Наші нові надходження

 

 

  

 

  

 

 

У нове видання творів Володимира Даниленка увійшли повість “Сповідь джури Самойловича”, у якій оповідається про спроби воїна вижити за часів Гетьманщини, роман “Клітка для вивільги”, у центрі якого зруйнована радянською системою доля геніальної співачки, та кілька оповідань туровецького циклу.

Події, які охоплюють часи від Самойловича і до наших днів, відбуваються приблизно у такому просторі — Житомир-Бердичів-Фастів. Герої переживають те, що і вся Україна, викладаючи своїми долями, своїми “маленькими” світами одну величезну мозаїку людського існування. Письменник наголошує, що кожна людина несе в собі частку і національної історії, і світової, кожна людина важлива, особлива. В.Даниленко показує унікальний світ “маленької” людини — з усім значимим і знаковим для неї. Тому історії, які розповідає автор, переконливо правдиві, адже саме правдивість є одним із принципів його творчості. Працюючи над творами “Гроз над Туровцем”, В.Даниленко художньо осмислював історії, які чув від різних людей, а також звертався і до архівних матеріалів (зокрема опрацьовував “Літопис Самовидця” та “Коломацькі статті”.)

 

Автор вміло відтворює психологію, особливості світосприйняття та світовідчуття не лише сучасників, а й людей, які жили кілька століть тому. Створити якомога реалістичніший автентичний простір вдається письменнику завдяки скрупульозній роботі над стилем кожного тексту. Володимир Даниленко називає себе “дегустатором різних стилістик” і стверджує, що стилістика окремого твору залежить від героя, його мислення, його внутрішнього світу, рівня. Саме герой, за словами прозаїка, нав'язує свій стиль. А у “Грозах над Туровцем” читач зустрінеться з представниками різних верств, у кожного із яких свої переконання, цінності та істини, прагнення, розчарування, драми, поразки і перемоги. Та всіх їх об'єднує пошук смислу існування, намагання налагодити зв'язки зі світом (чи то причинно-наслідкові, чи - більш архаїчні - за законами аналогії), відчути власну причетність до нього.

 

 

 

 

Книга представника "київської іронічної школи" Богдана Жолдака, безперечно, принесе неабияке задоволення шанувальникам прози, котра показує життя таким, яке воно є, в якій людська сутність оголена - без "бантиків", "квіточок" і "стразів", покликаних створити ілюзію краси і відволікти від недоліків як форм, так і змісту. Це література, що цілковито вписується у процес енантіодромії, демонструючи "зустріч з тінню" - з іншим, протилежним боком існування як суспільства, так і людини.

 

Автор смакує словом, грається ним, за допомогою синтезу, застосування метатези, каламбуру, інших стилістичних прийомів створює форми, в які вміщує алюзію, своє ставлення до певних події, явища, увиразнює комічність і парадоксальність контексту. Наприклад, "Лабораторні упослідження інтернаціонального сексу, сексотези", "Інформагія", "Лібідиме озеро", "Тобі ор нот мені", "Совратники вождів". Питанню мови у текстах Богдана Жолдака особливу увагу приділив автор передмови до видання Віктор Баранов: "Про мовно-психологічну структуру від Б. Жолдака, прозове мислення його, мову можна писати дисертації як про новоявлений феномен, "запатентований" у світі слова, де вже, здається, відкриття важко здійснити [...]. Слово, фраза у Жолдака - то не називання предмета або дії, не інформаційний акт, а щось набагато глибше, вагоміше, суттєвіше; то чергова порція психологічного завантаження, імпульс до розгортання думки чи картини, подразнення читачевої уваги аномальними синтаксичними конструкціями та сполукою слів, часто далеких одне від одного семантично, а відтак практично непоєднуваних".

 

Текстам книги "Яблука з райського саду" властива сконденсованість, певна пружинність, сюжетний динамізм, яскравість діалогів. Тут немає жодного зайвого слова, усе працює на результат, починаючи від заголовка і визначення жанру. Помітно, що саме жанровій специфіці своїх творів Богдан Жолдак приділяє чималу увагу, що свідчить (власне, як і назви творів) про його гру, діалог з читачем. У книзі представлено розмаїття авторських жанрових різновидів: міні-повість, повість-міні-апокриф, апокриф-мініповість, апокриф, кліповідання.
Помилкою буде, беручи книгу "Яблука з райського саду" до рук, сподіватися на легке чтиво і розвагу. Проза Богдана Жолдака, насамперед, інтелектуальна, з правдивою психологічною виписаністю образів персонажів і ситуацій. Можна сказати, що це своєрідний психотеатр і антикітч.

 

 

 

 

Ще одне чудове видання ЛА "Банкова, 2", яким українського читача знайомлять з творчістю майже не відомого в Україні письменника, племінника Лесі Українки Юрія Косача (1908 - 1990). Пригодницький роман "Володарка Понтиди" приємно вразить читача майстерно побудованим сюжетом, витонченою мовою, колоритними персонажами, авантюрами, загадками, інтригами ХVІІІ століття.

 

Події роману побудовані навколо постаті "самозванки" княжни Тараканової і розгортаються протягом останнього року її життя. Автор вималював образ сильної, харизматичної жінки, femme fatale, яка велінням долі, власного походження потрапила у круговерть політичної бійні, сповненої цинізму, підступу, немилосердності, суцільних брехні і фальшувань.

 

Оповідь ведеться від особи молодого українця, що походить із козацької старшини, Юрія Рославця. Провчившись в університеті у Страсбурзі, він потрапляє до Парижу, де знайомиться з княжнею, покохав її і від того часу цілковито присвятив своє життя цій жінці. Як характеризує цього персонажа Дмитро Затонський, він "справжня людина своєї доби і свого стану - гаряча, нерозсудлива, безтурботна, скора на дію. Але він і виділяється з оточення княжни, та й майже з всього загалу персонажів роману. Він - благородний, безкорисливий, вірний".

 

Саме те, що Юрій Косач веде оповідь від людини, не спокушеної політикою, дає йому можливість об'єднати різні гіпотези щодо походження і мотивації "самозванки". "Взагалі завдяки тому, що оповідь веде Рославець, який не все знає і не все розуміє, автор дістає змогу зайняти ніби позицію невтручання. Він не нав'язує нам, як правило, своїх суджень, думок, переконань" (Д.Затонський).

 

Оповідь від Юрія Рославця також дала авторові можливість відтворити дух описуваного часу: "... така оповідь дає Косачеві змогу стилізувати сам текст, саму лексику, саму манеру викладу. І тут в пригоді сталася навіть і мова Косача: вона дещо полонізована, дещо латинізована і тому виглядає більш архаїчною" (Д.Затонський).

 

Юрію Косачу вдалося створити роман, який повністю відповідає найкращим зразкам свого жанру. Твір захоплює читача у вир своїх подій і змушує їх прожити разом із персонажами, активізуючи у результаті досить важливі питання. Хто і що насправді володіє світом людей? В ім'я чого і кого чиняться вбивства, ведуться війни? І яка цінність людського життя в усьому цьому? Очевидно, що всіма цими питаннями переймався сам автор, який змушений був залишити рідну землю, поневірятися, працюючи будівельником, золотошукачем. Тема вигнанця йому була більш ніж близькою.

 

Варто також відзначити вдалу структуру самого видання. Воно довершене вичерпною післямовою Дмитра Затонського "Про роман Юрія Косача "Володарка Понтиди", в якій ідеться про цей роман у контексті інших творів та гіпотез, що стосуються постаті княжни Тараканової, проаналізовано стилістичні особливості роману, образи, відзначено художню цінність твору, а також осмислено певні незначні недоліки, що пов'язані з окремими фактичними неточностями. Втім, вони аж ніяк не псують загального враження від "Володарки Понтиди", над якою автор працював десять років, досконально вивчивши матеріал.

 

 

 

 

Іван Яцканин - український письменник родом з Пряшівщини (Словаччина), автор кількох книжок прози, лауреат літературних премій імені Івана Франка, Григорія Сковороди, Дмитра Нитченка, Олени Пчілки, голова Спілки українських письменників Словаччини, головний редактор літературного журналу "Дукля" і журналу для дітей "Веселка", перекладач зі словацької мови на українську та з української на словацьку.

 

У книгу "Пора вузеньких вулиць" увійшли повість "Ангел над містом" та оповідання.

 

У центрі повісті показ життя двох поколінь - батьки та син Олівер. Батьки походили із заможних адвокатських родин. Їхнє звичне життя зруйноване страхом перед комуністичним режимом, прислужниками якого вони стають, у результаті втративши себе як особистостей. У цьому контексті автор піднімає важливу у процесі індивідуації проблему вибору та внутрішнього конфлікту. І якщо батьки прийшли до цього етапу під впливом соціально-політичних змін, то Олівер "вступив зі світом у конфлікт зразу після народження". Він змушений жити життям, нав'язаним вибором батьків. Тому його особистий шлях - це пошук своєї особистісної, родинної, національної ідентичності, повернення до себе. У ньому постійно борються дві людини - та, якою він хотів би бути, і та, якою він потрібен системі. Івану Яцкану вдалося з психоаналітичною точністю змалювати складну особистість цього персонажа, яка відповідає руйнівному механізму психо-неврозу. І справді, його життя розпадається у такт усе більшому розладу особистості. Фінал твору здається несподіваним, але, безперечно, він є цілком логічним.

 

У своїх оповіданнях Іван Яцканин також зображує життя словацьких українців у часи після ІІ світової війни. Показ впливу тоталітарного режиму, намагання зберегти свою національну ідентичність - усе це міцно переплітається з людськими долями, з універсальними людськими проблемами. Найчастіше автор звертається до постатей селян, неприховано захоплюючись силою і гідністю представників найстаршого покоління. І.Яцканин, будучи родом із села Ряшів, дуже добре знає життя сільських мешканців - їхні традиції, побут, психологію. Це глибокі, цікаві, багаті внутрішні світи. І навіть злочинець ("Графік смерті") постає у нього сильною, сповненою гідності і усвідомлення власного права на вибір особистістю.

 

Щодо стильових особливостей письма І.Яцканина, то йому властива стильова дифузія. Як зазначає Дмитро Павличко, цей прозаїк "реаліст, але з делікатною домішкою імпресіонізму. [...] У нібито селянських творах Івана Яцканина зустрічаємо явно імпресіоністичні речі, де панує загадковість і надреалізм, де все відбувається в межах однієї розширеної метафори, яка обіймає інколи ціле людське життя".