25-04-2016

ІВАН СИНЮК: У ДІАЛОЗІ З НАВКОЛИШНІМ СВІТОМ

 
Понеділок, 25 квітня 2016 року
 
 
1 травня минає 150 років від дня народження відомого свого часу на Буковині, а потім дещо призабутого українського письменника, педагога, громадсько-культурного діяча Івана Ілліча Синюка (1866–1953). З цієї нагоди в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського розгорнуто виставку «У діалозі з навколишнім світом».

 
Цей чоловік приклав стільки праці для піднесення національно-культурного відродження українців на Буковині, що він заслуговує, аби в ці дні згадати його добре ім’я.

Народився письменник у прадавньому селі Кам’янка на Буковині (нині Глибоцького району) в родині лісничого. Його дитинство проходило серед карпатських лісів та в українському середовищі.

З дитинства був допитливим до навколишнього життя, яке він пізніше зобразив у своїх творах. Початкову освіту отримав в рідному селі, а педагогічну – в Чернівцях, де він закінчив вчительську семінарію. По її закінченні понад 40 років працював народним вчителем у школах Буковини: Маморниці, Васловівцях, Білій і залишив помітний слід на буковинській освітянській ниві.

На початку ХХ століття він був добре знаний ще й як організатор педагогічної періодики – редактор журналу для дітей «Ластівка» і книжкової серії «Крейцарова бібліотека», яку впродовж 1902-1908 років видавала чернівецька філія товариства «Руська школа».

І. Синюк був членом редколегії двотижневика «Промінь», до якого входили такі авторитетні педагоги того часу, як Іван Бажанський, Іларій Карбулицький, Костянтина Малицька, Дмитро Макогон, Омелян Попович, Євгенія Ярошинська та інші відомі педагоги того часу. Це був перший україномовний фаховий суспільно-науковий орган русько-українського вчительства Галичини і Буковини, який виходив з 1904 року. Пізніше часопис як «независимий орган українського учительства» виходив під назвою «Суспільно науковий орган українського вчительства». Він дуже прислужився, аби піднести на високий щабель роль вчителя та розвитку української педагогіки на Буковині.

У перші роки його педагогічної праці в нього проявився і талант до письменства. Першим твором стала казка «Соколець» (Гуцульська казка)» (1896), яка була надрукована в газеті «Буковина». Молодий вчитель літературно опрацював топонімічну легенду, яка пояснює назву гори й урочища Соколець; текст твору прив’язаний до конкретного населеного пункту Гуцульщини – села Довгополе. Саме в «Буковині» було надруковано понад 20 його творів: оповідань, нарисів, казок, одноактну п’єсу «Мужики» (1902). Редактором газети на той час був відомий письменник, літературознавець і педагог Осип Маковей, який мав унікальний дар відчувати молоді таланти і підтримувати їхні перші кроки в літературі. Він тепло відгукнувся про оповідання Івана Синюка («Буря», «Звірячий цвинтар», «Пчоли»), у яких «знати доброго спостерігача природи». За спостереженням літературознавця Миколи Юрійчука, письменник «зробив природу головним об’єктом художнього дослідження, дійовою особою. Гуцульщина в творчому відображенні Івана Синюка – це передусім край казкової природи, який живе за своїми законами краси і доцільності. Саме його творами про природу захоплювався чеський дослідник Францішек Ржегорж».

90-ті роки ХІХ – та перше десятиріччя ХХ ст. стали для Івана Синюка найактивнішими в його письменницькій діяльності. В 1897 році вийшла перша збірка «Образки з природи», а друга, «Образки з життя й природи», в 1899 р.

Як чоловік діяльний не оминав він і політики. У 1907 році в Чернівцях заснували Українську радикальну партію Буковини, куди ввійшли молоді інтелігенти, які симпатизували галицькому радикальному руху, головою якої було обрано освіченого адвоката Теодота Галіпа. До її діяльності прихильно поставилось українське вчительство Буковини, тому й Іван Синюк став активним діячем партії.

Таку активну громадсько-культурну та літературну працю на якийсь час перервали як складні історичні події Першої світової війни, так і особисті втрати. Передчасно покинули цей світ вірна дружина Вероніка та син Авриліан. Аби вшанувати їхню пам’ять, він власним коштом видав п’єсу «Чесна Вероня» (1933), присвячену дружині, та збірку оповідань та нарисів «Фейлетони» (1935), присвячену сину Авриліану.

Літературна спадщина Івана Синюка порівняно невелика. Адже він весь свій час віддавав педагогічній праці. Проте його твори не втратили своєї актуальності і до нинішнього дня. Значне місце в них належить зображенню різних природних явищ і процесів, оскільки він був з дитинства дуже уважним до природи і навколишнього світу. Про це свідчить і назва першої збірки оповідань, в яких з такою любов’ю показано життя птахів, звірів, дерев.

Вагоме місце в його творах мають діти, адже Іван Ілліч любив дітей, все життя був поруч з ними, присвятивши себе їхньому навчанню та вихованню, тонко знав їхню дитячу психологію.

У більшості його творів відчувається автобіографічний характер. Проте найбільш зворушливим і актуальним на день нинішній у його творчості є оповідання «Любий татку!», в основі якого лежить лист його сина Авриліана з війни. Він так пронизливо і гостро передав усі ті страждання і муки, які війна приносить і молодим воякам, і їхнім батькам, які чекають своїх дітей з війни.

Останні роки життя Іван Синюк провів в селі Рогізна, що належить до Садгори. Саме тут, за адресою вулиця Моріса Тореза, 61, як свідчить меморіальна таблиця, він доживав свого віку.
 

Тут він працював учителем, директором школи. Тут він одружився вдруге. Відійшов у вічність 17 серпня 1935 року і знайшов вічний спочинок на Садгірському цвинтарі поруч із першою дружиною Веронікою Синюк та сином Авриліаном, які відійшли у вічність у молодому віці.

Тільки в останні роки його твори були зібрані, впорядковані та видані науковцями університету в альманахах, хрестоматіях, окремих збірочках і повертаються до читача. Науковці в своїх монографіях досліджують особливості мовного стилю письменника.

З творами Івана Синюка, а також з виданнями, в яких висвітлено його педагогічну, громадську і творчу працю, можна познайомитись, відвідавши виставку в бібліотеці.
 
 
 
 
Леся ЩЕРБАНЮК