На історичні гостини до мешканців вулиці Української. Частина І

Вівторок, 19 серпня 2014

24 серпня цього року виповнюється 70 років від того дня, як вулиця Українська у Чернівцях отримала свою назву. Знаково, що саме таке найменування вона отримала у день, який згодом став для нашої держави одним із історично найважливіших – День проголошення незалежності України. Історія цієї вулиці відображає все, що відбувалося у нашій країні, і нараховує, звісно, значно більше літ.

 

За тривалий час змінювалися її назви, вигляд, і, звісно, мешканці. Будинки вздовж цієї вулиці, наче книги на полицях: розповідають різні життєві історії, містять в собі безліч доль, назви ілюструють, як змінювалася свідомість мешканців, їхні потреби, ставлення до історичних явищ, постатей.

Пройдемося цією затишною вулицею і спробуємо вичитати хоча б невеличкі епізоди із кам’яних книг.

 

Вулиця Українська розташована паралельно до вулиці Ольги Кобилянської, яка колись мала назву "Панська", а якщо точніше – "Верхня Панська", а ось її сусідку, за простою логікою, називали "Нижньою Панською". Ідеться, власне, про відтинок від вулиці Руської до Вірменської церкви. Пізніше її іменували "Зміїною" (Schlangengasse). Потім вона отримала ім’я доктора Едуарда Райса (Dr. Reissgasse) – відомого мешканця цієї вулиці, про якого йтиметься згодом. За румунських часів їй дали назву "Мірча Воде" (Strada Mircea Vodă). Нинішню назву вона отримала 1944 р., коли об’єднали вулиці Мірча Воде та Янку Зота (Strada Jancu Zota) –відтинок від Вірменської церкви до вулиці Шевченка, яка за австрійських часів, до 1918 р., називалася Йосифинською (Josefsgasse) на честь цісаря Йосифа ІІ, за панування якого Чернівці з Буковиною були приєднані до Австрії. Пізніше, у 1949 р., до Української долучили ще невеличку, від Шептицького до Руської, вулицю Короленка. До 1918 р. ця вулиця носила ім’я архітектора Фіала (Fialagasse). За румунських часів, до 1940 р. – художника Бучевського (Strada Pictorul Bucevschi).

Янку Зота - великий землевласник. Один із представників аристократичної родини Зота, яка володіла багатьма маєтками у Північній Буковині (Вікно, Киселів, Новоселиця). Зберігся їх романтичний замок у с. Вікно (тепер Заставнівський р-н). Барон Міхай де Зота 1852 року разом із другом, знаним піаністом та композитором Каролем Мікулі, заснували першу в Чернівцях крайову бібліотеку. А Іван (Янку) фон Зота заснував у 1864 р. дендропарк Гайдейка у с. Киселів (тепер Кіцманського р-ну) поблизу залізничної стації «Стефанешти». Парк зараз є пам’яткою природи і нараховує понад 100 видів цінних екзотичних рослин: тис, кипарисовики, лимонник китайський, тюльпанове дерево, магнолія, суланта, дуби, ялівці, гікорі, каштани та інші. Є декілька постійно діючих водних джерелі невеличкий ставок. Парк має санітарно-гігієнічне, оздоровче, науково-пізнавальне та естетичне значення.

Антон Фіала – чернівецький архітектор чеського походження; був віце-бургомістром Чернівців і з 1843 р. – Почесним громадянином міста. Антон Фіала та Йоганн Грегор керували будівельними роботами при спорудженні синагоги Темпль. Його син – Віктор Фіала став відомим архітектором у Відні (1855–1921). 1899 р. В. Фіала разом зі свої партнером Оскаром Ляске брав участь в архітектурному конкурсі на спорудження Ощадної каси в Чернівцях. Їхній проект здобув ІІІ премію.

Епамінондас Бучевський (1843 – 1891) – український та румунський живописець. Навчався у Віденській Академії Образотворчих Мистецтв у Карла Арендта та Ансельма Феєрбаха. Лауреат премії "Гундель" ("Gundel"), член товариства художників "Альбрехт Дюрер". Отримав велике визнання у віденської професури, у мистецьких колах, відкрив свою майстерню у Відні. На посаді художника Буковинської метрополії ініціював нововведення в релігійний живопис. Брав участь в оздобленні резиденції буковинських митрополитів. Для Червоної зали написав портрети правителів у реальну величину. Також він є автором наддверної фрески "Покровитель мистецтв", на якій зобразив Сидора Воробкевича. Його роботи прикрашають кафедральні собори не лише в Україні, а й у Хорватії, Австрії, Молдавії, Румунії. У Чернівцях Е. Бучевський заснував школу з рисунку та живопису для дівчат. Там навчалася художниця Авґуста Кохановська. Також організував Буковинський музей релігійного мистецтва.

 

Отже, така троїста природа теперішньої вулиці Української.

Змінювалися назви, змінювалися номери та адреси, ще швидше змінювалися мешканці. А будинки стоять, спостерігаючи за суєтним, надто швидким, надто мінливим життям.

Забудова вулиці розпочалася в середині ХІХ століття. На Українській багато пам’яток архітектури місцевого значення, зокрема: №№ 22, 24, 26, 42, 44, 48, 43, 57.

Оскільки вулиця називалася Нижньопанською, але була трохи затишнішою за верхню адміністративну Ґеренгассе і знаходилася в історичному Середмісті, то безперечно, що на ній селилися люди заможні. Тут проживали родини відомих землевласників Стирче, Кісслінґерів, Балтінестерів, Штефанеллі, Григорчів, Петровичів, Мораріу-Андрієвичів, Гормузаки...

Серед мешканців було багато лікарів, адвокатів, урядовців, фінансистів. Поряд жили торговці, залізничники, друкарі, різноманітні ремісники. Пожильці вулиці відображали усю її етнічну та конфесійну палітру: русини-українці, німці, поляки, гебраї, румуни, вірмени. Після ІІ Світової війни національний склад змінився. Серед населення вулиці стали переважати росіяни та українці зі східних областей УРСР.

"Балада почата баладно з кінця", – писав про чернівецький "кібернетичний" собор Іван Драч. Так і у нас виходить. Нашу прогулянку Українською ми починаємо з останньої приєднаної до неї ділянки.

Відкриває вулицю будинок з подвійною адресою: Українська, 1 і Шептицького, 14. За австрійських часів сюди привозили кореспонденцію за місцем призначення "Fialagasse, 4", у румунський період – "Pictorul Bucevschi strada, 4", до 1949 року – "Короленка, 4".

План міста 1830 року вказує, що тоді на цій ділянці були дві невеличкі будівлі – мурована і дерев’яна. А ось вже на плані 1897 можна побачити, що тут розташовується мурована кам’яниця. Зведена ця двоповерхова наріжна "червона" споруда 1880 року в стилі історизму. Її довший фасад виходить на вул. Шептицького, а коротший і вхідна брама – на Українську. На довшому фасаді бачимо великий балкон з мережними чавунними балюстрадами. Декор будинку доповнюють орнаментальні вставки з ліпнини під вікнами.

За австрійських часів у будинку розташовувався Крайовий архів кадастральних карт (Mappenarchiv k. k.).

За тривалий час у будинку проживало чимало мешканців. Це були люди із різних професійних сфер – власники нерухомості (доктор медицини К. Фукс, Ґельбер Адольф Кауфман), адвокати, службовці, архітектори (Вебер Абрам, Брандес Герман), лікарі, фармацевт, учителі, промисловці, комерсант, оптик, майстер з в’язання, швачка, водій, військовий, кондитер, перукар, приватний підприємець, механік, електрик, хутровик.

З протилежного боку, за адресою вул. Українська, 2 (Landhausgasse, 17 → General Mircescu strada, 17), знаходиться п’ятиповерхова кам’яниця, збудована у 1930-х рр. у стилі функціоналізму. На 1830 рік на цьому місці була мурована вілла, на 1897 – мурована вілла та флігель. Серед її мешканців на межі ХІХ–ХХ ст. були власник нерухомості банкір Маркус Кіслінґер (родина Кіслінґерів жила у цьому будинку і за австрійських, і за румунських часів), барон Стефан Василько. Також тут мешкали адвокати, високопоставлені чиновники.

Маркус Кіслінґер (Kisslinger Markus) – походив із древнього австрійського роду, витоки якого ще у ХVІІ ст. Був власником цегельного заводу "Патрія", який випустив екстрацеглу для кладки і глазуровану цеглу для спорудження будівлі Палацу Юстиції у Чернівцях. Був меценатом. На кошти Анни та Маркуса Кіслінґерів був побудований громадсько-культурний центр "Тойнбігаллє" (1912-13). Разом з дружиною вклали гроші у будівництво Обласної лікарні, яку збудували у пам’ять своїх батьків. На подвір’ї лікарні – скульптурна група "Харита" у вигляді матері з немовлям на руках, її виготовив австрійський скульптор Теодор Шудль. За спогадами, Маркус Кіслінґер встановив її 1915 року (у рік смерті неймовірно коханої дружини). Сучасники відгукувалися про нього з пошаною і вдячністю, відзначаючи його найкращі людські риси: "Кожен знає порядного купця, спеціаліста будівельної справи, великодушну гуманну людину і філантропа, співзасновника єврейського сиротинця, засновника єврейського Тойнбігаллє пана Маркуса Кіслінґера" ("Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чверті ХVІІІ – на початку ХХ ст.", с. 365).

 

Стефан Василько фон Серетський (10.06.1869, Берегомет – 31.08.1933, Зальцбург) – барон, представник україно-румунських магнатів, син Маршалка Буковини (1870-71, 1884–1892) Олександра Василька фон Серетського та представниці заможного волоського боярського роду Катерини фон Флондор, рідний брат Маршалка Буковинського Крайового Сейму (1904–1911) Георгія Василька фон Серетського, двоюрідний брат українського громадсько-політичного діяча, дипломата Миколи Василька. Отримав професійну військову підготовку. Згодом вивчав у Відні юриспруденцію, став доктором права. Був першим командантом Гуцульсько-Буковинського Легіону УСС, створеного на Буковині за ініціативою Миколи Василька у 1915 р. У битві біля Чернівців був важко поранений, у результаті чого переніс кілька складних операцій і ампутацію лівої ноги. У серпні 1918 року за прихильність до держави та за самопожертву державним інтересам з вищого дозволу цісаря Карла І Стефанові Васильку був присвоєний графський титул. По війні майже цілковито занурився у родинне життя (дружина – донька Буковинського крайового президента Франца фон Красса Роза фон Красс; дочка – Зоя Василько фон Серетська (1897–1978) стала відомим австрійським парапсихологом та астрологом) та написання книг.

 

На місці будинку № 3, який до 1949 року значився як № 2, у першій половині ХІХ ст. був садок, на 1897 рік – незабудована ділянка. На зламі ХІХ-ХХ ст. постала двоповерхова кам’яниця, збудована в стилі історизму. Її вікна обрамлені пілястрами: доричного ордеру на першому поверсі, коринфського – на другому.

Жили тут адвокати Йоганн Дорнбаум, Зіґмунт Діше, майновий суддя Отто Вольман, судовий секретар Міхаїл Давід і директор банку Міхаїл Давід (очевидно, син першого), інженер-електрик Леопольд Кропачек, будівельний інженер Теодор Штайн, скарбничий Йозеф Штайн, чиновники, студенти.

Ще один будинок з подвійною адресою – Руська, 3 та Українська, 4 (Russischegasse, 7 (1898) / Fialagasse, 1; Pictorul Bucevschi strada, 1; Короленка, 1). Він внесений до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення (Житлово-торговий будинок сер. ХІХ ст.).

Уже на 30-ті рр. ХІХ ст. тут стояв мурований будинок. Те, що ми бачимо сьогодні, – це двоповерхова наріжна кам’яниця, збудована в другій половині ХІХ ст. в стилі історизму. Стіни першого поверху декоровані рустом, а другого – трикутними та лучкованими сандриками і пілястрами коринфського ордеру. Над брамою з вул. Руської – балкон з мережними ґратами.

Серед відомих мешканців були власник Нафталі Тіттінґер, міський лікар Якоб Флінкер; міський будівничий Моріц Еллінґ; адвокат Еміль Собель, архітектори Артур Флемінґер, Адольф Ґоттфрід. Проживало тут чимало людей ремісничих професій, інженерних, службовців, комерсантів, агентів з нерухомості, страхування, кредитування, з бізнесу, студенти.

Нафталі Тіттінґер (Tittinger Naftali, бл. 1829 – 14.09.1915) – президент гебрейського культурного товариства, член Крайової шкільної ради, голова чернівецької філії "Союзу євреїв у Відні" (1894), голова клубу ораторського мистецтва "Bais Jehuda Wedawid" (1900–1908), входив до єврейської релігійної громади, яка ініціювала створення "Товариства єврейського Темплю у Чернівцях" (1881).

 

Якоб Флінкер (Flinker Jakob, народ. у 40-х рр. ХІХ ст. у Чернівцях – помер 1914) – міський лікар (кажучи сучасними словами, представник управління охорони здоров’я міста). У 1855 році вступив до Єврейської Громадської Школи, яка відкрилася 1854 року. Потім навчався в Чернівецькому університеті медицині. Одружився з Блінні Вайнберґер, вони мали трьох дочок і сина. Як переповідає спогади своїх предків правнучка Якоба Флінкера, дочка його внука гастроентеролога Людвіга Відера Джилл Ротвелл (Окленд, Нова Зеландія) у статті генеалогічного характеру "Зв’язок сім’ї Джилл Ротвелл з Чернівцями", для чернівчан звичним щоденним видовищем було те, що міський лікар їздив на коні, відвідуючи пацієнтів і перевіряючи медично-санітарний стан вулиць і помешкань. У Якоба був старший брат Арнольд Флінкер – місцевий військовий лікар, він мав 6 синів і доньку. Один із його синів, Мартін Флінкер, став відомим власником книжкових магазинів у Відні і Парижі. Ще Джилл Ротвелл переповідає, що Флінкери розмовляли німецькою, як рідною, а також українською та румунською. Якоб Флінкер помер і похований у Чернівцях. Джерело фото: http://czernowitz.ehpes.com/czernowitz2/mempages/jill/JakobFCz-r.jpg

Навпроти, за адресою Руська, 5 та Українська, 5, кам’яниця, також внесена до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення (Житловий будинок 80-х рр. ХІХ ст.). Раніше будинок значився в адресних книгах як Russischegasse, 9 – в австрійський період та Pictorul Bucevschi strada, 9 – у румунський.

Це двоповерхова наріжна кам’яниця, збудована у 1880-х рр. у стилі історизму. Стіни декоровані рустом, над вікнами другого поверху лучкові сандрики. На другому поверсі три балкони: два з кам’яною балюстрадою, а наріжний – з металевою.

Серед мешканців – лікарі Сімон Шьонбаум, Нафталі Тамлер (доктор медицини), професор Нойман Вендер; музикант Абрам Ісак Зальцман, адвокати Карл Давід, Фрідріх Штекер (доктор права); піаністка, професор Єтті Люттінґер, реставратори Берта і Мендель Катц.

Вендер Нойман (Wender Neumann, 1861 – грудень 1933) – доктор наук, професор, родом із Австрії. Викладав хімію у Віденському університеті. Викладав у той самий час, що і З. Фройд. У Чернівцях він керував невеличким фармацевтичним заводом; кілька років був міським головою. Його дочка Рудольфіна Вендер одружилася з Рудольфом Ґутхартом – нащадком доктора Карла Ґутхарта.     Фото№2: сім'я Ґурдхарт - Тернер, 1925 рік (стоїть перший зліва Нойман Вендер) (http://czernowitz.ehpes.com/czernowitz2/mempages/gutherz/gutherz1.html)

 

Ще один будинок на розі "синонімічних" вулиць Української та Руської. Це досить велика споруда під номерами, відповідно, 6 і 12. За Австрії це була Schlangengasse (згодом – Dr. Reissgasse, 2), за Румунії – Mircea Vodă strada, 2. Це двоповерхова на високому цоколі наріжна кам’яниця, збудована в другій половині ХІХ ст. в стилі історизму. Стіни першого поверху декоровані "діамантовим" рустом, а другого – трикутними сандриками та пілястрами коринфського ордеру.

План міста 1830 р. розповідає, що на цьому місці на той час був дерев’яний будиночок. А ось на плані міста 1897 р. на цьому місці вже позначено муровану кам’яницю.

Тут також мешкали люди різних професій і класів: доктор медицини Казимир П’яткевич, доктор медицини, офтальмолог Казимир Папп, фармацевт доктор Йозеф Барбер, доктор медицини Мендель Візенталь; урядовець Буковинського земельного кредитного товариства Моріц Демант; академічний художник Адам Кротохвіля; адвокат Йозеф Ходровер; крайовий суддя Мюнцер Ісидор, викладачка фортепіано Берта Латернер. Також тут проживали службовці, теслі, технік, торговці, кравці, була швацька майстерня, трактир, серед зафіксованих жінок це, найчастіше, мешканки-вдови, швачки. Серед мешканців згадано лише одного українця – камердинера Грегора Демчука.

Адам Кротохвіля (Krotochwila Adam, 1879 – 1955) – Художник і педагог. Малюванню, ліпленню і декоративному живопису почав вчитися у Львівському державному промисловому училищі (1894-1896). Продовжив навчання в Академії художеств у Й. Унєжиського (1898–1900) і, ймовірно, в Академії Жюльєна в Парижі, де він жив протягом декількох років до Першої світової війни. Роки 1904-1905 були проведені в Закопане. Під час Першої світової війни перебував у Відні, а після війни поселився в Чернівцях, де провів 10 років – до 1925. Тут у Реальній гімназії він викладав малювання, заснував власну майстерню живопису. У 1923 році професор Адам Кротохвіля був членом Товариства академіків польських у Чернівцях "Вогнище" (Towarzystwo akademików polskich “Ognisko” w Czerniowcach), заснованого 1876. У 1925 році він переїхав до Катовіце і продовжував працювати викладачем малювання в середніх і початкових школах. Під час Другої світової війни він жив у місті Івоніч-Здруй, і після війни він повернувся в Катовіце. Писав пейзажі, портрети, жанрові і батальні сцени, а також алегоричні композиції. Праці свої демонстрував нечасто - два рази на виставках у Львові – у Львівському товаристві шанувальників мистецтва (1900, 1905) і в Союзі польських художників (1904).  Картина "Перед корчмою на окраїні" (http://archiwum.allegro.pl/oferta/adam-krotochwila-1879-1955-przed-karczma-1909r-i3546158643.html) Малюнок "Відступ росіян з Буковини, зима 1915" (http://www.wielkawojna.az.pl/galeria14.php?nr=73)

 

Українська / Руська, 7 / 14 (Schlangengasse, 1 → Dr. Reissgasse, 1 → Mircea Vodă strada, 1). Тут знаходиться одноповерховий з високим мансардним дахом будинок ХІХ ст. без стильових ознак. Належав він торговцю папером Александру Діаманту. Уже на 1830-й рік тут була кам’яниця. Серед мешканців: адвокати Макс Діамант, Натан Айферман, дилер цінних паперів Фелікс Діамант, представники ремісничих фахів.

Під номером 8 (Schlangengasse, 4 → Dr. Reissgasse, 4 → Mircea Vodă strada, 4) стоїть триповерховий житловий будинок, споруджений у 1930-х в стилі функціоналізму на місці колишньої будівлі, яка тут була на 1897 рік. А за сто років до того, як він з’явився, тут був садочок.

Мешкали за цією адресою інтелігентні люди: адвокати Бернард Функештайн, Соломон Ґершль, Адольф Нідергофер, крайовий фінансовий радник Саул Ляндманн, полковий лікар Адольф Райтманн, лікарі Сімон Шьонбаум, Анна Штерн, Артур Цукер, вчителька Берта Премінґер, художник Йон Сівічі, архітектор Абрам Ляйб Вебер.

Георгій Іванович Ходоровський

 

 

І зараз продовжується традиція проживання у цьому будинку наукової та мистецької інтелігенції. Донедавна тут мешкав доктор хімічних наук, професор Роман Бойчук з родиною. Цей будинок також є оселею Георгія Ходоровського (1938) – доктора медичних наук, професора, українського державного діяча, дипломата, Надзвичайного та Повноважного Посла України, Народний депутат України, депутата Чернівецької міської ради. Упродовж 1969-1973 років Г.І. Ходоровський працював доцентом кафедри фізіології людини Замбійського університету (м.Лусака), очолював експедицію ООН з вивчення медико-соціологічних умов життя населення Замбії, у 1987-1989 роках – професором-консультантом ректора Кабульського медінституту.

 

 

 

 

Вулиця Українська, 9 (Schlangengasse, 1a → Dr. Reissgasse, 1a → Mircea Vodă strada, 1a).

План міста 1830 р. вказує на незабудовану ділянку на цьому місці. У 1897 р. бачимо тут мурований будиночок. Це триповерхова кам’яниця кінця ХІХ – початку ХХ ст., яка нараховувала на той час 22 кімнати. Оздоблена вона декором у стилі сецесії. Між вікнами 2 і 3 поверхів бачимо жіночі маскарони. Над брамою балкон з чавунною балюстрадою. Це був дуже дорогий будинок (на 1940 рік він коштував 1,5 млн. лей).

У різні часи тут мешкали службовці різного рангу, верстальник, кравці-чоловіки, кравчиня, бакалійник. Особливо багато було адвокатів. Серед них відома і значна на той час людина – доктор права Майєр Ебнер.

Майєр Ебнер (Ebner Mayer; 18.09.1872, Чернівці – 12 грудня 1955, Ґіватаїм, Ізраїль) – єврейський правник, політик, журналіст, голова Єврейського парламентського Клубу, віце-президент Конгресу нацменшин у Женеві. Народився в буковинській єврейській буржуазній родині. Вивчав право в Чернівецькому університеті. З юності і протягом усього життя працював у контексті концепції розробки нового єврейського національного руху. Брав активну і посутню участь у студентському єврейському рухові. Був редактором праці "Das jüdische Echo" – програми єврейської національної програми від буковинських євреїв. Коли 1914 р. російські війська окупували Буковину, Ебнера Майєра вислали до Сибіру, де він пробув до 1917 р. Коли повернувся до Чернівців, то очолив Національну раду євреїв на Буковині. За Румунії відстоював права єврейської громади. Заснував газету "Ostjüdische Zeitung" (1919–1938), входив до її редакційної колегії. З 1926 по 1931 роки і в 1933 представляв інтереси свого народу у Румунському парламенті як депутат або сенатор. У 1940 році виїхав до Палестини, де продовжував свою політичну і культурну діяльність – відстоював права єврейської діаспори, навіть запропонував свій шлях вирішення арабо-єврейського територіального конфлікту, яке ґрунтувалося на австро-угорському досвіді.

Фото №1: Майер Ебнер з дружиною Адель Трайстер-Ебнер, 1899 р. (http://czernowitz.ehpes.com/czernowitz8/ebner/album1/img003.jpeg.html) Фото №2: Майер Ебнер (посередині), крокує зі знайомими вул.О.Кобилянської (http://czernowitz.ehpes.com/czernowitz8/ebner/album1/img019.jpeg.html) Фото №3: Майер Ебнер (http://czernowitz.ehpes.com/czernowitz8/ebner/album2/img006.jpeg.html)

 

Будинок за адресою Українська, 10 / Олександра Доброго, 15 (Schlangengasse, 6 → Dr. Reissgasse, 6 → Mircea Vodă strada, 6) рекомендований для внесення до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення. Це багатоквартирний прибутковий житловий будинок 30-рр. ХХ ст. Якщо точніше, шестиповерховий будинок-корабель у стилі європейського функціоналізму 30-х рр. ХХ ст. із заокругленим наріжником.

Проживали у цьому будинку старший податковий інспектор Йосиф Шрамко; адвокат Якоб Райс; директор аеропорту Здіслав Штокер; декоратор, кравчиня, службовці.

На вулиці Українській, 11 (Schlangengasse, 3 → Dr. Reissgasse, 3 → Mircea Vodă strada, 3) двоповерхова кам’яниця другої половини ХІХ ст. з типовим оздобленням у стилі історизму (лучкові і прямі сандрики, пілястри корінфського ордеру, балкон з орнаментальним парапетом). На плані міста 1830 року тут незабудована ділянка, 1897 – мурований будинок.

Серед мешканців будинку адвокат, доктор права Якоб Вахтль, комісар залізниці Фрідріх Фрьоліх, професор Герш Кафнер, докторант Вільгельм Макса, службовці, художник-декоратор, перукарі, представники технічних професій і навіть мандрівник Герман Сало (Зало).

План міста 1830 р. свідчить про те, що в першій половні ХІХ ст. по теперішній вулиці Українській було чимало садків, на місцях яких поступово виростали кам’яниці. Так і за адресою Українська, 12 (Schlangengasse, 8 → Dr. Reissgasse, 8 → Mircea Vodă strada, 8). Мурований будинок був тут уже на 1897 р. Його перебудували близько 1910 р. І досі ми бачимо триповерхову кам’яницю в стилістиці неоісторизму. Її фасад оздоблюють три балкони з металевими балюстрадами, аттик над центральним ризалітом, рустика на стінах першого поверху.

Серед мешканців будинку у різний час були Перший президент палати адвокатів, очільник лібералів, багаторічний депутат Австрійського парламенту та Буковинського сейму, член міської ради д-р Йозеф Ротт; доктор медицини, лікар Людвіг фон Стжелецький; цісарсько-королівський повітовий староста Моріц Балерон; землевласниця Пауліна фон Зотта; адвокати Моріц Бляукопф, Мендель Рубель, Аурель Попеску, Ніку Адельштайн, Макс Френкель, Клавдія Попович, Генрієта Попович; професори Ґеорґ Кьоніґ, Константин Ісопеску-Греку; доктор, лікар-стоматолог Бертольд Фрухт, доктор медицини Ернестина Целлермаєр; секретар суду Фердинанд Сижістє; інженер Еміль Ріппель; директор банку Шміль Фалік, вдова адвоката Ніна Райтман, вдова Туркан Марія, залізничник Микола Доброчан, головний механік Барух Сікофонд, швачка Марія Сікофонд; кілька службовців, студентів.

Юрій Танасович Ахтемійчук

 

 

У цьому будинку донедавна проживав шанований у медичних колах професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри анатомії, топографічної анатомії та оперативної хірургії Буковинського державного медичного університету Юрій Ахтемійчук (1958–2014). Був головою Чернівецького відділення Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України, членом спеціалізованої вченої ради Д 58.601.01 Тернопільського державного медичного університету імені І.Я.Горбачевського (з 2008 року). Автор 4 підручників, 11 навчальних посібників, 10 монографій, понад 250 статей, 1 методичних рекомендацій, 32 авторських свідоцтв і патентів на винаходи та корисні моделі.
 

 

 

 

Поряд, за адресою Українська, 14 (Schlangengasse, 10 → Dr. Reissgasse, 10 → Mircea Vodă strada, 10), чотириповерхова кам’яниця, споруджена близько 1910 р. й пишно оздоблена у стилістиці декоративної сецесії. Привертає увагу великий жіночий маскарон. Збереглася також дерев’яна вхідна брама з вишуканими мережними ґратами. На плані міста 1830 р. на цьому місці бачимо дві муровані будівлі; на плані міста 1897 р. – також дві будівлі, але вже дерев’яну та муровану.

Будинок №14, у якому жив д-р Костянтин Клим (нар. 1862 р.)– доктор медицини, стоматолог, імперський полковий лікар; 1883 року закінчив Чернівецьку цісарсько-королівську І-у державну гімназію. Разом із Васильком, Пігуляком, Семакою, Левицьким входив до складу делегації, посли якої їздили наприкінці ХІХ ст. на аудієнцію до цісаря у справі, пов’язаній з необхідністю поділу буковинської єпархії на українську та румунську частину, що виникла через жорстку румунізацію буковинської Православної Церкви.

 

За цією адресою мешкали Емілія Терлецька; лікар-стоматолог, доктор медицини Костянтин Клим; адвокати Костянтин фон Ончул, Адольф Козмінер, Віктор Ґросар, Василь Марку; урядовий радник Йозеф Відманн; інспектор середніх навчальних закладів Філарет Добош; інспектор банку Іван Білецький, професор Корнель Тарнавський – вчитель середньої школи, вчитель православної школи для хлопчиків; коваль Казимир Маршолик, інженер Георгій Шарбу, комерсант Йосиф Костюк, піаністка Естер Ладаєнська, водій Філарет Попович, швачка Шатц Марія.

Перед І Світовою війною в будинку розташовувалися деякі урядові установи Буковини: Крайова рада культури, Крайова каса і бухгалтерія.

 

 

 

З протилежного боку, під номером 15 (Schlangengasse, 9 → Dr. Reissgasse, 9 → Mircea Vodă strada, 9) чотириповерховий будинок, споруджений у 1930-х у стилі функціоналізму. На 1830 рік тут була ще не забудована ділянка, на 1897 - мурована будівля.

Жили у цьому будинку люди, переважно, робітничих професій: модистка Вероніка Українець; кравець Маркус Шальцман; інспектор молочарні Василь Павлюк; Йосиф-Мар’ян Чорний; електротехнік Теофіл Жалобайло; бляхар Йосиф Ґольдіґ та інші.

 

 

 

 

За подвійною адресою – вулиця Українська, 16 / провулок Едуарда Райса, 2 (Schlangengasse, 12 → Dr. Reissgasse, 12 → Mircea Vodă strada, 12) – наріжна чотириповерхова на високому цоколі кам’яниця, збудована у стилі функціоналізму 1930-х років. На плані міста 1830 р. на цьому місці бачимо дві муровані будівлі; план міста 1897 р. вказує на кілька мурованих будівель.

Ця кам’яниця постала на довгій ділянці, яка тягнулася у сторону нинішньої вул. О. Кобилянської. У 1930-х вздовж краю цієї ділянки проклали вуличку Перкалабську, яка мала потім виходити на вул. Вірменську (за церквою). Однак до ІІ світової війни ці плани не реалізували, і в результаті утворилися два роз’єднані провулки: Український та Вірменський, на яких збудували кілька кам’яниць. У 2005 р. за клопотанням єврейського благодійного фонду «Мір’ям» у Чернівцях провулок Український перейменовано на згадку про одного з чернівецьких бургомістрів, діяча гебрейської громади Буковини Едуарда Райса. На наріжній кам’яниці встановлено памятну таблцю про цю подію. До вул. Райса належать 5 кам’яниць, збудованих у 1930-х рр. у стилі функціоналізму.

За цією адресою у різний час мешкали вдова, власниця нерухомості Сара Метш; місцевий залізничний службовець Х’юго Ліхтенштайн; представник служби з будівництва залізниць Оскар Райс; торговка фруктами Меліта Антонюк; скульптор Фрідріх Фальта; гравер Мендель Дікштайн; лікар Арон Швефель; торговці Микола Заревич, Теодор Золька; представники такої дуже сучасної професії - рекламісти Міхаель Габерман і Вольф Зінґер та багато інших людей.

Українська, 17 (Schlangengasse, 13 → Dr. Reissgasse, 13 → Mircea Vodă strada, 13). На 1830 рік тут була незабудована ділянка, на 1897 – мурований будинок. Нині ми бачимо одноповерховий будинок другої половини ХІХ ст. без стильових ознак. Його власницею наприкінці ХІХ ст. була дрібна крамарка (їх у Галичині та Буковині тоді називали "грайзлерками") Катерина Шушкевич.

Також тут мешкали бухгалтер Поклітар Євген, муляр Морітц Чусіль, капітан Думітру Ісучану, купець Хаїм Лакнер.

На Українській, 18 (Schlangengasse, 14 → Dr. Reissgasse, 14 → Mircea Vodă strada, 14) можна побачити двоповерховий будинок, який, на відміну від решти споруд вулиці, стоїть у глибині, створюючи відчуття маленького окремого, інтровертного світу і нагадує давній шляхетський палацик. Це перебудований у 1920-х будинок ХІХ ст., у декорі якого збереглися елементи історизму, що доповнені фронтоном у стилістиці арт-деко. У першій половині ХІХ ст. тут були дві дерев’яні будівлі, на 1897 рік – кам’яниця.

Тут мешкали адвокат Йоганн Ферлієвич, фармацевти Алексндр Кузмані, Ігнат Шехтер; вдова Анжеліка фон Борковська; редактор Ріхарт Фіберт, адвокат Едмонд Мельцер.

Поряд будинки 20 і 20а (Schlangengasse, 16 → Dr. Reissgasse, 16 → Mircea Vodă strada, 16). На плані міста 1830 р. на цьому місці бачимо дерев’яний будинок, 1897 р. – мурований. Це одноповерхова кам’яничка, збудована близько 1890 р., з оздобленням у стилі історизму. Над великою центральною брамою височіє балюстрада аттику, над вікнами бачимо прямі сандрики, під якими звисають ліпні гірлянди.

Але і цей будиночок має свою історію, пам’ятає своїх більш чи менш знаних мешканців. А тут у різний період жили продавець картин Маркус Ґрюнберґ; ще одна "модна" у наш час професія - мистець-садівник (ландшафтний дизайнер) Едмунд Ґольд; скульптор Йозеф Мікльош; митний начальник Траян Маріновіч; кондитер Альфред Станіслаус Зданович та інші. А визначний цей будинок тим, що на 1913 рік мешкав у ньому вчитель Йосип (Осип) Безпалко. Ось так просто, одним словом означена ця людина в адресній книзі. Та насправді, це непересічна, сильна, надзвичайно цілеспрямована особистість, яка відіграла далеко не останню роль у житті не лише Буковини, а й України загалом. Перший бургомістр-українець.

Осип Безпалко (13.05.1881, Чернівці – 1950, Казахстан) – педагог, громадсько-культурний діяч, політик, перший бургомістр-українець Чернівців. Усе своє життя присвятив активній політичній діяльності, за що зазнав переслідувань ще в гімназії. Закінчив учительську семінарію. Вчителював у селах і містах (Сереті та Чернівцях), викладав у Чернівецькій учительській семінарії. У 1901-1902 рр. редагував "Буковину", згодом був редактором учительського часопису "Промінь" (Вашківці), членом правління "Українська школа" у Чернівцях. Засновник надзвичайно важливого в національно-ідеологічному розвиткові молодого покоління товариства "Січ" на Буковині. Був крайовим секретарем профспілок Буковини, головою крайової організації Української соціал-демократичної партії на Буковині, очільником газети "Борба". У 1915-1916 очолював просвітню комісію у таборі для українських військовополонених у Німеччині (м. Раштатт), був активним діячем "Союзу визволення України", пізніше проявив себе як один із найактивніших членів Української Національної Ради, один із найдіяльніших міністрів уряду Української Народної Республіки (представляв Буковину на Львівській Конституанті 18 жовтня 1918; був головним доповідачем Буковинського Віча 3 листопада 1918). А 6 листопада 1918 Український Крайовий Комітет, очолюваний Омеляном Поповичем призначив Осипа Безпалка комісаром міста (бургомістром). Уповноважений у справах Буковини перед Українською Національною Радою у Львові, перед урядом гетьмана П. Скоропадського у Києві. Був делегатом ЗУНР при передачі нотифікації постанови про злуку ЗУНР з УНР. З березня 1919 – референт дипломатичних справ Буковини у Станіславові, у 1919-1920 на посаді міністра праці УНР (в урядах Бориса Мартоса та Ісаака Мазепи). У результаті румунської окупації змушений був залишити Чернівці. У 1920 емігрував до Чехословаччини. Як зазначає В. Старик, "І вже востаннє відвідав Чернівці Осип Безпалко влітку 1921 року, прощаючись назавжди з матір’ю Оленою, яка померла 21 серпня 1921 року". З 1922 викладав німецьку мову в Українській господарській академії (Подєбради, Чехія). Зрештою, з 1929 року, відійшов від політичної діяльності, зайнявшись науковими дослідженнями літературного, історичного (українсько-німецькими стосунками, зокрема), соціологічного характеру. Хотів повернутися до Чернівців, але румунська влада відмовила йому в цьому. 1938 року очолив Український січовий союз. 18 червня 1945 Осип Безпалко був заарештований опергрупою "Смершу" і доставлений до Лук’янівської в’язниці НКВС Києва, де пройшов через неодноразові допити. Не дивлячись на важку хворобу, він проявив надзвичайну силу духу і до останнього не зрадив своїм переконанням. Йому винесли вирок 8 років, згодом скоротили до 5-ти. Подальша доля його точно невідома: за одними даними його звільнили 1950-го року, за іншими – він загинув у концтаборі.

 

Українська, 19 (Schlangengasse, 15 → Dr. Reissgasse, 15 → Mircea Vodă strada, 15). Зараз на вулицю виходять ворота та глуха стіна з написом "Стороннім вхід заборонено!" В глибині подвір’я кілька невеликих будинків. План міста1830 року вказує, що тут стояв мурований будинок, на 1897 рік на його місці вже був садок, в глибині якого розташовувалися будинки.

Власником садиби наприкінці ХІХ ст. був столяр-митець Казимир Радецький, який мав на подвір’ї свою майстерню.

Серед інших мешканців шкільний служник (у тодішній Галичині та Буковині їх називали "терціянами"), адвокат Адольф Ґольдштайн, приватний співробітник Йосиф Мальор, двірник Йосиф Іваницький, тесля Йоган Пфайфер, бухгалтер, слюсар, комерсанти.
 

За іронією долі, з протилежного боку від 20-го будинку, де жив перший бургомістр-українець, за адресою Українська, 21 (Schlangengasse, 17 → Dr. Reissgasse, 17 → Mircea Vodă strada, 17) стоїть будинок, в якому мешкав перший бургомістр-єврей Чернівців доктор Едуард Райс, який жив тут разом із родиною. На планах міста 1830 та 1897 років тут позначено садок. Тепер бачимо тут одноповерхову кам’яничку кінця 1890-х рр., оздоблену у стилі історизму: рустика, трикутні та лучкові сандрики, аттики, люкарна зі шпилем на даху. Новою оздобою будинку стала розкішна металева брама з хвірткою.

Др. Едуард фон Райс (Dr. Eduard Reiss, 1850 – 1907) – юрист, урядовий радник, офіцер, кавалер ордена Франца Йосифа, віце-президент Буковинської колегії адвокатів, член державної екзаменаційної комісії, бургомістр Чернівців у 1905 – 1907рр. Він народився 1850 р. в сім’ї лікаря, і коли йому було шість років, родина переїхала в Чернівці. Тут він закінчив цісарсько-королівську гімназію, після якої вступив до Віденського університету на юридичний факультет. У 1872 році, успішно завершивши навчання, повертається до Чернівців, де у нього вдало починається правнича практика. 23 роки він безперервно працював адвокатом. Проявив себе як мудрого керівника. Був учасником кожного проекту по будівництву великих міських споруд: міських водогонів і каналізацій, електрифікації Чернівців, міського вокзалу, дитячої лікарні, Єврейського дому і багатьох інших. Е. Райс очолив делегацію Чернівецького муніципалітету, котра отримала від імператора Франца Йосифа І дозвіл на будівництво важливих військових споруд, частина їх і донині служать чернівчанам. Одночасно він отримав військове звання лейтенанта запасу 25 піхотного полку австрійської армії, пізніше був переведений до діючої армії. 1900 р. удостоївся в імператора офіцерського Ордена Франца Йосифа. Д-ра Райса поважали в нашому місті. Це була людина, котра досягла вершин поваги чернівчан не шляхом якихось агітаційних зібрань, високих промов, а шляхом наполегливої праці. Людина вродженої скромності, він любив місто, його людей і віддавав всього себе, аби зробити Чернівці кращими, а його жителям – створити комфортні життєві умови. У результаті поступово, в міру втілення міських серйозних проектів, зростала популярність, повага, любов чернівчан до нього. Впродовж 1894 – 1905 років він був першим заступником легендарного бургомістра Чернівців Кохановського, якого він замінив на цьому посту до 1907 р. Важка робота в муніципалітеті негативно відобразилася на його здоров’ї і він відійшов у вічність у військовій клініці Відня 28 квітня на 57-му році життя. Населення Чернівців разом із владою міста і краю глибоко сумували за бургомістром. Прощалися з Райсом жителі міста всіх національностей і всіх соціальних категорій. Навіть після смерті вдова виконала його волю і передала від його імені 1000 корон для міської бідноти, попросивши при цьому не висловлювати подяки на його адресу. Він був похований на Чернівецькому міському єврейському кладовищі. Над могилою був установлений надзвичайної краси склеп. На знак найбільшої поваги цього ж року вулиця, на якій він проживав, була названа його іменем.

 

У цьому будинку в різний час проживали різні мешканці: власник барон Іґнац фон Шиманович (Ігнацій Симанович), професор Пауль Сіретан. Жив тут також з 1919 по 1934 роки Вільгельм Тіттінґер – депутат Буковинського сейму, австрійського парламенту, директор філії Галицького іпотечного банку у Чернівцях, член общинної ради та почесний громадянин міста Чернівців, багаторічний президент Торгово-промислової палати Буковини. Важливі філантропічні справи цього громадянина Чернівців: він наполягав, аби благодійні фонди його батька, Йоахима Тіттінґера, працювали згідно з заповітом, за яким допомога мала надаватися усім нужденним чернівчанам, незважаючи на їхнє віросповідання, а не лише євреям. Виступав проти сепаратизму, закликав чернівецьке купецтво до згуртування.

 

 

Закінчення першої частини.