Шевченко у світлі своєї лектури

“Шевченко – інтелектуал-європеєць”. Під такою назвою до 200-річчя з дня народження поета у стінах Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського розгорнуто виставку книг і матеріалів. На ній – художні й наукові твори, які читав Тарас Шевченко, автори, якими він захоплювався.

Основна мета виставки – показати, що геній видатного українця формувався на добрих книгах і фахових знаннях з історії, культури та світової літератури. При формуванні виставки використано “Журнал” Тараса Шевченка, матеріали “Шевченківського словника” і нові наукові дослідження.

“Та й списую Сковороду або три царіє со дари...” – ці рядки з Шевченкового вірша “А. О. Козачковському”, які ми з пелюшок знаємо напам’ять, довший час були мало не єдиним джерелом наших знань про лектуру поета. До цього нам у школі й дитсадку додавали такі незмінні атрибути Шевченка, як кожух, шапка, розкошлані вуса й борода, глибока лисина і підсліпуваті очі – і закарбовувався образ старого чоловіка, який знав тільки народні пісні, почуті в дитинстві, і читав лише старосвітські релігійні тексти і свої “захалявні книжечки”. Ну, ще, можливо, Пушкіна і Герцена, бо – як це та й без них?

Зате одночасно наголошувалось на тому, що це великий український поет, основоположник нової української літератури і мови, великий талант...

То звідки ж черпав Шевченко свої знання? Адже без них він би не став тим, ким був насправді – академіком Академії мистецтв, майстерним художником, шанованою людиною в петербурзьких колах.

Світло на це питання проливають дослідження його лектури. Виявляється, ще у Вільні він добре освоїв польську мову, пізніше ще й французьку, тож міг читати книги російських, польських і французьких авторів в оригіналі. У Петербурзі, після викупу з кріпацтва, використовував кожну найменшу можливість, щоби читати книжки, заповнював прогалини в загальній освіті. Користувався бібліотекою Євгена Гребінки, де познайомився з новою українською літературою (Котляревський, Гребінка, Квітка-Основ’яненко, Гулак-Артемовський, поети-романтики та ін.), з творами багатьох зарубіжних письменників. Безумовно, йому дуже близькою була творчість романтиків – поляка Адама Міцкевича, росіян Пушкіна і Лермонтова, британців Джорджа Байрона, Вальтера Скотта і Роберта Бернса, німців Фрідріха Шиллера і Гайнріха Гайне. Романтизм спирався на підкреслену увагу до людської особистості й проблем її внутрішнього “я”, зокрема через поглиблене вивчення народної творчості. Крім того, в лектурі Шевченка були твори Данте, Вольтера, Шекспіра, Беранже, Ґьоте, Мольєра, Барб’є, Діккенса, Свіфта й багатьох інших.

Давня українська література та спеціальні історичні дослідження також були для поета дуже важливі. З рукописних пам’яток він брав фактичний матеріал для творів на історичну тематику. Зачитувався літописами Самовидця, Самійла Величка, Григорія Грабянки, “Історією Русів”.

Після смерті поет залишив велику бібліотеку, сліди якої, на жаль, загубилися. У 1861 р. фольклорист і етнограф Данило Каменецький склав “Опис книжкам, що належали Т. Г. Шевченкові”, в якому 110 записів включали понад 150 книжкових одиниць. Бібліотека складалася з книжок українською, російською і польською мовами і свідчила про широкі інтереси поета. Значна частина книжок мала дарчі написи авторів, перекладачів і видавців – Марка Вовчка, О. Афанасьєва-Чужбинського, М. Гоголя, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, А. Сови, І. Тургенєва... Та й, зрештою, не тільки художні твори цікавили поета, серед його лектури – праці з історії М. Маркевича, О. Бодянського, М. Костомарова, М. Максимовича, Д. Бантиш-Каменського, М. Карамзіна, С. Соловйова.

На виставці представлено коло петербурзької інтелігенції, яке мало великий вплив на його інтелект, на його бачення: Карл Брюллов, викладачі Академії мистецтв, "щирий друг, знаменитий старець" актор Щепкін, Честаховський, Глінка, Кукольник, Жуковський. На виставці представлена також постать польського філософа Кароля Лібельта, адже його естетика була дзеркалом філософії Шевченка.

Тож запрошуємо небайдужих до бібліотеки, де вони зможуть оглянути виставку і впевнитися в тій ролі, яку книга відіграла в житті Шевченка. Тим більше, що його рядки сьогодні як ніколи актуальні.