25-05-2015

Кири́ло і Мефо́дій — творці слов'янської азбуки

Понеділок, 25 травня 2015 року

 

Кирило Мефодій, брати з Солуні , слов'янські просвітителі, , проповідники християнства. Кирило і Мефодій у 863 році були запрошені з Візантії князем Ростиславом у Великоморавську державу для введення богослужіння слов'янською мовою. Вони переклали з грецької на старослов'янську мову основні богослужебні книги. 

Брати народилися в сім'ї «друнгарія» – візантійського воєначальника з міста Салоніки (звідси – «солунські брати»). Кирило прийняв своє загальновідоме ім'я перед смертю при постригу в схиму, до цього він носив ім’я Костянтин. Мефодій був призначений правителем однієї із слов'янських областей на Балканах, Костянтин отримав освіту в Константинополі, де його вчителями були найвидатніші представники візантійської інтелектуальної еліти. Став бібліотекарем патріарха, потім викладав філософію в Константинополі, отримав прізвисько Філософа. Брав участь у візантійських місіях в Арабському халіфаті (разом з Мефодієм) у Хазарії. З цими місіями пов'язані написані ним полемічні дебати з мусульманами та іудеями (включені в його «Розлогі житія»). Під час подорожі в Хазарію 861 року брав участь у відкритті та перенесенні до Херсонесу (Крим) останків Климента Римського.

Пізніше братів за їхню діяльність звинуватили в єресі. Кирило змушений був повернутися до Риму, де незабаром помер. Мефодій був висвячений на архієпископа Моравії та Панонії. «Сприяннями» недоброзичливців опинився в ув’язненні. Згодом жив у Візантії, життя завершив у Моравії.
У 1980 році Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи.
 
У Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського розгорнута виставка з фондів А.Добрянського.
 
На виставці розміщені книги про життя братів, про розвиток мови.
 
У книзі В.Воскобойникова «Братья» йдеться про те, як Св. Кирило та Мефодій працювали над слов’янськими перекладами Біблії та Літургії. Посібник Станівського М.Ф. «Старослов’янська мова» висвітлив процес виникнення та розвитку старослов’янських азбук і старослов’янської мови, а також описано фонетичну систему , морфологію та найважливіші особливості синтаксису.
З книги Брайчевського М. «Походження слов’янської писемності» можна дізнатися про дискусійну проблему формування слов’янської писемності автор розглядає у загальному соціокультурному контексті ранньої історії слов’янства , користуючись не лише писемними джерелами, а й величезним археологічним матеріалом.
 
У підручнику В. Лучика «Вступ до слов’янської філології» розкрито сутність, становлення й етапи розвитку слов’янської філології в її взаємозв’язках з історією, особливостями буття слов’янських народів, їх культурою, в тому числі писемністю, представлено різноманітні наукові теорії, що стосуються цієї проблематики.
Про тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків, і обмежень розповідається у книзі Івана Огієнка «Історія української літературної мови».
 
О.Царук у монографії досліджує питання виділення української мови з праслов’янської, початкові щаблі її становлення як самобутньої лінгвістичної системи на тлі процесів, пов’язаних із постанням інших слов’янських мов.
З книги Б. Самбора «Святí землі української” дізнаємося, що Кирила та Мефодія називали “апостолами слов’ян». Стверджується, що Кирило та Мефодій поламали догму трьох священних мов, якими в ті часи Церква дозволяла проводити богослужіння. Через це Мефодієві довелося поплатитися свободою – німецькі єпископи звинуватили ченця у розповсюдженні єресі.
 
У етимологічному словнику В.Лучика пояснено походження сучасних та історичних топонімів. Етимологія цих назв відображає формування топонімного простору на українських землях від часів існування трипільської культури та індоєвропейської етномовної спільноти до сьогодення .
Познайомитись із виставкою можна відвідавши муніципальну бібліотеку імені
А. Добрянського.
 
 
Виставку підготували працівники бібліотеки
Текст Лівії Чахлеу