НАШІ НОВІ НАДХОДЖЕННЯ

 
«Альманах бібліофілів, який Ти, Дорогий Читачу, тримаєш у руках, – це збірник про книжкову культуру України, про красу, привабливість, секрети української книжки, про колекціонерів-бібліофілів, про екслібристів, книгознавців, про поціновувачів книжкової ілюстрації, гравюри – словом, про всіх, хто любить книгу і все, що з нею зв’язане. Тут знайдеш, Чителнику, цікаві відомості про майстрів палітурного цеху, – а ця традиція в Україні давня, ще з часів Київської Держави, – про цінні українські рукописи, що недоторканими зберігаються в архівах і музеях України та зарубіжжя, про державні і приватні бібліотеки та їх каталоги», – такими словами запрошує до подорожі сторінками альманаху його упорядник – кандидат філологічних наук, директор Інституту Франкознавства Дрогобицького державного університету імені Івана Франка Євген Пшеничний, який передав примірник цього чудового видання у Муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського. Читач, вирушивши у цю «подорож», переконається, що все обіцяне, виправдане.

 

Уже передмовою заявлено високий професійний рівень альманаху. У ній сконденсовано висвітлено історію бібліофільського руху в Україні, який послідовно почав себе виявляти з 1917 – початку 20-х років ХХ ст. Згадуються часописи, в яких дотично або безпосередньо висвітлювалася бібліофільська проблематика: «Книгар» (Київ), «Наше минуле» (Київ), «Бібліологічні вісті» (Київ), «Українська книга» (Львів). Також згадуються книгознавчі організації: Український науковий інститут книгознавства (Київ), Українське бібліологічне товариство (Київ), Гурток українських екслібристів (Львів), Українське товариство бібліофілів (Львів).

Організації, які працювали у 20-х роках на підрадянській Україні, припинили своє існування уже 1929 року. «…на початку 30-х років ХХ сторіччя саме почалися смертоносні жнива. У цій кривавій косовиці від рук ленінсько-сталінських катів загинули кращі книгознавці та бібілофіли, зокрема й ті, що гуртувалися навколо УНІКу та «Бібліологічних вістей». Це був кінець бібліофільського руху в радянській Україні». Справу підхопили бібліофіли Західної України, де бібліофільський рух активізувався на зламі 20-х–30-х років ХХ ст. завдяки вже згадуваному Українському товариству бібліофілів та Асоціації незалежних українських мистців, члени якої досліджували і популяризували мистецтво екслібрису.

Бібілофільський рух в Україні пов’язаний з такими іменами, як Василь Королів-Старий, Микола Зеров, Георгій Нарбут, Павло Зайцев, Юрій Меженко, Ярослав Стешенко, Сергій Єфремов, Павло Ковжун, Іван Крип’якевич, Іван Крушельницький, Микола Голубець, Євген-Юліан Пеленський та ін.

«Альманах бібліофілів» поділено на шість тематичних розділів. Автура, яку складають відомі бібліографи, історики, літературознавці, мистецтвознавці, перекладачі, письменники, пропонує розвідки різної тематики та проблематики. Часто це маловідомі і невідомі питання української культури.

Перший розділ присвячено Тарасові Шевченку. Бібліограф Луїза Ільницька розповідає про те, скільки на сьогоднішній день збережено примірників першого видання «Кобзаря». А відома дослідниця життя, спадщини, діяльності Євгена Чикаленка Інна Старовойтенко висвітлює осмислення творчості та постаті Тараса Шевченка на сторінках газети «Рада».

Розділ «Люди і книги» розповідає про долі відомих українських книголюбів, їхні книгозбірні, про книги – як джерело знань і пам’яті, про те, як цю пам’ять і її охоронців цілеспрямовано винищували у рамках програми підміни національної свідомості та історії. Цей розділ познайомить читача з бібліотекою Музею Ханенків (стаття Сергія Білоконя), з постаттю та творчістю художника-футуриста Давида Бурлюка у статті Дмитра Горбачова «Чукурюк!», з трагічними долями талановитої поетеси із роду Старицьких-Черняхівських Вероніки Черняхівської (Ольга Гураль), а також «перших жертв боротьби на книжковому фронті» Сергія Єфремова, Павла Балицького, Ярослава Стешенка. Розкрито історію видавництва «Дзвін» крізь призму листування між його засновниками та письменниками. Про письменника, перекладача, композитора Петра Ніщинського розповідає стаття Євгена Пшеничного «Хто автор: Петро Ніщинський чи ієромонах Антоній?» Стаття Елеонори Соловей, присвячена прижиттєвим поетичним книжкам Володимира Свідзінського і, зокрема, виданню його першої збірки.

Розділ «Akta Narbutorum» становить собою розвідку Сергія Білоконя про Георгія Нарбута.

Четвертий розділ присвячено екслібрису. Статті Тетяни Мяскової, Петра Нестеренка, Євгена Пшеничного, Юлії Рудакової, Гліба Юхимця знайомлять зі знаками родових бібліотек, рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, з колекціями екслібрисів, доробком і долями майстрів екслібрису.

Розділ «Miscellanea» містить рецензію Анатолія Гризуна на книгу Сергія Білоконя «Масовий терор як засіб державного управління СРСР (1917–1941 рр.): Джерелознавче дослідження. Том 2» (Дрогобич: Коло, 2013), розвідку Северина Ґудза про історію львівського бібліофільського руху, Миколи Сулими – про рідкісне видання переспіву Тараса Шевченка із «Слова о полку Ігоревім», а також статтю Леоніда Тимошенка, в якій він осмислює книжкову культуру Дрогобича першої половини ХХ століття крізь призму двох рідкісних видань (1913, 1928 років).

Завершує основний інформаційний масив «Антологія віршів про книгу», упорядкована поетесою, перекладачкою, літературознавцем Оленою О’Лір. Антологія охоплює тексти різних епох та літератур.

Альманах доповнено також інформацією про його авторів та іменним покажчиком. Розширює уявлення про книжкову культуру України продумано підібраний ілюстративний матеріал до збірника. І, звісно, повагу до самої теми і до читача демонструє оформлення видання: дизайн суперобкладинки виконано за мотивом графіки Г. Нарбута.

Отже, з погляду квалітології, це досконале видання, з яким можна гідно представляти українську книжкову культуру на світовій арені. Оптимістичними є обіцянки, дані у передмові, продовжити, розвинути, висвітлити певні теми і проблеми у наступних книгах «Альманаху бібліофілів». Переконана, що книголюби, познайомившись з першим номером, з нетерпінням і трепетом чекатимуть на наступні.