ALTISSIMA FLUMINA MINIMO SONO LABUNTUR

 

«Найглибші річки течуть з найменшим шумом», – каже древня мудрість, на диво точно ілюструючи життя та особистість Анатолія Миколайовича Добрянського – вічно спраглого знань інтелігента, ерудита, захопленого світом мистецтва. Він володів величезною кількістю знань у різних галузях літератури, мистецтва, науки, протягом життя все більше їх поповнюючи – не для «галочки», не на позір, а тому, що це було його іманентною потребою. Здобутими знаннями, досвідом він радо ділився з тими, хто того потребував. Про нього досі зберігають світлу, добру і вдячну пам’ять ті, хто мав щастя з ним спілкуватися, – рідні, близькі люди, учні, колеги, друзі, які живуть в різних куточках світу. Уже вкотре у Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського зібралися, як збиралися колись у нього в маленькій квартирці, ті, для кого він був особливо дорогим.

 

4 березня минуло вже тринадцять років, як Анатолія Миколайовича немає серед живих, але спогади про нього, його образ настільки яскраві, живі, що присутність його відчутна – на рівні його висловів, манери висловлюватися, інтонацій, голосу, неперевершеної іронії, книжок, які зберігають його енергетику.

З одного боку, цей день позначений смутком, та з іншого – дає можливість поділитися з присутніми своїми думками про Анатолія Миколайовича, своїми досягненнями – все-таки з ним, промовити те, що досі було на рівні думок і, можливо, на рівні внутрішніх розмов зі своїм другом, наставником, учителем, людиною із категорії винятково важливих.