30-01-2014

Недописана книга життя...

Четвер, 30 січня 2014 р.

Із величезним сумом повідомляємо, що сьогодні, 30 січня 2014 року, на 75-му році раптово перестало битися серце відомого в Україні чернівецького журналіста, письменника, багаторічного редактора газети “Буковина” Володимира Михайловського.

 

Володимир Іларіонович залишив помітний слід у літературно-мистецькій спадщині Буковини як автор численних книг прози і публіцистики. Це була освічена, культурна людина. Але найбільший слід покійний залишив у наших серцях як чуйний колега і товариш зі щирим серцем. Надзвичайно любив людей і глибоко їх поважав. Таку ж любов отримував навзаєм. Його іменем названо одну з вулиць його рідних Кадубівців. Ювілей, до якого він не дожив два тижні, мав стати для всіх нас великою і радісною подією.

Народився Володимир Іларіонович Михайловський 13 лютого 1939 року на Заставнівщині, в селі Кадубівці. Закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету, працював кореспондентом і завідувачем відділу в чернівецьких обласних газетах “Молодий буковинець” і “Буковина”, а в молоді роки дописував до заставнівської районки. З 1991 по 2011 рік був редактором газети “Буковина”, після того став головою Ради засновників “Буковини”. Його публікації викликали широкий громадський резонанс, а книги прози, поезії, публіцистики та літературознавства становлять сьогодні золотий фонд літератури Буковини. Крім цього, покійний залишив також недописані книги, невидані матеріали. В останній час Володимир Іларіонович працював над антологією до ювілею “Просвіти”.

Із Муніципальною бібліотекою імені Анатолія Добрянського Володимир Михайловський підтримував дуже тісні зв’язки. Тут він працював над своїми книгами, обговорював їх, вичитував. Тут зустрічався з колегами по перу й однодумцями. Не раз допомагав нам у підготовці матеріалів, підтримував словом і ділом, давав безцінні поради. Це була людина, якій можна було звіритися, попросити про допомогу. Пам’ять про Володимира Іларіоновича житиме в наших серцях вічно.
 
У ці скорботні дні поділяємо тугу рідних і близьких, які назавжди втратили дорогу для них людину. Нехай рідна земля, яка передчасно забрала його в останній прихисток, буде йому пухом, а зболена земними стражданнями душа спочиває в небесах вічності.

 

Мелодія мене вінчала із світами...
Так легко, легко на душі було.
Сам Бог в руці тримав моє село,
А я шукав веселку між житами...

Володимир Михайловський