Життя у праці й відкриттях: журналіст, видавець творів Ю.Федьковича Людмила Черняк відзначає свій ювілей

  

 

Людмила Миколаївна – корінна буковинка, яка поєднала в собі українську. польську та чеську лінії. Народилася 15 грудня 1954 року у селі Панка (тоді воно було перейменоване на Клинівку), що лежить на березі Серету. Рідна хата – шматочок старого, справжнього світу, яких лишилося небагато. Як-от у вірші Ігоря Цабієнка "Хата":

 

 

У цій хаті, очевидно, формувалися основи світовідчуття, світогляду Людмили Миколаївни, усвідомлення необхідності послідовно і наполегливо працювати на конкретний результат. Але при цьому, у такому шаленому ритмі життя, не втратити чогось найважливішого, не розпорошити тієї мудрості, яка вкарбована предками у гени, не розпорошитися, не загубитися, не забути, що, куди б не закинула доля, за тобою завжди спостерігатимуть очі рідної хати, душі усіх, хто став частиною твого духовно-генетичного коду (...бабусі Агнеси, діда Густава, долі яких вирішив вир історичних подій...), адже навіть найвища гілка на кроні живиться від землі через коріння.

 

Людмила Миколаївна, яка захоплюється художньою вишивкою, образ рідної хати передала у вишитій власноруч картині, яку, разом з іншими вишитими роботами, можна побачити, серед експонатів, представлених на ювілейній виставці.

 

Ніжна і вразлива душа, яка відлунювала на кожен порух навколишнього світу, образне мислення, тонке відчуття слова і вміння висловити думку, любов до літератури, мов стали вирішальними чинниками у виборі наступного після школи етапу життя – навчання на філологічному факультеті. Людмила Миколаївна спершу планувала поступати на факультет іноземних мов Чернівецького державного університету, адже мала чудову підготовку і справжній талант до вивчення мов. А ще плекала таємну мрію стати акторкою кіно. Її вчителька української мови та літератури Галина Прокопівна, спостерігаючи за талантами та професійними задатками своєї учениці, очевидно вирішила, що найкраще вона зможе їх поєднати та зреалізувати на українському відділенні філологічного факультету. Власне, за наполегливою порадою вчительки колишня учениця стала абітурієнткою і, зрештою, студенткою згадуваного факультету. Займалася в університетській поетичній студії під керівництвом письменника і науковця Михайла Івасюка.

 

Після закінчення університету Людмила Миколаївна поступово увійшла у журналістську діяльність. І зрештою присвятила їй усе своє життя, ставши журналістом високого професійного рівня. Починала журналістську діяльність у "Молодому буковинці" (1977), а з 1979 року і до сьогодні працює у "Буковині" ("Радянській Буковині" – до 1991). Людмила Миколаївна може розповісти про специфіку роботи у газеті дуже багато, оскільки здобула великий досвід у праці. Починала як підчитчик, потім була на посаді коректора, кореспондента, оглядача, заступника відповідального секретаря з комп’ютерного випуску газети, нині очолює відділ культури та національного відродження.

 

Працю Людмили Черняк високо цінував багаторічний редактор "Буковини" Володимир Іларіонович Михайловський (нині вже, на жаль, покійний) і навіть представив журналістку у 2009 році до присвоєння почесного звання "Заслужений журналіст України".

 

За роки роботи у газеті Людмила Миколаївна створила тисячі матеріалів різного характеру, допомагала вирішувати проблеми, з якими зверталися читачі, зарекомендувавши себе як особистість безкомпромісну, коли йдеться про питання совісті та людських прав, як особистість із загостреним почуттям справедливості. А ось літературно-мистецькі репортажі, огляди, рецензії, розвідки журналістки завжди впізнавані, оскільки властивий їм її авторський стиль, інтелектуалізм, усестороннє осмислення висвітлюваного матеріалу, інформативна насиченість і, в той самий час, легкість рецепції, яка досягається завдяки стрункій, логічній композиції тексту та його белетризованості. А те, що Людмила Черняк володіє письменницьким обдаруванням, – незаперечний факт. Її повість "Мій зоряний міраж", що друкувалася на сторінках "Радянської Буковини", з інтересом читала велика кількість любителів художнього слова. В основі цього твору реальні події і враження. Авторка у 1990 році взяла участь у творчому конкурсі "Чому я хочу полетіти в космос", який оголосила Спілка журналістів СРСР. І разом ще з тридцятьма учасниками була визнана переможницею, пройшла в Інституті медико-біологічних проблем амбулаторне медичне обстеження як кандидат на політ у космос. Прикро, що через медичні показники Людмила Миколаївна вийшла із рядів претенденток на політ у космос. Це була б велика подія у житті України, Буковини та й неабияка можливість для журналіста отримати ні з чим не порівнюваний досвід.

 

Хоча і на Землі для Людмили Черняк завжди вистачало цікавих відкриттів. Зокрема, вона дуже активно працює у жанрі інтерв’ю. Ці розмови (а їх біля ста) з найрізноманітнішими людьми заслуговують на окреме видання.

 

Хотілося б згадати про ще один напрямок діяльності Людмили Миколаївни. У 1997 році при газеті "Буковина" вона зареєструвала колективне підприємство "Видавництво "Буковина" і стала його директором. За цей час видавництво підготувало і випустило у світ чимало різноманітних видань. Та, безперечно, найціннішим є проект Людмили Миколаївни, розпочатий у 2004 році. Це робота над 5-титомним виданням (у 6-ти книгах) творів Юрія Федьковича.

 

На сьогоднішній день є вже три томи (чотири книги), які свідчать про відповідальне і трепетне ставлення невеличкого колективу задіяних у процес праці над цим виданням людей: редактора Людмили Миколаївни Черняк, упорядників та авторів приміток Миколи Івановича Юрійчука (на жаль, він не зміг взяти участь у завершальному етапі, оскільки помер восени цього року) – науковця, який знав про Ю. Федьковича, без жодного перебільшення, найбільше за всіх федьковичезнавців, Богдана Івановича Мельничука та Лідії Михайлівни Ковалець.

 

Цей багатотомник академічного характеру з дотриманням усіх вимог до подібних видань: чітко продумана структура, яку запропонував М.І.Юрійчук, інформативно насичені аналітичні передмови, примітки, словник діалектизмів, скрупульозна редакторська робота. Томи становлять відповідні блоки, які представляють різні напрямки творчості Юрія Федьковича за відповідними літературними родами.

 

І том "Поезія" поділений на дві книги за жанровим принципом – "Лірика" (2004) і "Ліро-епічні та епічні твори" (2009). І першу, і другу книгу відкривають передмови доктора філологічних наук Богдана Мельничука.

 

Лірика представлена поезією ранніх років, 1862 – 1876 років, останніх літ життя поета, а також із збірок "Поезії" (1862), "Дикі думи" (1876) та із співанників. Сюди ж увійшли кілька перекладів німецькомовних віршів Ю. Федьковича, здійснених Осипом Маковеєм.

 

Другу книгу першого тому складають балади, поеми, віршовані оповідання, віршовані легенди християнського характеру із збірки "Руський лірник" (за радянський час їх не публікували), байки. До цього ж тому додатком вміщено кілька ліричних творів. Ось як упорядники пояснюють причину їхньої появи у другій книзі: "Вірші, котрі публікуємо, не ввійшли до частини 1-ої І тому нашого видання, не було їх і в І томі ("Поезії") Першого повного і критичного видання творів Ю. Федьковича, що побачив світ у 1902 році. Автографи їх виявлено тільки в час підготовки до друку частини 2-ої у Відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені імені Василя Стефаника у фонді 11 (Барвінських) (спр. 5843/356). Спочатку ними володів, очевидно, В. Навроцький, відомий економіст, публіцист, співробітник львівського часопису "Правда", якщо, призначений на роботу в м. Ряшів (Жешув), що нині в південно-східній Польщі, він забрав їх туди з собою, де вони після смерті В. Навроцького були розшукані літературознавцем, письменником, педагогом В. Коцовським і 17 травня 1890 року передані для публікації в "Правді" її співробітникові Ол. Барвінському. педагогові, громадсько-культурному діячеві".

 

 

ІІ і ІІІ томи містять прозу Ю. Федьковича.

 

Стаття доктора філологічних наук Лідії Ковалець "Проза Федьковича і Федькович як прозаїк. Спроба цілісного прочитання" відкриває ІІ том (2010), який складають повісті та оповідання і німецькомовні твори "Дон Жуан", "Ренегат" у перекладах Осипа Маковея та Петра Рихла.

 

Назва передмови професора Богдана Мельничука до ІІІ тому (2011) "Задля дитини – задля прийдешності" одразу налаштовує читача на характер вміщених тут творів. А це найменш розпопуляризована частина доробку буковинського письменника – його творчість для дітей. Цікавий він уже навіть з погляду жанрової розмаїтості: оповідання, повісточки, казки, жарти, фрашки, придабашки, дрібниці. Окремий розділ становлять твори, які були виявлені Лідією Ковалець у Відділі рукописів та текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України під час роботи над цим томом і раніше не публікувалися.

 

Уже впорядкований і перебуває у друці ІV том – "Драматургія". Лідія Ковалець у передмові "Драматургія Юрія Федьковича як його камінний хрест і навіки окраса літератури" осмислює історію публікації, рецепції та інтерпретації цієї частини доробку письменника. Незабаром читачі зможуть прочитати такі п’єси, опубліковані у цьому томі: "Довбуш, або Громовий топір і знахарский крест. Трагедия в пять ділах", "Керманич", "Хмельницкий. Трагедия в пять отворах".

 

Якщо говорити про вшанування пам’яті Юрія Федьковича, то хіба можна вигадати щось краще, ніж ось така робота – самовіддана, щира і на совість? Продовжено традицію видавців творів Юрія Федьковича Антона Кобилянського, Івана Франка, Осипа Маковея. На сьогодні це найповніше видання творів буковинського письменника, здійснене, про що вже йшлося, невеличким колективом людей, "генератором" і "двигуном" якого є редактор Людмила Миколаївна Черняк – істинний ентузіаст і альтруїст, яких не так багато у наш час.

 

До 180-літнього ювілею Юрія Федьковича була заснована премія його імені. Першу премію цілком заслужено і логічно вручили видавцеві творів Юрія Федьковича Л.М. Черняк та науковцям, які доклали до цього видання свої зусилля, М.І. Юрійчуку, Б.І. Мельничуку, Л.М. Ковалець. Усі лауреати вклали свої премії на видання наступних томів.

 

Колектив Муніципальної бібліотеки імені А. Добрянського щиро вітає Людмилу Миколаївну з ювілеєм і бажає задумати і втілити у життя ще багато проектів, які зроблять цей світ кращим і додадуть віри у добро як першопочаткову цінність.