24-09-2025

«Криївки духу» Володимира Вознюка

Вознюк Володимир. Із криївок духу : Проза. – Чернівці : Друк Арт, 2025. – 368 с.

Нова книга написана відомим українським письменником Володимиром Вознюком з нагоди його 75-річчя. У «Заспіві» автор пише:

Твої основи із основ –

знання літератур і мов.

Ґрунтовно опануй літературознавство,

загальне й рідне мовознавство,

освоюй і фольклор, і діалекти

українські різні,

вони – перлини своєрідні

і для буття з народом необхідні.

Про необхідність маскуватися в радянські часи, стати стандартною людиною читаємо у таких рядках:

Батьки навчали: щоб вижити під сонцем,

будь навіть богомільним комсомольцем,

та в їхню партію – ні кроку!

У книзі розгортаються традиції і звичаї гуцулів, їх волелюбні характери. Цікаві життєві історії, спогади з родинного життя, долі ворогів народу, їх та священницьких дітей, теплі спогади про викладачів філологічного факультету, де навчався сам автор – Анатолія Добрянського, Богдана Мельничука, Василя Лесина, Корнія Лук’янюка, Ярослава Вишиваного. Саме Анатолій Добрянський став янголом-охоронцем для молодого Володимира, радив вступати не на журналістику до Львова, а на філологію до Чернівців. Тоді юнак переживав, що написати в графі про роботу батька, адже в ті часи до священницьких дітей було особливе пильне око КДБ. Анатолій Добрянський підбадьорив: «Не журися! Ми за тебе повоюємо!» Пізніше, коли групка студентів провела вечір пам’яті Василя Симоненка представники партії і комсомолу університету й факультету влаштували судилище, саме Анатолій Миколайович сказав: «За що ви їх судите? В чому звинувачуєте? –запитав у присутніх. – Перед вами цвіт нації!»

Згадано у творах життя під час румунської окупації, коли гуцулів змушували молитися лише румунською мовою, але вони вперто зверталися до Бога рідною українською мовою, розкривається правдива діяльність воїнів ОУН –УПА: «У нас казали, одна мета – держава Україна. Якщо переможуть, усі в горах, і він, і вони, будуть жити по-людськи, без чужинців-окупантів. Згоджувався. Давав їм трохи хліба, кукурудзяної муки на кулешу, бринзи, гуслянки, солонини». Та найгірше стало жити при совітах, коли «порядних і заможних ґаздів з їхнього Лісковича і найближчих – Поляківського і Чечулівського – верхів нові совіти вивезли на сибіри – за підтримку бандерівців». Так переселяють з рідного хутора родину Кукурудзяків, бо тепер «на хуторах, далеко від населеного пункту, проживати не дозволено». Їх поселили у багатій хаті гуцулів-ґаздів, яких вивезли до Сибіру. Чуже добро не гріло нових господарів, вони щодня усією родиною ходили до старої хати, зробили там землянку, як вояки ОУН – УПА. Проте, були й позитивні переміни, наприклад, священникам уже дозволялось правити по-українськи. Та це було коротке загравання влади з народом.

Особливо привертає увагу повість про батька письменника – отця Аксентія, уже з перших рядків про його доброту і любов прихожан дізнаємося з того, що до нього ніжно зверталися «панотчик».

Подається у тексті стаття професорки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лідії Ковалець, надрукованої в газеті «Голос Просвіти», з якої постає образ сивочолого старця, мудрого й доброго, який крутить «педалі старого велосипеда, повертаючись домів», «ніби справжній лицар духу, утілення тої безконечної внутрішньої сили, котра тримає народ і допомагає йому бути народом». В. Вознюк пише: «Отець пройшов війну і не боявся нічого і нікого. Він не боявся, бо тримався своєї правди. Його Бог покликав, і боятися йому не було чого».

Мова письменника колоритна, привертають увагу численні прислів’я, наприклад, у такому контексті: «Ймовірно, саме згадані ним роди, а між ними і Циганюки, сприяли, аби зродилися перли народних узагальнень висновки: гуртом і батька добре бити; один кіл плота не утворить; однією рукою не аплодують; одна ластівка весни не робить; біда, коли один в борозні, а усі – в стороні».

Використовує автор народні пісні, які створюють неповторний карпатський колорит:

Гарно співають гуцули:

Сідай, душко коло мене,

Говори до мене,

Най я чую по сумлінню,

Чи ти любиш мене.

Най я чую по сумлінню,

Чую по говірці,

Чи ти любиш мене щиро,

Чи лиш при горівці.

Є в книзі і кохання, і зрада, сімейні будні, і свята, цікаві й промовисті персонажі, усе це приваблює читачів. Отож завітайте до нашої бібліотеки й почитайте нову збірку творів Володимира Вознюка.

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук