ЖИТТЯ У ПРИТЧАХ І ЛИСТАХ

 П'ятниця, 26 вересня 2014

 

 

 

 

"Листи до матері" – це листування Анатолія Добрянського з мамою. На жаль, Елеонора Соловей присутнім змогла представити книгу лише у верстці, оскільки виробництво книжкової продукції у наш час є справою особливо не простою ("Видавати книжки – справа важка і невдячна", як сказала упорядниця), і видавництво "Книги-ХХІ" через певні об’єктивні причини не встигло вчасно здійснити видання. Та коли книга вийде, вона, безперечно, користуватиметься попитом, адже містить цікавий, цінний, винятковий матеріал.

 

 

 

Розпочав зустріч племінник Анатолія Миколайовича Володимир Каленюк, який поділився з присутніми родинними настроями цих днів. 26 вересня – річниця смерті Фаїни Василівни – мами його дядька, а день презентації співпав з другою річницею відходу із життя Віри Семенівни – матері Володимира Івановича. Власне, ці дві жінки пов’язані з "Листами до матері". Фаїна Василівна – як співрозмовник свого сина. А от саме завдяки Вірі Семенівні це листування отримало можливість бути оприлюдненим. За кілька днів до своєї смерті вона доручила здійснення цього наміру Елеонорі Соловей. Зокрема розповіла про те, як вона бачить таку книжку, про її доцільність ("висловила абсолютне переконання в доцільності і потрібності такої книжки").

 

 

 

 

Працюючи над листуванням, Елеонора Степанівна постійно згадувала свою наставницю, вчителя та друга Михайлину Хомівну Коцюбинську, яка багато працювала з епістолярними масивами, що тепер потроху видаються, набираючи великої ваги і цінності, допомагаючи відновити пам’ять, яка за тоталітарних часів була дещо спотвореною. 

 

 

Згадуване листування охоплює період від 1951 року, коли Анатолій Добрянський поступив на філологічний факультет Чернівецького університету, і до 1968, коли, за наполегливим проханням сина, Фаїна Василівна переїхала до нього у Чернівці.

 

 

Упорядниця відзначила, що листування Анатолія Добрянського з матір’ю естетично вартісне. Та, крім того, що це, за словами Елеонори Соловей, прекрасні тексти, це ще й дуже цінні свідчення про епоху та її людей, адже то були складні часи ("Прецікаве поєднання у листі документу і літератури, літератури дуже специфічної і дуже затребуваної зараз, коли відбулася, внаслідок багатьох-багатьох причин, певна девальвація слова...").

 

 

Елеонора Степанівна поділилася своїми думками з приводу значення листування для тогочасних людей: "Держава зазіхала на приватне життя людей, намагалася цієї приватності позбавити. Нескінченні анкети, головною метою яких було з’ясувати, були чи ні проблеми в біографії. Люди рятували своє особисте життя у спосіб листування. Це була така можливість партикулярної звістки від людини людині. Довіряючи листові аж надто багато, люди ризикували, але, однаково, це робили – всупереч, "назбитки", як тут у нас кажуть".

 

Дослідниця поділилася міркуваннями з приводу етичного моменту, пов’язаного з подібними публікаціями. Власне, постає питання, чи правомірно порушувати сферу приватності, інтимності людей. Та це питання вже давно розв’язане "практикою академічних повних видань зібрань творів письменників, в яких листи стають надзвичайно важливою частиною і безцінним матеріалом для дослідження творчості того ж таки письменника і для реконструкції його життєпису, для звірки якихось важливих деталей, їх подробиць".

 

Працюючи над листуванням, Елеонора Соловей вкотре для себе відзначила, що листи володіють феноменальною здатністю зберігати і доносити дух часу, що, на її думку, відчує і кожен читач. Листовні, "дуже довірливі", розповіді Анатолія Добрянського передають не лише дух часу, а й дух тогочасних Чернівців, в які він приїхав зовсім молодою людиною. Листи дозволяють прослідкувати формування особистості майбутнього літературознавця та мистецтвознавця, загалом формування нового покоління – у дуже не простих соціально-економічних умовах, неоднозначній, напруженій, тривожній суспільно-політичній ситуації. "Усе це не може не вражати, бо час саме такий, що це становлення відбувається достатньо драматично...". Добрянський – дитя своєї епохи. Ми можемо побачити його щирі переживання і навіть екзистенційний страх, властиві більшості радянських людей, через смерть Сталіна. А потім, вже за кілька років, – потрясіння, пов’язане з поверненням величезного пласту української літератури, про яку він, отримавши філологічну освіту, навіть не здогадувався. "Постає зовсім інший канон літератури. А зміна канону – це завжди складно". Тобто читач дуже чітко відчує оте постійне коливання між ілюзіями та їхньою втратою та визрівання у всьому цьому свідомості, все більшого повернення до притомності – через знання до розуміння суті явищ та процесів.

 

Листування Анатолія Добрянського ілюструє його стосунки з містом. І стосунки ці, за словами упорядниці, не були простими. Їх Елеонора Соловей об’єднує в межах так званого Бальзаківського архетипу: перебування молодої людини із провінції у Парижі. "Чернівці тодішні, взагалі, Чернівці як такі, у ролі декорації чи тла для такої історії дуже гарно надаються". Анатолій Добрянський "вріс" у це місто, воно у нього пов’язане з різними емоціями, прагненнями, планами. "Це надзвичайно важливі свідчення про університет тодішній і про ціле тодішнє життя усього цього періоду і про цю людину, яка відіграла в культурному житті Чернівців і Буковини, направду, дуже значну роль".

 

Важливі у структуруванні видання фотоматеріали. Це вагомий і промовистий додаток. Елеонора Степанівна розповіла, що великого значення вона надає старим світлинам. "Їхня магія ні з чим незрівнянна ... Саме оці зупинені миті, зафіксовані моменти життя, "зафіксовані нетлінні" – як назвала Михайлина Коцюбинська одну із своїх праць... Це магічна річ, вона здатна дуже багато сказати". Ці світлини охоплюють життя Анатолія Добрянського, починаючи від його початку і майже до його кінця. Багато фотоматеріалів науковцю надала родина Віри Семенівни. 

 

 

Отже, "Листи до матері", без найменшого перебільшення, можна назвати унікальним виданням, яке буде цікавим як науковцям (адже вартісне і з погляду історії, історії літератури, і з погляду теорії літератури: охоплює всі рівні текстуального аналізу – текст, підтекст, контекст, надтекст), так і представникам інших сфер.

 

Сподіваємося, що ця книга якнайшвидше з’явиться на полицях книгарень та оселиться у бібліотеці, яка носить ім’я її головного героя.

 

 

 

На відміну від "Листів до матері", книжка "Притча про поетів" вже більш-менш відома читачам і прочитана. Про це свідчать хоча б ті запитання, які ставили Елеонорі Степанівні під час презентації студенти-магістри Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, засвідчивши високий рівень професійної філологічної підготовки.

 

 

Це видання здійснене видавництвом "Дух і літера", відомим своєю якісною інтелектуальною продукцією.

 

Елеонора Соловей об’єднала у книзі розповіді про Володимира Свідзінського, його дочку Мирославу, Тетяну Єфименко, Павла Тичину, Саву Голованівського, Анатолія Добрянського, Миколу Лукаша, Михайлину Коцюбинську, Олексія Чичеріна, Соломію Павличко, Ігоря Померанцева, оформивши їх у жанрах "маленької евристичної повісті", спогаду, повісті-спогаду.

 

Як розповіла сама авторка, головним чинником до створення цієї книги була потреба віддячити тим особистостям, які наповнили її життя, тим, про кого вона пише. А також літературознавцю хотілося свої улюблені дослідницькі сюжети перекласти з мови наукової на популярну, довірити їх не лише філологам.

 

Як і "Листи до матері" особливо цікава "Притча про поетів" своїм контекстом, в якому, крім головних "персонажів", показано представників різних інтелектуальних поколінь. Роздуми авторки вибудовуються навколо зв’язків інтелігента і держави, суспільства. Піднімається проблема у стилі поставленого Ольгою Кобилянською запитання "Доля чи Воля?". Прочитується це зокрема у історії стосунків Володимира Свідзінського та Павла Тичини. Доля поставила цих поетів у приблизно однакові умови, але в якийсь момент особистий вибір кожного із них розвів їхні шляхи у різні напрямки. У такий спосіб Елеонора Соловей виходить на ще одну дуже важливу проблему "інтелігент і тоталітарна система". Ці стосунки у будь-якому випадку призводять до деструкції першого – або фізичної, або ментальної.

 

Є у цій книзі ще один особливий "персонаж" – Чернівці. Про місто свого дитинства і юності Елеонора Соловей розповідає у спогадах "Виростати в Чернівцях".

 

Спільною рисою презентованих книжок є доповнення основного матеріалу старими світлинами. "Притча про поетів" багато проілюстрована світлинами, більшість із яких рідкісні і опубліковані вперше. Як сказала Елеонора Степанівна, для неї важливо було, аби кожна світлина була на своєму місці.

 

Ще однією спільною рисою цих книг є те, що оповідається про людей, про реальні життєві історії. Тому саме людське, людські стосунки виходять тут на перший план, роблячи ці оповіді теплими, живими, відвертими, вичерпними, як і зустріч під назвою "Життя у притчах і листах".

 

Сподіваємося, що незабаром чернівчани матимуть можливість знову поспілкуватися з професором Елеонорою Соловей, адже вона висловила сподівання, що незабаром презентуватиме у рідному місті ще два нових видання.