18-11-2014

Історичний нарис до 150-річчя телеграфу на Буковині

Вівторок, 18 листопада 2014
 
 
Коли Муніципальна бібліотека ім. А.Добрянського проводила виставку "На історичні гостини до мешканців вулиці Української", завітав її переглянути літній чоловік, Молоткін Герман Петрович. Як потім виявилося, він багаторічний мешканець одного із будинків на Українській, а ще був старшим інженером телеграфу. Про телеграф Герман Петрович знає все, без перебільшення, все. Він захоплено розповідає про справу свого життя. Телеграф роками був надзвичайно важливим засобом зв'язку між людьми. І цей зв'язок забезпечувала злагоджена робота непомітних для багатьох працівників. Герман Петрович попросив бібліотеку допомогти йому втілити ще одну важливу для нього справу - оприлюднити його нарис про буковинський телеграф (написаний до 150-річчя), його роботу, привідкривши у такий спосіб ще одну сторінку життя Чернівців.
 
 
 
«Вуйку, відбий депешу до кума у Львів, що народився хлопчик у Івана!»
 
Так, напевно, мешканець Чернівців пропонував скористатися новим телеграфним зв’язком 150 років тому.
 
А чому «відбий»? А все тому, що люди бачили як стукотить телеграфним ключем Морзе телеграфіст, а згодом відбивав по клавішах букводрукуючого апарату «Юза» саме дерев’яними молотками, а не пальцями. При цьому телеграфіст ногами натискав педалі для приведення в дію обертання друкуючий механізм – електромотори з’явилися пізніше.
 
 
 
Згідно зі статтею професора Василя Ботушанського («Буковинське віче», 1995 р., від 21 червня, №40), перший телеграфний зв’язок у Чернівцях з’явився у 1855 році, сполучивши наше місто зі Львовом і далі – з Віднем.
 
Незабаром Буковина була охоплена мережею телеграфних дротів, що спричинило очевидний ріст торгово-економічних зв’язків. Навдивовижу швидко телеграфний зв’язок став поширюватися на Буковині містами і селами. За 15-20 років телеграф з’явився у Сучаві, Берегометі, Чудеї, Цурені, Садгорі, Новоселиці, Вашківцях, Боянах, Череші і багатьох інших селах.
 
До кінця ХІХ століття було близько 100 телеграфних пунктів. А до 1913 року – 149 телеграфних зв’язків. Натомість при радянській владі залишилося не більше 20 пунктів з телеграфним зв’язком. Телеграф почав витісняти телефонний зв’язок.
 
Мало відомостей збереглося про типи телеграфної апаратури. Очевидно, основною була апаратура Морзе, потім стали з’являтися літеродрукувальні апарати Юза, Бодо, що працювали на міжміських магістральних зв’язках. Збільшувався потік телеграм. Так на початку ХХ століття лише на столицю Австро-Угорської імперії обмін становив 250 телеграм на добу, і буковинська влада домоглася будівництва окремої телеграфної лінії до Відня. Але початок Першої світової війни перешкодив цьому будівництву.
 
1940 року, коли Бессарабія і Північна Буковина були приєднані до СРСР місцеві телеграфісти підтвердили, що на телеграфі експлуатували апарати Юза, Бодо та Морзе – переважно, із селами.
 
Обласний телеграфний вузол до 1967 року розміщався у приміщенні поштамту на третьому поверсі на вулиці Поштовій.
 
Після Другої світової війни на телеграфі протягом 10 років основним видом зв’язку була морзянка – з усіма райцентрами й сусідніми обласними центрами: Станіславом, Проскуровим. Сотень сільських телеграфних пунктів уже не існувало, залишилися кілька зв’язків на Берегомет, Чудей, Клішківці – по Морзе, по апаратурі Бодо зв’язок був з Києвом, Львовом.
 

Сокиряни, листопад 1961.

Апарати СТА
До п’ятдесятих років стали з’являтися взяті з армії стартостопні літеродрукувальні апарати СТ-35. Якщо раніше на телеграфі були спеціальності морзистів і бодистів, то тепер з’явилася спеціальність ЕСТистки, що працювала десятьма пальцями рук на клавіатурі, дивлячись тільки на текст телеграми (на зразок роботи "наосліп" на друкарській машинці). Швидко збільшувався парк СТ-35, і зв’язки перейшли на ці апарати швидкої дії, морзисткам довелося переучуватися, освоювати новий вид професії.
 
До початку 60-х років і райцентри перейшли на роботу з СТ-35. У той самий час уся телеграфна апаратура була переведена на міжнародний код №2. З’явилися приставки з перфоратором і трансмітером для передачі телеграм з перфострічки, що набагато збільшило швидкість обробки телеграм при переприйомі. Апарат став називатися СТА.
 
Телеграфний зв’язок, як відомо, – передача сигналів постійного струму по дротах, які висять на ізоляторах на стовпах. Дроти тягнуться на десятки і сотні кілометрів. Звісно, цей процес сильно залежить від погодних умов. При дощах, туманах, особливо при зимовій ожеледиці струм просочується в землю, й зв’язок не проходить. Скільки турботи, роботи доставляла непогода технічному персоналу: треба було налагоджувати, регулювати електромагніти в морзянках, у СТА, підбирати баланс у Бодо, у дуплексних приладах. А там і обриви дротів, зв’язки з районами йшли по середніх точках телефонних ланцюгів, а магістральні зв’язки – по фізичній лінії.
 
Потоки телеграм збільшувалися особливо в передсвяткові дні. Новорічне навантаження в 5-8 тис. телеграм на добу для Чернівецького телеграфу було непосильним. Задля допомоги залучали навіть солдатів-зв’язківців військових частин гарнізону. Телеграфістки «зашивалися» у купах телеграфної стрічки, перфострічки. Слово в телеграмі коштувало 3 копійки, й у касах стояли черги.
 

Перша станція абонентського телеграфного зв'язку. 1965 рік

Телеграфна апаратура. Станція МТС, 1965 рік

За апаратом СТА. 1965 рік
 
 
Була збільшена швидкість передачі СТА з 380 оборотів на хвилину до 400, лінії зв’язку почали ущільнюватися тональним телеграфом. Спочатку телефонний канал ущільнювався 12-ма телеграфними каналами, потім – до 16, 24 і до 60 каналів. Але було потрібно змінити саму систему телеграфних з’єднань. Виникла ідея прямих з’єднань шляхом автоматичного набору номера кінцевого пункту. В 60-і роки почала створюватися мережа абонентського телеграфу – АТА, шляхом установки телетайпів на підприємствах, установах, заводах та установки на телеграфі декадно-крокової станції. У 1963 році у Чернівцях встановлена станція АТА 20/80.
 
Фототелеграф з’явився в Чернівцях 1963 року. Фототелеграфний апарат «Нева» включався за вимогою в телефонний канал й обробляв напівтонові фотографії, креслення, письмові факсимільні повідомлення, приймаючи їх на звичайному чорно-білому фотопапері із проявленням, фіксуванням у хімреактивах. Приймалися знімки для місцевої преси з Москви, Києва.
 
Герман Петрович Молоткін регулює фототелеграф. Стаття у місцевій газеті, датована 7 червня 1963 року
 
 
У 1967 році відбулося переселення телеграфу з будинку поштамту до відбудованого будинку поруч зі старою міською АТС-2 на вулиці Університетській, 5.
 
Телеграфні зв’язки повинні були переходити на нову систему прямих з’єднань через вузли автоматичних станцій, розростався абонентський телеграф. Було ухвалено рішення про будівництво в Чернівцях потужної станції прямих з’єднань і передачі даних.
 
Г.П. Молоткін з П.А. Шевченком на станції автоматичного телеграфу ПС. Монтаж абонентскської станції. 1968 рік
 
 
Керівник відділу електрозв’язку в облуправлінні Петро Васильович Аристов був ентузіастом по впровадженню нової техніки з усіх видів електрозв’язку: телефонного, телеграфного, телевізійного, радіо. Чернівецька область була в числі передових за оснащенням новою технікою й за розвитком засобів зв’язку.
 
Аристов П.В. доручив інженерові АТА Молоткіну Г.П. скласти проект станції АТ-ПЗ-ПД, що і було виконано. Проект був схвалений колегією Міністерства зв’язку УРСР. У Ризі на заводі ВЕФ була замовлена станція на координатних з’єднувачах, і 1974 року її отримали на обласному телеграфі для монтажу.
 
У 1975 році станція АТ-ПЗ-ПД була змонтована й здана в експлуатацію; це була третя подібна станція в Україні. Пропрацювала станція 27 років, її замінила принципово нова техніка.
 
Подальший розвиток телеграфної галузі в Україні та в Чернівецькій області, зокрема, відбувався за однотипною ідеологією розвитку місцевого та міжміського телефонного зв’язку. Тобто, на зміну комутаційному обладнанню на базі електромеханічних реле прийшло широке застосування квазіелектронних та повністю електронних з’єднувачів у нових поколіннях телеграфних комутаторів. Також почалося використання спочатку електронних мікропроцесорів, а в подальшому – повномасштабної комп’ютерної технології: відбувся поступовий перехід від передачі телеграм шляхом її перетворення в аналогові сигнали, до передачі цифрових сигналів повністю відповідних принципам взаємодії комп’ютерних систем.
 
Так замість релейної (на базі МКС) телеграфної станції АТ-ПЗ-ПД у напрямках міст, відділень і районів з 1986 по 1991 роки діяв апаратно-програмний комплекс «Електроніка» – НЦ-32, з 1991 року почав діяти електронно-комутаційний комплекс ЕТК-КП-2, а з 2004 року в роботі телеграфна система ЕТК-КП-2 «Глобус», через яку і здійснювалася передача та прийом телеграм як в межах області, так і за її межами. Середньомісячний обмін телеграм тепер складав десь 10-12 тисяч одиниць. Це ті телеграми, в яких клієнт не вказував або не знав номера відділення зв’язку, або не було прямого виходу з різних причин: зачинено відділення, пошкодження.
 
Постійно відбувалася модернізація кінцевого телеграфного обладнання. На заміну стартостопним телеграфним апаратам в період з 1987 по 1997 роки широко використовувалися електромеханічні та електронні апарати: РТА-80 (1986-1991 рр.), Т-100 (1987-1997-2005 рр.), F-200 (1984-1991-2005 рр.).
 
Швидкість телеграфування в них складала 50, 100, 200 бод: це 400, 800, 2600 знаків в хвилину.
 
Заміна обладнання відбувалася поступово. Тому протягом певного періоду одночасно діяли і новітня, і вже застаріла техніка.
 
У 2000 році в райцентрах і на міських відділеннях зв’язку було задіяно обладнання «Гіацинт» (ЕТК-РВЗ), яке поєднувало в собі електронний телеграфний та касовий апарати. З 2003 року в якості кінцевого обладнання і в складі обладнання «Глобус» використовувалася апаратура «Елко». Традиційний телеграфний апарат практично перетворився на звичайний персональний комп’ютер з телеграфним модемом або програмою.
 
У наші дні телеграфна галузь на Буковині поступово зменшує свої обсяги. Копіювальні технології, факси перебрали на себе частину телеграфного обміну, але потреба в телеграфі існує і зараз і буде зберігатися й надалі.
 
Незважаючи на те, що сучасні засоби передачі інформації (електронна пошта, стаціонарна та мобільна телефонія, відеозв’язок) начебто більш зручні та швидкі порівняно з традиційною телеграмою, але статус документального зв’язку має саме телеграма. Саме телеграма може бути прийнята як доказ, наприклад, в арбітражному суді, як юридично повноцінний документ, чого не можна сказати про факсограму або електронну пошту. Тому є чимало підприємств, зокрема в Чернівцях, які мають кінцеві телеграфні термінали для передачі та прийому телеграфної кореспонденції – з огляду саме на документальність такої інформації – і не збираються відмовлятись від послуг телеграфного зв’язку.

 
 
 
У зборі матеріалів брали участь
 
інженер Шевченко Павло Афанасійович, директор УТЕЛ,
інженер Курбакова Лариса Григорівна, начальник телеграфу.

Автор Молоткін Герман Петрович, ст. інженер телеграфу.
 
 
2005 рік