КУРТ ШАРР – ПЕТЕР ДЕМАНТ: ЗУСТРІЧ МАЙБУТНЬОГО З МИНУЛИМ. Презентація книги Курта Шарра "Schaufeln – Schubkarren – Stracheldraht: Peter Demant – Erinnerungen eines Österreichers an Zwangsarbeitslager und Verbannung in der Sowjetunion"

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                            Курт Шарр

 

Муніципальна бібліотека імені Анатолія Добрянського має у своїх фондах колекції із книгозбірень відомих людей. До таких належить і бібліотека Петера Деманта (2 серпня 1918, Інсбрук – 11 грудня 2006, Москва), передана чернівчанам його дружиною Іриною Вєчною після його смерті. Відвідувачі Муніципальної бібліотеки мають можливість познайомитися з цією частиною фондів у меморіальній кімнаті Петера Деманта.

 

 

 

З цієї причини і, звісно, тому, що частина життя Петера Деманта була пов'язаною з Чернівцями, 24 червня у бібліотеці австрійський історик Курт Шарр (приват-доцент при Австрійській академії наук, Інсбрук) презентував впорядковану і видану ним книгу "Schaufeln – Schubkarren – Stacheldraht: Peter Demant – Erinnerungen eines Österreichers an Zwangsarbeitslager und Verbannung in der Sowjetunion" (Лопати – Тачки – Колючий дріт. Спогади австрійця про виправно-трудові табори і заслання в Радянському Союзі), присвячену споминам Петера Деманта про його перебування у радянських виправно-трудових таборах та на засланні.

 

 

Книга вийшла 2014 року у видавництві "Universitätsverlag Wagner" за сприяння "Zukunfts Fonds" ("Фонду майбутнього") Республіки Австрія, від якого Курт Шарр отримав ґранд. Цей фонд походить від фонду для остарбайтерів і сприяє реалізації культурних проектів, пов'язаних з осмисленням теми остарбайтерства та дотичних до неї.

 

Ідея такого видання почала зароджуватися у Курта Шарра від того часу, як він познайомився з Петером Демантом. І хоч доля звела автрійського науковця та австрійського політв'язня у Москві, знаковими містами у їхньому зближенні стали Чернівці та Інсбрук. Австрійське місто є рідним для Курта Шарра – для Петера Деманта воно було історичною батьківщиною (там він народився, там його хрестили у лютеранській церкві). Чернівці ж стали для Петера Деманта батьківщиною, світлою частиною його минулого (до моменту ув'язнення) – для Курта Шарра наше місто відкрило можливості пізнання історії, частини минулого свого народу. Отже, саме розмови про Чернівці особливо зблизили двох представників різних поколінь. І коли, ще за життя Петера Деманта, постало питання про передачу його бібліотеки (він ні в якому разі не хотів роздавати її по частинах, а передати лише як колекцію), то її власником пропонували стати Куртові Шарру. І саме він порадив віддати книги в Чернівці, пояснивши це тим, що у Чернівцях батьківщина Петера Деманта, і його книгозбірня в Україні користуватиметься значно більшим попитом та інтересом, ніж в Австрії.

 

Петер Демант і Курт Шарр підтримували спілкування. Легендарний чернівчанин відвідав свою історичну батьківщину. Він пробув в Інсбруку тиждень, отримуючи під час перебування цілковите сприяння мера міста. Також він мав доповідь при університеті, у якій повідав про своє життя на Колимі.

 

Під час презентації прозвучало запитання, чому Петера Деманта не прийняли в "Союз писателей". Очевидно, що це для нього не мало жодного значення. Значно важливішим було б, коли б він отримав автрійське громадянство – не задля виїзду до Австрії (йому вже важко було щось категорично змінювати у своєму житті), а задля підтвердження власної причетності до культури, із якої вийшов. Хоча це лише штампи, печатки, палітурки. Петер Демант усім своїм життям утвердив цю причетність. Курт Шарр всіляко намагався сприяти тому, аби Петер Демант отримав громадянство, свідчив про важливість цієї особистості в австрійській історії, культурі, та це так і не втілилося у життя. Тому, звісно, ця книга – насамперед, данина пам'яті землякові.

 

Плануючи видати книгу творів Петера Деманта, Курт Шарр керувався необхідністю повернення його імені німецькомовній спільноті. До цього видання його спадщина не публікувалася німецькою мовою. Після смерті Петера Деманта Курт Шарр говорив з вдовою про те, що німецькомовні люди зовсім не знають доробку Петера Деманта. Крім того, німецькомовні читачі мало обізнані з історією ГУЛАГу (хоча німецькою перекладалися твори Ґінзбурґ, Шаламова, Солженіцина). Тому структура книги "Schaufeln – Schubkarren – Stacheldraht" розрахована саме на німецькомовного читача.

 

Курт Шарр видав книгу під назвою, яка передувала назві "Зекамерон ХХ століття", – "Лопати – Тачки – Колючий дріт". Саме ці образи, словесні знаки одразу створюють у свідомості читача ту буттєво-просторову модель, в якій перебував Петер Демант. Лопати ув'язнених копали рови, траншеї, означуючи ними і колючим дротом територію свого існування з тачкою в руках – у постійній вимушеній важкій роботі, зігнуті, пригнічені, майже розчавлені системою постаті.

 

Цільове структурування книги дуже вдале і забезпечує повноту сприйняття контексту епохи. Це не лише видання творів Петера Деманта, це книга про нього, про той часовий відрізок, на який припала найбільша частина його життя, про молохівську систему-січкарню, про людину у цих обставинах як концепт.

 

Видання починається вступним словом Курта Шарра, далі іде розділ "Життєпис", який відкривається розповіддю про долю Петера Деманта "Життя складається з невиразних сподівань – Петер Демант 1918 – 2006". Цю оповідь органічно продовжує і доповнює наступний підрозділ "Життєпис у картинках", куди увійшли фотографії різних років, що зображають автора "Зекамерону", а також фоторобóти самого письменника. Завершують "Життєпис" і, одночасно, об'єднують з наступною частиною книги "Коментарі до "Зекамерону ХХ століття".

 

Центральна частина книги – власне публікація колимських оповідей Петера Деманта під псевдонімом Вернон Кресс "Лопати – Тачки – Колючий дріт", куди увійшли авторські переклади та окремі тексти, перекладені Куртом Шарром за рукописами, переданими Іриною Вєчною із архіва. Автор планував видати свої твори у німецькомовному світі (сподівався, що це буде можливим хоча б у тодішній НДР), тому зайнявся їхнім перекладом. Хоча справа ця виявилася не із простих. Перший, і основний, чинник – мова. Описані реалії нерозривно пов'язані зі специфічним арґо, абревіатурами, явищами, предметами, властивими суто гулагівському існуванню. Петеру Деманту довелося напружено попрацювати, аби перекласти і пояснити німецькомовному читачеві цей "болотный язык" і сферу його побутування. Чинник другий – психологічний. Петер Демант працював над перекладом, перебуваючи у санаторії під Москвою. Тому йому було важко поєднати ці зовсім відмінні враження і відчуття, знову зануритися у проживання минулого. 

 

Третя частина "Контекст" аналітично-концептуального характеру. У ній пропонується осмислення ГУЛАГу як явища, а також історія австрійських в'язнів. Відкриває цей розділ невеличка вступна стаття "Погляд у минуле". Більшу частину становлять історична розвідка Баррі МакЛафліна (Відень) "Австрійці-в'язні ГУЛАГу. Роки війни" і риторичні роздуми московського історика, члена товариства "Меморіал" Ірини Щербакової "Нескінченний ГУЛАГ?" Пані Ірина брала участь у презентації книги "Schaufeln – Schubkarren – Stacheldraht: Peter Demant – Erinnerungen eines Österreichers an Zwangsarbeitslager und Verbannung in der Sowjetunion" в Австрії. Завершує цей розділ фоторепортаж Курта Шарра "Магадан і Ягідне 2013", зроблений під час подорожі у липні 2013 року місцями перебування Петера Деманта. Вводять у фотоподорож географічні карти, аби читач міг створити уявлення про територіальне розташування місцевостей, про які йдеться в книзі. Фото, зроблені Куртом Шарром – погляд сучасного австрійця на "силу" і "велич" суперцивілізації під назвою "Россия". Брехливо-заманливо, цинічно, як і вся російська ідеологія, виглядає придорожній напис "Добро пожаловать на Колыму – золотое сердце России!" Або колишня адміністративна будівля на вулиці Леніна в Ягідному, на дах якої водрузили церковну баню (там з 2000 року православна церква). Очевидно, автор фото і не підозрює, яка іронія, який смисл в цьому. Одна і та сама система, яка спочатку хрести скидала, а потім, коли стало зручно, їх же чіпляє. Ну що ж дивуватися... коли між патріархом і кадебешником можна ставити знак рівності. Залишки колишніх бараків, руїни хатини, збудованої Петером Демантом, загальний занепад людського життя на фоні прекрасної природи, в яку був залюблений Петер Демант.

 

Завершують видання бібліографія, глосарій з поясненням специфічних термінів книги і покажчик географічних назв. Також до книжки додається диск із записом репортажу про Петера Деманта, зробленим під час його перебування в Інсбруці. Читач отримує можливість побачити і почути автора.

 

Хочеться ще раз зазначити, що такий професійний, продуманий, відповідальний підхід до впорядкування книги надзвичайно приємно вражає.

 

Отже, за словами Курта Шарра, вийшла ще одна книга про ГУЛАГ. Дослідники творчості Петера Деманта (Вернона Кресса) вже відзначали, що його твори відрізняються від інших на цю ж тему. Можна почути думки навіть про те, що автор певною мірою романтизував, ідеалізував ГУЛАГ. Та справа, очевидно, у відмінному способі зображення, у тому, що всі ці події пропущені через своєрідний світогляд, світовідчуття. Приміром, порівнюючи твори Вернона Кресса з творами Варлама Шаламова, Курт Шарр наголошує, що основна відмінність у тому, що перший завжди жив майбутнім, надією, що колись буде краще. Крім того, відрізняється минуле Шаламова і Деманта. У Петера Деманта було зовсім інше виховання, він виріс в Австрії, у нього було чудове, безхмарне дитинство. Тобто у нього була зовсім інша соціалізація, інше соціальне щеплення, так би мовити, дух авантюризму, сприйняття життя як пригоди, постійне долання все більших і більших перешкод, все вищих вершин - за принципом альпінізму. Усе це допомогло йому вижити на Колимі. Життя як основна цінність, його треба прожити, його виклики треба приймати, адже іншого вже не буде (наскільки відомо, Петер Демант не вірив у продовження життя після смерті). Також Курт Шарр наголошує на тому, що не варто забувати, що "Зекамерон" – це не щоденник, а все-таки художній твір, пишучи який, Петер Демант у такий спосіб створював собі минуле.

 

Крім всього іншого, Петер Демант – істинний європеєць, архетип європейської людини. Він типова "фаустівська людина" – активна, маскулінна, у постійному пошукові, з необхідністю доконечного пізнання світу через власний досвід.

 

Якщо говорити про подібне у Деманта і Шаламова, то Курт Шарр відзначає, що і в одного, і в другого оповідь ведеться не від початку і до кінця, а подана мозаїчно. Тому це оповідь, яка ніколи не закінчується, у неї завжди можна щось додати. Та й історія ГУЛАГу ніколи не буде до кінця розказана - завжди знайдуться інші погляди, ракурси.

 

У контексті цих роздумів виникають тривожні думки, що не лише осмислення ГУЛАГу нескінченне, а й самий ГУЛАГ. Це страшна, злочинна, антигуманна, деструктивна система, яка переходить з одного витка історії на інший, змінюючи лише форму, оболонку. Це реінкарнація на рівні порочного кола. Не випадком лунали на презентації думки про необхідність проведення паралелей між тоталітаризмом німецьким та російським. І попри те, що, за словами Курта Шарра,австрійці не надто цікавляться темою ГУЛАГу, і він розуміє, що ця книга не буде мати великої популярності в Австрії, можливо, саме тепер Австрії, Європі загалом варто замислитися, варто сприйняти подібні послання? Адже ГУЛАГ у життя людей вростає несподівано, як метастаз.

 

І все ж Курт Шарр здійснив "повернення" Петера Деманта на батьківщину. Поки що це більш ритуальне повернення. І навіть якщо тема ГУЛАГу чужа австрійцям, то сам Петер Демант – особистість, яка заслуговує на увагу. Ким би не був Петер Демант (розвідником чи романтиком) він залишив ще одне важливе свідчення про злочинну систему і ще більш важливий приклад того, як у нелюдських обставинах залишитися людиною. Усі в житті грають якісь ролі (часто нав'язані іншими, часом, обставинами), та головне – за масками не втратити себе, не втратити в собі Людину.