30-08-2013

Майстриня інтелектуального гумору, або Чому вдома стаєш відомим наостанок

П'ятниця, 30 серпня 2013 р.
У Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського відбулася друга зустріч у рамках авторської програми політолога, публіциста Ігоря Буркута «Інтелектуальне життя в Чернівцях продовжується…».
Цього разу гостею програми стала Маріанна Гончарова – письменниця, журналістка. Вона буквально заворожила слухачів блискучою читацько-акторською майстерністю, прочитавши низку оповідань (дарма, що пише російською). Тож вечір минув у посмішках, численних запитаннях, знайомствах, обіймах, потисках рук, серед автографів на книжках і просто теплих слів.
 
 
Читачі можуть її впізнати за невеличкими томиками оповідань, що побачили світ у московських видавництвах, а також за публікаціями у всеукраїнській газеті «Дзеркало тижня», літературному журналі «Радуга», «Аргументи і факти. Здоров’я», одеському гумористичному журналі «Фонтан» тощо. Але передусім Маріанну Гончарову вирізняє її власний стиль, закорінений десь у чернівецько-одеські пост-єврейські манси, десь у містечкове (в доброму розумінні) сприймання всесвіту «як на долоньці», десь у її власну відкритість до світу. І цей стиль – як влучно окреслив Ігор Буркут – інтелектуальний гумор.
 
Гумор, або ж самоіронія, як було підкреслено на зустрічі, є одним з основних критеріїв, за якими людей можна віднести до інтелектуалів. Адже невігласи почуття гумору не мають, центр світу бачать у собі – тож і роблять з розумним виразом обличчя найдурніші речі. Натомість гумор інтелектуала вимагає не просто сміху, а співпереживання авторові, розуміння, а тому завжди йде поруч із добром.

Отож, Маріанна Гончарова. Живе вона під Чернівцями, в Новоселиці, але це не заважає їй писати неймовірно потішні оповідання, в котрих оживають старі довоєнні та післятурбаційні чернівчани, а її сучасники знаходять своє відображення в незвичних ракурсах і дуже приємному, теплому «обрамленні». З цими та іншими текстами письменниця виступає на сценах в Україні й за кордоном (Кавказ, західна Росія, східна Прибалтика…). До речі, презентують її там завжди чомусь як одеситку або авторку московського видавництва й ніколи – як чернівчанку чи бодай буковинку. «Вдома про тебе завжди дізнаються наостанок», – скрушно зізнається гостя. А на запитання, чому вона невідома в Чернівцях, відповідає: «Бо тут немає агента, який би зайнявся організацією».

Відповідаючи на запитання присутніх, Маріанна Гончарова торкнулася багатьох проблемних і приємних моментів життя. Розповіла про книгу «Дракон із Перкалаба», присвячену її покійній подрузі, покров котрої відчуває тепер у складних ситуаціях; про те, що кожну книгу хотіла б переписати (бо бачить їх тепер по-іншому), але водночас сам акт написання книжки сприймає як народження чогось нового, майже що живого («відчуття дива»); про любов до театру як до живої речі, котру можна змінити, переграти по-іншому (на відміну від фільму); про один з найважчих життєвих періодів, коли готувалася до операції на очах («Це був мій найгірший період у житті: я не читала!»); про ставлення в її родині до книги («З дитинства пам’ятаю це задоволення – прийти додому, залізти нагору під верхню полицю, вишпортати звідти книжку і читати… Коли моя мама вибирала, що купити: кілограм продуктів чи книжку, то вибирала книжку…»).

На завершення не обійшлося без подарунків. Ігор Буркут як ведучий програми «Інтелектуальне життя в Чернівцях продовжується…» отримав з рук директора бібліотеки Лесі Щербанюк диск із записом фотографій з попередньої зустрічі з Валентином Ткачем. Таким чином, диско-бібліотечка пана Буркута буде щоразу поповнюватися записами бесід, які він провів з інтелектуалами в Муніципальній бібліотеці.

Маріанна Гончарова отримала нових шанувальників і читачів у рідних Чернівцях, а також незабутні враження від екскурсії бібліотекою свого найулюбленішого університетського вчителя Анатолія Добрянського. А сама бібліотека поповнилася дев’ятьма книгами неординарної гості, котрі зможе почитати кожен, хто сюди завітає. Запрошуємо до читання!

 

 

«Диво – жити, поважаючи своїх читачів: і тих, кому подобаються мої книжки, і тих, кому – ні. Жити, люблячи всіх моїх персонажів. Жити, з мінуса витягуючи плюс, і вірити, що, як сказав хтось мудрий, навіть чорна смуга може бути злітною». (Маріанна Гончарова)