01-05-2026

Презентація книги Сергія Пивоварова "Нариси археологічних досліджень чорнівського городища (1999-2025)

Нещодавно у нашій бібліотеці в рамках проєкту “Давні Чернівці…” відбулася презентація нової книги Сергія Пивоварова “Нариси археологічних досліджень чорнівського городища (1999 - 2025)”.

Процес аналізу пам'ятки триває вже понад двадцять років і це титанічна праця не лише досвідчених впливових науковців, але і колишніх студентів, які за цей час вже встигли видати власні праці. Справа в тому, що ще у 1998 році городище назвали "повністю" розкопаним, що довго обмежувало археологів у пошуках артефактів через сертифікацію у реєстрах та багато бюрократичних нюансів.

На думку Сергія Володимировича, городище було власністю людини, яка займала адміністративну посаду воєводи в стародавніх Чернівцях. Власне, окрім основного місця проживання, він мав мати городище в особистому користуванні, де зберігалися би основні багатства, які дісталися йому у спадок або, які він нажив за період керівництва.

Чорнівське городище було вперше виявлено відомим буковинським дослідником Борисом Онисимовичем Тимощуком у 1977 році. Він ще тоді практикував виїзди разом із студентами до вибраних сіл та огляд територій навколо них для збирання матеріалів, проведення розвідок та з’ясування у мікротопонімів (назв місць, урочищ, лісів, ланів) через комунікацію із місцевим населенням. Так він виявив більшість археологічних пам'яток сьогодні відомих на Буковині. Досліджуючи село Чорнівку, він знайшов безліч артефактів, починаючи тими, які відносять до трипільської культури. Зокрема, він визначив, що виявлені рештки городища поблизу річки Мошків можна відносити до часів княжої доби, першої половини ХІІІ століття. Науковець також визначив ряд елементів, які засвідчують, що тут розташовувалась військова дружина і проживала феодальна верхівка.

Наступний етап дослідження пов’язують із іменем Михайла Андрійовича Филипчука, який під час розкопок виявив різноманітні серпи, скляні браслети, ножі та інші артефакти. Його працю продовжив відомий археолог Любомир Павлович Михайлина, який у 1985 році здійснив обстеження городища і віднайшов кам’яний фундамент дерев’яної споруди.

У 1989 - 1994 роках дослідженнями керував молодий науковець Ігор Петрович Возний, який на їхній основі захистив кандидатську дисертацію і видав монографію “Чорнівська феодальна укріплена садиба ХІІ-ХІІІ ст.”. Варто зазначити, що перш за все через те, що він назвав цю пам’ятку чи не “єдиною пам’яткою домонгольського періоду, розкопаною повністю за останні десятиріччя” виникла плутанина та труднощі із її подальшим обстеженням.

Після консультації румунських дослідників, у 1999 році науковці вирішили продовжити його в рамках курсу “Археологія України”. Тож, як вже було зазначено, відтоді обстеження тривало 26 років. Професор переконаний, що його книга могла ніколи і не з'явитися, якби не ініціатива проведення лабораторних занять з археології та використання городища як своєрідного “археологічного” полігону для ентузіастів.

За цей період було знайдено незасипані розкопи, в стінах яких зберігалася кераміка та інші предмети вжитку, метелаві предмети різного призначення, недокопані до підлоги оборонно-житлові кліті та споруди, що суттєво вплинуло на подальше розуміння важливості та призначення городища.

Воно було збудоване на пагорбі, який мав дві вершини, мало 28 житлово оборонних клітей та було оточене ровом. На основі досліджень, архітектор Ярослав Волощук реконструював теоретичний вигляд двоповерхового городища з надбрамною церквою в княжу добу.

Більшість знайдених артефактів складали різноманітні залізні сільськогосподарські знаряддя праці, що вказує на основний вид діяльності жителів, які підпорядковувалися феодалу, що утримував їх та надавав їм в користування для обробки землі якісніші матеріали. Основними культурами, які вирощували на цій території, були пшениця, озиме жито і просо.

Зразки залізної криці, свідчать про системне заняття жителів металургією та ковальством. Тоді було надзвичайно складно викувати якісний метал, адже температура горіння деревного вугілля не дозволяла плавити його до рідкого стану та необхідних температур, що надавали пластичних форм. Власне, з криці, яка проходила кілька етапів обробки, вже виготовляли залізо для створення знарядь праці та зброї.

Звісно, через безпосередню близькість до лісів люди займалися деревообробною справою, про що свідчать знайдені сокири, залізні долота та їхні фрагменти. Щоб забезпечувати себе продовольством полювали на шутрових звірів та рибалили, про що свідчать знайдені кістяні наконечники стріл та бронзові й залізні рибальські гачки. Серед предметів буденного вжитку також були знайдені ножі, виделки, уламки бронзових котлів і металевих посудин, цвяхи.

Зрозуміло, що на території городища зберігалася велика кількість багатств і всі кліті мусили замикати спеціальними кованими металевими замками з індивідуальним ключем. В кожного феодала була довірена людина, ключник, який знався на механізмах кожного з них.

Разом із цим такі артефакти як свинцева подушка для тиснення прикрас, злитки білого металу, міді, бронзи, пінцет та фрагмент коромисла ваг багато говорять про розвиток ювелірної справи на території городища. Під час дослідження, було знайдено різноманітні елементи підвісок, металеві дороговартісні деталі срібних жіночих головних уборів (ковтки київського та токайського типів), срібні та мідні ковтки “змійки”, що нагадують сучасні сережки, каблучки, нашийні та нагрудні прикраси та навіть кришталеві медальйони у срібній оправі, що скоріш за все опинилися тут шляхом якогось із торгових обмінів.

Найбільш цікавими та унікальними мені здалися металеві ажурні намистини, оздоблені срібною зерню, що певно яскраво мінилися до сонці, та мушлі каурі. Останні видобуваються в Індійському та Тихому океані, а тривалий час, до середини ХІХ народи Азії та Африки використовували їх як альтернативу грошам. До нас вони потрапляли після багаторазових обмінів як амулет для жінок, які боролися з безпліддям.

Був віднайдений і перстень з геральдичним знаком Рюриковичів, який міг належати зятеві Данила Галицького, Андрію Ярославичу. Інший перстеть містить грецьку монограму, як вважають дослідники, із іменем одного із синів князя – Михаїл.

Більш повсякденними, але не менш привабливими елементами тогочасного одягу були металеві та скляні браслети, призначені для закріплення пишних рукавів жіночих суконь та сорочок та пряжки для ременів.

Були знайдені й різноманітні предмети особистого благочестя, найважливішими з яких є хрести енколпіони. Вони складалися із двох стулок, у які вкладалися мощі святого або частинки з хреста, на якому розіп’яли Ісуса, та інші важливі християнські реліквії. Такий хрест як правило носили на грудях поверх одягу. Також були знайдені металічні хрести-тільники, які носили під одягом забезпечені мешканці та соціальна верхівка. Їх практично не знаходять на могильниках, адже прості селяни зазвичай носили дерев’яні хрестики, які зрозуміло були знищені після численних пожеж під час монголо-татарських набігів.

Особливо дорогоцінними на той період залишалися кам’яні ікони із зображеннями святих. Одна з таких за теорією була виготовлена у Візантії, судячи із стилю та чіткості її виготовлення. Було знайдено також два візантійські хрести, датовані Х-ХІ століттям. Дослідники припускають, що вони були накладені на обкладинки богослужбових книг, написаних грецькою та давньоруською мовами.

Також цінними є візантійські монети, які використовувалися в першу чергу як підвіски. Унікальними є і знахідки угорських брактеатів короля Бели ІV, празьких грошей та польських півгрошей.

Серед керамічних виробів є фрагменти візантійських амфор, глечиків, у яких перевозили вино і зберігали на городищі.

Городище було зруйноване у 1259 році, коли територія Галицько-Волинського князівства потерпала від монгольського княжества Бурундая. Всі укріплення та дерев’яний замок були спалені. Деякий час воно стояло пусткою, але в другій половині ХІV століття населення знову почало освоювати цей пагорб, на якому збудували невелику дерев’яну церкву та цвинтар.

Детальніше розглянути артефакти ви можете, завітавши до Чернівецького обласного краєзнавчого музею, та за допомогою відео-презентації на нашому YouTube-каналі.

Катерина Теленько

Завідувач сектору обслуговування

Про автора

Завідувач сектору обслуговування, книжкова блогерка