Хто ж листувався з Михайлом Наєнком?

Нині говоримо про книгу епістоляріїв відомого професора Київського університету імені Тараса Шевченка, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, літературної премії ім. Г. Сковороди, ім. М. Старицького, ім. П. Куліша та інших Михайла Наєнка.
 
Наєнко М. К. Листування плюс… – К.: ФОП Самченко, 2024. – 356 с.
 
Розпочинається книга з листування першої учительки Михайла Кузьмовича Антоніни Купріянівни Івашкевич, її привітань з нагоди свят. Автор описує зустріч із нею, коли на автовокзалі промовила: “Я тебе не впізнала, а відчула”; пригадує, як вона співала під гітару народну пісню “Із-за гори крем’яної голуби літають…”
 
Про проходження педагогічної практики в Хорольській школі №2 під керівництвом Карпа Ходосова, який приятелював із В. Сухомлинським, Михайло Наєнко розповідає дуже детально. Це перші уроки про ранню творчість П. Тичини, які провів у своєму житті. Мова йде також про захист кандидатської дисертації К. Ходасова, адже він написав монографії по творчості А. Головка, М. Стельмаха, І. Котляревського, про діяльність літературного гуртка у школі. Ці книги були дуже популярними свого часу. 
 
Серед університетських викладачів була Ніна Жук, яка приймала у юного Наєнка вступний іспит і наполягла на відмінній оцінці, пізніше вона стежила за своїм учнем, його публікаціями і підтримувала морально.
У листі народний артист СРСР Іван Козловський пише, що погодиться зіграти у фільмі про І. Котляревського. 
 
З присудженням Шевченківської премії М. Наєнка привітав тодішній Президент України Леонід Кучма (1997).
 
Серед великої кількості письменників, що писали до М. Наєнка, виділяються теплі слова від Олеся Гончара: “І про романтизм – переконливо, і про новелу – блискуче, бо дехто ніби аж хотів би цей жанр зруйнувати, жанр, який так багато важить (і має важити в нашій літературі)”, Серед подарованих книг з дарчими написами є роман “Собор”, “Чим живемо”, і “Письменницькі роздуми” Олеся Гончара.
 
Про кожного адресанта автор подає коротку вичерпну біографію, фотографії, розповідає цікаві епізоди з життя, наводить цитати з їхніх рецензій власних творів. Наприклад, Ярослав Поліщук пише: “Прочитав Вашу працю про “інтим” письменницької творчості. Закроєна книжка майстерно і масштабно, а читається майже із детективним інтересом. Ваша оповідь вражає багатством фактів, афоризмів, цитат, що нерідко мають евристичне значення. Відчувається, що монографія добре “відшліфована” під час лекцій, укладена з усією майстерністю риторики та поетики”. Про зв’язки з російськими, чеськими, словацькими, польськими, німецькими, австралійськими  дослідниками, їх проблеми і плідну діяльність можна прочитати в листах Ніни Над’ярних, Іво Поспішила, Миколи Мушинки, Михайла Романа, Ярослава Поліщука, Валерія Мокієнка, Марка Павлишина. 
 
Глибокі переживання і теплі спогади про молоду навіки Нілу Зборовську читаємо у цій книзі. Є тут і гнівний лист Оксани Забужко, якій ректор не підписав заяву про прийняття на роботу в Київському університеті, де вона мала читати курс лекцій для студентів зі спеціальності “літературна творчість”.
 
Говорячи про Ларису Хоролець, автор подає власну новелу “Ларка, Марія, Микола і Лесь”, присвячену її пам’яті. Після листа від Івана Дзюби науковець наводить свою статтю “Фундаментальна Шевченкіана Івана Дзюби”, де розповідає і про створення кафедри Шевченкознавства і про презентацію академічного тому “Тарас Шевченко” Івана Дзюби.
 
Не збереглися листи від одеського  науковця Василя Фащенка, але автор наводить свою статтю “Істина в діалозі: Профіль Василя Фащенка”, яку було надруковано до 95-ліття вченого в “Літературній Україні”. Тут згадується, як М. Наєнку довелось переробляти кандидатську дисертацію, забирати із назви роботи ім’я Григорія Косинки, а замість того розглядати новелістику 20-х років ХХ століття. 
 
Є серед адресантів і чернівчанин Богдан Мельничук, який написав віршовану телеграму до ювілею М. Наєнка:
 
Хоча роки пройшли, та Ви ще, 
Та ви ще – хоч куди козак,   
Раз отакеннеє томище
Воздвигли – як потуги знак.
 
Хай буде й далі все нівроку,
Як поміж добрими людьми.
Нехай виходить  в світ щороку
Великотомний Син Кузьми!
 
Окрім листів Михайла Романа зі Словаччини надруковані його рецензії на книги “Інтим письменницької праці”, “Літературний вибух і детонація. Діалоги з полілогами”, “Наєнко Михайло Кузьмович, доктор філологічних наук, професор. Бібліографічний довідник”.
 
Літературознавець написав ряд рецензій на книги письменників, зокрема Сергія Макари, Раїси Плотнікової та Марини Павленко, які наведено у книзі. Також змушує усміхнутись лист Марини Павленко про її поїздку і пригоди  в Індії.
 
Автор згадує про свої відвідини Лубенського технікуму (нині Лубенський фінансово-економічний коледж), де він навчався і куди приїздить на кожен ювілей, даруючи власні твори. Із замітки про одну з таких зустрічей-презентацій нового видання книги  “Вечірні світанки. Берибіське Гуляйполе”, “Від Києва до Лубен і літературні візії” довідуємось, як учні співали романс “Очи черные” Євгена Гребінки у перекладі М. Наєнка “Очі – в зорях ніч”, пісню “Ой, я дівчина Полтавка…”, а також декламували вірш видатного  земляка “Сон-нет”. Завершується книга листами від сестри Марії Моключенко та дружини Зої Наєнко. 
 
Загалом книга цікава, адже описує цілу епоху – життя Михайла Наєнка, від заборони досліджувати видатних українців “Розстріляного відродження” в радянські часи до нинішньої відкритості всіх архівів і доступності до джерел, аби було лише бажання працювати над такою багатостраждальною українською літературою.

author

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук