08-05-2025

“В саду, щоб було яскраво, потрібно багато рослин…”: поетичний вечір в Муніципальній бібліотеці

Нещодавно до нашої бібліотеки на літературний вечір завітали студенти першого-другого курсів Педагогічного фахового коледжу Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича зі своєю викладачкою та кураторкою Ткачук Марією Василівною. Це певним чином відновлення традиції, адже ми, як і колись Анатолій Добрянський, завжди цінуємо можливість прочитати поезію вголос. Саме так вона набуває життя і форми. Пам’ятаю, як тут вперше читали свої нові вірші багато моїх знайомих та друзів. Попри їхнє відчутне хвилювання, мені завжди здавалось, що вони одразу ставали якимось інакшими, магічнішими, а поруч із дівчиною, яку я добре знала, виникало її друге “Я”, поетичне та, ніби з іншої реальності. 
 
Поезія реагує на події миттєво. Так прийнято казати. Ніхто і не заперечує це твердження, адже всі його вважають правильним. Та останні три роки навіть у світі літератури все відбувається в прискореному темпі. Підлітки, у віці яких я та всі мої друзі починали писати вірші про наївну та смішну любов кривими римами, які ми нерідко “позичали” в мережі, пишуть про речі, до яких мали б прийти значно пізніше, формами, яких часто бояться навіть досвічені поети. Це ні в якому разі не докір, але я просто не перестаю дивуватися таким квантовим стрибкам і, сподіваюсь, популярні науковці напишуть про це ще не один есей на декілька десятків сторінок. 
 
Тож поговоримо до “неофітів”. Хоча напевно було б несправедливим їх так назвати, адже студенти обрали доволі складний формат: літературників з повноцінними сценаріями, я не бачила вже давно. Зізнаюсь, скучила за подібним за декілька років. Було відчуття, що це повністю їхня стихія. На імпровізованій сцені, кожен з них миттю ставав актором, ведучими і поетом, що, впевнена, ще нас здивує. Вони називають себе “свіжою кров’ю”, “гідним поколінням сучасних письменників”. Така впевненість у собі їм, звісно, не завадить і, маю надію, вони збережуть її, бо на цьому шляху інколи трапляється багато небезпечних вампірів. 
 
Та завдяки цій впевненості вони справді випромінювали в цей, нехай і дощовий вечір, тепло та світло, що його приносить з кожним роком весна. Можливо, саме тому для поетичного вечора студенти обрали назву “Життя у рядках поезії”. Зазначили, що розуміють її, як мінливий пейзаж життя, який кожен митець відчуває по-своєму, як “світ поетичних роздумів, відбитків життя та глибоких почуттів, що стали голосом юного покоління”.
 
 

З комфортного меланхолійного настрою гостей та своїх колег пробуджували шоковою, але інтелектуальною терапією – інтерактивами. “Вгадай автора уривку” та “Біографічна плутанина”, в якій потрібно було відгадати ім’я письменника за неочевидними фактами біографії, змусили всіх попітніти. 

 

Очі всіх загорілися вогнем цікавості, коли ведучі розпочали захопливу розповідь нам і про “справжніх амбасадорів кохання в українській літературі”. Про Володимира Сосюру, вірш якого досі наводять як приклад еталону чоловічої любові:

 
 
“Так ніхто не кохав.
Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…”

 
Про Олену Телігу, яка навіть в перервах від політики встигала зворушливо писати про кохання. Звісно, про Василя Симоненка, листи якого до дружини перейняті концентратом ніжності:
 
 
“Ну скажи – хіба не фантастично, 
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним, 

Я тебе зустрів і не зберіг?”

 
Про сучасних Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Андрія Любку, вірші яких напам’ять знає чи не кожен студент, який має доступ в інтернет і хоч трохи цікавиться поезією. Я серйозно, крикніть в натовпі “Їй 15…” і одразу почуєте “...і вона торгує квітами на вокзалі”. Не дивно, що саме таке покоління пише проникливі вірші про любов більш ніж на 2 сторінки формату А4. Кому, як не їм це робити?
 
На жаль, їхнє юнацтво, період, коли вони б мали писати саме такі тексти, припав на страшний період повномасштабної війни росії проти України. Війна – це оголений нерв емоцій, який завжди чуттєво та болісно сприймають творчі люди. Останній блок вечора поети присвятили темі втрат рідних та близьких, а також тих талановитих митців, які, на жаль, більше не з нами. Студенти вшанували хвилиною мовчання світлу пам’ять про випускників коледжу, що стали добровольцями на захист України та віддали за неї життя: Дмитра Герасименко, Надію Смук, Богдана Савіцького, Ореста Милованюка, Вадима Романюка та всіх полеглих героїв. 
 
Вечір видався дуже щемким та чуттєвим і відчути його атмосферу ви можете перейшовши на наш YouTube-канал нижче: 
 
 
А я бажаю нашим молодим поетам попри все створити в Чернівцях нову спільноту, що об'єднає людей, закоханих у поезію настільки, що вони знайдуть не лише спільні теми для дружніх розмов, але й спільні інтереси, форми та рими…

Підготувала Катерина Теленько