Великдень на Буковині

Воскресіння Христове – найбільше свято усього християнського світу. Цей празник наповнений багатою символікою, кожна дія у приготуванні до свята чи під час святкування неодмінно щось означає. Зустріч Великодня на Україні увінчана сакральною звичаєвістю. Проте кожен регіон має свої особливості. Як готувалися, які ритуальні обов’язки виконували під час великих свят у нашому краї – про це розповідає розлога книжкова виставка й художня композиція Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського «Великдень на Буковині». 
У статті Г. Кожолянка «Великдень – Великий День у житті буковинців», надрукованій в журналі «Берегиня», дізнаємося про витоки святкування, про значення культового хліба і яєць – крашанок і писанок, про взаємне дарування та цілющу силу таких оберегів.
Буковинський письменник К. Ластівка у дослідженні «Рахманський великдень» пояснює дохристиянські уявлення слов’ян та інших цивілізацій древнього світу. Дехто пов’язує так званий Рахманський Великдень із поминанням померлих родичів. Про те, яке значення мала Провідна неділя у житті буковинців, дізнаємося з однойменної повісті С. Майданської: «І де б ти не жив: у Шишківцях, в Онуті чи Відні, у Підзахаричах, Кіцмані, Лондоні чи Парижі, – цього дня конче мав бути на цвинтарі, де над біло-рожевими хмарками квітучих вишень, яблунь і слив гули рої бджіл, а під ними, наче вбрані в чисті, визолочені сорочки, стояли побілені камінні хрести із знаком сонця в осерді, з вінками на раменах, з восковими свічками у підніжжі … Жінки несли повні бесаги пахучих перепічок із сиром і цілі оберемки «деревець» – прутиків із нанизаними на них яблуками, сухосливом, тістечками. Розстеляли на гробах рушники, ставили коливо, будз, бринзу, ковбасу, писанки, горілку…».
А от щоб святкова випічка вдалася на славу, радимо дбайливим господиням скористатися виставковими книгами, що містять рецепти і технологію випікання пасок, розтлумачують символіку великоднього кошика: «Великдень! Радуймося і веселімося в ньому» автор-упорядник Н. Мельничук, «Буковинська кухня» М. Хазан, стаття «Пасхальный стол» у книзі «Буковинская народная кухня» Л. Сторощук.
Детально про Великдень у давнину можна прочитати в енциклопедичних видання: В. Войтович «Українська міфологія»; «Христос воскрес! Великдень на Україні», О. Воропай «Звичаї нашого народу», В. Скуратівський «Покуть», Г. Маковій «Затоптаний цвіт», А. Яківчук «Традиційні народні свята весняного циклу», Й.-Т. Сележан «Традиційна обрядова культура буковинців» та «Православні свята на Буковині»
Особливо цікава друга частина книжкової виставки, присвячена мистецтву писанкарства. Загалом це ошатні видання з колоритними ілюстраціями й світлинами, на яких зображені писанки та схеми традиційних орнаментів. Чимало видань пояснюють символіку писанок, їхніх кольорів, основних знаків. Книги містять важливі настанови щодо поетапності написання писанок, вичерпно розповідають, з яких матеріалів виготовляти природні барвники, як самостійно змайструвати писак, тож стануть у нагоді усім, хто прагне оволодіти спеціальною технологією. Є серед книжкових експонатів і своєрідні «атласи», що відображають особливості виготовлення писанок у різних етнографічних ареалах України. У всіх без винятку виданнях представлений писанковий світ Буковини: каталог писанок «Христос воскрес!»; альбом «Христос воскрес! З святом Великодня! Писанки на Україні»; книга О. Солончак «Писанки українських Карпат» містить статтю «Писанки буковинського Підгір’я», а у книзі О. Онищук «Символіка української писанки» є стаття «Буковинські писанки». Особливої уваги заслуговує рідкісний альбом п’ятьма мовами «Українські писанки», опублікований у видавництві «Мистецтво» 1968 року. Ця книга зазнала долю «репресованої» – свого часу її вилучали з книгарень і нищили через залучення до огляду українських писанок Пряшівщини, Підляшшя, Курщини, Кубані. Книга демонструє зразки писанок усіх етнографічних областей України, а з-поміж них Північної та Південної Буковини і Покуття. Кілька примірників завчасно приховали свідомі продавчині. Так вдалося порятувати книгу.
Взірці буковинських писанок знайдете у всіх трьох виданнях В. Манько «Взірці українських народних писанок», «Українська народна писанка», буклеті С. Красовської, Н. Суруджій «Українська писанка». Книга А. Малиніної, І. Малиніної, О. Гріднєвої «Великодній сувенір. Українська народна писанка» розповідає про писанки на Україні в різні століття.
Кілька книг присвячені народним писанкарям: «Світ у писанках Тараса Городоцького», «Таємнича мова символів. Писанки Світлани Стадник та Галини П’ятничук. Фотоальбом», Л. Нурмухаметова «Секрети моєї творчості», «Народні майстри Буковини. Мистецький довідник», «Буковина: спільна культурна спадщина».
На полиці виставки красуються цікаві видання для діток – М. Верхова «Великодня писанка», О. Білоус, З. Сташук «Школа писанкарства. Навчально-методичний посібник»,що доступно роз’яснюють найважливішу символіку писанок та навчають, як їх писати. Таємниці Великодня у цікавій та пізнавальній формі розповідатимуть наймолодшим читачам такі видання: дитяча енциклопедія «Українські традиції і звичаї», святкові номери періодичних журналів для дітей «Зростаємо разом», «Яблунька». А сценарій «Великдень на гостини просить» з посібника «Уроки українознавства» допоможе вчителям підготувати зі школяриками урочистий захід.
З настанням весни й під час Великодня дівчата співали веснянки, гаївки, русальні пісні, водили хороводи, які знайдемо у книгах: «Напродні співи Галичини. Гаївки (Веснянки)» зібрав М. Мишанич, «Веснянки», «Ой зозулько, пташко моя. Народні пісні Полісся. З голосу Уляни Кот», «Дитячі пісні та речитативи». Збірник «Україно, нене моя! Сповідь: поезії, писанки…» містить прозові, поетичні й пісенні твори багатьох авторів на тему Великодня.
Виставка презентує славний на Буковині і не тільки творчий дует Оксани Савчук та Івана Кавацюка «Писанка». Ця сакраментальна назва увінчує усю пісенну творчість подружжя, бо в багатьох піснях закладена глибока духовність як основа основ нашої української щастя-долі. Тож про мистецький шлях «Писанки» дізнаєтеся, переглянувши видання «Писаночко-голубочко» О. Савчук та І. Кавацюка, статті Т. Унгуряна в журналі «Культура» й газеті «Независимость», буклети про дует. Родзинка цієї експозиції – подарунковий пакунок шоколадних цукерок «Буковинська писанка» від кондитерської фабрики «Буковинка» зі стилізованим оформленням та побажаннями: «Щастя і добра вам! Дует «Писанка». О. Савчук, І. Кавацюк». Це справді оригінальне привітання краян з Великоднем.
Пропоновані увазі читачів книги закликають ще і ще пізнавати глибини народної культури, продовжувати традиції минулих поколінь, щоб зберегти, примножити і їх передати наступникам! Тож радо запрошуємо на Великдень до Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського!
На полицях виставки розміщені книги з фонду бібліотеки, а також цінні видання про писанки і майстерність народного писанкарства, які нам передав директор Учбово-методичного центру культури Буковини М. Шкрібляк. Висловлюємо щиру подяку панові Миколі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Різдво та Великдень – це найбільші свята на Буковині, як і по всій Україні, тому розпочинали готуватися до них заздалегідь, навіть побутувала така знаменна фраза: «Від Різдва Христового до Великодня».
Великдень – центральний празник серед свят весняного циклу. Наші прародичі дивувалися такій великій зміні у природі, коли після затяжного холоду все довкола пробуджувалося, оживало, зеленіло. Людина й сама ставала до праці на землі – настав-бо новий господарський рік. Таку циклічність пов’язували з рухом сонця, що зростав і спадав у відповідні пори року.  
Згодом християнська церковна традиція і дохристиянські язичницькі вірування тісно переплелися, з’явилися нові назви свята – Пасха, Воскресіння Христове. Слово “воскресати” походить від слова “кресати”, тобто “видобувати вогонь”, у переносному значенні – це оновлення людини, її внутрішнє очищення. На Буковині ще під час Масляного тижня усією родиною промовляли покаяльні молитви, просили прощення за не гідні вчинки у минулому. А вивільнивши серце від кайданів злодіянь, буковинці бралися чепурити оселі. Добре було завершити усі роботи до Страсного тижня: вимастити хату знадвору, розмалювати комин, сволок, стіни зсередини, позастеляти столи скатертинами, а скрині килимами, повісити рушники над образами, прибрати подвір’я, попоратись у садибі. Жінки виготовляли цікаві оздоби для світлиці – витинанки, паперові голубки з писанок, солом’яні павучки, висушені квіти. Батьки намагалися справити собі й дітям нову одіж, придбати донькам на виданні прикраси, а малечі – гостинці.
Передвісником Великодня була Вербна неділя. Освячені цього дня вербові гілочки набували чародійної сили. Відваром верби зцілювали недужих, купали дітей, кинуті проти вітру гілочки спиняли бурю, а якщо прийнялися біля криниці, то віщували неабияке щастя родині.
У Страсний тиждень завзяті ґаздині випікали паску. Цей обрядовий хліб своєю округлою формою і прикрасами у вигляді кучерів, шишок, нагадує сонце. У деяких місцевостях має назву дора, що означає „дар”. Етнографи пов’язують звичай випікання пасок з культом пшениці у праукраїнців, а весь великодній кошик символізує дарунок-подяку Богові у подяку за врожай і достаток.
До Великодня також писали писанки. Пташине яйце містило зародок життя, деякі народи вірили, що з яйця постав цілий світ. На писанках зображали різні знаки, немов виконували обрядове замовляння на здоров’я, добру долю і врожай. Орнаментика й забарвлення писанок має відповідну символіку. На буковинських писанках поширені знаки: риба, безконечник, сорокаклинчик, восьмираменна зірка, сонцехрест, грецькі хрести, кучерики. Окрім писанок, виготовляли також крашанки, галунки, шкрябанки, мальованки, крапанки.
Великої символіки під час святкування набувала вода і вогонь. Саме тому у великоднє надвечір’я буковинці розпалюють багаття, а у понеділок та вівторок по Великодню, їх ще називають Вливаними, поливають один одного на добро і здоров’я. Цілющими властивостями володіла також пасхальна свічка й освячена сіль.
Повернувшись із всеношної господар найперше обходив обійстя зі свяченими атрибутами, вділяв частку худобі, щоб рік був урожайним, обдарував земними плодами й достатком. Перед тим, як розговітися, кожен член родини вмивався водою із посудини з трьома крашанками на дні, щоб сповнитися здоров’ям і вродою.
Після ранкового богослужіння розпочиналися народні гуляння, люди сходилися на данець. Дівчати водили хороводи й співали гагілки або гаївки – це веснянки, але цікаво те, що на Буковині їх виконували саме під час великодніх свят. Парубки змагалися на спритність і мужність у спеціальних танцях та ігрових забавах. Молодь грала у “Кривий танець”, “Краков’як”, “Вербовую дощечку”, “Каменець”, “Лованки”, “Ганку”, “Мак”, “Огірочки”. А потім збиралася на колиску. Це спеціальна колодка на зразок човника чи гойдалки. Хлопець запрошував любу його серцю дівчину до спільного „колисання”. Старші жителі спостерігали за розвагою молоді, намагалися передбачати майбутні шлюби у селі.
Традиційним було також чокання-цокання крашанками. Рештки освяченого, наприклад шкаралупки, гріх було викидати, тому їх пускали за водою і вірили, що коли ці шкаралупки допливуть до далеких земель, то і там настане так званий Рахманський Великдень. Можливо, це вірування пов’язане зі звичаєм поминати померлих. До Великодня буковинці заздалегідь прибирали могилки, саджали квіти, підбілювали хрести. А на провідну неділю старалися усі гуртом зібратися на цвинтарі, де поховані рідні. Виплітали спеціальні деревця, увінчані солодощами, печивом, різноманітною здобою.
Великодні празники завершувалися аж на Зелені свята. А до того часу на вулиці й по церквах лунало піднесене: „Христос воскрес!” – „Во істину воскрес!” Люди дякували Богові, що дочекалися до весни і сподівалися в мирі-злагоді наступної дочекати.