15-06-2026

Шукання слави: Володимир Винниченко

Кучерук Олександр. Винниченко з бромом і без / Олександр Кучерук. – Київ: Віхола, 2025. – 304 с. (Серія “Життя”).

“Я не кажу, що не хочу слави; навпаки, хочу “і то дуже”, як говорять рутенці, бо слава, по моєму, є корисність людям, цінність, сила, життєздатність. Бути сильним, цінним, життєздатним – це моє найщиріше бажання” – так говорив Володимир Винниченко. Саме таким шуканням слави і було все життя Володимира Кириловича.

У книзі змальовано життєвий шлях Володимира Винниченка, його навчання у Єлисаветградській гімназії, де недовчився останній рік і склав іспити за 8 клас екстерном уже у Златопільській гімназії. Вступ до Київського університету на юридичний факультет, де провчився усього 3 семестри і був відрахований за участь у студентських заворушеннях 1902 року без права поновитися в будь-якому вищому навчальному закладі Російської імперії. Оце й уся його освіта.

Зате активне політичне життя – перший голова Директорії УНР, голова Генерального секретаріату та генеральний секретар внутрішніх справ, другий очільник Українського Національного Союзу. Саме Володимир Винниченко писав усі державні документи (універсали). Він же був активним учасником партій. Вступив до РУП (Революційної української партії), яка переіменувалася у 1905 році на УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії), де був одним з головних лідерів та ідеологів. Ця партія була головною політичною силою доби Української революції. Так у 1920 році за кордоном створив Закордонну групу Української комуністичної партії (ЗГ УКП) з 9 чоловік (порівняємо, що КП(б)У (Комуністична партія більшовиків України) налічувала більше 11 тисяч чоловік, а УКП (Українська комуністична партія) біля 3 тисяч).

У Москві, чекаючи на зустріч з В. Леніним, а тоді з Г. Зінов’євим, Володимир Винниченко робить спробу вступити до РКП (б) (Російської комуністичної партії більшовиків), куди його приймають і відправляють в Харків, де він має вступити до КПУ і стати Наркомосом УРСР. “Так Винниченко вкотре пересвідчився, що все вирішується в Москві, а Харків лише виконує ці рішення”. Тут він 1920 року вступає до КП(б)У, але ображається, що його не допустили в політбюро і їде в Москву просити собі місце послом за кордоном, яке й отримує у Берліні. Тут він зустрічається з членом ЦК РКП(б) К. Радеком і передає йому лист з пропозиціями, як розбудувати совєтський “рай”. На 6 з’їзді совєтів УСРР його виключають зі складу Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК ) і оголошують “ворогом народу”. Автор монографії підкреслює: “Після фіаско в Харкові-Москві Винниченкова мікропартія – Закордонна група УКП – стала йому непотрібною; ба більше, її існування лише зайвий раз нагадувало про невдачу”. Врешті 5 жовтня 1921 року партію розв’язано (розпущено).

У 1938 році Володимир Винниченко розповідає, що саме завдяки йому переіменували Російську Федеративну Соціялістичну Республіку (РСФСР) на Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), змінили конституцію Союзу.

Пробує утворити Робітничо-демократичний союз (РДС), але це не вдається, його розкритикували. У 1927 році йому пропонують очолити просовєтську емігрантську організацію – Союз українських громадян у Франції (СУГУФ), але він відмовляється. В одному з листів до Йосипа Сталіна Володимир Винниченко пропонує передати Україну під європейський протекторат.

Якими були стосунки Винниченка з Петлюрою? Чому для нього Петлюра – “льокай контрреволюції”, Грушевський “заздрісний, нечесний дідок”, а Скоропадський був “підставною, нікчемною фігурою”? Яким було ставлення письменника до євреїв? Чому він не вірив в голодомор на Україні? На всі ці питання ви знайдете відповіді в книжці Олександра Кучерука.

Окремий розділ “Винниченко і жінки” розкриває подробиці інтимного життя прозаїка, його походеньки. Наступний розділ присвячений дружині письменника Розалії Лівшиць, яка мала вищу медичну освіту, а точніше – ступінь доктора медицини Паризького університету. Пізніше вона проходить ще різні медичні курси, у тому числі гіпнотерапії, яку успішно застосовує на чоловіку.

Винниченки були натуристами, тобто дотримувалися концепції 4 елементів: лікування їжею, лікування шкіри, лікування м’язів і моральне лікування. Натуристи у своєму поселенні Фізіополісі постійно ходять роздягнутими, але в купальниках (не плутати з нудистами). Основою харчування було веганство і фрукторіанство.

Як змінювали помешкання Винниченки? (вілли “Куток”, “Накуток”, “Закуток”)? Аж остання вілла стала надійним і тихим прихистком для родини, на яку довго збирали кошти господарі (а жили вони на гонорари з книг, виданих у СРСР та зі сценічного втілення драм). Тут було 16 кімнат. Якщо хтось мав приїхати до них у гості, то існували правила проживання для гостей: “годуватися тільки фруктами та сирою городиною і працювати в саду чи на городі не менше 4-5 год. на день (для слабосилих і по 5-6 годин для здорових”.

Побудова власного щастя для людини, яке називає “конкордизмом” (від лат. concordia – “згода”, “гармонія”) стала важливою проблемою для митця. Над “Книгою про щастя” він працював із середини 1930-х років майже до кінця життя. “Конкордизмом ми називаємо сиситему лікування та реорганізації сил сучасного людського організму (чи то індивідуального, чи то колективного), сил як фізичних, так і психічних, систему, базовану на рівновазі та погодженні тих сил”. Далі автор виголошує 12 заповідей, як досягти щастя і радить створити “конкордистську партію, яка стане планетарною”, коли конкордизм переможе на всій планеті буде створена “Єдина Федеративна Конкордистська Республіка Землі” з неолюдьми.

Із книги Олександра Кучерука постає Володимир Винниченко зі своїм складним характером, радощами і бідами. Цікаво, що у дослідженні згадуються всі твори письменника, окрім роману “Слово за тобою, Сталіне”, хоч про листування і спілкування з радянським вождем детально розповідається у розвідці.

Праця буде цікава усім, хто не байдужий до літератури, історії, політики, а також до такої колоритної постаті, як Володимир Винниченко.

Ніна Козачук

Бібліотекар

Про автора

Бібліотекар, кандидат філологічних наук