Серед університетських викладачів була Ніна Жук, яка приймала у юного Наєнка вступний іспит і наполягла на відмінній оцінці, пізніше вона стежила за своїм учнем, його публікаціями і підтримувала морально.
У листі народний артист СРСР Іван Козловський пише, що погодиться зіграти у фільмі про І. Котляревського.
З присудженням Шевченківської премії М. Наєнка привітав тодішній Президент України Леонід Кучма (1997).
Серед великої кількості письменників, що писали до М. Наєнка, виділяються теплі слова від Олеся Гончара: “І про романтизм – переконливо, і про новелу – блискуче, бо дехто ніби аж хотів би цей жанр зруйнувати, жанр, який так багато важить (і має важити в нашій літературі)”, Серед подарованих книг з дарчими написами є роман “Собор”, “Чим живемо”, і “Письменницькі роздуми” Олеся Гончара.
Про кожного адресанта автор подає коротку вичерпну біографію, фотографії, розповідає цікаві епізоди з життя, наводить цитати з їхніх рецензій власних творів. Наприклад, Ярослав Поліщук пише: “Прочитав Вашу працю про “інтим” письменницької творчості. Закроєна книжка майстерно і масштабно, а читається майже із детективним інтересом. Ваша оповідь вражає багатством фактів, афоризмів, цитат, що нерідко мають евристичне значення. Відчувається, що монографія добре “відшліфована” під час лекцій, укладена з усією майстерністю риторики та поетики”. Про зв’язки з російськими, чеськими, словацькими, польськими, німецькими, австралійськими дослідниками, їх проблеми і плідну діяльність можна прочитати в листах Ніни Над’ярних, Іво Поспішила, Миколи Мушинки, Михайла Романа, Ярослава Поліщука, Валерія Мокієнка, Марка Павлишина.
Глибокі переживання і теплі спогади про молоду навіки Нілу Зборовську читаємо у цій книзі. Є тут і гнівний лист Оксани Забужко, якій ректор не підписав заяву про прийняття на роботу в Київському університеті, де вона мала читати курс лекцій для студентів зі спеціальності “літературна творчість”.
Говорячи про Ларису Хоролець, автор подає власну новелу “Ларка, Марія, Микола і Лесь”, присвячену її пам’яті. Після листа від Івана Дзюби науковець наводить свою статтю “Фундаментальна Шевченкіана Івана Дзюби”, де розповідає і про створення кафедри Шевченкознавства і про презентацію академічного тому “Тарас Шевченко” Івана Дзюби.
Не збереглися листи від одеського науковця Василя Фащенка, але автор наводить свою статтю “Істина в діалозі: Профіль Василя Фащенка”, яку було надруковано до 95-ліття вченого в “Літературній Україні”. Тут згадується, як М. Наєнку довелось переробляти кандидатську дисертацію, забирати із назви роботи ім’я Григорія Косинки, а замість того розглядати новелістику 20-х років ХХ століття.
Є серед адресантів і чернівчанин Богдан Мельничук, який написав віршовану телеграму до ювілею М. Наєнка:
Хоча роки пройшли, та Ви ще,
Та ви ще – хоч куди козак,
Раз отакеннеє томище
Воздвигли – як потуги знак.
Хай буде й далі все нівроку,
Як поміж добрими людьми.
Нехай виходить в світ щороку
Великотомний Син Кузьми!
Окрім листів Михайла Романа зі Словаччини надруковані його рецензії на книги “Інтим письменницької праці”, “Літературний вибух і детонація. Діалоги з полілогами”, “Наєнко Михайло Кузьмович, доктор філологічних наук, професор. Бібліографічний довідник”.
Літературознавець написав ряд рецензій на книги письменників, зокрема Сергія Макари, Раїси Плотнікової та Марини Павленко, які наведено у книзі. Також змушує усміхнутись лист Марини Павленко про її поїздку і пригоди в Індії.
Автор згадує про свої відвідини Лубенського технікуму (нині Лубенський фінансово-економічний коледж), де він навчався і куди приїздить на кожен ювілей, даруючи власні твори. Із замітки про одну з таких зустрічей-презентацій нового видання книги “Вечірні світанки. Берибіське Гуляйполе”, “Від Києва до Лубен і літературні візії” довідуємось, як учні співали романс “Очи черные” Євгена Гребінки у перекладі М. Наєнка “Очі – в зорях ніч”, пісню “Ой, я дівчина Полтавка…”, а також декламували вірш видатного земляка “Сон-нет”. Завершується книга листами від сестри Марії Моключенко та дружини Зої Наєнко.
Загалом книга цікава, адже описує цілу епоху – життя Михайла Наєнка, від заборони досліджувати видатних українців “Розстріляного відродження” в радянські часи до нинішньої відкритості всіх архівів і доступності до джерел, аби було лише бажання працювати над такою багатостраждальною українською літературою.