26-05-2025

«Творець класичної музики»: 165 років від Дня народження Фелікса Конопасека

Чернівці вже давно мають поважний статус «негласної культурної столиці Європи» за прихильність їх мешканців до надбань світової культури. В нашому місті творили музику і літературу представники всіх націй, які тут проживали. Комусь випала доля жити і творити в цьому місті, а когось життєві випробування або воєнні лихоліття розкидали по світах. Та на світ вони з’явились під чернівецьким небом і більшість з них ніколи не забувала місто свого дитинства та юності. Багато імен ми вже знаємо. Останніми роками вийшли видання, які повернули на культурну мапу міста достойних чернівчан. Та, звісно, що ще є ті, про кого ми знаємо менше або вони й зовсім невідомі загалу.
 
До таких малознаних особистостей належить композитор, диригент, піаніст, професор музичної школи та вищого навчального закладу Фелікс Конопасек (пол. Feliks Konopasek, Konopacki, 22. V. 1860, Чернівці – 28. VII. 1930, Риґліце біля Тарнова). Він народився 22 травня 1860 року в Чернівцях. Як свідчить генеалогічне дерево, батько хлопчика помер досить рано, коли йому було всього 10 років. Мама, Аполонія Мікевич (з Кохановських, Apolonia Mikiewicz, Kochanowska, 1827-1904) прожила довший вік. Наразі важко сказати, чи вона була в родинних зв’язках із відомими чернівецькими Кохановськими – Антоном фон Кохановським чи Йозефом Кохановським. Для цього потрібно мати достовірні архівні документи. Та дідусь по мамі Францішек Мікевич (Franciszek Mikiewicz, ? 1790) з бабусею Антоніною Кроллі (Antonina Krolli ? 1800) проживали в Чернівцях.
 
Очевидно, що маленький Фелікс з дитинства мав талант до музики і мама, яка залишилась одна, без належної матеріальної підтримки, щоб мати можливість дати освіту своєму талановитому хлопчику, перебралася до європейської столиці. З Чернівців вона з Феліксом переїхала до родичів в Польщі, у Варшаву, де й відійшла у вічність  в поважному віці, в 1904 році.
 
Отже, Фелікс Конопасек отримав можливість навчатися по класу фортепіано в Музичному інституті у самого директора інституту, піаніста та музичного педагога Рудольфа Штробля, який виховав цілу плеяду відомих музикантів. В майбутньому саме цим урокам він завдячував своїй славі. Композиції навчався у композитора, диригента, скрипаля, піаніста, професора і директора Варшавського музичного інституту Зиґмунта Носковського.
 
Обидва викладачі відзначали Фелікса Конопасека як одного із найталановитіших та найздібніших своїх учнів. В 1894 році він закінчив навчання у Варшаві і подався вдосконалювати знання в Берлін, до свого дядька Кароля, який на той час був диригентом Берлінської опери. Можливо, що це польський композитор, диригент, педагог та музичний критик Галл Ян Кароль (Gall Jan Karol, 1856–1912).
 
Одночасно в нього почалася напружена багаторічна диригентська праця в європейських містах із різними оперними та оперетковими театральними трупами. Впродовж 1879-1883 років був диригентом у театральних колективах Б. Кремського та Г. Войціцького (1879), Я. Пухнєвського у Варшаві, Л. Косьцелецького у Познані (сезон 1881/82), А. Мишковського і Я. Новаковського у Любліні (літо 1883), Радомі, Лодзі.
 
В репертуарі Фелікса Конопасека як диригента оркестру серед інших музичних творів були опери Станіслава Монюшка «Галка» та «Графиня», які вважаються класикою світової оперної спадщини. Пізніше він припинив співпрацю з театральними гуртками і в 1887 році був директором Музичного товариства в невеликому польському містечку Ломжа.
 
Вже наступного року, в 1888 році, він оселився у Варшаві, де разом із Я. Лусаковським заснував літній популярний оркестр із 40 осіб, де працював диригентом розважальних, симфонічних, військових та аматорських хорів та оркестрів, викладачем музичних шкіл та активістом Варшавського товариства художників та мюзиклу, який виступав у зоопарку та у Швейцарській долині. Цей творчий експеримент мав величезний успіх серед поціновувачів музики і тому в наступні роки він організовував подібні оркестрові групи на польських курортах.
 
Впродовж 1895-1897 років Фелікс Конопасек керував Варшавським оркестром, заснованим спільно з І. Пілецьким, а потім протягом кількох сезонів керував військовими оркестрами. У 1904 році його було обрано до ради Всесвітньої музичної асоціації (WTM, укр. ВМА), членом якої він був з 1896 року. Впродовж 1903–1908 років диригував струнним оркестром ВМА. Він був співзасновником Товариства музикантів Королівства Польського (1909) та членом його правління (1910). Після Першої світової війни викладав у музичній школі імені композитора і диригента Мечислава Карловича та на річних курсах диригування аматорськими ансамблями. Ось таким нелегким був життєвий шлях цього працьовитого музиканта і диригента.
 
Фелікс Конопасек залишив досить багату і різноманітну музичну спадщину. Створювати композиторські п’єси він почав ще в молодості, писав переважно короткі фортепіанні та хорові твори. Однак більшої популярності здобули його транскрипції різних творів для духових та камерних оркестрів, інструментальні твори, хорові пісні, оперети, а також хорові пісенники.
 
 
 
На той час було створено багато різноманітних товариств, для яких вважалось правилом доброго тону мати власний гімн. Отримував такі замовлення і Конопасек. Він написав: Девіз хору Варшавського товариства ковзанярів; Девіз хору Художнього товариства; Гасло Співочого гуртка у Варшавському товаристві велосипедистів. Тобто писав ті твори, яких потребував той час.
 
Музична спадщина Фелікса Конопасека збережена в інституції «Бібліотека, музей та архів Варшавського музичного товариства імені Станіслава Монюшка».
 
Відійшов у вічність Фелікс Конопасек 28 липня 1930 року в Риґліце біля Тарнова.
 
Фелікс Конопасек, як би ми тепер сказали, зробив класичну музичну кар’єру музиканта та диригента. Та саме він був автором гармонізації державного гімну Польщі, затвердженого циркуляром Міністерства релігійних конфесій і народної освіти від 2 квітня 1927 року. Саме цією працею Фелікс Конопасек заслужив пошанування кожного поляка і поставив себе на найвищий щабель в музичному житті країни.
 
Майже 100 років тому офіційним гімном Польщі стала «Мазурка Домбровського», та написана вона була значно раніше. Перегорнемо сторінки походження цього твору, адже він народився в роки, коли в Європі відбувалися дуже важливі історичні події, які власне й надихнули автора на його створення. Автором слів «Мазурки…» є польський політик, посол сейму І Речі Посполитої та письменник Юзеф Руфін Вибіцький.
 
Він брав активну участь у повстанні військового та політичного діяча, який очолив національно-визвольне повстання поляків, Тадеуша Костюшка проти росії та Пруссії в 1794 році. Саме ці події надихнули його на написання гімну. Коли в 1795 році повстання Тадеуша Костюшка придушили, це призвело до третього поділу Польщі між росією, Австрійською імперією та Королівством Пруссії. На повстанців чекали арешти, репресії, але поляки не зупиняли боротьбу за незалежність. Так, генералу Яну Генрику Домбровському вдалося домовитися з урядом Ломбардської республіки (однієї з невеликих італійських держав) про створення польських легіонів. Цьому сприяв і той факт, що Пруссія, Австрія та росія на той момент перебували в стані постійних конфліктів і воєн з Францією. На той час Наполеон Бонапарт із своєю армією перебував в Італії. Новоутворені легіони воювали на боці Франції, але мали однострої, подібні до польських, а мова команд і чинів була польською. У той час Юзеф Вибіцький також перебував у Італії й співпрацював з генералом Яном Генриком Домбровським. Аби підняти бойовий дух війська, у липні 1797 році Вибіцький написав «Пісню польських легіонів в Італії», яку з самого початку солдати сприйняли з ентузіазмом.
 
20 липня 1797 року в Реджо-Емілії вперше публічно виконали «Пісню польських легіонів», написану Юзефом Вибіцьким. Це вже пізніше її назвали на честь польського генерала Яна Генрика Домбровського. Через 130 років «Мазурка Домбровського», стала польським національним гімном. Після Першої світової війни «Мазурек Домбровського» був визнаний гімном відродженої Польщі, але це не знайшло відображення в березневій Конституції 1921 року. Лише через шість років після прийняття вищезгаданої конституції, 26 лютого 1927 року, Міністерство внутрішніх справ оголосило «Мазурек Домбровського» національним гімном. 2 квітня 1927 року до гімну було додано ноти, а його гармонізацію, виконану композитором і диригентом Феліксом Конопасеком, було офіційно визнано. За цей вклад композитор в 1930 році був нагороджений Золотим Хрестом Заслуг. Порівняно з оригіналом, текст пісні зазнав змін і його було покращено стилістично. Міністерство релігійних конфесій та народної освіти оголосило вищезгадану пісню обов'язковою для виконання в школах.
 
А ім’ я композитора отримало належне пошанування серед музикантів в наш час – в Польщі відкрито конкурс композицій Фелікса Конопасека для концертного духового оркестру. Національний інститут музики і танцю запрошує композиторів взяти участь у конкурсі композицій імені Фелікса Конопасека для концертного духового оркестру. Кінцевий термін подання заявок разом з партитурами – 15 вересня 2025 року. Це нова ініціатива, що є частиною зусиль щодо підтримки та популяризації діяльності польських духових оркестрів, започаткованих Національним інститутом музики та танцю минулого року на загальнонаціональній науковій конференції «Диригування духовими оркестрами – перспективи професійного та мистецького розвитку». Метою конкурсу є створення цінних художніх, освітніх та концертних композицій, які можуть стати постійною частиною репертуару як професійних, так і аматорських польських духових ансамблів. А патроном цього поважного мистецького конкурсу є композитор, диригент, педагог і діяч, який зробив значний внесок у різні галузі, зокрема в аматорський музичний рух.
 
Тому цілком заслужено особистість композитора  Фелікса Конопасека не оминає ні одне поважне енциклопедичне видання з музики і всюди зазначають, що народився він в місті Чернівці, або w Czerniowcach, яке на той час входило до складу Австро-Угорської імперії.
 
Державний гімн – це урочистий  музичний твір, суспільно-політичний та культурний символ, який разом із прапором та гербом є одним із основних елементів національної символіки, визначає ідентичність країни та самоідентифікацію народу. Тому то й така відповідальність лягає на авторів цього музичного твору.
 
Очевидно, що саме в найбільш тривожні часи, коли над країною нависає небезпека, народжуються рядки, які силою звучання здатні підтримати воїнів. Так на хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя на в 60-х роках XIX століття український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми і він поклав його на музику. На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана І. Франком, Лесею Українкою, українськими громадами.
 

Підготувала Леся Щербанюк