10-02-2026

Місіс Ніхто, або «Перша брехня виграє» Ешлі Елстон

Елстон Е. Перша брехня виграє / Ешлі Елстон ; пер. з англ. Євгенії Канчури. – Х. : Віват, 2025. – 400 с. – (Серія “Художня література”).

Під час її прочитання отримуєш зовсім не те, на що розраховуєш. На фоні засилля простих та однотипних детективів-трилерів, назви яких час від часу то зринають, то безслідно зникають з обговорень книжкової спільноти, цей на перший погляд нагадує стару знайому шпигунську класику. Часом ви не зовсім розумієте, куди ведуть часові та сюжетні лінії роботи під прикриттям та тонко сплетеної мережі брехні, але згодом, можливо, зможете зібрати пазл, який вразить своєю неоднозначністю та строкатістю моральних орієнтирів. Хоча, якщо говорити чесно, жодна з моїх теорій не підтвердилася і попри розлоге пояснення в кінці довго співставляла факти, щоб зрозуміти чому і хто саме стоїть за “агентами під прикриттям”.

Тож повернімося до сюжету. Завдання Іві Портер в наші дні – викрити бізнесмена Раяна Самнера, завоювати його довіру та спробувати закохати в себе. Люкка (так насправді звати головну героїню) ніколи не знає, хто замовник і в чому полягає кінцева мета її місії, а отже кожен новий образ стає для неї своєрідним викликом та перевіркою здібностей. Це на перший погляд проста робота, де існують схеми, інструкції до дії та їх виконання. До того ж гарно оплачувана.

«Як то кажуть: перша брехня виграє. [..] Найперша брехня має бути найсильнішою. Найважливішою. Такою, що мусить бути розказана»

«Ніколи не забувай, що це робота. Ти — не член родини. Це — не твоє життя. Не твій світ. Ти просто примара, що промайнула крізь їхнє життя на короткий час»

Та ризик існує завжди. Вона давно змирилася із тим фактом, що потенційну небезпеку для неї становлять не лише обʼєкти спостереження, але й власний босс. Цей чоловік зумів розвинути цілісний лабіринт шахрайських схем, але завжди виходив сухим із води і залишився непоміченим для поліції, уряду і навіть преси. Таких, як він не варто недооцінювати. Саме на цьому завданні Люкка як ніколи відчула: вона сидить на бочці, дощенту заповненій порохом і “не такий уже й великий крок між тим, щоб бути на завданні і стати завданням”.

Це доволі типова модель зростання “сірих” персонажів: Люцці нічого втрачати, адже від минулого життя у неї не залишилося нічого, окрім інстинкту виживання та вміння перевтілюватись тоді, коли доводилося красти дрібнички, щоб продовжити життя хворої на рак матері ще принаймні на кілька днів. Це можна було б назвати дещо нелегальним, але все ще привабливим хобі. Їй певною мірою щастило, адже копи ніколи її не ловили на гарячому. Чого не можна сказати про майбутнього босса, який пізніше вдало скористався її вразливістю, пославши для перевірки на те саме завдання майже ідентичну за зовнішністю та фальшивістю біографії шпигунку. Зрештою, все розгортається для неї так, що доводиться грати власну гру та йти ва-банк, де ставкою є ніщо інше, як справжнє життя, що дозволить нарешті покінчити із цією авантюрою. Та чи так просто буде таке провернути?

«Вихід із гри ніколи не був варіантом»

За вісім років роботи вона ніколи так і не дізналася нічого ні про особистість містера Сміта (так, це занадто очевидне посилання на відомий бойовик, яке ще зіграє свою роль), ні про загальну мережу колег та клієнтську базу по світу. Про що говорити, коли навіть голос чоловіка був завжди прихований за механічним тріскотінням та тимчасовими засобами зв’язку. Всі подробиці Люкка отримує за допомогою листів та посильного, який за час співпраці став їй майже другом, якщо про це можна говорити, коли працюєш в такій специфічній сфері.

Проблема чи радше особливість цієї книги в тому, що попри доволі бадьорий початок, де нам чітко пояснили деталі, розповідь раптово скаче до інших часових ліній, які сприймаються як частина зовсім іншої історії. Є інформація, що книгу планують екранізувати і в такому разі стиль написання йтиме тільки в плюс для сценарію, але при прочитанні такі «ноланівські» прийоми вас або захоплюють або остаточно заплутують. Подробиці інших завдань складно і видається непотрібним переповідати, бо логічно, що за задумом авторки, кожне із них мало стати для нас своєрідним ключем-підказкою. Чи так воно сталося, як гадалося? Особисто для мене інколи ці повороти були не зовсім зрозумілими і постійно доводилося думати про те, що вони мусять наводити на якийсь слід та логічну відповідь. Тому, якщо ви не долаєте такі книги за одну безсонну ніч, а повертаєтесь до них згодом, потрібно буде пристойно так напружити пам’ять, щоб пригадати, хто взагалі ці всі персонажі.

Чи це ілюзія завищених очікувань, чи радше жанру, який настільки перенасичений кліше, що все нове здається фанатською версією подій від наступного покоління авторів? Питання залишається відкритим. Якщо ж ви захочете відшукати власну і відповісти на нього — ви завжди можете взяти книгу в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.

За подаровану книгу дякуємо видавництву “Vivat” та його PR-менеджерці Олені Лисенко.

Катерина Теленько

Завідувач сектору обслуговування

Про автора

Завідувач сектору обслуговування, книжкова блогерка