Чернівці у творчій долі Марка Черемшини

 

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                               П'ятниця, 13.06.2014               

 

 

 

 

Буковина зламу ХІХ-ХХ століть, означеного в українському літературознавстві як період раннього модернізму, була досить комфортною зоною для українських письменників з інших територій. Тут публікувалися у періодиці і видавалися твори авторів і з Галичини, і з підросійської частини України, з'являлися першодруки письменників, імена, діяльність яких відомі не лише в Україні, а й за її межами (серед таких, приміром, Олександр Кониський, Володимир Винниченко), відносно вільно почувалися національні політики. Буковина "переступного віку" відзначалася більш-менш непоганою суспільно-політичною ситуацією. У порівнянні з частиною України, яка входила до складу Російської імперії, і навіть з сусідньою Галичиною, де влада належала виключно полякам, тут була досить лояльна політика крайових намісників-австріяків щодо всіх національностей. "Тому, – зазначає історик Микола Гуйванюк, – на рубежі ХІХ-ХХ ст. Буковина стає прихистком для опальної української галицької інтелігенції. Тут прижилися і працювали на культурно-просвітницькій ниві вихідці з Галичини: Осип Маковей, Сильвестр Яричевський, Степан Смаль-Стоцький, Володимир Ясеницький та ін. Завдяки їхній підтримці в Чернівцях виходить чимало видань галицьких українців. Зокрема ідеолог січового руху К.Трильовський видав кілька номерів місячника "Зоря", В.Стефаник – "Синю книжечку" [2, c. 41-42].

 

З Буковиною також був тісно пов'язаний Іван Юрійович Семанюк, всім більше відомий за псевдонімом Марко Черемшина (13.06.1874, Кобаки – 25.04.1927, Кобаки).

 

Знаковість Буковини у долю свого сина несвідомо закарбував Юрій Семанюк, який, служачи певний період дяком у древньому Сторонці-Путилові, познайомився з Юрієм Федьковичем, з котрим зрештою підтримував дружні стосунки і листування до останніх днів життя буковинського письменника (коли Федькович помер, то Юрій Семанюк плакав над цією втратою, як дитина). Саме від свого батька Марко Черемшина неодноразово чув твори Ю.Федьковича, від нього ж запозичив традицію передплачувати газету "Буковина". Логічно, що літературознавець Микола Юрійчук досліджував паралелі у творчості Ю.Федьковича та Марка Черемшини. У стильовому плані це зовсім різні творчі манери. Першому було властиве тяжіння до романтизму, етнографічного реалізму. Стильовою домінантою творчості другого був імпресіонізм, з пізнішим його переходом в експресіонізм (тут як у особливу форму українського імпресіонізму, ультраімпресіонізм). Власне, М.Юрійчук і акцентував на тому, що "підходом до змалювання Гуцульщини Черемшина стоїть ближче до Федьковича-поета, ніж до Федьковича-прозаїка" [4, c. 117]. І якщо говорити про те, що найбільше пов'язувало цих двох письменників, то, безперечно, це спільний простір – життя Гуцульщини, селяни-гуцули, своєрідність їхнього світогляду, соціуму (з його звичаями, часто суперечливими – це яскравіше представлено у Марка Черемшини), спільні проблеми, теми, мотиви (рекрутчини, побратимства, зради, гріха, злочину), мова, фольклор.

 

 

 

Звісно, що саме від буковинського письменника тягнеться асоціативний ланцюг: Юрій Федькович – газета "Буковина" – Марко Черемшина. Федькович був першим редактором-брендом часопису, який (часопис) саме завдяки цьому імені оселився у Семанюків. "Буковина" у Івана Семанюка була серед улюблених

часописів, до яких належали також "Житє і слово", "Зоря", "Дзвінок". Це була газета високого професійного рівня (особливо, коли її очолював Осип Маковей): висвітлювалися події від місцевих до світових, активна популяризація як української літератури (твори мало яких із тогочасних письменників не публікувалися на його сторінках), так і світової (друкувалися переклади найкращих зразків класичної і сучасної белетристики, поезії, драматургії). Не дивно, що саме до "Буковини" з надією на публікацію Марко Черемшина надіслав свої вірші, написані ще в молодших класах гімназії. Хоч їх не опублікували, молодий письменник отримав важливі для нього зауваження і поради від тогочасного редактора Осипа Маковея, з яким у нього від того часу зав'язалися тривалі дружні стосунки. І вже коли учнем шостого класу гімназії Іван Семанюк надіслав Маковею своє оповідання "Керманич", редактор дав добру оцінку, і в 1896 році, саме у Чернівцях, на сторінках "Буковини" вперше з'явився Марко Черемшина. Це був надзвичайно важливий етапний епізод у житті письменника. Від того часу часопис продовжував публікувати його твори (зокрема поезії в прозі, які надсилав до Чернівців з Відня), його переклади творів світової літератури (з французької, німецької, норвезької, чеської, голландської), а також матеріали, присвячені літературно-мистецьким темам.

 

За творчістю Марка Черемшини слідкувала Ольга Кобилянська. У 1900 році із Чернівців вона писала до болгарського письменника Петко Тодорова про Василя Стефаника та Марка Черемшину, називаючи їх гарними молодими талантами.

 

На Буковині на початку ХХ століття активізувався молодіжний рух. Відома роль пожежно-гімнастичного товариства "Січ" у сприянні і підтриманні духу національного піднесення та утвердження буковинців. Також неабияке значення у згуртуванні українців Буковини, у пропагуванні серед них ідеї самостійності України мало студентське товариство "Молода Україна", яке діяло у Чернівцях у 1901-1902 роках. Одним із учасників цього товариства був Василь Сімович. Як він згадує, серед "молодоукраїнців" багато було тих, хто цікавився українським та світовим письменством, мав журналістський чи письменницький талант. Тому і виникла у них ідея створення власного видавництва, яка загальними стараннями втілилася у "Видавництво академічного товариства "Молода Україна" у Чернівцях". Це саме ті чернівецькі студенти, які 22 травня 1901 року влаштували у Народному Домі вечірку на честь Лесі Українки, яка тоді гостювала в Ольги Кобилянської, і видали збірку її поезій "Відгуки".

 

"Молода Україна" зацікавилася творами Марка Черемшини, які з'являлися на сторінках тогочасної преси, і звернулася до автора з пропозицією видати їх окремою збіркою. В.Сімович був одним із членів видавничого комітету, саме він вів переговори з Черемшиною з приводу його книжки, усю історію з виходом якої він детально описав у статті "До видання першого збірника Черемшининих новель "Карби" (Спомини редактора)" (1927). В.Сімович згадує: "Власне, хто такий Черемшина, ми довго не знали. Його новелі, що появлялися в "Літературно-науковому Вістнику" та в "Громадському Голосі", звернули були на себе увагу не тільки молоді, але й взагалі всіх, що цікавилися новинами нашого письменства. Я собі пригадую, що в липні чи серпні 1900 р. в домі о. Ємануїла Лисинецького в гуцульському селі Космачі, де я тоді пробував, зав'язалася дуже цікава дискусія з приводу таких новель Черемшини: "Злодія зловили", "Св. Николай у гарті" та "Основини", та що шешорський панотець Рогожинський дуже ними захоплювався. Власне, "Черемшину" відкрив для нас покійний уже тепер, колишній товариш Семанюка з Коломийської гімназії і наш товариш із "Молодої України" Володимир Войнаровський [...]. Коли в "Редакційному комітеті" (зложеному з мене та Когута) вирішено видати збірку Семанюкових новель, то, власне, Войнаровський вивідався адресу автора, написав перший лист до нього й поручив мене як редактора майбутньої збірки. Так і почалося моє листування з Семанюком, наскільки собі пригадую, з початком 1901 р. (все воно, само по собі дуже цікаве, загинуло на початку світової війни)" [3, с. 619-620].

 

Цікаво те, що Марко Черемшина сумнівався у художній вартості окремих своїх не опублікованих на той час творів. Та В.Сімовичу вдалося його переконати все ж надіслати рукопис. Автор упорядкував збірку самий, а в редакційних справах цілковито поклався на В.Сімовича, дозволивши йому робити примітки, змінювати мову і правопис. Але мову, за словами редактора, він не наважився виправляти. Твори мали вийти відбиткою з "Буковини", тому вони там публікувалися. І коли автор побачив, що в "Буковині" пропустили оповідання "Зведениця", то дуже обурився цим і навіть сказав, що заборонить видання, якщо цей твір не буде опубліковано. От що згадує про цю ситуацію В.Сімович: "Справа ця малась ось як. Тодішньому шефові "Буковини" інсп[екторові] Омелянові Поповичеві не подобалася через щось ця перлина-новеля (я вважаю, що це чи не найкраща річ у цілій збірці; так само дуже високо все цінив її Стефаник) і він тодішньому редакторові "Буковини" казав її не друкувати. Тоді ми врадили зараз же складати "Зведеницю" окремо, й вона появилася на тому місці, де бажав собі бачити її автор" [3, с. 620]. Загалом, між Черемшиною та Сімовичем за весь час роботи над збіркою не було жодних, крім згаданого, непорозумінь, "... дальше спілкування між Чернівцями і Віднем (Семанюк жив тоді в I.Bezirk'y на Weihburggasse 10 [...]) йшло мирно аж до закінчення збірки" (3, с. 621).

 

Влітку 1901 року у "Видавництві академічного товариства "Молода Україна" у Чернівцях" вийшла перша книга Марка Черемшини – "Карби" – новелі із гуцульського життя "Йвана" (обов'язково "Йвана", бо так тільки казав себе писати небіжчик Черемшина) Семанюка, як ч. 3" [3, с. 619]. Отже, і за першу публікацію, і за вихід першої книжки письменника читачі можуть завдячувати Чернівцям і чернівчанам.

 

 

 

Пізніше, через В.Сімовича Марко Черемшина намагався посприяти виходу збірки творів письменника і громадського діяча, життя якого тривалий період було пов'язане з Буковиною, Сильвестра Яричевського. Та через брак коштів у видавництва цього не вдалося здійснити.

 

Від появи "Карбів" і до І світової війни Марко Черемшина майже нічого не публікував. Після війни він почав знову активно писати. І тоді у В.Сімовича, котрий працював на той час у Берліні у фірмі "Українська накладня", виникла ідея видати книгу всіх творів Марка Черемшини, що були на той момент. Він бачив це видання ошатним, солідним. І навіть вже переконав власника фірми Я.Оренштайна здійснити це видання. Перебуваючи у вересні 1922 року у Снятині, В.Сімович навідався до Черемшини і розповів про свої плани. Письменник втішився, дав згоду, не хотів жодних гонорарів, єдиною умовою було, аби видання було гарним, а його редактором – виключно В.Сімович, що свідчить про надзвичайну довіру Черемшини до цього славного буковинця і цілковите задоволення першим виданням своїх творів.

 

Без сумніву, наступне видання творів Марка Черемшини, здійснене В.Сімовичем, було б високого, достойного самого письменника рівня. Та, на превеликий жаль, плани не втілилися у життя. Ось як пояснює причини В.Сімович: "Та справа затяглася. "Українська накладня" завелася у своїх купецьких розрахунках, авторові, зрештою, було не до того, треба було лікуватися, редактор перейшов до Праги, й, таким чином, проєктована збірка не появилася... Появилася вона у Харкові, але ж дуже недбало видана з редакторського боку, редактор дуже багато попереплутував" [3, с. 622].

 

Крім письменницької, Марка Черемшину з Буковиною пов'язувала ще й громадська діяльність. Він був активним учасником січового руху, брав участь в акціях, що проводили Вашківецький та Кіцманський повіт.

 

Під час І світової війни Черемшина, перебуваючи у Кобаках, вів "Щоденник", в якому часто зустрічаються записи, пов'язані з військовими подіями на Буковині. Це свідчить про те, що письменник весь час переймався життям буковинців, які завжди цікавилися його непересічною постаттю, любили його творчість, яка об'єднувала і об'єднує представників різних регіонів, країн, адже його твори перекладені різними мовами, звучання їхнє, при всій національній виразності, універсальне.

 

Інтерес до життя і творчості Марка Черемшини у Чернівцях ніколи не згасав. Йому присвятили свої дослідження чимало чернівецьких науковців, серед яких Василь Максимович Лесин, Михайло Григорович Івасюк, Олекса Стратонович Романець, Микола Іванович Юрійчук, Богдан Іванович Мельничук, Андрій Юрійович Гречанюк, Микола Романович Гуйванюк.

 

Взаємини Марка Черемшини з Буковиною – це та частина історії нашого краю, яким буковинці, воістину, можуть пишатися.

 

 

 

 

 

З цими та іншими виданнями ви зможете познайомитися на виставці:

 

1. Гречанюк А. Газета "Буковина" у творчій долі Марка Черемшини // "Покутська трійця" й літературний процес в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століть. Матеріали наукової конференції 14-15 травня 2000 р., м.Дрогобич: Вимір, 2001. – С. 49 – 54.

 

2. Гуйванюк М. Буковина та буковинці в життєвій і творчій долі Марка Черемшини // Гуйванюк Микола. Марко Черемшина: невідоме й призабуте. Наукові розвідки, републікації, документи. – Снятин: Прут Принт, 2007. – С. 39 – 48.

 

3. Сімович В. До видання першого збірника Черемшининих новель "Карби" (Спомини редактора) // Сімович Василь. Праці у двох томах. Том 2: Літературознавство. Культура / Упорядкування Людмили Ткач, Оксани Івасюк, за участю Ростислава Пилипчука, Ярослави Погребенник; передмова Федора Погребенника. – Чернівці: Книги– ХХІ, 2005. – С. 618 – 622.

 

4. Юрійчук М. Марко Черемшина і Юрій Федькович // Живий у пам'яті народній. Відзначення сторіччя з дня народження Марка Черемшини. – К.: Дніпро, 1975. – С. 116 – 123.

 

5. Семанюк Іван (Марко Черемшина). Вибрані твори. Із збірок: "Карби" й "Село вигибає" / У редакції, з передмовою й поясненнями Антона Крушельницького. – Львів: Рідна школа, 1929. – 123 с.