Сьогодні представляємо видання, яке нещодавно вийшло друком і яке автори Михайло Чучко та Вікторія Грябан подарували «Читачам муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського з найкращими побажаннями».
Чучко М., Грябан В. Євгеній Козак (1857-1933) : життя та науковий доробок ректора Чернівецького університету, професора-славіста, священнослужителя (До 150-річчя з дня заснування університету в Чернівцях) : монографія. – Чернівці: Друк Арт, 2025. – 136 с.
Звичайно, що дослідники, а особливо історики та філологи, знали про цього чоловіка здебільшого як про науковця. Та направду він заслуговує на належне пошанування від нащадків, адже «…був чи не єдиним в австрійську добу місцевим ректором-русином Чернівецької “Франціско-Йозефіни”». Для того, щоб краще зрозуміти Євгенія Козака як особистість, його роль в житті чернівецького університету та нашого міста назагал, автори намагалися повністю відтворити ті історичні умови, в яких він формувався і працював.
.jpg)
Народився Євгеній Козак 21 грудня 1857 року у селі Слобода-Банилів на Буковині в родині православного священника Авксентія Козака та його дружини Анни. Мати також була донькою священника. Родина була багатодітною – окрім Євгенія у батьків було ще 5 синів і 3 донечки.
Тому зрозуміло, що за родинними правилами та матеріальними можливостями того часу хлопцям судилося вивчитися священиків, а доньки в свою чергу виходили заміж за священників. Для дітей священника Козака майбутнє дітей також склалося традиційно. Проте не для всіх…
Після закінчення обов’язкової початкової школи Євгенія віддали в престижну цісарсько-королівську Вищу державну чернівецьку гімназію (нині ліцей № 11 ім. А. Кохановського на вулиці М. Емінеску), де він мав можливість отримувати матеріальну підтримку від Буковинського православного релігійного фонду.
.jpg)
Після цього він продовжив навчатися на теологічному факультеті Чернівецького університету, та оскільки мав схильність до науки, то ще одночасно із цим на філософському факультеті, де під керівництвом знаменитого професора палеографа Е. Калужняцького опановував порівняльну слов’янську філологію. Очевидно, що він був ретельним студентом, адже окрім підтримки від Православного фонду, отримував стипендію крайового президента Буковини. 
Вже в «жовтні 1886 року Євгеній Козак подався до Відня для поглиблення славістичних студій у Віденському університеті», де навчався у знаменитого лінгвіста, палеографа і археографа, літературознавця, доктора філології, професора Ватрослава Ягича, який очолював кафедру славістики. У нього він вивчав такі курси, як «Старослов’янська граматика», «Вступ до слов’янської філології», «Практичні семінари зі славістики», «Синтаксис слов’янських мов».
Очевидно, що Євгеній Козак був дуже ретельним студентом, бо професор В. Ягич йому доручив працювати і формувати бібліотеку «Слов’янського семінару». Саме Євгеній Козак займався комплектуванням фондів цієї книгозбірні і книжковою спадщиною славіста, професора фон Міклошича, яку викупляв у його сина. Він добре впорався з таким відповідальним завданням, що підтверджує в листі до нього Ягич: «Добре, що Ви вже передали до семінару книги зі спадщини Міклошича. Тільки одне мені не зрозуміло. Ви дійсно продали антикварну книгу про Кирила та Мефодія і не відібрали нам деякі, типу Рачка, Воронова? Це було б надзвичайно шкода…». Наразі невідомо, чи придбав Козак для кафедри славістики книги про Кирила та Мефодія, але професор цілковито довіряв йому в такій відповідальній справі і навіть дозволяв формувати власну цінову політику на книги. Назагал він був задоволений працею свого студента: «У перші роки своєї роботи мав значну допомогу від першого бібліотекаря нашого семінару Євгенія Козака, який дуже ретельно заносив книги в інвентарну книгу та алфавітний каталог, а також дбав, щоб книги не виносили з інституту і точно повертали».
.jpg)
Тож професор Євгеній Козак належав до школи славістики В. Ягича, з якої вийшла свого часу ціла плеяда науковців-славістів, про що пізніше говорив і сам Іван Франко: «В протягу тих 10 літ, відколи кафедру віденську займає проф. Ягич, із його школи вийшов цілий ряд талановитих учених… До їх числа належить і Козак (буковинський русин)».
До кола учнів Ягича належали і такі відомі славісти як Ф. Пастрнек і М. Сперанський, з якими Євгеній Козак, ще будучи студентом, переписував слов’янські Псалтирі – Болонський та Погодинський списки під керівництвом свого вчителя. Це дуже складна, скрупульозна та копітка робота, адже тексти потрібно переписати абсолютно точно, літера за літерою, рядок за рядком, з усіма скороченнями, аби текст цілковито відповідав оригіналові. Ця практика стала йому в добрій нагоді в майбутньому, коли він займався наукою. Студент так ретельно виконував всі завдання професора Ягича, що той доручав йому організаційно-адміністративні і навіть цілком приватні справи, що свідчило про повну довіру.
Школа професора Ягича, який залучив його до праці в бібліотеці слов’янського семінару та досліджень з вивчення пам’яток церковнослов’янської писемності, також стала йому в добрій нагоді пізніше як професора в Чернівецькому університеті і як класичного науковця при підготовці фахових досліджень.
В грудні 1891 року Євгеній Козак блискуче склав екзамени зі славістики та порівняльного мовознавства, а в січні наступного 1892 року успішно захистив свою дисертаційну працю «Чернівецький збірник 1359 р. Його оцінка в літературно-історичному, палеографічному, мовному і текстуально-порівняльному аспектах», після чого йому було присуджено ступінь доктора філософії. Про його успішність свідчить той факт, що він отримав запрошення працювати у цісарсько-королівський імперський фінансовий архів.
В цей же час в столиці метрополії відбулася і особиста приємна подія – він одружився на уродженці Сучави – Ангелі-Габріеллі-Сузанні-Сидонії Гратцл. Там у них народився син Адріан, пізніше ще дві донечки – Наталія та Сидонія.
.jpg)
Правда, навіть отримавши таку добру класичну освіту в столичному університеті та підтримку авторитетного професора Ягича, Євгеній Козак не зміг знайти місце для науковця, де було би потрібно знання славістики. І саме тоді йому знадобилися знання теології. Він вирішив продовжити родинну справу своїх батьків і висвятився на священика. Спочатку молодий священик посів місце парафіяльного адміністратора новозаснованої сербської православної церкви св. Сави у Відні.
Тут він мав можливість брати участь в громадському та культурному Відня – різних урочистих зустрічах і гостинах, що влаштовувалися вищими посадовцями монархії. На таких зустрічах як завжди залагоджувалось багато важливих справ.
В 1896 році його перевели православним священиком на Буковину, де він служив наступні три роки. Одночасно, щоб мати можливість належно утримувати сім’ю, «займався перекладами з румунської на німецьку мову, які йому замовляв для знайомих з Відня проф. В. Ягич»
Той також уважно слідкував за ситуацією у вищій школі, аби свого улюбленого і талановитого студента залучити до науки. Очевидно, саме за його сприяння та протекції, коли на теологічному факультеті Чернівецького університету було відкрито кафедру церковнослов’янської мови та літератури, то саме д-р Євгеній Козак став ординарним (посада та вчене звання викладача вищого навчального закладу, що відповідає найвищій категорії) професором. Потім його обрали деканом факультету теології, а пізніше – ректором університету.
Його роль в наступні 20 років для цього факультету була дуже суттєвою. Як відзначав пізніше німецький дослідник Е. Турчинський, з його призначенням «одержав богословський факультет яскравого славофіла, котрий як славіст відзначився виданням старовинних написів з Буковини та іншими публікаціями».
Вивчення церковнослов’янської мови та літератури для богословів є дуже важливим предметом, як для вивчення богослов’я назагал, так і для церковної практики, «практичного богослов’я так як у слов’янських парафіях Буковинської греко-східної Архієпархії, церковнослов’янська мова є мовою літургії і її має добре знати практичний богослов і церковний служитель, щоб мати змогу правильно читати, розуміти та пояснювати біблійні та літургійні тексти».
На той момент такий предмет на Буковині міг читати тільки д-р Євгеній Козак, який мав відповідну освіту, що власне й зазначив у своєму листі до президії крайового правління Буковини Митрополитів Буковини і Далмації Аркадій (Чуперкович): «єдиною людиною, яку можна було б розглядати для цього є д-р Євгеній Козак…оскільки він один отримав ґрунтовну підготовку з церковнослов’янської». Як пишуть Михайло Чучко та Вікторія Грябан, «прихід клірика-русина на теологічний факультет університету в Чернівцях…припав на складний період». Але саме цьому митрополиту вдалося однаково рівно ставитися як до румунів, так і русинів.
Д-р Євгеній Козак був дуже ретельним викладачем, читав як теоретичні так і практичні предмети зі старослов’янської мови і, як би ми сьогодні сказали, “швиденько” подолав наукові щаблі. В 1904 році цісарським указом він був затверджений ординарним професором церковнослов'янської мови Чернівецького університету. У тому ж році митрополит Буковини і Далмації д-р Володимир фон Репта підніс отця Євгенія в сан протопресвітера. А в червні 1905 року він став членом університетського сенату. Впродовж 1906-1907 років професор Козак займав посаду декана богословського факультету. А в 1907-1908 роках був обраний ректором університету.
.jpg)
В своїй інавгураційній лекції, друкований примірник якої було передано до особистої бібліотеки імператора Франца Йосифа І, він детально розкрив тему, яку найкраще розумів як науковець – роль церковно-слов’янської мови. Козак мав ще й дуже добрий талант оратора. Професор відмітив, що разом «із християнством і через переклад візантійської богословської літератури на церковнослов’янську мову болгари, а через них серби, а потім через століття із Візантії був долучений руський народ до християнсько-культурної візантійської ідеї. Відтоді церковнослов’янська мова відіграє роль культурного посередника серед православних південно-східних слов’ян, ставши для них панівною церковною, державною та літературною мовою, і залишається чинною протягом ряду століть. Особливим є її використання в церкві оскільки через неї було принесено християнську звістку про спасіння, що пояснює велику пошану, якою ця мова користується серед православних слов’ян і зберігає велике шанування дотепер як «”священна”».
Не оминули автори увагою і такий важливий момент, як використання церковно-слов'янської мови «у східнороманського населення придунайських держав, стверджуючи, що в «колишніх князівствах Молдавії та Валахії, згодом у румунів у Трансильванії вона з давніх часів стала не тільки мовою церкви, але й мовою літератури, мовою дипломатії та загальної комунікації. Вона також принесла сюди культурні ідеї Візантії».
По закінченні зазначеного терміну він працював на посаді проректора університету. Та навіть такий короткий період ректорства став випробуванням для Євгенія Козака, але очевидно, що за роки правління на всіх посадах треба пережити різні випробування.
Він і його родина завжди брали активну участь в культурно-громадському житті Чернівців, про це свідчить світлина з урочистого відкриття пам’ятника Ф. Шиллеру біля театру разом з іншими професорами університету.
Не залишав поза увагою і проблеми родини. На його прохання йому було надано дозвіл побудувати цегляний будинок на обійсті, яке дісталося професору у спадок від матері – в румунський період там провели вулицю Panaite Cerna, 4 (нині вул. В. Сімовича, 4)
Коли відійшов у вічність професор Е. Калужняцький, то його родиною та науковою спадщиною палеографа цілковито зайнявся саме Євгеній Козак, на прохання свого столичного куратора В. Ягнича зокрема.
Автори детально дослідили як унікальна бібліотека стародруків та слов’янських рукописів професора Еміля Калужняцького з Чернівців потрапила до академічної бібліотеки в Петербург в Першу світову війну, де зберігається й до сьогодні.
За роки праці д-р Євгеній Козак втілив ще один надзвичайно важливий науковий проєкт – з перших же кроків праці на кафедрі він зайнявся організацією в митрополичій резиденції церковного музею, що також підтримав своєю увагою та професійним словом професор В. Ягич.
Як науковець, професор Козак наповнив його «середньовічними грамотами, та книгами з території колишніх придунайських князівств» і 20 червня 1899 року в одному з корпусів митрополичої резиденції з благословення митрополита Аркадія Чуперковича музей було відкрито. Було зібрано та описано велику кількість грамот, рукописних та друкованих церковних книг, давніх богослужбових предметів, які мали велику культурно-історичну цінність.
Звісно, що за ці роки він залишив і поважні наукові розвідки. Видав такі праці:
1. «Бібліографічний огляд біблійно-апокрифічної літератури у слов’ян»;
2. «Результати моїх досліджень у монастирі Сучевиця на Буковині. (Історичні, епіграфічні та бібліографічні дописи»;
3. «Написи з Буковини. Епіграфічні дослідження з джерелознавства регіональної та церковної історії. Частина І : Написи на камені» (унікальне видання палеографічних пам’яток Буковини);
4. «Найдавніший документ монастиря Путна : до 400-ліття смерті Штефана Великого. З оригінальною фотографією»
Проте розмірене та налагоджене життя родини професора Євгенія Козака було різко поламане початком Першої світової війни – через політичні погляди його з родиною інтернували до Зальцбурга. По дорозі застудилася старша донька Наталя, яку попри всі намагання родини та лікарів не вдалося врятувати. В тяжкому фінансовому становищі, в якому опинилася на цей момент родина, допоміг вкотре щирий покровитель – професор В. Ягич.
По закінченні війни він повернувся в Чернівці, поновився в університеті викладачем і продовжував викладати церковно-слов'янську мову та літературу на теологічному факультеті Чернівецького університету. Одночасно викладав на кафедрі славістики на філософському факультеті, оскільки ніхто не замінив професора Калужняцького. Проте викладацька праця була недовгою – різко змінилась політична ситуація в Чернівцях та університеті зокрема.
Восени 1921 року відбувся Церковний конгрес Буковини, на який був запрошений протопресвітер, проф. Євгеній Козак. На конференції було порушено питання про зміну назви Буковинської митрополії з «греко-орієнтальної» на «православно-румунську». Професор Козак аргументовано і категорично виступив проти такої назви, після чого відразу поплатився за свою політичну позицію вченого – його звільнили з посади і так завершилась його викладацька діяльність.
Хоч він був вже в поважному віці, але ще деякий час займався політичною діяльністю, навіть був обраний сенатором, в дуже непростих політичних умовах. Це автори детально дослідили на сторінках монографії.
В 1925 році протопресвітер д-р Євгеній Козак вийшов на пенсію. Проте й у цьому році пережив багато сумних моментів. Повернув в Чернівці із Зальзбурга прах донечки Наталії і перепоховав на православному цвинтарі. Цього ж року відійшла у вічність його вірна дружина, яка завжди була поруч у всіх життєвих випробуваннях – Ангела Козак. З належними почестями її похоронили в родинному гробівці на чернівецькому православному кладовищі.
Професора Євгенія Козака як духовну особу-протопресвітера було підвищено в сані до архіпресвітера-ставрофора. Сам він продовжував займатися улюбленою справою всього свого життя – наукою. Продовжував комплектувати церковний музей Буковинської митрополії новими вартісними артефактами, одночасно займався збором й опрацюванням матеріалів для підготовки другого і третього томів своєї ґрунтовного дослідження «Написів з Буковини». Проте втрати, хвороби та поважний вік не дали завершити цю без перебільшення унікальну працю.
Рукописи незавершеної праці залишились в родині його зятя Володимира Орзи і на превеликий жаль – були втрачені. А велику приватну бібліотеку та частину архіву професора Є. Козака його син, лікар Адріан Козак, з Відня передав до бібліотеки Чернівецького університету, де вона представлена в окремому фонді.
Як бачимо, у всі часи дійсність дає дуже непрості випробування навіть таким здавалось би, шанованим людям, яким все життя був священик і науковець Євгеній Козак. А проте він зумів достойно пройти всі життєві уроки та випробування.
Священик та професор Євгеній Козак відійшов у вічність 5 вересня 1933 року у віці 76 років. Його провели на вічний спочинок родина, духовенство, викладачі університету та представники влади.
Детальніше про родину д-ра Козака, про дуже непрості умови, в яких йому довелось захищати українство й українську мову зокрема, про складні історичні часи та коло науковців Чернівецького університету можна прочитати на сторінках монографії.
Слова вдячності науковцям професору ЧНУ ім. Ю. Федьковича Михайлу Чучку та Ph. Doctor Віденського університету Вікторії Грябан, котрі опрацювали неймовірно велику джерельну базу в наукових бібліотеках та архівах Відня, Чернівців, інші доступні джерела. Як завжди найціннішою є епістолярна спадщина Євгенія Козака до різних адресатів, адже саме за листами можна відтворити найцікавіші моменти з життя, цікаві епізоди з життєпису та наукової і політичної та культурної діяльності науковця, повернутися в ту далеку епоху, в яку він жив.
Фото з архіву Едварда Туркевича, скани з монографії та відкритих інтернет-джерел.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
.jpg)
.png)
.jpg)
