30-06-2025

“Щоденник моєї ма” Олени Скуловатової як потяг в дитинство

Під час війни ми часто потребуємо теплих історій, сюжет яких може пригорнути та зігріти негірше, ніж ковдра і гарячий чай. Особливо, якщо це історії про сім’ю, близькі і знайомі нам всім. Сьогодні поговоримо про книгу Олени Скуловатової “Щоденник моєї ма”, яка огорне вас любов’ю та ніжністю.
 
Скуловатова О. Щоденник моєї ма 6 повість / Олена Скуловатова ; худ. Валерія Печеник. – Х. : Віват, 2024. – 280 с., іл. – (Серія “Книжкова полиця підлітка”)
 
Перший блекаут дав людям зрозуміти, що наше уявлення про виживання суттєво відрізняється від того, що доводиться відчувати на собі, якщо ти залишаєшся в Україні. Дуже швидко ми знову згадали про неймовірну зручність газових плит, свічок, термосів та багато чого іншого. Та все ж таки це було ще те випробування на міцність нервових клітин. А ще – сімей. В книзі Олени Скуловатової мама вирішує відправити своїх двох дітей з Києва до дядька в село нас час найгострішої фази відключень електроенергії, де їм буде спокійніше та в будь-якому разі не так тривожно. Все б вдалося вирішити без проблем, якби не Аврора. Старша дівчинка-підліток страшенно злиться на мати через те, що мусить все покинути та вийти з віртуального світу, де є що завгодно, і відправитися в село, де “тісно, нудно, а головне – нема інтернету”. Власне, цю розповідь ми читаємо саме від імені.
 
Попри все її невдоволення новий, зимовий побут брата і сестри здався мені дуже знайомим: зігрівшись на теплій печі поруч з котиком, коли навколо сніг та мороз, навіть найбільш звикла до міського комфорту дитина відчуває, що найдоречнішою до цієї атмосфери буде книга . Точніше – зошит, особистий щоденник Маргарити, який дозволяє відчути присутність мами хоч частково, поки та повернулася до столиці у справах.
 
Писала воно його приблизно в віці Аврори, тобто у десять-дванадцять років. Спершу дівчинка доволі скептично дивиться на цей артефакт “минулого століття”, адже для неї незрозуміло, що взагалі можна було цікавого написати про своє абсолютно буденне сільське життя за відсутності інтернету, справжніх відеоігор, про які взагалі розваги може йти мова?
 
Та вже за кілька сторінок ми разом із нею поринаємо в пригоди дівчинки-бешкетниці, яка як не в річку взимку провалиться, так поб’є найбільшого хулігана школи! Зі щоденника донька дізнається і про найкращу мамину подругу Мілу, у якої є син Сашко, який живе зовсім по-сусідству, а ще – в нього є Wi-Fi. Так Аврора знаходить чи не першого реального друга він проводить її вуличками дитинства Рити та Міли, на яких вони переживають власні небезпечні епізоди та вирішують дорослі проблеми.
 
Випадково щоденник стає своєрідним містком між дитиною та дорослим, бо дівчинка перестає сприймати маму лише як жінку, що постійно вказує, що їй робити, і усвідомлює, що та теж була підлітком зі своїми маленькими дурощами та мріями. Навіть якщо з віком її характер змінився, а життя вимагає серйозності, то це не означає, що між ними не може бути чогось спільного. До того ж, окрім “Роблокса” у Аврори тепер є власний щоденник, плани на літо та спільне дозвілля з мамою.
 
За сюжетом повісті після поради батька-військового цей досвід знайшов своє втілення у книзі, яку ви також можете прочитати, взявши в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.
 
За подаровану книгу дякуємо видавництву “Vivat” та його PR-менеджерці Олені Лисенко.

Підготувала Теленько Катерина