З Чернівцями у серці: збірки поезій Бориса Бунчука

Мов пучкою, в ім’я Отця і Сина.

У поезії “Емінеску. Фрагмент” показана реакція поета на пісню старої селянки з Боян, що продавала свій крам на базарі:

і він завмирає від слів і мелодії,

Ні, як повітря в її гортані…

Завершують поезію рядки про самого поета:

Він ніколи не здогадається,

Зворушлива історія про храмове свято у селі Старому Куті, гостини у  нерідних баби і діда Катерини та Семена Леонтіїв, у яких колись квартирувала матір ліричного героя, відтоді вони її вважали своєю донькою, бо були бездітні. І їх відхід у інший світ – спершу діда, а за годину і баби.

Поезія “Відпустка восени” розкриває красу природи, нагадує вірші зрілого Максима Рильського та Райнера Марії Рільке: 

Гудіння стовбурів.

Зразок інтимної поезії – “Ти живеш на іншому боці галактики…”, де ліричний герой мріє про п’ятьох синів, з якими гратиме у футбол і ходитиме на риболовлю. 

Про війну, звуки сирени і російські крилаті ракети йдеться у поезії “Лише поетичний синтаксис”, продовжується ця тема у “Запрошенні на пожежу”.

У збірці поет емоційно, проникливо розповідає про близьких людей, друзів, вчителів.

Бунчук Б. Чернівецькі елегії : поезія / Борис Бунчук. – К. : ВЦ “Академія”, 2019. – 104 с. 

Про що “Чернівецькі елегії” Бориса Бунчука? Тут сум від неможливості відвідати Рим, гірке усвідомлення, що Україна – “Незалежна колонія, дозволена при похміллі / Напівп’яним сусідом”.

Є у книзі присвяти товаришу Юрію Гречанюку, вчителю Михайлу Івасюку, письменнику і режисеру Миколі Вінграновському. Та найбільше інтимної лірики (“Ноктюрн”, “Одне літо”, “Ользі”, “Дощ іде…”, “Не принизливе, а пронизливе відчуття…”, “Осінь минає, а з нею минає жура…”, “І коли ти заснула, а дощ за стіною шумів…”, “Перед розлукою”, “Прощання з морем”). Тут дуже зворушливо змальовано кохання: 

Дурійка під душем удвох переходила в мить

Більше вже не було.

Та найніжніші слова поет все ж промовляє про покійних батьків, які на Різдво приходять до своїх дітей:

Пес не гавкне. Лиш м’яко над снами. 

Надійдуть зі словами й дарами.

Вірш “Пам’яті батьків” має кільце-звертання, яке передає переживання ліричного героя за найріднішими: 

Де ви? 

Образ батька присутній у поезії “Слово”, циклі “Прощення”, де ліричний герой  не вірить медикам і просить їх: 

Виріжте в тата рак

І не кажіть, що пізно.

Ніщо не може допомогти врятувати найріднішу людину:

 Тато згасав. Відступали  роки.

Голос матері, що звертається до нього, чує ліричний герой, переходячи вулицю. Він же знає, що мати жде його “за краєм тим безкраїм, де не тече трава”. В іншій поезії “Там вона живе” відчувається народно-пісенна основа, ось як описує той світ поет:

За травою лісовою,

Долітають.

Образ мами виписаний ще у “Вірші без назви” , “Просила: сину, ще не їдь…”, “Без неї”.

Гіркий спогад про Чорнобильську трагедію, уподібнення зони відчуження з гетто:

Ти – людина із гетто. Твоїй біді

Як світло погасне.

Сатирична країна Баранія витворена автором в двох віршах (“Жабокруки біля Тлумача”, “Чернівці. 1995 р.”). Як зазначає Ольга Слоньовська, “Образ держави Баранії у Б. Бунчука не просто часопросторовий об’єкт, а поетичне копіювання Богом українцям дорученої національної Землі Обітованої із дияволом підсунутою системною помилкою, яка не може бути усунута одним поколінням”. Саме у цій державі Баранії “моляться московиту”. Ще в одній поезії “Потяг Москва – Відень” Борис Бунчук пише: 

Тут слід від москаля, як слід від динозавра,

До німоти вража.

Літературознавиця також вирізняє одну з найсильніших поезій Бориса Бунчука: “найвивершенішим художньо й однозначно оригінальним не тільки серед інтимної лірики, а й творчих Бунчукових набутків узагалі є «Вірш про залізничний міст»”:

Відчуй мене крізь опівнічний світ – 

Поезії зі збірки “Чернівецькі елегії” інтимно-сповідальні, щемливі і зворушливі, вони  викликають співчуття і змушують пройнятися настроями письменника, а ще хочеться пригорнутися ближче до власних батьків, поцілувати їх, якщо вони ще живі...