БЕЛЬГІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ЗУСТРІЧ У МУНІЦИПАЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ

 

 

 

 

 

Жан-Люк Утерс – франкомовний бельгійський письменник, лауреат найпрестижнішої бельгійської літературної премії імені Віктора Росселя, з 2013 року входить до Бельгійської Королівської академії французької мови та літератури. Більше 20 років Жан-Люк Утерс очолював «Департамент Книги та Літератури», який займається промоцією франкомовної бельгійської літератури. І як чиновник, і як письменник пан Утерс присвятив себе справі популяризації рідної літератури.

  

Як письменник Жан-Люк Утерс заявив про себе у 1987 році, коли в одному із найпрестижніших видавництв Франції «Ґаллімар» («Gallimard»), яке відоме своєю співпрацею з такими письменниками, як Сартр, Камю, Мішо, побачив світ його роман «Порядок денний». За ним у 1993 році палестинський режисер Мішель Кляйфі зняв фільм. Усі наступні твори письменника також виходили у французьких видавництвах. Причину того, чому бельгійський письменник друкується у Франції, пояснив Іван Рябчій: «У Бельгії 5 млн. франкофонів, у Франції – приблизно 65–68 млн. населення, плюс ще є франкомовна Канада, Північна Африка та інші країни. То, звичайно, кожен письменник, кожен видавець хоче мати якнайширший охват читацької аудиторії, тому абсолютно природно, що хочуть видаватися не тільки у Бельгії, а й у Парижі. До того ж Париж є сакральним центром франкомовної культури, серцем. Як казав Жан-Люк, всі французькі видавці, майже всі (80%) знаходяться у 6-му окрузі Парижа. Якщо ти хочеш всім рукописи рознести, то їдеш на одну і ту саму станцію метро і потім пішки дуже швидко розносиш рукописи. Це показує, наскільки це місце насичене літературою і взагалі культурою. Тому абсолютно природно, що видаються там».

 

В українському перекладі твори Жана-Люка Утерса з'явилися вперше. Коли Івана Рябчія попросили вибрати для перекладу суто бельгійського автора, то він одразу зупинив свій вибір на Утерсі, з яким знайомий від 2009 року. Спочатку перекладач планував перекласти перший роман, «Порядок денний», але з видавництвом «Ґаллімар» досить складно працювати, важко отримати авторське право, потрібні великі гроші, довго тривають перемовини. Тому взяли два інші романи, які вийшли у видавництві «Ля Діфферонс» («La Différence»). Як пояснив Іван Рябчій, «Місце мерця» (1995) він вибрав, оскільки цей роман належить до його улюблених, він йому дуже близький інтуїтивно. А «Фах» (1992)обрав через те, що саме за цей роман Жан-Люк Утерс отримав премію імені Віктора Росселя.
Ці тексти зовсім різні, але вони органічно поєдналися у книзі, ніби показуючи дві сторони одного факту. Одне і те саме явище з різних кутів.

 

Роман «Місце мерця», за словами самого автора, мав для нього важливе терапевтичне значення, оскільки був можливістю осмислити стосунки з батьком, хоч трохи зменшити біль втрати і можливістю ще раз побути з рідною людиною – хай і у смисловому світі. В основі твору – остання спільна подорож батька і сина Бельгією, Францією і Швейцарією. Люсьєн Утерс, батько письменника, у результаті раптової хвороби втратив можливість говорити. Для цього чоловіка це стало подвійною трагедією, оскільки він був високопоставленим чиновником, а отже – мовцем, для якого було важливим промовляти до людей, доносити до них свої ідеї, думки саме словесно. Крім всього, основна проблема, якою він займався, – це проблема мови. Син за кермом, але він не знає, куди вони їдуть – усім керує батько, вказуючи напрямок на мапі. Батько сидить на так званому місці мерця – передньому пасажирському сидінні. Звідси назва твору. Та, звісно, вона має ще й досить прозоре символічне навантаження: кожен рано чи пізно опиниться на цьому місці. Подорож «нанизує» на себе зустрічі, розмови, думки, епізоди життєвих історій. Автор у простій і вишуканій формі, дуже проникливо і філологічно знайомить з історією Бельгії, її суспільно-політичним устроєм, культурою (літературою, філософією, музикою, кіно), суспільно-культурними проблемами, з географією, людьми, їхнім способом життя і мислення, з бельгійськими реаліями. І, звичайно, ще один важливий персонаж роману, який присутній всюди і завжди, – мова (вербальна і невербальна). Звертання до мови, ставлення до взаємозв’язку автор-текст-реципієнт свідчать про вплив на світогляд Утерса Ролана Барта. Власне, письменник підтвердив під час розмови, що свого часу французький мислитель, теоретик семіотики, критик дуже його вразив.

 

У романі «Фах» автор досліджує, як впливає професія на людину та її тіло, на психіку, світовідчуття. Власне, тут показано фах людини як чинник народження, утворення виключно суспільних видів. Головний герой Карл нагадує землеміра із «Замку» Франца Кафки. І навіть фах його наближений – гірничний інженер. А світ, описаний у цьому романі, ніби виріс на місці Замку.

 

У «Місці мерця» Жан-Люк Утерс розповідає не тільки про батька, а й про всю свою родину. І попри те, що у тексті великий відсоток художнього домислу і вимислу (зокрема, вигадана сама подорож), портретні, особистісні характеристики персонажів, окремі родинні історії відповідають реальності. За словами пана Утерса, цілком правдива навіть історія про сестер-близнючок (його маму та її сестру), які ні за яких умов не хотіли розлучатися. Одночасно одружилися, наполягли, аби побудувати спільний будинок із двох половин, паралельно вагітніли і народжували дітей і говорили одна з одною якоюсь лише їм зрозумілою мовою.

 

 

 

Романи Жана-Люка Утерса показують людину, закинуту у життя, і те, як вона це життя пробуває, паралельно намагаючись відчути себе у світі, наодинці із собою, поряд з іншими людьми. Тут звучить багато запитань, які у тій чи іншій формі чи зв’язку кожен рано чи пізно собі ставить. Тексти Утерса є виразно бельгійськими та, водночас, універсальними, що робить їх цікавими не лише бельгійцям та франкофонам. На питання про відмінність сприйняття його романів у Бельгії та Франції письменник відповів: «Мої романи звертаються до всіх, і я не намагаюся робити якісь локальні тексти – вони більш універсальні. Але оскільки я все ж таки мешкаю у Брюсселі, то, звичайно, це бельгійські брюссельські романи».

 

Про те, що творчість Жана-Люка Утерса має читацький попит у різних країнах, свідчать численні переклади його текстів іноземними мовами. На сьогодні їх читають угорською, латиською, італійською, один роман – російською, нідерландською (що логічно, оскільки вона друга офіційна мова Бельгії), але найбільше перекладів румунською. Письменник часто бував у Клуші, Яссах, тому дуже добре знайомий з нашими сусідами.

 

Переклад – справа не проста. Важливо у цьому процесі точно передати смисл і стиль першоджерела і, водночас, зробити їх максимально зрозумілими іншомовним читачам, застосувати звичні для них знаки, символи. Як мова відображає ментальні особливості своїх носіїв ілюструє розказаний паном Утерсом випадок, пов’язаний з перекладом угорською роману «Місце мерця». Виявляється, що в угорців ця ідіома звучить як «місце тещі». Ось такий цікавий ментальний штрих. Як підсумував пан Утерс, «це показує нам, що мова не може бути нейтральною».

 

 

 

Жан-Люк Утерс також поділився своїми думками, дотичними до психології творчості, специфіки авторської манери. Зокрема йшлося про відмінність кута зору під час писання від першої особи і від третьої. «Коли ви пишете від першої особи, то обов’язково маєте бути присутнім у кожній сцені. «Фах» написано від третьої особи, що означає, що оповідач може бути у різних місцях і розповідати про різні ситуації. Половина моїх романів написані від першої особи, половина – від третьої. Але якщо ви починаєте писати від першої особи, то ви зобов’язуєтеся до певного світобачення, до певного сприйняття читачем».

 

 

 

Хочеться відзначити, що Жан-Люк Утерс – не лише самобутній письменник, а й цікавий співрозмовник, у чому можна було переконатися під час презентації, яка пройшла у формі цікавого. інтелектуального діалогу. Дуже приємне враження справила аудиторія (очевидно, що на гостей також). Серед присутніх більшість чудово володіли французькою мовою і могли вільно поспілкуватися і з письменником, і з паном аташе. Ішлося і про можливість придбання книг Жана-Люка Утерса мовою оригіналу, і про те, наскільки відома українська література у Бельгії. Спілкувалися про болісну для українського літератора, української книги проблему відсутності державної підтримки і можливість обміну досвідом бельгійських чиновників з нашими, адже у Бельгії на державному рівні література, книга мають велику підтримку, літератори мотивовані численними програмами сприяння. Це важлива державотворча, державозбережна політика. Стосовно перспектив бельгійсько-українських культурних взаємин, пан де Ланнуа сказав, що ми залежимо одне від одного, і якщо з’являються якісь цікаві проекти з боку України, спрямовані на пізнання бельгійської літератури, культури, то бельгійська сторона завжди готова їх підтримати. Зараз, приміром, готується переклад твору бельгійського письменника Марселя Тірі. Він брав участь у Першій світовій війні, був у складі бронемобільних військ, які перебували у Києві. У своєму романі Марсель Тірі описує Київ, тогочасні події. Це дуже цікавий погляд європейця на російсько-український конфлікт. Книга мала б вийти до цьогорічного Форуму видавців.

 

Дуже сподіваємося, що досвід такого спілкування допоможе представникам української влади правильно розставити пріоритети і посприяє налагодженню повноцінного культурного обміну.