж захоплення викликають у нас і актори. Щоб одного і того ж вечора брати участь у двох або трьох виставах, до того ж одержавши ролі лише три або чотири дні тому, тоді як протягом цих трьох чи чотирьох днів доводиться виконувати інші ролі в інших чотирьох або й п’ятьох виставах, треба мати якусь надлюдську пам’ять, а оскільки актор, навіть якщо це найвидатніший митець у своєму ремеслі, все ж таки людина, то за таких обставин йому, звісно, треба пробачати імпровізації нашвидкуруч (якщо ті тримаються в естетичних рамках), ба навіть треба побажати йому в цьому успіхів, якщо завдяки своїм здібностям він має змогу так допомогти собі, бо інакше що ж йому в таких випадках робити, окрім як – затинатися. Коли ж загалом характеризувати дирекцію, репертуар і акторів, то ця характеристика, якщо вона має бути справедливою і об’єктивною водночас, може бути тільки позитивною.
 
Публіка значною мірою підтримує дирекцію, а тому дирекція добирає репертуар відповідно до бажань публіки; тож перелічений вище багатий репертуар виник із доконечної вимоги до дирекції, а звідси випливає і доконечний обов’язок для акторів. Той факт, що театр виконав такий подвійний обов’язок, упорався з такою подвійною доконечністю, реалізував можливості такої подвійності та в реалізації всього цього одержав загальне визнання публіки, поза всяким сумнівом, є найпочеснішою оцінкою, якої заслуговує Чернівецький німецький театр за свою роботу впродовж минулого сезону, й водночас найкращою гарантією, яку міг дати пан директор Зіннмаєр- Моджеєвський»
 
(Ґустав Адольф Зіннмаєр / Sinnmayer, Zimajer Modrzejewski – польсько-німецький актор, режисер, антрепренер, чоловік визначної польської акторки Гелени Ядвіґи Моджеєвської, який очолював німецький театр у Чернівцях впродовж театрального сезону 1865–1866 років).
 
І аж через великий проміжок часу, в 1908 році, до міста на весь театральний сезон приїжджає Русинський театр (Ruthenisches Theater). Цей рік назагал був важливий для чернівчан, адже місто гучно святкувало 500 років з нагоди Першої писемної згадки. На той час тут вже був справжній театр – музично-драматичний театр ім. Фрідріха Шиллера, вишукана «перлина із оксамиту та золота», яку збудували першокласні віденські архітектори Фельнер і Гельмер.
 
Детальніше про театр та його творців можна прочитати за посиланням: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1106467
 
 
Зрозуміло, що мешканці та очільники робили все, щоб показати, що Чернівці є справжньою столицею герцогства Буковини. Свідченням цього було і мистецьке життя, а театральне зокрема. На професійній сцені свою роботу презентував Український театр. Режисером трупи був актор, директор Театру товариства «Руська бесіда» Йосип Стадник. Саме під його керівництвом він отримав загальне визнання і серед німецькомовних глядачів. Капельмейстером був композитор і диригент, багаторічний хормейстер і диригент театру товариства Михайло Коссак.
 
Щоб представити трупу в найкращому вигляді, до неї доєдналися два оперних виконавці – пані Філомена Лопатинська, про що можна прочитати за посиланням (http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1054285), та перший тенор пан Андрій Гаєк, український оперний співак, випускник Віденської консерваторії. Репертуар і до сьогодні вражає і захоплює. Ось перелік: «репертуар пропонує всі три види сценічного мистецтва, а відтак ітимуть драми: «Маруся Богуславка» Старицького, «Серед бурі» Грінченка, «Житейське море» Карпенка-Карого, «Ой не ходи, Грицю» Старицького; оперети: «Запорожець за Дунаєм» Артемовського, «Чорноморці» Кухаренка; опери: «Різдвяна ніч» Лисенка, «Катерина» Аркаса. З-поміж перекладених русинською мовою творів варто назвати: «Ревізор» Гоголя, «Романтичні» [«Романтики»] Ростана, «Галька» Монюшка, «Продана наречена» Сметани, «Фауст» Ґуно, «Жидівка» [Галеві], «Сільська честь» [Масканьї] та інші. На перші два дні гастролей вистави вже визначені: в п’ятницю, 1 травня: «Запорожець за Дунаєм», оперета Артемовського на три дії, та «Вечорниці» Ніщинського. В суботу, 2 травня: «Галька», опера Монюшка на чотири дії. Початок о восьмій годині вечора. Ціни такі ж, як і в Чернівецькому міському театрі, в п’ятницю ввечері та в суботу пополудні ціни наполовину знижені».
 
Як бачимо, тут представлені не тільки українські п’єси, які користувалися величезним авторитетом в чернівецьких русинів-українців, але й класика світової драматургії.
 
Так, «У суботу, 2 травня [1908], відбулася опера Монюшка «Галька». В цій опері вперше в Міському театрі виступили пані Лопатинська і пан Гаєк. Обоє мають дуже гарні голоси»
 
«У понеділок, 4 травня [1908], театр представив «Фауста». [«Фауста»] русинською мовою! Афіші повідомляли, що цей твір ставлять уперше на русинській сцені. Що ж, треба, звичайно, лише вітати те, що русинська нація прагне перекладати найвизначніші твори інших націй своєю мовою і робити їх у якийсь спосіб компонентою національного просвітництва – спроба, яка мала б викликати більше зацікавлення з боку місцевого населення»
 
«Але глядач пройнявся повагою до мистецтва і до митців і переконався в тому, що від гри цієї трупи в нього ще не раз перехоплюватиме подих. Так і сталося. Бо на неділю в програмі була «Галька». «Галька» стала таким мистецьким успіхом, який у змозі витримати будь-який шквал критики. На сцені були справжні митці у прямому сенсі цього слова. Були використані всі засоби сучасної техніки. Звучали технічно досконалі голоси. Режисура була бездоганна, а за диригентським пультом перебував чоловік, який, здається, розуміє всі без винятку глибини й тонкощі цієї багатої музики. Хорові партії звучали бездоганно й потужно. Було відчуття, що слухаєш добре вишколений і злагоджений колектив, який можна побачити на всіх світових сценах. Декорації зі смаком були допасовані до сюжету, відчувалася рука майстра. Посеред цього ансамблю потужну мистецьку самобутність демонстрували солісти. Насамперед варто відзначити пані Лопатинську (Галька), співачку, яка володіє незрівнянним, милозвучним сопрано і блискуче вміє ним послуговуватися. Досконала техніка її виконання і природна повнота голосу породжують спів рідкісної чистоти. До того ж і її драматургічне виконання бездоганне. Співачку, яка родом з Чернівців, просто-таки засипали бурхливими оплесками і подарували їй розкішний букет. Поряд з пані Лопатинською публіка ознайомилася з тенором Гаєком. Гаєк володіє тенором потужної ліричної барвистості»
 
Закінчились ці гастролі 8 червня 1908 року і театр дав прощальну виставу «„комічну оперу”, п’єсу з народного побуту в давньому стилі – йдеться про „Наталку Полтавку” Івана Котляревського.
 
В залі панувала дуже врочиста атмосфера. Після другого акту на сцені в оточенні членів трупи й директора театру з’явився посол Буковинського крайового сейму та Австрійського парламенту, який захищав інтереси українства на Буковині Єротей Пігуляк, який під час вистави перебував у ложі, і виголосив промову. Він звернув увагу на тяжку боротьбу в царині культури, яку вже багато років ведуть русини на Буковині, не звертаючи на себе великої уваги, охарактеризував ріоботу русинів на ниві культури, мета якої у зростанні їхньої національної свідомості та в просвіті народу, і від імені буковинських русинів та їхньої молоді подякував митцям за приїзд та підтримку в їхній роботі. Своїм зрілим мистецтвом ви довели, що русинський народ здатний досягати вагомих успіхів і на культурній ниві, – сказав промовець і передав директорові запечатаний конверт з немалою сумою. Зала в єдиному пориві відгукнулася».
 
А вже у 1909 році, 5 січня, театральний сезон відкрив Німецький театр однією з найкращих та найграндіозніших опер в історії музики – «Аїдою», вершиною творчості знаменитого італійця Джузеппе Верді. Це пристрасний гімн вічним темам кохання та  вірності. Музика, яскраві декорації та костюми цілковито переносять слухачів в стародавній Єгипет часів правління фараонів. Головну роль Аїди блискуче виконала пані Лопатинська «…і цього разу продемонструвала багатство голосу, яке чистотою і дзвінкістю співу заявила про себе насамперед у високих регістрах».
 
Вже наступного тижня вона виступила в оперті Йоганна Штрауса «Циганський барон» в ролі Саффі і вкотре продемонструвала свою високу вокальну майстерність. «Також «Бурхливі оплески зібрав пан Дойч-Гаупт в ролі Баринкая, на чию появу на сцені публіка відреагувала жвавими аплодисментами, а після виступу дирекція вшанувала його великим лавровим вінком». Направду, вміли в Чернівцях достойно цінувати справжні таланти.
 
Дещо пізніше, на Великдень, Чернівці знову відвідав Український театр з цікавим класичним репертуаром: «Маруся Богуславка», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Марійка», «20 літ тюрми», опери «Галька», «Мадам Баттерфляй» (виконувала Едіт де Ліс), «Роксоляна», «Жидівка-вихристка», «Циганський барон», оперета «Запорожець за Дунаєм», «Вій» та інші. Дуже добрий акторський склад. Як відмітив театральний критик «Серед тих, від чиєї гри перехоплює подих, варто передусім назвати директора Стадника, його дружину, яка заворожує насамперед своєю чарівною зовнішністю, пана, пані і панну Рубчаків, пані Осиповичеву, пані Лопатинську, панів Шиманського, Петровича, Нижанківського, Коссака, Манастирського, Баньківського та інших.»
 
Хоч на ті часи також були проблеми з розповсюдження квитків та інші матеріальні клопоти, пан Йосип Стадник намагався їх вирішити. Щоб там не було, виступи його трупи були настільки блискучі і високопрофесійні, що навіть такий прискіпливий журналіст як Юліус Вебер в своїй газеті відмітив: «Перед цим русинським театром треба зняти капелюха. Бігме! Треба визнати, що цей театр успішний у подвійному сенсі. Він знайомить русинів із західним мистецтвом і мисленням, піднімаючи водночас національну свідомість і навчаючи русинів цінувати культурні цінності інших і паралельно створювати свої. Театр, який ставить перед собою такі цілі і досягає їх з таким завзяттям, мусить завоювати симпатію й повагу. За останні роки русини набули доволі багато знань не лише в царині, де діють політичні й соціальні доктрини, а й на ниві культури. І до то ж ґрунтовних знань. А починали вони, як і треба починати, з самих початків. А саме із заглиблення у свою національну самобутність. З цілком слушного усвідомлення, що перш ніж братися вивчати іншого, треба насамперед пізнати себе. Русини мають солідну літературу, яка хай і не сягає далеко вглиб віків, зате безпомилково віддзеркалює їхню духовність, стан їхньої душі. Їхня поезія полонить і зворушує своєю простотою, і водночас вона глибока, прекрасна й палка. Вони, втім, створили і драматургічні твори, які не менш виразно унаочнюють ту боротьбу, яку ведуть русини за утвердження своєї національної самобутності. В тому, що вони при цьому послуговуються загальними правилами й нормами мистецтва, що вони прагнуть нав’язати стосунки з іншими культурними центрами, немає нічого дивного. Але й це відбувається у формі, яка свідчить про незаперечну тенденцію заглиблюватись у близький їм світ мистецтва, мислення й ідей. Саме до такого висновку приводить уважне спостереження за діяльністю русинського театру під керівництвом його невтомного й цілеспрямованого директора Йосипа Стадника. Ми побачили низку драматургічних творів, які яскраво представили нам найпотаємніші глибини життя русинського народу».
 
Зрозуміло, що після такого пошанування трупа театру не оминала нагоди відвідати Чернівці і в наступні театральні сезони, звісно, поповнивши репертуар новими творами. Як писала чернівецька преса: «Вистави проходили бездоганно, ролі добре засвоєні, зі смаком підібрані декорації. Режисура, досвідчений хор та досконалий склад оркестру також повністю виконали свої обов’язки…».
 
В 1912 році мав свої виступи в нашому місті і Польський театр, зіркою якого була співачка Віденської придворної опери Франчілло-Кауфман зі Станіславівською оперною трупою. На сцені чернівецького театру вона представила опери «Богема», «Казки Гофмана» і вже класичну «Гальку».
 
А Український театр Товариства «Руська бесіда», вже під керівництвом Романа Сірецького, здійснив останні мирні гастролі в травні 1914 року. Чернівецьким глядачам було представлено оперу Жака Оффенбаха «Орфей у пеклі», а також трагедію Василя Пачовського «Сонце руїни», де в ролі полководця Петра Дорошенка виступив Лесь Курбас. Детальніше про цей виступ та маму Леся Курбаса, чернівчанку Ванду Яновичеву, можна прочитати за посиланням: Прима театру «Руська бесіда» - чернівчанка: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=947267
 
Це були останні мирні гастролі театральних труп до нашого міста…далі почалася Перша світова війна і вже було не до вистав, але це вже сторінки іншої історії.
 
Колектив Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського щиро вітає весь колектив Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, всі професійні та аматорські театральні колективи з професійним святом – Міжнародним днем театру.
 
Щиро бажаємо цікавих п’єс, креативних режисерів, вдячних і небайдужих глядачів та їхнього належного шанування мистецтва Мельпомени. І хай всі актори повернуться з великої війни на рідну сцену…

Підготувала Леся Щербанюк