ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І МОВИ

 

 

 

 

За православним календарем 9 листопада вшановують пам’ять Преподобного Нестора-Літописця. Вважається, що Нестор Літописець став прабатьком української писемної мови. «Повість минулих літ» найвідоміша праця Нестора Літописця. Ця праця створена не тільки для історії Київської Русі, а й є видатним літературним твором, у якому події сивої давнини, живі картинки минулого переплетені з легендами і переказами. Нестор «Літописець» (близько 1056 року – близько 1114, Київ) – основоположник давньоруської історіографії, перший вітчизняний історик, видатний письменник, мислитель, вчений, чернець Києво-Печерського монастиря. Автор двох відомих творів — «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст. В цих працях Нестор, утверджуючи християнські ідеали, сприяв поширенню культу перших християнських святих на Русі. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі. На вшанування Нестора 1872 р. засновано історичне товариство Нестора-Літописця, 1989 р. у Києві встановлено пам’ятник.

 

В даній виставці можна ознайомитися з багатьма цікавими книжками, які б допомогли заглибитись в історію минулого. Це Граматика Мелетія Смотрицького 1619 року і латиномовна «Граматика словенська» Івана Ужевича.

 

Із сучасним станом науки про українську мову можна ознайомитися у дослідженнях Олександра Царука «Українська мова серед інших слов’янських мов», монографіях Ореста Ткаченка «Мовна і національна ментальність» і Флорія Бацевича «Духовна синергетика рідної мови», в якій досліджено історію розуміння людської мови як глибинно-символічного, духовного явища нерозривно пов’язаного з Вічними Божественними Логосами і пізнавальною діяльністю людини. У книзі Станіслава Губерначука «Трипілля і українська мова» автор простежує найдавніші витоки української мови. У виданні О.Д. Пономаріва «Українське слово для всіх і для кожного» містяться спостереження над традиційними й новими явищами в український літературній мові, даються поради щодо вибору найкращих варіантів висловлення думки в галузі лексики, вимови, наголосу, морфології, синтаксису, стилістики, фразеології.

 

А також можна ознайомитися із сучасним словником Бацевича Ф. С. «Словник термінів міжкультурної комунікації». Це перший в Україні, а також на теренах колишнього СРСР словник, у якому подано 705 (629 з дефініціями і 76 з відсиланнями до інших виразів) найуживаніших термінів теорії та практики міжкультурної комунікації – важливої галузі сучасної лінгвістики, а також навчальної вузівської дисципліни.

 

Окрасою виставки є праці мовознавця Юрія Шевельова.

 

Перша книга «Вибраних праць» Ю. Шевельова, найвидатнішого українського гуманітарія, представляє доробок ученого в різних галузях мовознавства. Сюди ввійшла його класична праця «Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941): Стан і статус», полемічна розвідка «Так нас навчали правильних проізношеній», в якій Шевельов спростовує деякі псевдонаукові концепції радянських лінгвістів, статті, що висвітлюють погляди вченого на актуальні правописні й лексикографічні проблеми. Кілька розвідок Шевельова, вміщених у збірнику, присвячено історичним питанням походження й розвитку української мови.

 

Представлено ще одну працю Юрія Шевельова «Історична фонологія української мови». Слід підкреслити, що вирізняється вона з-поміж аналогічних досліджень розмаїтістю розглянутої в ній тематики, широтою погляду на пояснювальні мовні явища, багатством використаного історичного та діалектного матеріалу, деталізованим викладом фактів. У книзі застосовано монографічний, синтетичний спосіб потрактування досліджуваної проблеми в усій її цілості.

 

Окремі видання розказують про шлях розвитку української мови на Буковині. Це такі як: «Українська мова на Буковині: її минуле і сучасне». Збірник містить тексти доповідей. А також праця Василя Сімовича «Мовознавство» містить мовознавчі статті й фрагменти з монографій, що були написані в різний період життя автора.

 

Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.
З цими та іншими виданнями можна ознайомитися, завітавши в муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського.

 

Підготували Лівія Костюк та Дарина Мельничук