і ляцькая злоба його не зітре,
ні підлість московська, ні Сибір, ні кнут,
ні давні батьківські провини, ні блуд
не вдіють оттого, щоби він іщез,
бо він вже душею і серцем воскрес! [13, с. 25].
Автор наголошує на великій місії нашого народу, але сумує, що він не є вільним, до нього йде ангел невольних народів, тобто Бог посилає нам свого представника, заступника. Зазначимо, що образ ангела є символічним для сецесії (не лише в літературі, але й малярстві, особливо в розписах будівель) і присутній у багатьох творах митця (“Пісня-пробудителька”, “Ангел-заточник”, “В лавровому вінку”, “Сон-билиця”).
Богдан Мельничук до 125-річчя з дня народження “Січового батька” передруковує з “Календаря” ще 2 загублені поезії С. Яричевського (“Наша славна Україно!” та “Хор січової ватаги”). Обидва твори виконуються під відому музику. Перший – на музику хорватського гімну, другий — “Шуми, Маріца”. Зокрема в поезії “Наша славна Україно!” читаємо:
Хоч козацтво у могилі,
Ми для тебе ще живемо,
ворог вбить тебе не в силі,
Проч гонить його будемо [3, с. 5].
В іншій поезії бачимо наче продовження нашого ставлення до ворогів:
Серцем боротись, ділом долати
На все прогнати ворога з хати [3, c. 5].
Дуже актуальними є нині ці рядки, коли наші кращі сини і доньки боронять рідну землю від московитів.
Характерний символічний образ пташки в клітці передає долю українського народу, який хоче “ганьблячі скинути окови”. В іншій поезії з’являється образ яструба, що прагне знищити пташку у гаї, тут присутній ще образ вужа, що підгризає щастя основи. У вірші “Гімн” письменник закликає до визволення пригнобленого народу, адже небеса “не скинуть ласки”, треба діяти самим.
Символ щастя, яке шукає ліричний герой, зринає у двох поезіях (“Де те щастя?” та “Тихе щастя”). В останньому вірші з’являється символічний образ білої голубки, яка своєю піснею закликає тихе щастя. Герой безкінечно щасливий, що передається метафорою “ношу сонце в груди!..” [13, с. 50].
Символічний образ пелікана, що в християнській традиції асоціюється з образом Ісуса Христа, Сильвестр Яричевський малює в одній із поем у прозі. Мати-птаха годує своїм тілом діточок. Це Вітчизна, яку митець змальовує особливо піднесено:
“Єсть одна велика Мама, що має також свої діти. Гарна вона, як світ з міріадами зірок і сонць променистих; велика вона, як простір, в котрому висить світ, як безкрая безконечність; люба вона, як життя, коли є для кого жити, а добра, як Творець!..” [13, с. 65].
.jpg)
Особливо актуальною нині звучить поезія в прозі “Каїн”, де для сучасного читача головний герой асоціюється з росією. А війна змальовується кількома влучними реченнями: “Ішла мара, кров розливала, кров’ю напувалась, в крові купалась, в крові топила людей, ішла мара… А перед нею лунав голосний, серце прошибаючий крик-плач – се було її грізне ім’я: війна!..”. У творі “Серце мовить…” ворог асоціюється із вороном і круком, що крячуть на могилі. Риторичне питання, у якому неможливо уявити нікого, крім росії: “Хто замкне, задушить стоголову гадь масової деморалізації, яку випустив на молодшого несвідущого брата наш сусід, запитий на бенкеті крові? Хто? Хто?” [13, с. 72].
Жіноча трагічна доля є темою твору «За дорогим невідомим». Поема у прозі передає конфлікт між мрією та дійсністю. Оксана Стогній пише: “Колористика тексту виразно передає порив in blau, властивий українській модерній літературі («Блакитний роман» Г. Михайличенка, «Блакитна троянда» Лесі Українки). У творі наявні елементи естетики декадансу – в зображенні героїні, якій була властива нескінченна меланхолія: «мала дивне обличчя, овіяне ареолою якогось дивного смутку, що вилонювався з глибини її душі і кидав магічну тінь на її цілу постать»” [13, с. 74]. В той же час у тексті присутні елементи реалістичності – в описі її реальної життєвої ситуації (дочка багатих батьків, якій час виходити заміж) та романтизму – в конфлікті нездійсненності: особливо прикметними в цьому аспекті є останні слова про її відхід на Святвечір, в якому спостерігається інтертекстуальний перегук з повістю «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка. О.Стогній наголошує, що “тло зображення виразно християнське – “хронологічно семанизовані відрізки мають межами християнські свята – Святвечір та Різдво, що втілюють концепти святості. Святість не сполучувана з міщанством – у цьому причина смерті героїні, яка вийшла заміж, але не за любого. Шлях душі по смерті показаний як поривання до «дорого невідомого», in blau, до мрій та надій, що цілком властиво для неороматичного зображення” [ 6, с. 143].
Найвідомішою серед поем у прозі С. Яричевського є “Дев’ята симфонія”, названа Майєю Васильєвою “новелою-метафорою”: “Введення в структуру твору образу «Дев’ятої симфонії» (що внаслідок трансформації його в образ Радості набув метафоричного звучання) та її автора – Людвіга ван Бетховена є фактором новаторства автора у створенні модифікації новели, заснованої на метафорі” [1, с. 12]. На початку новели змальовано образ Бетховена, як він грає на фортепіано у своїй квартирі на третьому поверсі: “Могутні, голосні, серце полоняючі і потрясаючи серцем акорди летять крізь відчинене вікно на стрічу ордам чорних, тяжких, суворих хмар” [13, с. 77]. Саме таким уявляє письменник композитора в момент написання ним дев’ятої симфонії.
Поема у прозі “звучить як заповіт автора, адресований сучасникам та нащадкам” [6, с. 146], маючи на увазі останні слова письменника: «Люди всі тоді братами стануть. Коли? Чи далеко той час? Коли сповниться заповітний голос великої дев’ятої симфонії?» [13, с. 78].
Важливим у творчому доробку С.Яричевського є його драма “Початок кінця”, де йдеться про те, як Б. Хмельницький збирає сили проти поляків:
І визволю від лядської кормиги,
з поганої, нікчемної хурдиги,
з неволі – нарід України ввесь!
І наша пімста громом понесесь,
І згине лядськая земля й магнати,
і стане Україна панувати,
на власний лад і ряд, бо не піддана,
свобідна – і без хлопа, і без пана! [13, с. 260].
Сильветр Яричевський популяризував українську літературу німецькою мовою, зокрема творчість Тараса Шевченка. У чернівецькій газеті “Народний голос” за 1911 рік друкує статті “1961 – 1911 на Україні” і “Поклін столиці Буковини безсмертному Кобзареві”. У 1914 році видав науково-популярну брошуру про Кобзаря — «Поет любові і протесту» (як доповідь, виголошену 25 березня 1914 року у Сереті з нагоди 100-річного ювілею Тараса Шевченка). Зокрема він пише про нього так: “Для своєї нації, для своєї України він є найкращим сином, найвірнішим порадником у національно-історичній сфері. Він правдиво висвітлював минуле, вказуючи у майбутнє. Він – слідопит в історичному паломництві свого народу. Прикрасивши і збагативши рідну мову, він подарував ідейному світові України нові думки, нові ідеали, а народові – повноправну самосвідомість своєї вартості, своєї сили і влади; він був для нації символом її відродження” [10, с. 45].
Як літературознавець пише німецькою мовою велику статтю “Eine reforvierte Literatur” (газета “Bukowiner Post”, 1910. – 21 Аpril), де говорить про Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Василя Стефаника. “Якщо появою Котляревського ознаменувала відродження національної літератури, то велетенська індивідуальність Шевченка принесла її нечувано швидке зростання” [13, с. 273]. “Іван Франко – один з найпродуктивніших і найрізнобічніших поетів світу. Прекрасний, глибокочутливий лірик, епічний поет, драматург, блискучий новеліст, сатирик, романіст, публіцист, відмінний вчений, перекладач з різних літератур, Франко здійснив колосальний вплив на рідну літературу, спричинився до її розквіту” [13, с. 273]. “Стефаник – це найбільший селянський новеліст Європи” [13, с. 273].
У 1910 році С. Яричевський надрукував у газеті “Каменярі” рецензію на працю Івана Франка “Нарис українсько-руської літератури до 1890 року”. Зокрема пише: “Русь вдячна може бути за таку працю д. Франкові і вижидає нетерпеливо появи історії літератури за послідніх 20 років” [13, с. 275]. А 16 червня 1913 року на святкуванні 40-річної літературної діяльності Івана Франка виступив з промовою, де назвав Каменяра “співаком обездолених, поневолених” [13, с. 273]. Сильвестр Яричевський тісно співпрацював з Є.Ярошинською, вичитував її двотомник, підтримав молодих буковинських письменників Миколу Марфієвича та Дмитра Загула.
Найповніше двотомне зібрання творів Сильвестра Яричевського, видала у 1977–1978 рр. в Румунії (Бухарест) Магдалина Ласло-Куцюк [11, 12], у передмові вона надала широку і лаконічну панораму життя письменника, зарахувала його до так званої «школи Франка», водночас високо оцінила новаторство автора – в зображенні великоміського життя австрійської столиці, проаналізувала різножанровий доробок митця. Здобутком Сильвестра Яричевського було те, що він одним із перших «порвав із магічним колом поетизації села та заклав основи урбаністичної теми» [11, с. 18]. Дослідниця аналізує новаторство та високу художню якість лірики, ліро-епосу (балад та поем у прозі), прози та драматичних творів автора.
Творчість письменника розглядали у своїх кандидатських дисертаціях Михайло Івасюк (Чернівці, 1971), Валентина Челбарах (Маріуполь, 2009), Оксана Стогній (Київ, 2016). Остання зазначає, що в літературі Сильвестр Яричевський розкриває тип “загубленої” людини (наприклад, у повісті “Прокажена або шумовини суспільности”).
У довіднику 2000 р. «Українська література у портретах і довідках (давня література – література ХІХ ст.)» вміщено статтю Петра Хропка про Сильвестра Яричевського [7, с. 350–351]. Дослідник акцентує на контактах митця з віденським модерним рухом сецесіонізму, про який він писав у чернівецьку газету «Буковина», про особливості стилю, його митців і твори.
Новаторство письменника вчений визначає у двох аспектах: по-перше, в увазі до символічної образності, по-друге, в опрацюванні міської тематики у віршах та новелах про Відень. Завдяки цьому Петро Хропко відносить Сильвестра Яричевського до представників передсимволізму, наголошує на близькості до європейського модернізму та акцентує на новизні урбаністичних мотивів у творах автора [7, с. 350].
У 2009 р. вийшло друком видання творів Сильвестра Яричевського, упорядковане Оксаною Івасюк та Валентиною Бузинською. Того ж року науковиця із Маріуполя Валентина Челбарах захистила кандидатську дисертацію за темою «Творчість Сильвестра Яричевського в українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття». Дослідниця відзначає тяжіння до масштабності художнього мислення, поєднання національних традицій та ознак новітніх течій у прозі автора, модифікацію жанру новели, міфологічний світогляд митця, властивий ранньомодерністському дискурсу. Художня модель автора означена як «суб’єктивно-екзистенційна», відповідно, Валентина Челбарах змальовує основного героя Сильвестра Яричевського: це «сучасник письменника, особистість, яка переживає екзистенційне почуття самотності, невлаштованості, пошуків власного «я», сенсу існування, гармонії й ідеалу в житті» [8, с.172].
Дослідниця проводить розмежування в малій прозі двох різновекторних тенденцій його творів: яскраво виражена закоріненість світогляду письменника в традиції вітчизняного літературно-мистецького процесу та вплив сецесійного стилю в оригінальному поєднанні поетикально-стильових рис кількох художніх систем [8, с. 71]. Доробок письменника вперше характеризується як експериментальний у своїй синкретичності, адже поєднує романтичні, реалістичні, модерністські риси. Науковиця зауважує значення і вплив на літературну творчість Сильвестра Яричевського його зближення у Відні з австрійськими сецесіоністами. Серед особливостей сецесійного стилю в українських митців (О. Авдиковича, Л. Гринюка, Є.Мандичевського, М. Черемшини та ін.) вона називає: лаконізм, економію художніх засобів у поєднанні з граничною смисловою насиченістю тексту, мозаїчність зображення думок і почуттів героїв, показ моменту крайнього нервово-психологічного напруження, символізацію деталі, яка набуває емоційно-психологічного сенсу [8, с. 15].
Наступна дослідниця Оксана Стогній зазначає: “адекватним поняттям для визначення особливостей прози митця є риса сецесійності як художня домінанта, що не є цілісним стилем, а пов’язана із синкретичним поєднанням символізму, імпресіонізму, реалізму в малій прозі Сильвестра Яричевського, що відображає специфіку наратування письменника у руслі австрійсько-українських взаємин літератури періоду fin de siècle” [6, с.125].
Авторка зазначає, що “найбільше експериментів письменник здійснив вже у зрілій прозі, що пов’язано насамперед з пошуком власного стилю й авторського «голосу» та з впливами сучасних для нього мистецьких модерних рухів, переважно західноєвропейських”. Також вона виділяє 3 моделі зображення: епіко-реалістична, лірико-імпресіоністична та драматизована наративна модель” [6, с.125–126]. Тобто автор вдається у різних творах то до реалізму (“Прокажена або шумовини суспільности”), то до імпресіонізму (поеми у прозі), то до драматизму у прозі (“Дурна, що вона собі гадає!”).
Світлана Кирилюк зауважує, що “автор користується засобами сатири, гумору й іронії, піддаючи критиці й висміюванню містечковий патріотизм, певні політичні ситуації, людські вади” [2, с. 201].
Як бачимо, творчість С.Яричевського формується під впливом як української (І.Франко, Леся Українка, В.Стефаник, А.Чайківський), так і зарубіжної (Е.Золя, Ш. Бодлера, Г. Гауптмана), літератури.
На жаль, прожив Сильвестр Яричеський порівняно недовго, помер від зараження крові 30 березня 1918 року у місті. Серет, нині Сучавського повіту (Румунія) на 47 році життя. Письменник довгий час був не поцінований. Уже в незалежній Україні його твори характеризують як екпериментальні, сецесійні, їх перевидають.
Використані джерела:
1. Васильєва М. Б. Українська модерна новела кінця ХІХ – початку ХХ століть: розвиток і модификації в їх обумовленості метафоризацією як провідною рисою художнього мислення доби: дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Майя Васильєва, Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. – О., 2003. 196 с.
2. Кирилюк С. Прозаїки “другого плану” як центральні постаті в українському літературному бутті кінця ХІХ – початку ХХ ст.: буковинський варіант // Буковинський журнал. 2013. №2. С.193–204.
3. Мельничук Б. З пісень “Січового батька” // Молодий буковинець. 1996.19 січня. С.5.
4. Селезінка В. Золотої нитки не згубіть. Чернівці: Буковина, 2000. 255с.
5. Селезінка В. Сильвестр Яричевський // Енциклопедія сучасної України. 2024. С.1–2.
6. Стогній О.В. Експериментальна проза Сильвестра Яричевського: наративні моделі: дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Оксана Стогній. – Київ: Київський нац. ун-т. ім. Т.Шевченка, 2016. 210 с.
7. Українська література у портретах і довідках: Давня література – література XIX ст.: Довідник / Кононенко П. П., Погрібний А. Г., Денисюк С. П. та ін.; Редкол.: С. П. Денисюк та ін. – К.: Либідь, 2000. 358 с.
8. Челбарах В. В. Творчість Сильвестра Яричевського в українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття: дис... канд. філол. 196 наук: 10.01.01 / Валентина Челбарах. – Маріуполь: Маріуп. держ. гуманіт. ун-т., 2009. 194 с.
9. Яричевський С. Автобіографія / вступне слово і підготовка тексту Ф.Погребенника // Слово і час. 1996. №3. С.17–21.
10. Яричевський С. Поет любові і протесту (українською і румунською мовами). – Чернівці: Рута, 2009. 88 с.
11. Яричевський С. Твори: в 2-х т. / Сильвестр Яричевський / Підгот. текстів, вступ. стаття М.Ласло-Куцюк. – Бухарест: Критеріон, 1977. – Т. 1. 301 с.
12. Яричевський С. Твори: в 2-х т. / Сильвестр Яричевський / Підгот. текстів, вступ. стаття М.Ласло-Куцюк. – Бухарест: Критеріон, 1978. – Т. 2. 509 с.
13. Яричевський С. Твори / Упор. та вступна стаття О.М.Івасюк, В.Є.Бузинської. – Чернівці: Букрек, 2009. 304 с.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
українську, німецьку, польську, латинську мови. Саме з Кіцманя, як пише Василь Селезінка, “підкрутивши тонкі вуса, ішов він до Лужан, де жила Костянтина Малицька, і бачили його на тій дорозі мало не щодня”. Але не склалося, бо дівчина не поспішала виходити заміж. .jpg)
