Культпростір Чернівців. Огляд за місцевою періодикою

Актуальна думка: "Насамперед нам потрібно подолати стереотип, що освіта та культура – то різні відомства, які зайняті кожне своїми специфічними напрямками роботи. [...] Ми повинні усвідомити, що не міністерські укази та чиновницькі циркуляри є пріоритетними для освітніх установ, а потреби громади. Громада визначає функції освіти і вже під них будує свої відносини із працівниками цієї галузі. Адже те, що ми у дітей вкладаємо, те і отримаємо" (Ярослав Волощук, "Молодий буковинець. Місто", № 82, 7 серпня 2014).

Про Чернівці за Румунії, за Радянського часу, у пострадянський період, про Ольгу Кобилянську, її дім, свою родину, дитинство, освіту, науку, про безвихідь і надію, про прагнення свободи, важливість здорового державного бачення ділиться корінний чернівчанин, доктор хімічних наук, професор Олег Панчук. Саме він став ще одним яскравим співрозмовником Маріанни Антонюк.

"Ми розуміли страшну безвихідь українців, нашої родини. Ми знали, що маємо коло однодумців. До нас приходили євреї (і тоді, і ще до війни), одна полька, одна стара німкеня, яка хотіла вмерти в Чернівцях, тому нікуди не виїхала звідси… Розмовляли українською, бо таке було правило: в чию хату заходиш – тією мовою й розмовляєш. До речі, ми практично не ходили до румунів, бо мама не знала румунської. Разом слухали радіо і думали, що розірветься цей Союз між Америкою і Західним світом, що світ не дасть нас окупувати, чекали – бійці УПА ще скільки років по війні опиралися, бо цього чекали – але так не сталося. Йшли роки, десятиліття, ми стали дорослими. Врізалася в пам’ять розмова з братом, коли ми, ще молоді, якось підбили підсумок і зрозуміли, що, мабуть, не доживемо до того часу, коли Союз розпадеться. А що має розпастися – не було сумнівів. Брат помер 1971-го, я дожив. Велике щастя, що той монстр, який у радянські часи погрожував усій планеті, розпався практично безкровно за кілька днів. Це благодать Божа. Може, за нами слідкують з Небес…".

У "Версіях мистецьких" мистецтвознавець Тетяна Дугаєва знайомить читачів з майстром, який працює в галузі станкової графіки та малярства, Борисом Негодою. Матеріал приурочений до 70-ліття художника.

Детальніше Тетяна Дугаєва зупинилася на характеристиці двох творів Бориса Негоди: офорті "Свято весни на Буковині" та пастелі "Незримий літ блакитного птаха".

Чернівецька мистецька та інтелектуальна еліта надзвичайно приємно вражає своєю активністю, небайдужістю до подій в Україні. 1 – 3 серпня біля Літературного центру ім. П. Целана проходив благодійний розпродаж, метою якого було зібрати суму, необхідну для придбання тепловізора бійцям 25-тої Дніпропетровської бригади, в якій перебувають одні із найкращих буковинців. Можна лише висловити велику вдячність організаторам акції доценту кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича Оксані Івасюк та письменниці Христі Венгринюк, а також усім учасникам.

У перші серпневі дні традиційно згадують Юрія Федьковича. Цього року відзначають 180-літній ювілей буковинського письменника. У Путилі пройшло літературно-мистецьке свято "Шовкова косиця", з’явилися і ще з’являтимуться публікації у періодиці, на інтернет-сайтах. Кожен намагається повідати про "свого" Юрія Федьковича. Газета "Свобода слова" пропонує познайомитися з поглядом на цю непересічну особистість Василя Селезінки.

До ювілейної дати у Чернівцях започаткували премію імені Юрія Федьковича. Першими її лауреатами стали науковці Микола Юрійчук, Богдан Мельничук, Лідія Ковалець, журналістка Людмила Черняк. Це колектив людей, які від 2004 року працюють на п’ятитомним виданням творів Юрія Федьковича.

Відзначенню 180-ліття від Дня народження Юрія Федьковича присвячений цілий розворот у газеті "Буковина". Під назвою "Славетному Кобзареві Буковини" нині виповнюється 180 років вміщено інтерв’ю Людмили Черняк з Дмитром Павличком, яке вона взяла у письменника під час відзначення цієї дати у Путилі на святі "Шовкова косиця", статтю "О Москво, ти несита крови!" – попереджав сучасників та нащадків Юрій Федькович" доктора філологічних наук, професора Богдана Мельничука, розвідку про історію знайомства та стосунків Юрія Федьковича та Сидора Воробкевича, написану Петром Никоненком, та статтю доктора філологічних наук Лідії Ковалець, присвячену проблемі впливу на буковинського письменника творчості Тараса Шевченка.

Згадуючи статтю Ю. Федьковича "Bis es noch nicht zu spet wird" ("Щоб не було запізно"), яку вперше в 90-х рр. ХХ ст. опублікував науковець Микола Юрійчук, Б. Мельничук проводить паралелі між думками буковинського письменника щодо російської політики, намірів та міркуваннями з цього ж приводу нашого сучасника Віктора Єрофєєва.

"ДІАГНОЗ Ю. Федьковича стосовно Москви, тобто Росії як "матері всіх лих" настільки проникливий, настільки пророчо далекоглядний і точний, що звучить і нині злободенно; його, не здогадуючись, очевидно, про наявність такого ще в ХІХ столітті, повторив мало не дослівно сучасний російський письменник, автор роману "Енциклопедія російської душі", який спричинив бурю в суспільстві нашого північного сусіда (зокрема, 19 професорів Московського університету подали на нього позов до суду за образу честі нації), Віктор Єрофєєв: "Росію створено для молитов, туги й нещастя. Це країна, що виробляє людське лихо. Історично існують всі умови, щоб ця країна постійно була нещасною".

Черняк Людмила. Будувати Україну в кожній своїй хаті // Буковина – 2014. – 8 серп. № 53. – С. 6-7.

"Сьогодні Федьковича треба наново перечитати. Він перекладав Шекспіра, а ми хоч раз подивилися, з чого він перекладав і як перекладав? Хіба про це надруковано? Чи, може, в нас є книжки про Федьковича-перекладача? Нема таких книжок. Мало сказати, що він перекладав. Він же не знав англійської, а послуговувався німецькою. А німецькою Шекспіра переклали чотирнадцять разів. А треба би знати, з якого видання він це зробив. Взяти німецький, англійський і український тексти і дослідити їх. Ми вже в Європі й повинні сказати європейським народам, що в нас був такий чоловік, який писав німецькою і перекладав Шекспіра. Федькович має прекрасні німецькомовні вірші".

Никоненко Петро. "Світи, батьку, світи світло...". Юрій Федькович і Сидір Воробкевич // Буковина – 2014. – 8 серп. № 53. – С. 6-7.

Ковалець Лідія. Федькович і Шевченко: незайві доповнення // Буковина – 2014. – 8 серп. № 53. – С. 7.

Валерія Чорней знайомить чернівчан з гітаристом, якого можна побачити і почути на вулицях міста. Музикант родом із Сімферополя Іван Боголюбський розповідає про те, чому, відвідавши 22 області України, вирішив залишитися у Чернівцях, ділиться своїми враженнями від міста і його мешканців.

Чорней Валерія. "У Чернівцях вуличний музикант – це розвага" // Молодий буковинець. Місто – 2014. – 7 серп. № 82. – С. 6

У Центрі культури "Вернісаж" під назвою "Мікси" представили свої роботи чернівецькі фотохудожники Маша і Макс Літвінови.

Карачко Степан. Одне натхнення на двох // Буковинське віче – 2014. – 7 серп. № 32. – С. 4.