НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

Слободян Олександр. Політика, що не проминає. – К.: Дух і Літера, 2009. – 440 с. ISBN 978-966-378-098-6.

В анотації до книги зазначено наступне: «Олександр Слободян у запропонованій монографії досліджує теоретичні й методологічні проблеми політичної філософії у контексті історії права та етнорелігійної свідомости. Єдність свідомости й ментальности в політиці досліджується автором через поняття влади, що розуміється як правове самообмеження особи і спільноти, виховане історичною традицією релігії та права. Праця присвячена теорії метааналізу політичної свідомости і культури. Простежується вплив релігійної традиції на політичну ментальність. Автор виявляє взаємодію свідомости спільноти й колективу як форму суспільного блага. Ідеться про політичні процеси в духовно-раціональному контексті. Пропонується концепція теології політики як системи метафізичних цінностей, здатної впливати на практику політичного процесу»

.
Праця складається із шести розділів. Розпочинаючи з метааналізу політики, О. Слободян розглядає традицію етносу, етнополітичні цінності у розвитку крізь призму історичної свідомості, етнорелігійної традиції. Власне, етнорелігійне розглянуто як інтеграційну функцію дієво-історичної свідомості. Традицію показано як перспективу держави, конституційного механізму.

Праця насичена специфічною термінологією. Звісно, вона зацікавить насамперед тих, хто спеціалізується у висвітленій автором проблематиці. Але й не надто посвячений у проблеми політичної філософії читач знайде тут для себе чимало корисного, а головне – поле для роздумів. Це і витоки актуального політичного становища, і вплив ідеології на світогляд, етос, і роль політичної та творчої еліти (як аналітичної сили) на політичні процеси.

«…ідеології в принципі не повинні творитися елітами –ідеології елітами збагачуються. Цей історичний процес має джерелом єдність етосу-стилю (мовної поведінки) та метафізичних цінностей національного (сталих цінностей)».

 

 

Франсуа Фюре (Francois Furet) – французький історик, член найстарішої інституції Франції Французької академії. Досліджував історію французької буржуазії ХVIII ст., історію Французької революції. Першопочатково був прибічником марксистської теорії, але згодом став «ревізіоністом», відмовившись від концепції розуміння Французької революції як однієї із форм класової боротьби. Революційні процеси досліджував, беручи до уваги теорію «революційної свідомості».

Під час одного із візитів до Росії, Франсуа Фюре разом зі своїм другом політичним філософом, дослідником тоталітаризму Клодом Лефором відвідали Червону площу. Стоячи біля собору Василя Блаженного, Ф. Фюре вражено вигукнув: «Дивися, ось вона!» Оглянувши площу, К. Лефор розчаровано промовив: «Вона така маленька, а так багато значила у нашому житті». На що його друг відповів: «Ось так неочікувано ми розстаємося з нашими ілюзіями!» Незабаром світ побачила одна із найвідоміших і найбільш знакових книг Франсуа Фюре – «Минуле однієї ілюзії». Як зазначив у передмові автор, сюжетом для його книги «стала не історія комунізму і, тим більше, не історія СРСР, а історія комуністичної ілюзії, що існувала доти, доки буття Радянського Союзу надавало їй величних форм і дозволяло жити».

Дослідження Франсуа Фюре особливо цінне науковою чесністю, об’єктивністю. Він простежив історію тоталітаризму протягом усього її розвитку, а головне – потужний вплив комуністичної ідеї впродовж ХХ ст. на свідомість людей.

Своєю працею Франсуа Фюре застерігає інтелектуалів від захоплення небезпечними політичними ідеями, адже саме інтелектуали забезпечують ідеологічне підґрунтя тоталітарних систем. На думку автора післямови професора «Києво-Могилянської академії» Олексія Гараня, це «робить книгу надзвичайно актуальною для нашого суспільства, яке зіштовхнулося з проблемою відповідальності інтелектуалів у подоланні родових травм посттоталітаризму». Далі О. Гарань цитує самого Ф. Фюре: «інтелектуали найчастіше і у великій кількості з ентузіазмом бралися підтримувати та захищати нікчемні починання», серед яких були і фашизм, і радянський комунізм. Інтелектуали демонстрували дивовижну короткозорість (як один із прикладів Фюре наводить ігнорування голодомору в Україні). Серед прихильників СРСР були не тільки ті, хто вважав себе спадкоємцями якобінців або симпатизував їм, а й британські соціалісти-фабіанці (Бернард Шоу, Герберт Уелс, Сідней та Беатріс Уебб). Одна з причин цього феномену, на його думку, полягала в тому, що комунізм, на відміну від фашизму, у своїх гаслах створював «видимість поєднання науки і моралі».

 

Це дуже важливе і навіть наполегливо рекомендоване читання, якщо брати до уваги, що живемо ми в епоху агресивних інформаційних війн. І потрапити у полон ілюзії якогось чергового нового раю на Землі, що обернеться пеклом, – зовсім не ілюзорний Damoclis gladius.