03-03-2012

Поезії в подарунок

Поезії в подарунок
Поети бувають різні: сумні й грізні, замріяні й романтичні, дилетантсько-егоцентричні, трапляються нормальні й талановиті, а бувають поети – Поетами. І тоді дуже складно підібрати адекватний епітет. Можна підійти до питання ініціалізації з іншого боку, наприклад, визначальним критерієм обрати не особисті риси поета, а роздивитись його читацьку аудиторію.
Саме до когорти Поетів варто залучити Миколу Бучка. Його слово бажає бути почутим. Саме так, не автор намагається виголосити себе, а поезії бринять десь у просторі й часі Всесвіту, віднаходять тих, хто з ними на одній частоті відчуває. Таких виявляється не мало, й не багато, а якраз стільки, скільки необхідно.
2 березня у Муніципальній бібліотеці саме й зібралась частина охочих чути поезію Миколи Бучка. Й ті, хто прийшли, як то часто трапляється, отримали більше, ніж сподівались. На вечорі поетичного слова звучала неповторна музика всесвітньо відомих композиторів у виконанні Світлани Пампух, викладача музичної школи №2.
Офіційна частина вечора передбачала декілька блоків читаної автором поезії між якими звучала скрипка. Майже кожен вірш Микола Іванович присвячував комусь із присутніх. Треба зауважити, що це не вірші-присвяти, написані для конкретних людей, а поезії у подарунок. Так надзвичайно зворушливу практику, відомо, започаткував не наш автор, але це не заважає втілювати такі духовні дарунки. Й. В. Ґьоте подарував своїй коханій на весілля вірш «Присвята» і майже кожна людина хоч раз у житті писала комусь привітання у віршованій формі. Звісно, різниця між цими творами величезна, хоч мета подібна.
На те, М. Бучко висловив багатьма присвятами щось інше – глибину прив’язаності до міста, людей, що його замешкують і цим творять ауру Чернівців, до знайомих і тих, що колись підтримали автора, читачів, які потребують щоб існував поет Микола Бучко.
Неофіційна ж частина – це вже полілог слухачів та нашого дорогого гостя. Запитання до поета чи речі, які згадались слухачам під час сприймання поезій. Найцікавіші виступи конспектую, а конспекти пересіюю і пропоную тут.
 
Поет, доктор філології Борис Бунчук «Життя – це не сон, а вступ до твору»
Борис Іванович, як справжній поет, тобто колега нашого гостя із пієтетом та гумором ставиться до поезії та писання віршів. Власне, з пієтетом до Поезії та з гумором до віршописання. І все було б дуже просто й зрозуміло, якби (за висловл. Флоріана Боднара) «носій пишних вусів й окулярів» не був ще літературознавцем. Тоді б він просто зачитав власний вірш у подарунок задля реверансу. Але декан філфаку згадав у міні-лекції і теорію літератури й лекції зі свого студенського життя. Зокрема, комедію Кальдерона «Життя – це сон», якою він ще з університетської лави обурювався. Адже життя – це не сон, а вступ до твору. (Що краще - невідомо).
Як бачимо, вступ М. Бучка досить цікавий, неординарний. Хай би він тривав, поза літературними законами, якнайдовше.
Завідувач кафедри української літератури ЧНУ Володимир Антофійчук «Уклін матері та філософська поезія»
Тема матері у творчості М. Бучка схвилювала Володимира Івановича правдивістю, глибиною мудрості. «Мамо, я мушу дуже високим бути, / Аби дотягнутись до Вашого верховіття - / Уміння прощати синам і не вимагати пробачення». І не лише в такій інтимній темі поет прямує до закритої філософії. Микола Бучко творить не лише свій власний світ, але й споряджає його відповідним світоглядом. Немалу в цьому роль відіграють біблійні тексти, які зжились з мисленням поета й отримали нову інтерпретацію. Тому філософська поезія у творчості М. Бучка й незнана і, водночас, близька кожному.
Журналіст Жанна Одинська «Звичайне спасибі за незвичайні вірші»
Пані Жанна одна із небагатьох присутніх, яка називала М. Бучка по-дружньому Колею. Власне, тому вона говорила чи не найщиріше, зауважуючи, що справжність поета й віршів, які він пише – питання однієї паралелі.
З розмови вірша та слухача вілунювало цікаве відкриття: реальність та реалізація побаченого світу гейби найделікатніше пов’язані з умінням бачити, а не лише гарно писати. Невипадково, у одному з віршів М. Бучко пише про незбагенного Л. В. Бетховена: «він бачить музику», оскільки не може чути. Так і поет, наче деміург у вигнанні, не маючи змоги своє творіння втілити в усіх проявах, відчуває його, бачить (у глибшому сенсі) і демонструє нам, перекладаючи на слова.
В тому, що М. Бучко має тонке відчуття мови та прозірливість життєвих спостережень – не виникає сумніву. Поезії його неповторні, як авторське світобачення. Тож Жанна Одинська висловила побажання, напевно, всіх присутніх – сказати гостеві звичайне спасибі за незвичайні вірші.
 
Спражній поетичний вечір зі свічами та перчинкою гумору, а найважливіше, - високою поезією, залишив невидимий, але відчутний сувій на верхніх полицях бібліотеки. Такі книги і люди роблять наше життя красивішим.
Антоніна Аністратенко