21-04-2016

ДЕНЬ ЗЕМЛІ ЩОМИТІ, або НІ! – ТУРАНЧОКСАМ

 
Вівторок, 21 квітня 2016 року
 
Чи знаєте Ви, коли відзначають День Землі? «Приблизно 21 березня і 22 квітня», – дадуть відповідь ті, хто в темі. Або ті, хто встигне зазирнути у Google. Але якщо для того, аби згадувати свою планету, привертати увагу до якихось пов’язаних з нею питань, потрібен окремий день (чи дні), то це означає, що є серйозні проблеми, які усвідомлює окрема частина людства і намагається привернути до них увагу іншої частини. День Землі повинен бути звичайною буденністю. Адже люди не відзначають день своєї квартири чи будинку, в яких мешкають, а просто знають, що в їхніх інтересах утримувати своє житло у чистоті, дбати про максимально ефективне використання простору і ресурсів. А Земля – це наш дім. І дуже б хотілося, аби майбутнім поколінням не довелося шукати іншого пристановища. Тому важливо, щоби День Землі був щомиті, був в основі способу гармонійного співіснування на планеті і з планетою.
 

 
 
Саме так, «День Землі щомиті», вирішили назвати розмову-урок, який спеціально для учнів 6-А класу Чернівецької загальноосвітньої школи №1 провела кандидат хімічних наук Алла Чобан. Науковець знає, як не просто у світі дорослих людей відстоювати право на екологічно збалансоване існування. (Пам’ятаєте слова одного із представників планети Десса, мешканці якої досягли рівня глобальної екологічної катастрофи про, власне, головних її призвідників: «Навіть тоді, коли їхня планета летить над прірвою, вони заробляють гроші!»?..). Тому пані Алла розробила власну авторську програму для дітей «Маленький Принц чи Валлі з Евою житимуть у Чернівцях». Важливо саме дітям пояснити, що вони майбутнє Землі, їм на ній жити, тому їм треба навчитися бережливому ставленню до своєї планети.

 
 
Під час зустрічі Алла Чобан розповіла дітям, як кожен із них на своєму рівні може долучитися до покращення екологічної ситуації. Для цього варто зробити лише кілька перших кроків, які не потребують особливих зусиль, а лише трохи поінформованості та відповідальності.


Крок перший: сортуємо.

Відштовхуючись від знайомих дітям літературного та мультиплікаційних образів, пані Алла одразу залучила дітей до спілкування. І ось так у розмові з’ясувалося, що проблема не у відходах, а у неправильній утилізації. Правильна і доцільна утилізація починається з сортування сміття. Насамперед, на органічне і неорганічне; окремо скло, папір, пластик тощо. Кожен із видів відходів придатний для подальшої переробки і застосування. Це знівелює проблему смітників, а також зробить ефективнішим та економнішим використання природних ресурсів. Харчові відходи, приміром, можна використовувати як альтернативне джерело енергії, пластик переробляють на матеріали, із яких виробляють взуття, синтепон, інші штучні матеріали. Повторна переробка паперу значно зменшує вирубку дерев.
 

За словами дітей, у багатьох сім’ях вже призвичаїлися сортувати сміття – принаймні, харчові відходи, пластик, скло, папір. Але ще важливо знати, як правильно готувати ті ж пластикові пляшки до утилізації. Їх треба зім’яти: так вони займатимуть значно менше місця, а один контейнер вмістить значно більше пляшок.
 
Завзято виробляємо практичні навички підготовки пластикових пляшок до утилізації
 

Також уже в багатьох у звичку увійшло здавати використані батарейки у місця, де їх збирають для передачі на подальшу правильну утилізацію. До речі, привчають до цього учнів і вчителі ЗОШ №1 – там організовано місце прийому батарейок.
 

 

Класний керівник 6-А Людмила Леонтіївна Харчевнікова чимало уваги приділяє своїм вихованцям, вчить їх не лише англійської мови, а й вмінню жити у гармонії з навколишнім світом.

 

 


Крок другий: не смітимо.

Більшість із дітей мають можливість відвідувати інші країни. І вони відзначають, що переважно всюди помітно чистіше, ніж в Україні, сміття сортують, і, що важливо, люди майже не смітять – хтось через відповідальність, хтось через стійку систему штрафів (сміттєві порушення скрупульозно відстежуються, фіксуються, караються). Отже, діти чудово розуміють, аби було чистіше, треба не смітити, а відпроваджувати відходи у призначені для них місця.
 
 


Крок третій: доцільність вибору.

Кожен може покращити становище навколишнього середовища і зменшити кількість сміття, яке розпадається століттями, порушуючи екосистему і несучи загрозу багатьом живим організмам, істотам, максимально обираючи серед необхідних предметів ті, які вироблені із натуральних матеріалів. Зрозуміло, що повністю людство не може відмовитися від синтетичних полімерів, але може знизити попит на окремі предмети. Найпростіший і найвідоміший – замість того, аби щоразу, ідучи на закупи, купувати поліетиленовий пакет, можна користуватися торбиною із натуральних матеріалів. Штучні скатертини замінити натуральними, які і естетичніше виглядають, і прослужать довше, а ставши сміттям, не шкодитимуть навколишньому середовищу. Яку шкоду приносять штучні вінки і квіти, багатьом важко навіть уявити. Коли їх спалюють, то вони викидають у повітря небезпечні речовини.
 

Неприємна на дотик гумова скатертина

А це мереживна: зручно, красиво, більш довговічно

 

А яку торбинку оберете Ви?..

 

 

Це лише лічені приклади, але пам’ятаючи уже про них і роблячи правильний вибір, можна світ навколо зробити значно чистішим.
 

Крок найважливіший: коригуємо екосвітогляд.

Алла Чобан була приємно вражена обізнаністю дітей у питаннях екологічних, охорони довкілля. Їхня поінформованість і небайдужість до цих питань, очевидно, значно перевищує рівень знань у цій сфері багатьох дорослих. Безсумнівно, що з ними у цьому напрямку працюють вчителі, батьки, а також це свідчить про особисту небайдужість до таких питань.  Діти знайомі навіть з проблемами водоочищення, з історичними прикладами – як-от очищення, оживлення забрудненої каналізаційними стоками, біологічно мертвої Темзи в середині ХХ століття. Діти дуже стурбовано сприймають інформацію про так звані плавучі острови, сформовані із сміття – переважно пластикового. Не може не приголомшувати факт існування у Тихому океані такого острова, розмір якого удвічі більший за континентальну територію США. Такі «острови» призводять до вимирання цілих видів тварин, до незворотних порушень екосистеми. Дельфін, який заковтнув пластикову пляшку, вмирає у страшенних муках. А чи не в таких самих муках гине птаха, яка проковтнула кинуту кимось на асфальт жуйку? Екологічна катастрофа розпочинається з малого. Але так само її можна уникнути, починаючи з найменших кроків, з себе. Важливо дітям розповідати про такі речі, аби вони могли уявити масштаби і темпи руйнування екосистеми нашої планети. А ще це приносить усвідомлення, що кожен із них спроможний щось змінити на своєму рівні. Екологічна катастрофа не буває «десь там», «у когось», «далеко» – руйнування будь-якої ланки у будь-якій частині Землі впливає на всіх її мешканців, викликає зміни на всій планеті. Формування екологічних принципів, коригування екосвітогляду і дитячого, і свого – це те, що по силі багатьом дорослим представникам людської раси. Коли Ви запитаєте дітей, у якому світі вони б хотіли жити, то навряд вони скажуть, що у постапокаліптичному, зруйнованому війнами, екологічним недбальством і цинізмом. А така перспектива, на превеликий жаль, дуже очевидна. Подивимося хоча б на лисі Карпати – результат нестримного бажання матеріального збагачення окремих осіб, а насправді – обкрадання природи, самих себе, своїх нащадків, руйнування майбутнього. Майже зникли вже підшкірні води, річки через масштабні забори гравію так само можуть просто зникнути. Береги, луки, ліси, забруднені пластиком, поліетиленом, ґумою, задихаються. Діти хочуть жити у світі гармонійному, збалансованому, в якому наука працює не на війну та чиїсь приватні меркантильні інтереси, а на те, аби злагоджено жити у нашій спільній домівці, аби вписуватися в її екосистему. Адже Земля без нас цілковито зможе. А ми без неї та тих благ, які вона нам дає?..
 
 

І знову асоціативно напрошується трагічна історія Десси, показана у фільмі «Через терни до зірок». Один із мешканців планети Ракан каже, звертаючись до дессівського олігарха і диктатора Туранчокса, який наживаючись на екологічній катастрофі, отримав безмежну владу: «Наша планета – наш дім, і ми не можемо із нього піти. Ми втішали себе, що природа мудра, що вона сама знайде шлях до порятунку… «Поки ще шумлять наші ліси і сміються наші діти, поки ще багаті наші надра і співають птахи – на наше життя вистачить!» – казали ми... А ось і не вистачило! Немає річок, немає тварин, вичерпані наші надра, немає повітря! Кожна друга дитина народжується потворою, і ми прикриваємо обличчя благополучними масками! Ми згубили себе безглуздими війнами! Усі ми – вбивці Десси, але ви – подвійно, тому що самі дихаєте чистим повітрям, а продаєте його решті!»
 

Не на такій планеті хочуть жити наші діти.

Варто замислитися над тим, що ми їм залишаємо.
 

Такий карлик Туранчокс, який переймається виключно своїми інтересами, такий паразит-деструктор сидить у кожному із нас. Звичайно, що синдром Туранчокса притаманний більшості «сильних світу сього». І тому так непросто остаточно перейти на альтернативні джерела енергопостачання, розробити адекватну систему утилізації сміття, водоочищення та водопостачання, очищення викидів, які потрапляють у повітря. Але як мовить Псалом 118: «Не надійся на князя і на сильних світу сього» і придуши Туранчокса в собі, а плекай натомість Маленького Принца з його головним, основоположним екопринципом: «Прокинувся вранці – прибери на своїй планеті». От і основним завданням зустрічі «День Землі щомиті» було не стільки привернути увагу маленьких принців і принцес до екологічних проблем (вони їм, здебільшого знайомі), а розповісти, як можна почати цих проблем уникати. І якою б не була міра активності у розмові кожного зокрема, очевидним було, що всі діти переймаються такими питаннями, і цей урок-розмова залишиться важливим знаком у їхніх свідомостях. А на завершення Алла Чобан запропонувала учням написати свою екоказку. Це буде їхня перша практична спроба осмислення отриманої інформації. І, звісно, найважливішим практичним застосуванням отриманих знань буде саме життя – щомиті.
 
 
Інга Кейван
 
У підготовці матеріалу використано кадри із фільму "Через терни до зірок" (1980).