ПРОСТОТА ІСТИНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

На жаль, Микола Іванович не дожив до цієї дати. З такими, як він, відходить назавжди, без повернення світ, в якому було затишно і надійно, в якому було багато мудрості. Перше, що виникає у спогадах про цю людину – красива, світла посмішка, очі з вогниками. А ще неймовірна легкість у спілкуванні, у викладанні. Микола Іванович був одним із найкращих і найбільш відданих дослідників життя та творчості Юрія Федьковича, братів Воробкевичів. Завдяки йому до читачів повернулися своїми творами багато буковинських письменників. Він упорядкував книгу вибраних творів Івана Синюка, був одним із авторів ідеї та упорядників двотомної хрестоматії "Письменники Буковини". Та дуже важливим видавничим проектом для Миколи Юрійчука було 5-титомне видання (у 6-ти книгах) творів Юрія Федьковича. Взяти участь у цій роботі колишнього свого викладача, куратора запросила автор ідеї проекту журналістка, директор видавництва Людмила Черняк. Микола Іванович розробив план-проспект багатотомника, ставши основним упорядником видання, яке тішить професіоналів своїм справді академічним характером, чітко продуманою структурою, інформативно насиченими аналітичними передмовами, примітками, словником діалектизмів, скрупульозною редакторською роботою.

 

 

 

А ще Микола Іванович був викладачем від Бога. Він умів так подати матеріал, так його повно і просто виповісти, що уся інформація залишалася у пам’яті назавжди, як казка. У системі координат його життя було дві головних точки – робота і родина. Усюди він показував себе справжнім ґаздою. Порядок і вчасність у професійній сфері, лад, затишок, добрий настрій на кафедрі та у приватному житті. На нього усі могли покластися. Він все встигав як на роботі, так і вдома. Дбав про те, що залишить своїм нащадкам. Микола Іванович працював на результат: вкладав знання у голови своїх студентів, світлу мудрість – у душі, садив молоді дерева у рідному саду в Любківцях.

Серед колег Миколи Івановича найдовше його знав професор Богдан Іванович Мельничук. Вони земляки. Богдан Іванович пам’ятає Миколу Юрійчука ще хлопцем-школярем, який минав їхню хату, ідучи до школи. 31 жовтня 2014 року у газеті "Буковина" була опублікована пам’ятна стаття Б. І. Мельничука "Прощай, побратиме!", в якій висвітлено основні етапи життя та діяльності Миколи Івановича Юрійчука. Подаємо її повністю.

 

 

 

 

ПІСЛЯ ТРИВАЛОЇ і тяжкої хвороби відійшов у вічність Микола Юрійчук – знаний у нашій країні літературознавець і педагог вищої школи, кандидат філологічних наук, доцент, Відмінник освіти України, лауреат літературно-мистецьких премій імені Юрія Федьковича та імені Сидора Воробкевича. Сталося це 23 жовтня, на 85-му році його життєвої дороги.

 

Народився Микола Іванович Юрійчук 14 квітня 1930 року в селі Любківці Снятинського району тодішньої Станіславської, а нині Івано-Франківської області в хліборобській сім’ї. Здобувши початкову освіту в рідному селі, навчався в Заболотівській десятирічці, яку закінчив 1946 року. Тоді ж вступив до Чернівецького державного університету, на відділ української філології.

 

Мені випало запізнатися з ним у часи його навчання в аспірантурі при кафедрі української літератури (друга половина 50-х років минулого століття), пам’ятаю його відкриту аспірантську лекцію на нашому третьому курсі, хоч знав про нього і бачив його самого набагато раніше. А річ у тім, що, відвідуючи Заболотівську школу, Микола проходив крутим горбом попри нашу хату й запам’ятався мені тим, що тримав перед очима книжку чи зошит, заучуючи на ходу, як признався пізніше, вірша або математичну формулу, щоби максимально використати час, який витрачав на дорогу до школи й додому – а це десь півтори години ходу лише в один бік.

 

Коли ми з Миколою Івановичем стали колегами на кафедрі української літератури, я довідався від нього, що його тато, як і мій, загинув у січні 1945-го в колишній Східній Пруссії (нині Калініградська область РФ). Тож, коли в 1978 році я відвідав братську могилу в Красногорському, де похований мій батько, то не міг не навідатися й на ту, де спочиває вічним сном його тато (це в селищі Весново). А їхні могили на відстані в кілька кілометрів одна від одної – трохи більшій, ніж та, що від Миколиних Любківців до мого Олешкова.

 

Уже після повернення з Прибалтики я написав вірша «Івани» з присвятою – М.І.Юрійчукові та початковими строфами:

 

Там земля, Миколо, мочариста,
Там озера – як розбите скло.
Там не триста, брате, ой не триста
Товариства славного лягло.

Там напівзотлілі патронташі
Дотепер стріляють з борозни.
Там лежать батьки, Миколо, наші –
Струджені покутські Івани.

 

Були в тому вірші й строфи:

 

Скошені війни мечем жорстоким
Там лягли на всі віки вони.
Де не ступиш, де не кинеш оком, –
Івани, Миколо, Івани.

А над ними синява пречиста
І трави наструнене стебло.
Там не триста, брате, ой не триста
Товариства славного лягло.

 

Фактичною підосновою такого висновку стало побачене мною на Калінінградщині – і братські могили, і документи у військкоматах. Скажімо, в Добровольську поховано понад чотири тисячі солдатів та офіцерів, у зведеному реєстрі полеглих на теренах Гусєвського району (Гусєв – колишній Гумбінен) значиться декілька десятків тисяч воїнів. При кожному прізвищі – місце, звідки був мобілізований воїн. Зауважую українське походження маси полеглих, у тому числі галичан і буковинців. Усіх же українців, як знаємо, загинуло в Другій світовій війні 10 мільйонів. А кремлівський шизофренік заявляє тепер, що Росія перемогла б фашистську Німеччину і без України. Він плює в пам’ять і наших з Миколою Івановичем батьків. І в наше та наших дітей і онуків обличчя…

 

М.І.ЮРІЙЧУК був великим українським патріотом і великим трудівником на ниві рідномовної освіти й культури. Майже півстоліття віддав він справі донесення скарбів української літератури, в основному класичної, до тисяч студентів – у нормативних і спеціальних курсах. Особливо докладно й глибоко освоїв учений літературний процес ХІХ століття у західноукраїнському регіоні, найповніше пов'язаний з іменами Юрія Федьковича та Івана Франка. Ще студентом М.І.Юрійчук захопився творчістю великого Каменяра, блискуче захистив дипломну роботу про поему «Мойсей», а згодом опублікував низку франкознавчих статей. На 1969 рік припав промовистий захист написаної під науковим керівництвом професора Василя Лесина кандидатської дисертації М.І.Юрійчука «Розвиток прози на західноукраїнських землях у 30-60-х роках ХІХ ст.».

 

За час роботи в університеті М.І.Юрійчук опублікував понад сто наукових статей, йому належить авторство і співавторство низки книжкових видань. Серед них – фундаментальна колективна монографія «Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження» (К., «Наукова думка», 1987), збірник «Юрій Федькович в розвідках і матеріалах» (К., Держлітвидав України, 1958), книги «Бо я для України лиш жию!» Слово про Юрія Федьковича» (Чернівці, 2002), «Сидір Воробкевич. Твори» (К., «Дніпро», 1986), «Сидір Воробкевич. Життя і творчість» (Чернівці, 2003; співавтор – П.Никоненко), «Іван Синюк. Твори» (Глибока, 1996), дві книги шестикнижжя «Юрій Федькович. Твори» (Чернівці, 2004, 2009).

 

Укладений М.І.Юрійчуком у співавторстві із З.А.Івашкевич семінарій «Юрій Федькович» (К., «Вища школа», 1981) було рекомендовано Мінвузом для використання студентами філологічних факультетів університетів України і використовується за призначенням ось уже понад три десятиліття. Незамінним посібником для вивчення літератури рідного краю в середніх і вищих навчальних закладах є видана ним разом із автором цих рядків двотомна хрестоматія «Письменники Буковини» (1998, 2001, 2003), що містить твори і біографічні відомості про 73-х літераторів «землі Черемошу й Пруту», а також Дністра. Крім співупорядкування та співредагування двотомника, Миколі Юрійчукові належить власне авторство розділів про Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Омеляна Поповича, Івана Синюка, Іларія Карбулицького, Івана Дощівника, Дмитра Герасимчука.

 

БАГАТО СИЛ ТА ЕНЕРГІЇ віддав науковець підготовці такого важливого й потрібного видання, як «Літературно-мистецька енциклопедія Буковини». Було підготовлено й оприлюднено на сторінках газети «Буковина» кілька сотень статей, про пов’язаних із нашим краєм письменників, композиторів, художників, акторів, учених, видавців, освітян та інших діячів. На жаль, відсутність фінансування, а тепер і кончина одного з найдіяльніших «промоторів» істотно загальмували підготовку потрібного видання.

 

Відхід Миколи Івановича Юрійчука за життєву межу відізвався гострим болем не тільки в серцях рідних – дружини Мафальди Іванівни, її брата й сестри, сина Івана та невістки Ірини, внуків Ярослава та Романа, сватів, а й любківських родичів і сусідів, викладачів-філологів та фізиків університету, вчителів із Чернівців і районів області та сусідніх областей, бібліотечних працівників, журналістів, письменників, які прийшли до оселі покійного та на місце його вічного спочинку. Прибув і колишній студент Миколи Івановича, викладач кафедри української літератури ЧНУ, кандидат філологічних наук, який нині захищає соборність України в зоні АТО, Олег Горбатюк (йому надали короткотермінову відпустку). А хто не зміг приїхати до Чернівців, надіслали телеграми співчуття з різних куточків України – від Львова до Ніжина і від Одеси до Тернополя.

 

Разом із усіма кажу в ці скорботні дні: «Прощай, дорога українська людино! Прощай, побратиме!»

 

Богдан МЕЛЬНИЧУК,
доктор філологічних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Буковина. – 2014. – №66, 31 жовт. – С. 5

 

 

 

 

З ним було легко, з ним було просто, мудро і рідно. Саме таким він залишився у пам’яті своїх студентів, тих людей, які його знали, поважали, цінували. А їх чимало, адже викладав він в університеті з 1962 по 2002 рік, із яких з 1990 до 1997 був завідувачем кафедри. Ось як відгукнувся дехто із них на звістку про відхід свого Вчителя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Юрій Федькович. Статті та матеріали. Наукові записки Чернівецького державного університету. Том ХХХVIII. Вип. 9. – Чернівці: Чернівецький державний університет, 1959.

2. Юрийчук Н.И. Развитие прозы на западноукраинских землях в 30–60-х годах ХIХ в. Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата филологических наук / Н.И. Юрийчук. – Черновцы, 1969. 

3. Юрійчук М.І., Івашкевич З.А. Юрій Федькович. Семінарій. – К.: Вища школа, 1981.
4. Воробкевич С.І. Вибрані твори / Упоряд., підготовка текстів, передм., приміт. П. Никоненка, М. Юрійчука. – К.: Дніпро, 1987.

5. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 1987.

6. Синюк Іван. Вибране / Упоряд., вступ. стаття М.І. Юрійчука. – Глибока, 1996.

7. Юрійчук М.І., Костик В.В. Фольклорна практика: Методичний посібник. – Чернівці: ЧДУ, 1997.

8. Юрійчук М.І. "Бо я для України лиш жию!" – Чернівці: Рута, 2002.

9. Никоненко Петро Макарович, Юрійчук Микола Іванович. Сидір Воробкевич: Життя і творчість. – Чернівці: Рута, 2003.

10. Письменники Буковини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття: Хрестоматія. Частина 1 / Упоряд. Б.І. Мельничук, М.І. Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2001.

11. Письменники Буковини другої половини ХХ століття: Хрестоматія. Частина 2. – 2-ге видання, доповнене / Упоряд. Б.І. Мельничук, М.І. Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2003.

12. Чотири томи (5 книг) видання творів Юрія Федьковича (2004 – 2014).