12-08-2026

Лицарі на сторожі спокою та мистецької рівноваги

Чернівці надзвичайно багаті своєю архітектурною образністю та щоразу переконують в тому, що ми втрачаємо значно більше, ніж отримуємо, у спробі дивитися собі під ноги, а не догори. В минулих статтях ми вже говорили про левів та гротескні маски на фасадах будинків нашого міста. Сьогодні ж звернемо увагу на тих, кого просто неможливо не помітити – скульптурні зображення лицарів на сторожі його спокою та мистецької рівноваги.

Загалом образ людини в українській архітектурній традиції тривалий час був малодослідженим і складалося враження ніби він є не настільки типовим та популярним, як, до прикладу, в інших західноєвропейських країнах, де подібні скульптури на будинках міг спостерігати як мешканець середньовічного готичного Франкфурта, так і сучасний турист, що постійно розглядається у спробі перефотографувати все довкола.

Звісно, якщо говорити про міста, історія яких не настільки добре збережена у камені, часто ми не можемо прослідкувати сталу тенденцію відтворення того чи іншого образу. Як зазначають науковці, в Україні скульптурні зображення людини більше характерні для кінця 19-го–першої третини 20 століття, коли зросла необхідність розбудови міст, появи нових функціональних адміністративних будівель, а відтак пошуку особливих форм привернення уваги жителів та гостей, що подорожували завдяки зручному залізничному сполученню. Міста, а особливо такі, як столиця Герцогства Буковина, масштабуючись, з часом переставали бути територією приватних осель та маленьких крамничок, а на їхніх площах швидко з’являлися готелі та ресторани, школи та гімназії, банки та органи управління. Тому багато в чому наслідування минулих епох та їхньої образності не лише слугувало ознакою європейського престижу і підвищувало вагомість міста на карті світу, але й створювало певний міф про нього.

Зміна та переосмислення естетичних ідеалів, стали помітними з другої половини 19-го століття, коли набув поширення так званий стиль історизму. Він став популярним завдяки буму романтичного світогляду та переоцінці суворих норм класицизму у всіх формах мистецтва. Як зазначає Світлана Лінда (дослідниця архітектури та дизайну, доктор архітектури, професор кафедри Дизайну та основ архітектури Національного університету «Львівська політехніка»): “[...] романтизм активно сприяв відходу від творчого методу класицизму, висунувши нову архітектурну концепцію, яка ґрунтувалася на зверненні до спадщини всіх попередніх архітектурних періодів”. Саме тому споруди, збудовані тоді, на перший погляд здаються нам такими нестандартними, а їхні автори, здобули славу унікальних майстрів у своїй справі, адже змогли на одному фасаді поєднати зовсім різні епохи за допомогою майстерної інтерпретації елементів, характерних для кожної із них.

З часом історизм втратив свою популярність, а на зміну йому прийшов модерн, та він залишив свій слід через побудову нової архітектурної мови. Початок 20-го століття був дуже цікавим в плані формування стилю, адже водночас модерн відкидав та спрощував химерну символіку минулого, але й існував із нею у дивній, майже музичній гармонії.

Монументальні скульптури та горельєфи – чудовий приклад архітектурної деталі, максимально наближеної до свого прообразу не лише в плані виконання, але й необхідності у точності історичного, художнього відтворення та інтерпретації. Так, наприклад, на початку 20-го століття вони почали виконувати більш світську функцію і ми все частіше можемо спостерігати в міському середовищі постаті муз, античних богів та богинь, відомих митців та історичних постатей, а не лише монархів та канонізованих святих.

Та що як я скажу, що є одне місце, де поєднано і те, і інше? Певно кожен чернівчанин, гуляючи вулицею Ольги Кобилянської, помічав будинок з барельєфом чоловіка в обладунках. На перший погляд він доволі простий і непримітний, але є декілька цікавих деталей. Зазвичай такі зображення виконували патронатну функцію і зображували покровителя певної професії, у нашому випадку пожежників, покровителем яких був католицький Святий Флоріан. Тут неможливо не згадати про «Товариство взаємного страхування від вогню “Флоріан”» («Флоріанка») (Towarzystwo Wzajemnych Ubezpieczeń w Krakowie), яке почало діяти ще з 1860 року в Польщі і виконувало роль страхової компанії. Таблички з постаттю Святого Флоріана, одночасно слугували для позначення будинку, який вже застрахований фірмою та рекламою, що зробила товариство відомим не лише в Польщі, але й поза її межами. На Буковині було відкрите офіційне представництво, яке, як допускають дослідники, вже від 1880-х років почало активно діяти в Чернівцях і мало право оформлювати всі види страхування. Власне, офіс компанії розміщувався за адресою Herrengasse, 23 (вул. Ольги Кобилянської, 23) з ліпним написом над вікнами та лицерем-патроном над арковим входом у дворик.

Подібного лицаря ми можемо помітити на архівних фото будівлі Німецького народного дому за адресою вул. Ольги Кобилянської, 53. Таке візуальне посилання чудово демонструє дотримання архітекторами принципу доцільності стилістичних та культурних асоціацій. Зрозуміло, що ця споруда унікальна і має виразне архітектурне обличчя, сформоване одним із відгалужень модерну – національним романтизмом, із застосуванням мотивів німецької готики, яке ні з чим не сплутаєш. Воно не лише розповідає нам про соціальне призначення будівлі мовою архітектури, але й відсилає до конкретної епохи, ніби запрошує подорожувати у часі, раптом опинившись в середньовічному німецькому містечку.

Згодом постаті лицарів ставали більш світськими, модернізовувалися, і частіше ми можемо побачити горельєфи войовничих легіонерів чи гладіаторів, як наприклад на фасаді колишньої Торгово-промислової палати Буковини, авторства Фрідріха Ґоттесмана. Допускаємо, що їхнім автором також був скульптор, доцент Віденської академії мистецтв доктор Геллер. Така тенденція оздоблення була поширена зокрема серед архітектури фінансової сфери, бо зрозуміло, що його виконання було дороговартісним і потребувало максимальної уваги до деталей. Лицарі зображені в анфас, а нашу увагу одразу привертають характерні шоломи та різкі риси обличчя чоловіків, що ніби згори споглядають за кожним, хто намагається сюди увійти. Вони є продовженням стіни і гармонійно вписані в її композицію, що надає будівлі об’ємності та створює той самий сецесійний ритм, до якого ми звикли. Тут на першому поверсі розташовувалась кав’ярня Kaiser Cafe, тож можемо уявити, як кожен підприємець відвідував установу у важливих справах, щоб насолодитися чашкою кави під охороною цих величних лицарів, не переймаючись за свій щоденний прибуток…

Будинок поруч, на розі Театральної площі, 3 та вулиці Івана Котляревського, 26 (Grillparzergasse, 1), в якому домінують форми необароко, має схожі маскарони із головами лицарів у сандриках на другому поверсі по обидві сторони фасаду. І це не дивно, адже за цією адресою розташовувались такі установи як Страхова інспекція (Universale Inspektorat), та Кредитно-інформаційне бюро Вільгельма Гольда (Auskunftei Osten, Gold), вигляд яких мусив промовляти сам за себе і гармонійно вписуватись, формувати картину південного фасаду ошатної та престижної площі Єлизавети.

А якщо піднятися вулицею дещо вище, то за адресою вул. І. Котляревського, 9 можна помітити одинокий горельєф лицаря над входом до будинку, в якому мешкав з 1944 по 1948 рік український режисер та театрознавець Василь Василько, з 1943 по 1948 рік – художній керівник і директор Чернівецького українського муздрамтеатру імені Ольги Кобилянської. Він став відомим завдяки постановці вистави „Земля”, яка стала подією в культурному житті не лише Буковини, але й всієї України.

Пам’ятаєте, ми вже писали про левів на фасаді сучасного готелю “Київ”, або ж готелю “Метрополь” і згадували про горельєфи з маскаронами богині Афіни, що посилювали охорону багатих туристів…? Адже направду тут ще з кінця 19 століття окрім вишуканих номерів були: ресторан, кав’ярня з більярдними столами, де гості вранці могли насолодитися кавою за читанням газет і журналів, а ввечері гарно провести час за келихом вина чи чаркою лікеру. Після перебудови у 1927 році та скрупульозного керівництва Самуеля Шмідта він став готелем міжнародного класу і був найсучаснішим модним місцем, щоб зупинитися в центрі. Пам’ятка є яскравим прикладом архітектури модернізму у міжвоєнній забудові Чернівців з елементами Ар Деко.

Як бачимо, архітектура Чернівців – це неймовірний простір для досліджень та нових відкриттів і сподіваємось, що тих, хто його відкриватиме для себе та інших з кожним днем більшатиме.

Використані джерела:

Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ-ХХІ ст. / Упорядник і науковий редактор Ю. О. Бірюльов. - Львів: Центр Європи, 2008. - 720 с. : 1396 іл.

Катерина Теленько

Завідувач сектору обслуговування

Про автора

Завідувач сектору обслуговування, книжкова блогерка