10-04-2026

ОСИП МАКОВЕЙ – ВИКЛАДАЧ УЧИТЕЛЬСЬКОЇ СЕМІНАРІЇ У ЧЕРНІВЦЯХ

Працювати і жити для народу мушу.

О.Маковей

Нещодавно минуло сто років з дня відходу у вічність яскравого громадського діяча національного руху українців Буковини, успішного редактора, який відкрив три десятки письменницьких імен, зокрема й серед учителів, автора самобутніх поезій, яким дали музичні крила М. Лисенко, Ф. Колесса, І. Дерда, оповідань і повістей для молоді, влучних і дошкульних фейлетонів, скрупульозного дослідника-вченого, праці якого досі не втратили своєї наукової вартості, педагога-новатора.

Щедро наділений талантами і палким, не байдужим до несправедливості характером, він часто «пускав гострі стріли» навіть у бік своїх керівників [6, 20], «не йшов навмання з ними і поважився мати свою думку» [4, 309 ]. Після восьми років напруженої журналістської і редакторської роботи Осип Маковей «шукав способу, щоби служити широкій громаді, а не кліці» [4, 309]. Очевидно, письменник вважав учительську працю виконанням обіцянки, записаної ще в юності у щоденнику. Вчити і виховувати учнів, майбутніх учителів як національну еліту. Таким бачив своє призначення. І він готувався до викладацької і наукової роботи.

Навесні 1899 року за своє оповідання «Оферма», відзначене ученим-славістом В. Ягичем, О. Маковей одержав стипендію з державного фонду молодих письменників і поїхав до Відня досліджувати слов’янські літератури.

Закінчивши семінар і написавши наукове дослідження, з осені 1899 року Осип Маковей «взявся до учительської праці щиро і радо та багато причинився до піднесення рівня науки української мови в сій школі» [4,308].

Збереглися записи про цей потужний навчальний заклад: «Се справді не одна школа, а ціла педагогічна фабрика з різними школами під одним дахом, одним зарядом. У великім, досить вигіднім будинку посеред садів були до осені 1909 року з одного боку хлоп’яча школа вправ, два приготовляючі курси і чотири роки мужського семінару, а з другого боку дівоча школа вправ і приготовляючі курси та жіночий семінар, а є ще тут і фребелівська школа, де виховує ся щороку по 40 дітей, а практикує все з кільканадцять кандидаток» [9,20].

Проте учительська семінарія була з німецькою мовою навчання. Буковинська молодь, вихована у чужомовних гімназіях, мала мізерні знання рідної мови, історії та літератури. Він, галичанин, вихований у сім'ї, де шанували все рідне, який навчався в єдиній на весь Львів українській гімназії, якого ще студентом університету ввів у літературу Іван Франко, побачив тут поле неоране для роботи. Намагався прищепити учням, майбутнім учителям народних шкіл, інтерес до української мови, що є ознакою національної ідентичності та консолідації. Спонукав до читання й обговорення художніх творів, до дискусій. Виступаючи проти застарілих методів навчання, які базувались на заучуванні правил, розвивав критичне мислення вихованців, залучав до пошуково-дослідницької роботи.

Водночас педагогічна діяльність стала поштовхом до інтенсивної наукової роботи. Спочатку, як і кожен дебютант на ниві освіти в Австро-Угорщині, О. Маковей був «помічним учителем». 1901 року він «зложив докторат філософії і на тій підставі став провізоричним [тимчасовим – М. Т.] головним учителем» [4,309]. З 1902 року бере участь у роботі «Історичного товариства». Про його обізнаність як історика свідчать рецензії на праці Р. Кайндля і В. Мільковича. Як доводить О. Добржанський, дослідження О. Маковея заклали підвалини концепції історії національного руху українців Буковини. 1903 року його приймають у Наукове тавариство імені Т. Шевченка, на замовлення якого пише монографію про Юрія Федьковича, яку і на сьогодні літературознавці вважають найповнішим і найкращим дослідженням про письменника. Також підготував до друку найповніше, у 3 томах, видання творів С. Воробкевича – письменника, громадсько-культурного і церковного діяча, композитора, який створив перші на той час посібники співів для українських і румунських шкіл.

Проте навіть ступінь доктора філософії не давав права обійняти посаду головного учителя. У спогадах короткий запис: «Року 1905 зложив я учительський іспит і восени одружився з Ольгою Кордубівною…По іспиті мене іменували головним учителем» [5,309 ]. Про те, який це був складний іспит, пишуть відомий історик Р. Кайндль і мовознавець В. Сімович, який теж працював в учительській семінарії. Іспит складали у три етапи письмово й усно. У листі до М. Грушевського О. Маковей іронізує: «Мене тяжка служба у семінарії так прибиває і стільки бере часу, що я вже поклав хрестик на всю мою літературну діяльність і рад буду, коли хоч отаку кореспонденцію видам «зійшов на професора», як казав колись Франко про таких, як я» [9, 34]. Проте того ж року створює свою найкращу повість для юнацтва – «Ярошенко». З 1907 по 1910 письменник рік ще й веде практичні заняття з української мови у Чернівецькому університеті, також пише наукову працю «Три руські граматики».

Педагогічні погляди О. Маковея тісно переплітаються з його науковою, літературною та публіцистичною діяльністю, де він виступає на захист української освіти. Розвиває національну свідомість на основі виховного потенціалу літератури. І. Карбулицький, письменник, громадський діяч, головний редактор учительського часопису «Каменярі», автор публікацій на педагогічні теми, який 35 років працював учителем у Стрілецькому Куті, Мамаївцях і Горішніх Станівцях, ділиться спогадами: «Цеї свідомості, себто безграничної любові до рідної мови, рідного народу й рідної батьківщини набрався я з Маковеєвих прекрасних викладів з української літератури» [11, 429]. І. Карбулицький також пише, що вивчали правила граматики, читаючи твори українських письменників, і вони ставали зрозумілими. Очевидно, що викладач інтегрував уроки мови і літератури тоді, як ще й терміну «інтегроване навчання» не було.

Інтегрував історію та краєзнавчу літературу, активно використовував місцевий матеріал, виховуючи національну гідність, любов до рідного краю. Педагогічна робота надихала писати історичні твори: повість «Ярошенко» - про героїчну Хотинську битву, яка змінила історію Європи, збірку оповідань «Пустельник з Путни», в якій звертається до історії Чернівців від першої згадки про місто в Олександра Доброго до часів правління Штефана Великого, які прихильно ставилися до українців.

Відомий літературознавець В. Антофійчук, який перевидав «Пустельник з Путни» у 2019 році, у передмові відзначає, що «це збірка оповідань, написаних на основі історичних, церковних і фольклорних джерел. У захоплюючій художній формі вони колоритно відтворюють епізоди із славного минулого Буковини, що стали визначальними не лише для історичної долі краю, а й для двох сусідніх держав – України та Румунії» [6, 6].Твори «Пустельник з Путни» та «Манолі» румунська дослідниця М. Ласло-Куцюк ввела до видання «Антологія українського класичного оповідання».

Створити літературний гурток не дозволили. Тож часто запрошував учнів до себе на квартиру. І. Карбулицький пише про особливий талант викладача – помітити обдарованого учня і спрямувати його до праці для народу, а також про те, як пан професор спонукав його до літературної творчості.

Осип Маковей акцентував на вивченні рідної мови, історії та культури в комплексі як українознавства. Він підтримував практичну спрямованість навчання, розвивав творчі здібності вихованців: давав завдання записати казку, легенду, скласти оповідання.

На початку ХХ століття поширився рух учителів української мови і літератури. О. Маковей, В. Сімович, Ю. Кобилянський увійшли до керівного складу «Товариства вчителів вищих шкіл імені Сковороди», яке відіграло значну роль у розбудові української приватної середньої школи. «Учитель – провідник національної ідеї, моральний авторитет» - такі ідеї прищеплював майбутнім педагогам.

Питанням освіти приділяв значну увагу відтоді, як навколо газети «Буковина», а згодом «Літературно-наукового вісника», згуртував молоді творчі сили, мотивував учителів до літературної діяльності. Дослідниця літературного краєзнавства М. Горда зазначає, що, ще працюючи редактором, О. Маковей «допомагав учителям, які успішно поєднували педагогічну та письменницьку діяльність. Як редактор надрукував ряд статей-творів на шкільні теми, зокрема «Руська школа», «Буковинська краєва конференція вчителів», нариси М. Кордуби «З життя сільського вчителя», нарис В. Будзиновського «Професор», «Народне шкільництво в Чернівцях» [1, 35].

Працюючи викладачем учительської семінарії, О. Маковей побачив, що доступ до освіти українців, особливо бідняків з віддалених сіл, обмежений через мовний бар’єр. Про це він писав у статтях на педагогічні теми, виступах на вчительських конференціях [1, 37].

Його підхід до навчання був інноваційним, спрямованим на гармонійне формування особистості через патріотичне виховання, літературу та активні методи навчання. Осип Маковей реалізував цілісний підхід до навчання рідної мови й літератури, формування емоційно-ціннісних орієнтирів майбутніх учителів народної школи, створював умови для розвитку природних задатків юнацтва, застосовував найефективніші шляхи вдосконалення і самовдосконалення особистості, сам був прикладом для своїх вихованців, адже тільки різнобічний, творчий учитель може розвинути учня.

В умовах бездержавності українського народу викладач О. Маковей учив зберігати спадщину поколінь, усвідомлювати себе як носія національно-культурних цінностей, національної самобутності серед культурних спільнот і націй Буковини. Тільки той, хто цінує своє, здатний до зростання – опановувати іноземні мови і шанувати культури інших народів У радянський період пропагувалася уніфікованість так званого радянського народу, тому спроби українських науковців видати створене письменником натрапляло на перешкоди.

Педагог-патріот вважав національне виховання головним інструментом збереження самабутності, існування українців як нації. Він підніс роль учителя як провідника національної ідеї, громадського і культурного діяча. Це суперечило політиці радянської влади, яка пропагувала, навпаки, розмивання національних відмінностей, тобто руйнування народних звичаїв, обрядів, народної моралі.

Осип Маковей настільки багатогранний, що його педагогічна діяльність, публікації і виступи, розкидані у тогочасних педагогічних часописах, залишилися поза увагою і ще чекають свого дослідника. В. Сімович, відомий учений-мовознавець і літературний критик, громадський діяч, викладач Чернівецької учительської семінарії, молодший колега письменника висловив, надію: «Як добре було б, якби…подумав хто про збірне видання Маковеєвих творів. Воно обняло б до 20, а то й більше томів…» [9, 401]. Тому й замовчувались педагогічні ідеї письменника.

Досліджувана тема може зацікавити фахівців та здобувачів освіти – майбутніх учителів і вихователів.

Авторка статті - Марія ТКАЧУК, викладачка української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист Чернівецького педагогічного фахового коледжу імені Осипа Маковея

Список використаної літератури та джерел

1. Горда М. С. Літературне краєзнавство Буковини (методичні аспекти). – Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2002. – 303 с.

2. Гуйванюк М. «На шляху поступу ми лиш каменярі…».Українська літературна інтелігенція в суспільно-політичному та культурному житті Галичини й Буковини(кінець ХІХ – початок ХХ ст.): монографія. Чернівці: Друк Арт, 2021. – 408 с.

3. Добржанський О. Національний рух українців другої половини ХІХ – ХХ ст. Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 574 с.

4. Маковей О. Автобіографія. // Письменники Буковини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття: Частина1.Упор.Б.Мельничук, М.Юрійчук. Чернівці: Прут, 2001. - с. 307.

5. Маковей О.В Чернівцях на учительській службі// Письменники Буковини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття: Частина1.Упор.Б.Мельничук, М. Юрійчук. Чернівці:Прут,2001. - с.307 – 309.

6. Маковей О.С. Пустельник з Путни та інші оповідання/Осип Маковей: упорядкув.,приміт., вст.стаття В.Антофійчука.Чернівці: Букрек, 2019. – 56с

7. Маковей О. С. Твори: В 2 т. Київ: Дніпро, 1990. Т. 1.: Поетичні твори. Повісті/Авт. Передм. Ф.П.Погребенник; Упоряд. та авт. Приміт. О. В. Мишанич. – 719 с.

8. Попович О. Осип Маковей. // Письменники Буковини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття: Частина 1. Упор. Б. Мельничук, М. Юрійчук. Чернівці: Прут, 2001. - с. 307.

9. Проскурняк В.П.Суспільно-політична та наукова діяльність Осипа Маковея. Чернівці, 2012. – 160 с.

10. Сімович В. Праці у 2 томах. Т 2. Літературознавство. Культура. Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. - 904 с.

11. Юрійчук М. Іларій Карбулицький. // Письменники Буковини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття: Частина 1. Упор. Б. Мельничук, М. Юрійчук. Чернівці: Прут, 2001. - с. 307.