Малярчук Т. Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи. – Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2024. 160 с.
Повість “Троянда Адольфо” Тані Малярчук – це потік свідомості, у якому важко віднайти сюжетну схему. Головна героїня Варвара, або Барбара, як вона себе називає. Що робить вона у Сибіру? У творі вона звертається то до чоловіка, який поїхав з родичами копати город (“ти напевне зміг би залишити їх і поїхати зі мною куди завгодно але сумніваюся аби ти зміг мене захищати”); в іншому випадку пропонує Єгору тікати разом у Венецію; але виявляється в кінці, що Єгор – це кіт наглядачки; то до жінки (“але про тебе не подумаю хоча ти кохана протягом стількох років залишишся в мені спогадом який вічно обмислює сам себе”, “а я тулюся до тебе кохана все ближче ніби відчуваю свою вину і от-от покаюся…”). Далі вона зізнається: “секс – я так хочу щоб був секс”. Але у своїх видіннях майбутнього її турбує відсутність онуків на власних похоронах, отже її захоплює платонічне кохання: “і я боюся кохана що всюди там усе нормально усі проживуть все як треба і коли будуть вмирати навколо їхнього ліжка збереться повно людей половина з яких внуки й правнуки і на їхніх обличчях горітимуть сльози жалю”). У повісті змальовані бабусі головної героїні – Ядзя й Василина, прадід Федір і дід, Груба Марія і матушка Василиса, наглядачка Каган-Шабшай і каліка Охрим.
В іншій повісті “Троянда для Лізи” описано двох сестер – правильну до нудоти вагітну 30-річну Інну і молодшу сестру Лізу, що зустрічається чотири місяці з одруженим чоловіком. Авторка пише: “Щоб нарешті звільнитися від опіки наді мною, вона могла або одружити мене, або поховати”. Свого першого партнера Ліза описує доволі критично: “Він був більше хлопчик, ніж чоловік, зі своїми “але”. Він – немовля, яке притулилося до моєї шиї, а радше – до сонної артерії. Він пахне цукатами, хоч я не маю про них жодного уявлення, ваніллю, вареним згущеним молоком, він не пахне тільки завтрашнім днем і завтрашньою мною, скільки б не втирався в мене тілом, – і я думаю, що “але” він завбачливо залишає собі на ранок. Щоб зігрітися ними, коли стане холодно, і щоб прикритись, коли його роздягнуть запитаннями догола”. Пізніше героїня намагається себе заспокоїти: “Він надто багато мав, щоб мати ще й мене”. Вона аналізує їхні стосунки і доходить до висновку, що кохаючись із нею він “не почував себе винним, навпаки – поводився так, як поводяться жертви”. Його доньці – десять, а дружині – тридцять п’ять.
Вся родина збирається на судилище. 50-річна мама, батько, чоловік Інни Григорій, сама Інна. Чим закінчиться це дійство і як складеться доля героїні ви дізнаєтесь, прочитавши повість. Афористично звучать рядки письменниці: “Жінка проходить випробувальний термін, коли вперше віддається чоловікові. Її потаємна мрія: щоб перший залишився єдиним, і якщо так станеться, вона буде зразковою дружиною й терпітиме все, щоб нею залишатися до смерті”. З гумором письменниця додає: “Люди, очевидно, тримають свою агресію в животі, в одній з кишок, і не оминають вдалого моменту, щоб нарешті дати їй вихід у світ”.
У Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянского також є збірка Тані Малярчук “Вірші та колажі”.
Малярчук, Таня. За такі гріхи Бог ще подякує [Текст] / Таня Малярчук. – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2020. 136 с.
Досить оригінальною виглядає така поезія:
дівчина закохана по самі вуха
по саме волосся по самі брови
все в ній закохане в нього
особливо живіт її живіт
ця повітряна куля яка виносить
кошик тіла високо в атмосферу
і що вище то приємніше
хоча гелію повернутися назад
їй не вистачить
Як афоризм звучать рядки:
кожну дурницю в своєму житті
я зробила
щоб стати мудрішою
Колажі авторки нагадують роботи Сергія Параджанова, але не містять такої ювелірної вишуканості та глибини задуму, як і не мають назв.
Ознайомитись з творчістю авторки ви можете, взявши книги в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 сб, нд – вихідні
