ЗІНОВІЯ ПЕНЮК: У СВІТЛІ СПОГАДІВ

 

 

 

 

Щастя, що при світлі цієї совісті я жила, а мабуть і живу...

 

Тамара Севернюк

 

 

Ця книга – данина пам’яті, вдячності, прояв прихильності і любові, адже Зіновія Пенюк відіграла істотну роль у житті Тамари Севернюк. Вона не лише свого часу прихистила у себе виснажену студентку, поставивши її на ноги, а й істотно вплинула на формування її естетико-етичних засад.

 

Тамара Севернюк ділиться з читачем великою, важливою частиною свого світу, який виріс із будинку за адресою Харківська, 20: «Харківська, 20 – своєрідна Ітака талановитих і «страждущих»... Невидима Флоріанина участь...».

 

Зіновія Флоріанівна була своєрідним центром, до якого тяжіло чимало різних людей. Крім того, вона цікавилася і добре зналася на музиці, театрі, інших видах мистецтва, літературі. Тому у книзі можна зустріти безліч «персонажів» – літераторів, митців, науковців, які вплітаються у розповідь про головну героїню, ілюструючи стиль її життя, уподобання, захоплення, власне, її простір. Автори античної літератури, Тарас Шевченко, Міхай Емінеску, Генрік Ібсен, Микола Марфієвич, Осип Маковей, Василь Мисик, Ольга Кобилянська, Богдан Лепкий, Богдан Ігор Антонич, Ірина Вільде, Василь Стус, Анна-Галя Горбач, Едвард Гріг, Іван Козловський, Чіпріан Порумбеску, Йоанна Раду, Марія Танасе, Джику Петреску, Маріо Ланца, Беньяміно Джиллі, Йозеф Шмідт – лише невеликий перелік тих унікальних особистостей, про яких Тамара Артемівна дізналася саме від «Флоріаночки» (так ніжно вона називає свою наставницю). «38 років її життя промайнули перед очима мого серця і душі. Сотні імен відомих на Буковині, в Україні і далеко за її межами пройшли через хатину на вулиці Харківській, 20, а потім на Комарова, 40, кв. 127 – через її співпрацю, співучасть, творчість, безкорисливу людську допомогу, що не тільки в наш час – рідкість!» На цих сторінках читач зустріне і Володимира Івасюка, і ще зовсім молоду Галину Тарасюк, яка мешкала у сестри Зіновії Пенюк – Еріки Флоріанівни, та інших відомих сьогодні людей, які тоді лише починали утверджуватися в житті.

 

В основі книги сповідальна стильова манера. Кут зору авторки обернений у минуле. Сповідальність, потік свідомості, внутрішнього мовлення – те, що вимагає уважного, послідовного, не вибіркового читання. Тамара Севернюк розповідає не лише про Зіновію Пенюк та її середовище, а й подає крізь призму власних сприйняття та оповідей, власного досвіду, подальшого осмислення історії про видатних митців, розказані їй, можна сказати, духовною матір’ю і старшою подругою. Це і вже згадувані Чіпріан Порумбеску, Йозеф Шмідт. Зіновія Пенюк з аудіозапису (з німецької) переклала розповідь австрійсько-німецького журналіста, письменника, актора Пельца фон Фелінау про Йозефа Шмідта (стаття «Буковинський Карузо»), відкривши у такий спосіб буковинцям ім’я їхнього земляка.

 

Також з аудіозапису переклала Зіновія Пенюк розповідь про італійського диригента Артуро Тосканіні. Це психологічний портрет митця, створений тим же Пельцем фон Фелінау. Переклад вона здійснила спеціально для програми київської вечірньо-музичної радіостудії «Ліра». У передачі були використані й записи з колекції перекладачки.

 

Розшифровувала Зіновія Пенюк і інші розповіді Пельца фон Фелінау про видатних музикантів, про що можна також довідатися у книзі «Щоб пам’ять почула слова».

 

Є ще один вимір цієї книги. Сповідальна манера, внутрішній монолог Тамари Артемівни переходить у діалог із Зіновією Флоріанівною. Вона звертається до своєї «Флоріаночки», звіряється їй, ділиться сокровенним, разом з нею згадує, тішиться, зітхає, сумує, розповідає про свої враження від подій, які сталися вже після відходу наставниці в інший світ. Саме це створює враження особливо щирої, непідробної, максимально відвертої оповіді. Можна з чимось не погоджуватися, сперечатися, вмовкати на якусь мить для роздумів. Але ж саме так і відбувається під час розмови з тим, кому особливо довіряєш.

 

Значну роль у виданні відіграє документальне наповнення: фотоматеріали, листування, щоденники, автографи.

 

Важливу частину книги становлять переклади авторства Зіновії Пенюк. Звісно, те, що вміщене у виданні, – лише невеличка частина проробленого у цій галузі буковинським поліглотом. Можливо, колись її переклади з’являться окремим виданням.

 

«VITA MEMОRIE – ЖИТТЯ ПАМ’ЯТІ» – розділ, в якому зібрані спогади про Зіновію Пенюк різних людей. Усі розповіді, висвітлюючи постать Зіновії Флоріанівни по-своєму, взаємодоповнюючись, довершують її образ. З любов’ю і вдячністю, з повагою про неї згадують Валерія Врублевська, Марія Никирса, Ілля Лучак, Василь Карлащук, Антоніна Тарасова, Григорій Криган, Мірча Лютик, Георгій Сушинський, Олена Кушта, Петро Рихло, Олександр Довбуш, Ганна Бучко, Надія Бабич, Еудженія Балан-Чокобок, Єлена Маріца.

 

У книзі багато поезії, а розділ «НЕСКІНЧЕННИЙ ДІАЛОГ...» містить лірику Тамари Севернюк, народжену у контексті роздумів, спогадів про Зіновію Флоріанівну, це свідчення її непроминущої присутності у житті поетеси.

 

(Тамара Севернюк, «Ностальгія»)

 

На презентації книги «Щоб пам’ять почула слова» серед інших були присутні ті, хто знав Зіновію Пенюк. Їхні розповіді налаштували на сприйняття образу цієї непересічної особистості. Звісно, що тепер знайомство з книгою буде ще більш очікуваним і трепетним.

 

 

 

Тамара Севернюк у вступному слові розповіла, що, коли відзначали 90-річчя Зіновії Пенюк, директор Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського Леся Щербанюк, вражена внутрішнім багатством цієї людини, її, без перебільшення, важливою роллю у культурному житті Чернівців і не лише, запропонувала написати хоча б невелику книжку про неї. Власне, так зародилася ідея, яка, на щастя, втілилася у життя.

 

Тамара Артемівна скрупульозно працювала над кожною деталлю видання, адже мала на меті познайомити читача не лише з важливою частиною власного життя, а й зі світом найважливішої у ньому людини. Вводить у цей світ картина Леона Копельмана «Стара хата. Харківська, 20», яку можемо побачити на обкладинці. Власне, це і є зображення саме тієї, рідної, батьківської, хати Зіновії Флоріанівни.

 

Повертаючись до назви книги, авторка зазначила, що дала саме такий заголовок, «тому що пам’яті теж треба слово». Ця ідея і є основним ядром книги. Тамара Артемівна хотіла показати крізь призму особистості Зіновії Пенюк цілий зріз того часу.

 

Звісно, що таке якісне видання не можливо було б здійснити без допомоги однодумців, добродіїв. Усім їм Тамара Артемівна подякувала особисто, подарувавши одну із особливо важливих в її житті праць. Це і директор видавництва «Букрек», в якому вийшла книга, Дарина Туз-Максимець, очільник Чернівецької обласної спілки письменників Василь Довгий, журналіст, краєзнавець Юхим Гусар, письменник Віктор Обдуленко, журналістка, письменниця Наталія Шевченко, фотохудожник Рудольф Лекалов, журналістка Жанна Одинська, архівіст, перекладач, краєзнавець Марія Никирса.

 

 

 

Сказали своє слово про Зіновію Флоріанівну і ті, чиї спогади про неї вміщені у виданні. Це професор, доктор історичних наук Ілля Лучак, який відзначив, що Зіновія Пенюк перекладала румунську літературу українською і навпаки, популяризуючи у такий спосіб українську та румунську літературу. Він розповів, як Зіновія Флоріанівна на його прохання переклала 26 промов Євдоксія Гормузакі (написані вони були готикою від руки). Усе абсолютно вона переписала та ще й квапила І. Лучака: «Швидше! Швидше! Щоб я встигла». Це свідчення не лише загостреного відчуття відповідальності, а ще й цілковитої відданості науці, непідробного альтруїзму.

 

 

Український мовознавець, професор Надія Бабич своєю розповіддю ще раз акцентувала на інтелігентності своєї викладачки, на її ерудованості, на прагненні сприяти вихованню таких самих якостей у своїх молодших колег. Ці властивості були невід’ємною частиною її сутності, результатом її виховання і постійної, безперервної духовно-інтелектуальної праці.

 

Перекладач, публіцист, поет Мірча Лютик згадав про те, як вперше почув про Зіновію Флоріанівну. Студентом він слухав курс психології у професора Ольги Іванівни Шевчукевич, яка щопари робила портрет якоїсь відомої людини із Чернівців. Під час однієї із пар вона подала психологічний портрет Зіновії Пенюк. Вдруге про цю буковинку М. Лютик почув у Києві, від професора латини Грімбаума. Той, коли дізнався, що його співрозмовник із Чернівців, одразу запитав про поліглота Зіновію Пенюк. Він із захопленням говорив про її роботу, про її професійність, особливо піднесено відгукувався про неї як про одного із кращих фахівців з греки. Знакову роль відіграла Зіновія Пенюк у долі самого Мірчі Лютика. Як він висловився, вона йому «показала дорогу у перекладацьке мистецтво», доручивши якось разом з Василем Левицьким здійснити переклад румунською «Рідної мови» та «Слова про рідну матір» Максима Рильського. Ось так, символічно висловлюючись, стежка від хати на Харківській, 20 вивела його на дорогу перекладацької діяльності.

 

 

 

Уже йшлося про те, що Зіновія Пенюк відкрила для буковинців ім’я Йозифа Шмідта. Про нього вони дізнавалися із радіопередач, перші із яких за оповідями перекладачки робила журналістка Любомира Паранюк. Перед її словом на презентації прозвучала одна із улюблених мелодій Тамари Севернюк – «Заметіль» Георгія Свиридова у чудовому, емоційному виконанні дуету скрипалів, заслужених артистів України Павла Чоботова та Людмили Шапко. Любомира Паранюк, провівши асоціацію з цією мелодією, висловилася про життя Зіновії Пенюк: «Усе життя її було ось таке глибоке і тривожне». Журналістка згадала про те, як любила музику Зіновія Пенюк (особливо вона любила музику Шуберта), чудово зналася на ній, будучи істинним музикознавцем. Її навіть запрошували до Львова викладати. Та вона залишилася у Чернівцях. І, не зважаючи на її надзвичайно високий професійний рівень у багатьох галузях, їй чинили чимало перепон, доводилося виборювати право на переклади. Але найвищим поцінуванням її рівня, її таланту була любов, прихильність студентів, які переходили навіть у фанатичне захоплення. «Хоч вона у нас не викладала латину, – розповідає Любомира Паранюк, – ми групою збиралися і йшли слухати її лекції. Через латину вона подавала все, багато всього: мову, культуру. літературу. Книга ця не просто про Зіновію Флоріанівну – вона данина усьому тому поколінню».

 

 

Велика доля праці над виданням про Зіновію Пенюк належить Марії Никирсі. Вона перекладала листування. Працюючи над листами, вона пізнавала світ їхніх авторів. Зокрема, листи українського літературознавця, перекладачки, видавця, громадсько-культурної діячки Анни-Галі Горбач відкрили перед нею «цілий світ українців, розвіяних по всьому світу». Марія Дмитрівна також відзначила високий професіоналізм Зіновії Флоріанівни, з вдячністю згадує про її допомогу і з сумом констатує, що так багато залишилося того, що не встиглося спитати у неї, велика частина Чернівців пішла в інший світ разом із Зіновією Пенюк. Марія Никирса висловила думку, що ця робота Тамари Севернюк – напевно, одна із найбільш вартісних у її житті, адже ми «маємо книжку про людину, яка того варта з усіх боків... І те, що є поетка Тамара Севернюк – також заслуга Зіновії Флоріанівни». Те, що старша подруга відіграла важливу роль у становленні Тамари Севернюк як поетеси, потвердив і радіожурналіст Василь Карлащук, зазначивши, що вперше румунською її вірші прозвучали на радіо саме у перекладах Зіновії Пенюк.

 

Тамара Артемівна розповіла присутнім, що у книжці вона багато писала про композиторів, завжди намагаючись пов’язати їх з Чернівцями, згадуючи, хто із наших музикантів працював над певними композиціями, виконував їх. На презентації твори Ріхарда Ваґнера, Сергія Рахманінова, Анатолія Кос-Анатольського a cappella виконала оперна співачка Чернівецької обласної філармонії Олена Урсуляк.

 

Під час презентації прозвучали окремі переклади Зіновії Пенюк – і поетичні, і прозові.

 

Презентація тривала понад дві години, але навіть попри те ще багато нерозказаного залишилося про Зіновію Флоріанівну Пенюк, багато невисловленого. А ще скільки забрала вона з собою – не тому, що не хотіла повідати, а тому, що життя надто швидкоплинне, тому, що так багато всього похапцем і так багато «на завтра».

 

 

 

 

 

 

 

Текст Інги Кейван