11-06-2014

Культпростір. Події

 По тесовій кладочці

 11.06.2014

 

З приємністю повідомляємо шанувальникам поезії Тамари Артемівни Севернюк, що вони зможуть у Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського ознайомитися з добіркою її віршів, опублікованою у п'ятому числі журналу "Київ" під назвою "І я несу вам думи нерозп'яті...".

 
 
 
 
 
 
 
  
Севернюк Тамара. "І я несу вам думи нерозп'яті..." // Київ. — 2014. — №5. — С. 106 — 113.

Вірші сповнені спокоєм сформованих, настояних внутрішніх переконань. І водночас, їм властивий емоційний порив, екзистенційний неспокій. Багатство тропіки, ритмічна довершеність, володіння кольорами та відтінками, майстерність у передачі звуків, почуттєвих коливань, запахів створюють чіткий, зримий образ.
 
Лірична героїня Тамари Артемівни складає життя із митей, нанизує їх, кожну проживаючи по максимуму. Це відображає її надзвичайно багатий, пристрасний внутрішній світ, який емоційно, щиро і яскраво відгукується на кожну, навіть найменш помітну, подію.
 
Також ця лірична героїня — неприхована естетка. Вона весь час ніби малює з навколишнього світу картини, намагається передати свої враження від нього у музиці, у такий спосіб зафіксувати мить, збільшити час її до вічності.
 
ПЛИН
Коли задихається серце, очі вбирають світ,
Музика молитовна лине звіддалеки.
Кволість полює сили, зблідлі, як ранній глід,
Світ розсипає барви. Рука шукає руки.
Слово принишкло губиться в звуках передчуття.
Очі темнавить видиво: берег, човни, ріка...
Ближчає все віддалене — те, що і є життя,
Ближчає і зникає... Руки шукає рука.
Теплий доторк до теплого — земної музики плин.
Слово вертає радісно звичний обіг речей,
Глід червоніє з радості. Навіть цвіте полин...
А серце до неба тулиться:
— Не затемни очей.
 
 
***
Читаю померлих поетів:
Флейта... Скрипка... Сурма...
Обіймами силуетів
Повниться ніч німа.
Померлих поетів читаю:
Літо... Осінь... Зима...
А з ночі небес злітає:
Поетів мертвих —
Нема...
 
Вірші Т.А.Севернюк свідчать про постійний діалог зі світом, про прагнення чути його, читати, відчувати, про необхідність тримати цей світ за руку.
 
Листи надсилає небо,
Я вчуся читати їх.
(Круча)
 
І саме Поезія — те, що забезпечує міцність цього зв'язку, допомагає жити, допомагає тримати рівновагу.
 
З Антоничем в осінньому саду
Вдихала я забуту свіжість слова,
І марилось по кладочці іду,
А кладочка не проста, а тесова.
(Вірую)
 
 
 
Підготувала Інга Кейван